ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2020 року

м. Київ

справа № 814/564/16

адміністративне провадження № К/9901/29455/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Данилевич Н.А.,

суддів: Смоковича М.І., Шевцової Н.В.,

секретар - Мовчан А.В.,

за участю

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Лобан А.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження як суд касаційної інстанції справу за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області , про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів в сумі 100117,48 грн, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року (головуючий суддя - Середа О.Ф.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року (головуючий суддя - Танасогло Т.М., судді - Бойко А.В., Яковлєв О.В.).

І. Суть спору

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовом, з урахуванням уточненої позовної заяви, до Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльності Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877), що виразилась у не нарахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати та проходить по розрахунковим відомостям на заробітну плату за період з 2011 по 2015 року, при обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_1 : в розрахунках відпускних за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Липень 2015.

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (код ЄДРПОУ 34889877) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) заборгованість в сумі 100117,48грн, що складається з не нарахованих та не виплачених: сум щорічної основної відпустки за: Липень 2012, Січень 2013, Травень 2013, Липень 2013, Лютий 2014, Травень 2014, Липень 2014, Серпень 2014, Січень 2015, Квітень 2015, Травень 2015, Липень 2015, Листопад 2015 в загальному розмірі 45088,53грн; суми матеріальної допомоги на оздоровлення за: Липень 2012, Липень 2013, Липень 2015) в загальному розмірі 38869,42грн, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: Липень 2013, Вересень 2014 в загальному розмірі 16159,53грн.

Позивач вважає, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області за період 2012-2015 роки неправомірно здійснювало розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: не включало до розрахунків суми виплаченої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», що є порушенням законодавства про оплату праці.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що винагорода державного виконавця за своєю правовою природою є специфічною заохочувальною виплатою, встановленою Законом України „Про виконавче провадження", і за своєю суттю носить одноразовий характер, а тому в силу положень п.п. б п. 4 Порядку не може враховуватись при обчисленні середньої заробітної плати. Проаналізувавши норми Порядку виплати та розміри винагород державному виконавцю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126, зокрема - підстави призначення винагороди, суди зробили висновок, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою, тобто законодавець розмежував виплату заробітної плати та винагороди. Суди критично оцінили наданий позивачем аудиторський звіт від 30.03.2016, оскільки в ньому не враховано положення Порядку виплати та розміри винагороди державному виконавцю, затвердженого постановою КМУ від 11.03.2015 №126, зокрема, процедуру призначення винагороди та правові підстави для її виплати, які чітко вказують, що винагорода за своєю суттю є одноразовою виплатою, яка здійснюється один раз по кожному конкретному виконавчому документу окремо.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

24 січня 2017 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, в якій позивач просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначає, що при розгляді справи №814/490/16 вже досліджувались обставини, які є предметом розгляду цієї справи, Постанова Одеського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2016 набрала законної сили. Проте суд апеляційної інстанції вказане судове рішення не прийняв до уваги. Вказує, що винагорода державного виконавця є оплатою праці у вигляді додаткової заробітної плати, має систематичний характер та відноситься до структури заробітної плати, а отже повинна враховуватись при обчисленні всіх виплат, які розраховуються виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідачем до Суду надано заперечення на касаційну скаргу, в обґрунтування якого останній вказує на безпідставність викладених в ній доводів. Просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2020 року зазначену адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 , з 14 грудня 2007 року працював державним виконавцем в системі органів юстиції Миколаївської області на різних посадах в відділах державної виконавчої служби.

Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області від 16 листопада 2015 року №4036/02 позивач був звільнений з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області.

За період державної служби, ОСОБА_1 неодноразово перебував у щорічній основній оплачуваній відпустці, неодноразово виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Позивач вважає, що Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області за період 2012-2015 роки неправомірно здійснювало розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме не включало до розрахунків суми виплаченої ОСОБА_1 винагороди державного виконавця відповідно до статті 46 Закону України «Про виконавче провадження», що є порушенням законодавства про оплату праці, що стало підставою для звернення з відповідним позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 46 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV) за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Вимогами статті 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічні положення містяться у ст. 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР).

Положеннями ст. 2 Закону №108/95-ВР передбачено, додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 №202/98-ВР (далі - Закон №202/98-ВР) заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у частині першій статті 6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до п. 1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати», затвердженої наказом Державної казначейської служби України від 13.01.2004 №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Відповідно до розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з:

2.1. фонду основної заробітної плати;

2.2. фонду додаткової заробітної плати;

2.3. інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 „Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок №100).

Відповідно до п. З даної Постанови визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

При цьому п.п. б п. 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015 №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (далі - Порядок №126).

Відповідно до п. 2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.

Згідно з п. 14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін`юсту) та є підставою для видачі протягом п`яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.

Відповідно до п. 16 Порядку №126 державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Пунктом 17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.

Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), внесені Законом України від 15.01.2020 №460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

З аналізу вищенаведених норм випливає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій

Таким чином, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п. 4 Порядку №100.

Суд зауважує, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100.

Беручи до уваги вищевикладене, Суд вважає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення законодавства про оплату праці, Порядку №126, Порядку №100, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 349 КАС України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.353 КАС України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази.

Беручи до уваги те, що Суд в силу положень статті 341 КАС України позбавлений можливості встановлювати обставини у справі, зокрема, щодо заявлених позивачем до стягнення недоплачених сум щорічної основної відпустки та матеріальних допомог за спірні періоди, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування судових рішень судів попередніх інстанцій і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року скасувати , справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Повний текст постанови виготовлено 09.09.2020.

СуддіН.А. Данилевич М.І. Смокович Н.В. Шевцова