___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2020 р.

м. Херсон

Справа № 540/880/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання дій протиправними та скасування вимоги про сплату боргу,

встановив:

02.04.2020 року ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі (далі – відповідач), у якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 року № Ф-7691-51.

В обґрунтування свої позовної заяви, позивач зазначає, що 12 лютого 2020 року Головним управлінням ДПС у Херсонській області, АРК та м. Севастополі було прийнято податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7691- 51, якою ОСОБА_1 виставлена вимога сплатити заборгованість в сумі 29293,44 грн. зі сплати єдиного внеску.

Вважає нарахування відповідачем боргу з недоїмки по ЄСВ в сумі 29293,44 грн. згідно вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 року №Ф-7691-51 протиправним.

У вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-7691-51 від 12.02.2020 ГУ ДПС у Херсонській області вимагається від позивача сплатити борг з недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293 грн. 44 коп., який виник станом на 31.01.2020, відповідно до ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

У витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні дані про реєстрацію ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) як фізичної особи-підприємця.

Оскільки позивач не здійснює підприємницьку діяльність, не зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець, він не може бути платником єдиного внеску на підставі п. 4 ч.1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

За вказаних обставин позивач вважає, що у неї відсутній борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 29293,44 грн.

Ухвалою від 08.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до частини 5 статті 262 КАС України.

30.04.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими. Зазначає, що відповідно до АІС "Податковий блок" позивач перебуває па обліку як фізична особа-підприємець з 15.01.2001 року по теперішній час. Факт набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. У період з 14.06.2001 по 21.10.2003 позивач була зареєстрована платником податку на додану вартість. Отже, статус фізичної особи-підприємця позивач набула у 2001 році, до початку функціонування та формування Єдиного державного реєстру.

Відсутність в Єдиному державному реєстрі відомостей про фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 , яка набула такого статусу до початку його функціонування та формування, не свідчить про припинення здійснення підприємницької діяльності, оскільки таке припинення здійснюється виключно за процедурою, встановленою Законом України № 755-IV.

Позивач з моменту державної реєстрації у якості фізичної особи - підприємця та взяття на облік в органах державної податкової служби зобов`язана сплачувати належні податки та збори. Такий обов`язок припиняється виключно у зв`язку із внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення фізичної особи-підприємця. При цьому, навіть у разі нездійснення підприємницької діяльності, позивач залишається у статусі фізичної особи-підприємця та зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок.

Законом України від 06.12.2016 р. № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464. що діють з 01.01.2017. зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

До платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Згідно облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів загальна сума заборгованості позивача станом на 31 січня 2020 року становить 29293,44 грн. На підставі вказаних даних відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2020 №Ф-7691-51, та направлено на адресу позивача рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 09.06.2020 року справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та призначено підготовче засідання на 23.06.2020 року.

17.06.2020 року до суду надійшла відповідь на відзив. Позивач зазначає, що пунктами 2-4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" від 01.07.2010 року № 2390-VI, який набрав чинності 03.03.2011 року передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Строк для включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004 року, закінчився 04.03.2012 року.

Таким чином, враховуючи положення п. 4 та абз. 2 п. 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 2390-VІ, свідоцтво про державну реєстрацію ОСОБА_1 15.05.2001 року як фізичної особи-підприємця вважається недійсним з 04.03.2012 року.

У період часу з 01.01.2017 по 20.01.2020 р., за який позивачу була нарахована недоїмка зі сплати ЄСВ та, відповідно, виставлена оскаржувана вимога, ОСОБА_1 не мала статусу фізичної особи-підприємця, у зв`язку з недійсністю свідоцтва про реєстрацію.

Про це свідчить також і відсутність запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця.

Позивач вказує на те, що нарахування недоїмки з ЄСВ за спірною вимогою є неправомірними.

Ухвалою суду від 23.06.2020 року провадження у справі зупинено до набрання чинності рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №260/81/19.

Ухвалою суду від 11.08.2020 року поновлено провадження в адміністративній справі та призначено підготовче провадження на 08.09.2020 року.

Ухвалою суду від 08.09.2020 року закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 15.01.2001 року зареєстрована фізичною особою - підприємцем відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи. з 14.06.2001 року ОСОБА_1 зареєстрована платником податку на додану вартість.

12.02.2020 року ГУ ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-7691-51, у якій повідомило про наявність у ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 заборгованості зі сплати ЄСВ в сумі 29293,44 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем одержання цієї вимоги.

Відповідно до інтегрованої картки платника ОСОБА_1 відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди:

09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік),

19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн.,

19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн.,

19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн.,

21.01.2019 в розмірі 2457,18 грн.,

19.04.2019 в розмірі 2754,18 грн.,

19.07.2019 в розмірі 2754,18 грн.,

21.10.2019 в розмірі 2754,18 грн.,

20.01.2020 в розмірі 2754,18 грн.

Станом на 31.01.2020 заборгованість у загальному розмірі 29293,44 грн.

Вирішуючи спір, суд застосовує такі норми права.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VІ визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII, зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статі 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01.01.2017 виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VІ, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як вбачається із матеріалів справи, спір виник щодо наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статі 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01.01.2017 по 31.01.2020 відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивач набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01.07.2004, тобто до набрання чинності Законом України від 15.05.2003 № 755-IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (далі - Закон № 755-IV), але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону. Тобто, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-ІV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

При вирішенні даної справи суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Закарпатській області про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), та які полягають у такому.

01.07.2004 набрав чинності Закон № 755-ІV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 755-ІV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-ІV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-ІV).

03.03.2011 набрав чинності Закон України від 01.07.2010 № 2390-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390-VI), яким було внесено зміни до Закону № 755-ІV.

Пунктами 2-4 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

Водночас, пунктом 8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01.07.2004, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань інформацію за критеріями пошуку рнокпп НОМЕР_1 не знайдено.

25.04.2014 набрав чинності Закон України від 25.03.2014 № 1155-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру" (далі - Закон № 1155-VII).

Цим Законом пункт 2 розділу VIII "Прикінцеві положення" Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР. До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 вказала, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені Законами №2390-VI та №1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

Крім цього, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що 03.06.2020 набрав чинності пункт 5 розділу І Закону України від 13.05.2020 № 592-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників" (далі - Закон № 592-ІХ), відповідно до положень якого розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI доповнено пунктом 9-15.

Так, згідно з абзацами першим та другим пункту 9-15 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 592-ІХ) підлягають списанню за заявою платника та у порядку, визначеному цим Законом, несплачені станом на день набрання чинності Законом № 592-ІХ з урахуванням особливостей, визначених цим пунктом, суми недоїмки, нараховані платникам єдиного внеску, зазначеним у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, а також штрафи та пеня, нараховані на ці суми недоїмки, у разі якщо такими платниками не отримано дохід (прибуток) від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та за умови подання протягом 90 календарних днів з дня набрання чинності Законом № 592-ІХ, зокрема платниками, зазначеними у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), - державному реєстратору за місцем знаходження реєстраційної справи фізичної особи - підприємця заяви про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності та до податкового органу - звітності відповідно до вимог частини другої статті 6 цього Закону за період з 01 січня 2017 року до дня набрання чинності Законом № 592-ІХ. Зазначена звітність подається платником виключно у випадку, якщо вона не була подана раніше. З пояснювальної записки до проекту Закону № 592-ІХ убачається, що його прийняття було обумовлено, зокрема, тим, що встановлення обов`язку сплати єдиного соціального внеску без отримання доходу не відповідає легальній меті державного регулювання цього виду відносин та є непослідовним у контексті самого Закону, який визначає об`єктом нарахування єдиного соціального внеску саме отриманий дохід.

Таким чином, у справі № 260/81/19 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в позивача статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, суд дійшов висновку про те, що оскільки позивач не підтвердила статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-ІV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, та доказів того, що протягом 2017 року по теперішній час позивач здійснювала підприємницьку діяльність та отримувала від неї доходи суду не надані, тому у відповідача були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу оскаржуваної вимоги, у зв`язку із чим з наведених вище підстав, виходячи з наданих суду статтею 245 КАС України повноважень, позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вказаної вимоги належить задовольнити.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач сплатила за подання даного позову згідно з квитанцією від 02.04.2020 № 43034 судовий збір в сумі 840,80 грн., який згідно із випискою зарахований до спеціального фонду державного бюджету.

Таким чином, сплачений ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73026) задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 12.02.2020 року №Ф-7691-51 про сплату боргу недоїмки по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 29293 (двадцять дев`ять тисяч двісті дев`яносто три) грн. 44 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ 43143201, просп. Ушакова, 75, м. Херсон, 73026) на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя С.В. Гомельчук

кат. 111060000