ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 524/413/20 Номер провадження 22-ц/814/1837/20Головуючий у 1-й інстанції Предоляк О.С. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

Секретар: Ткаченко Т.І.

За участю: представника позивача - адвоката Медведєвої Т.В.

представника відповідача - адвоката Гордієнко Ю.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 червня 2020 року (повний текст складено 15.06.2020 року)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У січні 2020 року позивач звернувся до місцевого суду з вказаним позовом, уточненим в ході судового розгляду справи, до ОСОБА_2 , посилаючись на те, що, 30 жовтня 2019 року народний депутат України ОСОБА_2 звернувся до Міністра юстиції України ОСОБА_3 із депутатським зверненням вих. №347/01-01 в порядку ст.16 ЗУ «Про статус народного депутата України», в якому поширив недостовірну інформацію, що порочить честь, гідність як особи та ділову репутацію, як нотаріуса, а саме: ОСОБА_2 вказав, зокрема, такі відомості: «08 лютого 2019 року слідчим управлінням ГУ НП в Полтавській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019170000000084 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.27, ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України, за фактом співучасті групи осіб у зловживанні владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, які спричинили тяжкі наслідки. Фабула справи: 06.02.2019 року одним з приватних нотаріусів м Кременчука було виявлено шахрая, який намагався продати квартиру з використанням підробленого паспорту. Нотаріусом було прийнято міри до його затримання працівниками поліції. За цим фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. При перевірці затриманої особи з`ясувалося, що на його ім.» я одним і тим же нотаріусом м Кременчука ОСОБА_1 було оформлено 16 об`єктів нерухомого майна по м Кременчуку та декілька по іншим регіонам. Нотаріус, який оформляв нерухоме майно на затриманого шахрая, раніше підозрювався у скоєнні кримінального злочину та був заарештований . Справа розслідувалася з 2010 по 2012 роки. За скоєння того злочину було засуджено до позбавлення волі посадову особу комунального підприємства «Квартирне управління» та відомого у місті ріелтора ОСОБА_4 . Вину нотаріуса у скоєнні злочину доведено не було, хоча йому оголошувалося обвинувачення і він перебував у СІЗО Полтавської області. Обставини справи, які розслідуються на даний час, дають підстави вважати, що в місті Кременчуці поновила свою діяльність організована злочинна група осіб, які шахрайським шляхом відбирають житло у малозахищених осіб, осіб які зловживають алкоголем та ведуть асоціальний спосіб життя. Злочинці споюють цих осіб алкогольними напоями, які є невідомими сурогатами, а також оформлюють фіктивні боргові зобов`язання, за якими відбирають нерухомість. По отриманим даним, при перевірці колишніх власників квартир, оформлених на затриманого шахрая, з`ясувалось, що половина з них вже померла на протязі менш як за рік, з одним і тим же діагнозом: алкогольна інтоксикація. Звертаю увагу 8 (вісім) з 16 (шістнадцяти). Злочинці виявляють безхазяйне нерухоме майно, відумерлу спадщину та інші об`єкти. За допомогою підставних осіб оформлюють на них право власності на житло та продають… Таким чином, місту за ці роки вже нанесена значна матеріальна шкода на мільйони гривень, так як це нерухоме майно повинно надходити у власність територіальної громади міста та надаватись особам, які десятиріччями стоять у черзі на житло.. .. Саме тому справа «чорних ріелторів», (як її називали самі мешканці м. Кременчука, непокоїть не тільки постраждалих осіб та їх рідних, але й усіх жителів міста Кременчук, адже поки злочинці не покарані, кожен може стати наступною жертвою їх злочинних дій»).

Позивач вважає, що поширена щодо нього відповідачем інформація є недостовірною, негативною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію та має бути спростована.

Вказує, що відповідач у депутатському зверненні поширив відомості, а саме що позивач є особою зі злочинної групи, що поновила свою діяльність у місті Кременчуці та яка шахрайським шляхом відбирає житло у малозахищених осіб, осіб, які зловживають алкоголем та ведуть асоціальний спосіб життя, що ОСОБА_1 є злочинцем, який споює цих осіб алкогольними напоями, які є невідомими сурогатами, внаслідок чого вони помирають, а також оформлює фіктивні боргові зобов`язання, за якими відбирає нерухомість, яка не відповідає дійсності, та тому має бути спростована шляхом повідомлення про недостовірність цієї інформації міністру юстиції.

З урахуванням наведеного, прохає визнати недостовірно та спростувати наведену вище інформацію, стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 10000 грн., оскільки стверджує, щодо зазнав душевних страждань через розповсюдження відповідачем недостовірної інформації, яка негативно впливає на його фізичний стан, через нервовий стрес погіршився стан здоров`я позивача, мали місце головні болі, запаморочення, такий стан негативно впливає на роботу, що пов`язана з уважністю при складанні документів, ретельністю в отриманні інформації від клієнтів.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 червня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, відшкодування моральної шкоди, відмовлено.

З цим рішенням не погодився позивач, який, посилаючись на його необґрунтованість, неповне дослідження всіх обставин справи, порушення та неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що висновок місцевого суду стосовно того, що внаслідок надіслання ОСОБА_2 депутатського звернення, яке містить недостовірну інформацію про позивача, цю недостовірну інформацію дізналось велике коло осіб, включаючи Міністра юстиції ОСОБА_3 , осіб, яку працюють в міністерстві та готували відповідь на запит. При цьому, так як вказаний запит був пересланий на виконання до ГТУЮ у Полтавській області, то з цією інформацією ознайомились начальник управління ОСОБА_5 та ін. особи, які знають ОСОБА_1 особисто, в томі числі нотаріуси Кременчуцького міського нотаріального округу.

Вважає, що висновок місцевого суду стосовно того, що відповідач під час направлення депутатського звернення до Міністра Юстиції лише реалізовував своє право, закріплене ст.40 Конституції України, є необґрунтованим, оскільки чинним законодавством прямо передбачено обов`язок народного депутата звернутися до відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування та їх посадових осіб установ та організацій, до повноважень яких входить розгляд звернень громадян чи вирішення порушених у зверненні громадянина питань по суті в порядку ст.26 ЗУ «Про статус народного депутата України».

Вказує, що його жодного разу не було визнано винним у вчиненні злочину та він ніколи не входив до складу організованих злочинних груп, не вчиняв шахрайські дії, відтак, поширена недостовірна інформація з депутатського запиту порушує суб`єктивні права ОСОБА_1 : право на повагу честі і гідності, як фізичної особи, та ділову репутацію, як нотаріуса м. Кременчука.

Зауважує, що, враховуючи той факт, що судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не було визначено юридичний склад правопорушення, а також той факт, що в оскаржуваному рішенні відсутні відомості, які б обґрунтовували відсутність в даній справі юридичного складу правопорушення, чітко вбачається, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми процесуального права.

У поданому відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача - адвокат Гордієнко Ю.А., посилаючись на законність та обгрунтованість рішення місцевого суду, прохає залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зауважує, що апелянт у скарзі ніяким чином не «розшифровує» в чому полягає «неправильне застосування судом першої інстанції норми матеріального права - статті 26 ЗУ «Про статус народного депутата України» та в чому полягає «ігнорування» судом першої інстанції цієї норми.

Вважає, що скаржником не доведено підстав вважати, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення порушено норми ст.264 ЦПК України, саме щодо не вирішення питання про наявність юридичного складу правопорушення.

Зауважує, що посилання в скарзі на немов би розбіжність у цифрах встановлених документально правочинів, які були посвідчені ним на одну й ту ж особу - ОСОБА_6 , є безпідставним, оскільки позивачу достеменно відомо, що мова йде не про кількість різних об`єктів нерухомого майна, а про кількість завірених нотаріально правочинів.

Вважає, що апелянтом невірно та вибірково здійснено трактування норм ЗУ «Про статус народного депутата України». При цьому, відповідач, шляхом застосування визначених законом народному депутату повноважень, лише реалізував та перевів у юридичну площину необхідність розв`язання відповідної проблеми.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримав та прохав її задовольнити.

Представник відповідач апеляційну скаргу не визнав та прохав її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Судом першої інстанції вірно встановлено і це вбачається із матеріалів справи, що 30.10.2019 року народний депутат України ОСОБА_2 звернувся до Міністра юстиції ОСОБА_3 з депутатським зверненням (вих. №347-01/01) в порядку ст.16 «Про статус народного депутата України» наступного змісту:

«08 лютого 2019 року слідчим управління ГУНП в Полтавській області внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019170000000084 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 27, ч.2 ст.364 Кримінального кодексу України, за фактом співучасті групи осіб у зловживанні владою або службовим становищем, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для самої себе чи іншої фізичної або юридичної особи, використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб, які спричинили тяжкі наслідки.

Фабула справи: 06.02.2019р. одним з приватних нотаріусів м Кременчука було виявлено шахрая, який намагався продати квартиру з використанням підробленого паспорту. Нотаріусом було прийнято міри до його затримання працівниками поліції. За цим фактом були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

При перевірці затриманої особи з`ясувалося, що на його ім`я одним і тим же нотаріусом м Кременчука ОСОБА_1 було оформлено 16 об`єктів нерухомого майна по м Кременчуку та декілька по іншим регіонам.

Нотаріус, який оформляв нерухоме майно на затриманого шахрая, раніше підозрювався у скоєні кримінального злочину та був заарештований . Справа розслідувалася з 2010 по 2012 роки. За скоєння того злочину було засуджено до позбавлення волі посадову особу комунального підприємства «Квартирне управління» та відомого у місті ріелтора ОСОБА_4 .

Вину нотаріуса у скоєнні злочину доведено не було, хоча йому оголошувалося обвинувачення і він перебував у СІЗО Полтавської області.

Обставини справи, які розслідуються на даний час, дають підстави вважати, що в місті Кременчуці поновила свою діяльність організована злочинна група осіб, які шахрайським шляхом відбирають житло у мало захищених осіб, осіб які зловживають алкоголем та ведуть асоціальний спосіб життя. Злочинці споюють цих осіб алкогольними напоями, які є невідомими сурогатами, а також оформлюють фіктивні боргові зобов`язання за якими відбирають нерухомість.

По отриманим даним, при перевірці колишніх власників квартир оформлених на затриманого шахрая, з`ясувалось, що половина з них вже померла на протязі менш як за рік, з одним і тим же діагнозом: алкогольна інтоксикація. Звертаю увагу 8 (вісім) з 16 (шістнадцяти).

Злочинці виявляють безхазяйне нерухоме майно, відумерлу спадщину та інші об`єкти. За допомогою підставних осіб оформлюють на них право власності на житло та продають…

Таким чином, місту за ці роки вже нанесена значна матеріальна шкода на мільйони гривень, так як це нерухоме майно повинно надходити у власність територіальної громади міста та надаватись особам, які десятиріччями стоять у черзі на житло..

Саме тому справа «чорних ріелторів» (як її називали самі мешканці м Кременчука непокоїть не тільки постраждалих осіб та їх рідних, але й усіх жителів міста Кременчук, адже поки злочинці не покарані, кожен може стати наступною жертвою їх злочинних дій») (а.с.11-16).

Позивач вважає, що у вказаному зверненні відповідачем ОСОБА_2 наведено інформацію, яка зазначена позивачем в поданій до суду позовній заяві та яку позивач вважає недостовірною, такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що звернення депутата до компетентних органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація щодо позивача є реалізацією відповідачем свого конституційного права, визначеного статтею 40 Конституції Українита права на депутатське звернення, що передбачене Законом України «Про статус народного депутата України», що не є поширенням недостовірної інформації.

Такі висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (частина першастатті 34 Конституції України). Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (частина перша статті 68 Конституції України).

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації (частина четверта статті 32 Конституції України).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права. Так, частина перша статті 10 Конвенції, зокрема, передбачає, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні ЄСПЛ від 21 січня 1999 року у справі «Яновський проти Польщі» (Janowski v. Poland, заява № 25716/94, пункт 33) суд зазначив, що державні службовці, які виступають в своїй офіційній якості, повинні бути готові витримувати більше критики, ніж приватні особи. Про більш широкі обсяги, порівняно з приватною особою, допустимої критики стосовно державних службовців також зазначено у рішенні ЄСПЛ від 21 березня 2002 року у справі «Нікула проти Фінляндії» (Nikula v. Finland, заява № 31611/96, пункт 41).

У разі якщо позивач є публічною особою (зокрема, здійснює незалежну професійну нотаріальну діяльність), то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). Застосування цих документів передбачено, зокрема пунктом 21 Постанови № 1.

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади та (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі.

Відповідно до статей 3, 4, 6 Декларації, оскільки посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики щодо того, як вони виконували або виконують свої функції. У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.5-6 ст.81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з нормою ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2). Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація (згідно із частиною першою статті 201 ЦК України).

Відповідно до глави 22 ЦК України до особистих немайнових прав включені, зокрема, право на повагу до гідності та честі (стаття 297) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299). Гідність та честь фізичної особи, її ділова репутація є недоторканними (згідно із частиною другою статті 297 та частиною першою статті 299 ЦК України).

Фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб (згідно із частиною першою статті 275 ЦК України). Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі (частина третя статті 297 ЦК України). Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації (частина друга статті 299 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (абзаці перший частини четвертої статті 277 ЦК України). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена (частина сьома статті 277 ЦК України).

Інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (частина перша статі 200 ЦК України). Порядок використання інформації та захисту права на неї встановлюється законом (частина третя статті 200 ЦК України).

Кабінет Міністрів України у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина, зокрема здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади (абзац третій пункту 3 частини першої статті 20 Закону України від 27 лютого 2014 року № 794-VII «Про Кабінет Міністрів України» (в редакції, чинній на момент подання відповідного депутатського звернення, далі - Закон про КМУ).

При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі (частина третя статті 1 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

У своїй діяльності народний депутат повинен дотримуватися загальновизнаних норм моралі; завжди зберігати власну гідність, поважати честь і гідність інших народних депутатів, службових та посадових осіб і громадян; утримуватись від дій, заяв та вчинків, що компрометують його самого, виборців, Верховну Раду України, державу (частина перша статті 8 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Народний депутат у порядку, встановленому законом, зокрема звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України (пункт 7 абзацу першого статті 6 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції (абзац другий частини першої статті 16 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, керівники підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян, яким адресовано депутатське звернення, зобов`язані протягом 10 днів з моменту його одержання розглянути і дати письмову відповідь. У разі неможливості розгляду звернення народного депутата у визначений строк його повідомляють про це офіційним листом з викладенням причин продовження строку розгляду. Строк розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження, не може перевищувати 30 днів з моменту його одержання. Депутатське звернення до правоохоронного органу або його посадової особи може бути розглянуто регіональним підрозділом цього органу, до компетенції якого безпосередньо належить вирішення порушених народним депутатом питань. Керівник регіонального підрозділу зобов`язаний надати відповідь народному депутату з дотриманням строків, визначених цією статтею (частина друга статті 16 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Вмотивована відповідь на депутатське звернення повинна бути надіслана народному депутату не пізніш як на другий день після розгляду звернення. Відповідь надається в обов`язковому порядку і безпосередньо тим органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, до якого було направлено звернення, за підписом його керівника чи посадової особи, керівником підприємства, установи та організації, об`єднання громадян, крім випадків, установлених цим Законом (частина четверта статті 16 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Народний депутат відповідно до закону розглядає звернення виборців, а також від підприємств, установ, організацій, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об`єднань громадян, вживає заходів для реалізації їх пропозицій і законних вимог, інформує виборців про свою депутатську діяльність під час особистих зустрічей з ними та через засоби масової інформації (частина друга статті 7 ЗУ «Про статус народного депутата України»).

Суть рішення Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 зводиться до того, що викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов`язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб. Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу завідомо неправдивих відомостей тягне за собою відповідальність, передбачену чинним законодавством України.

З п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 №1 вбачається, що Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв`язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації. У випадку звернення особи із заявою до правоохоронних органів судам слід враховувати висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року N 8-рп/2003 (справа про поширення відомостей). Разом з тим наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов`язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України (пункт 16 Постанови від 27.02.2009 №1).

Окрім того, відповідно до частини другої статті 302 ЦК України (право на інформацію) фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело (абзац третій пункту 22 Постанови від 27.02.2009 №1).

З урахуванням встановлених судом першої інстанції обставин справи та її матеріалів, переконаність депутата в протиправній діяльності певної посадової (публічної) особи - позивача у справі, у недотриманні нею процедур, встановлених законом, щодо своєї професійної діяльності, в тому вигляді як їх розуміє депутат, та переконаність депутата в правильності такого розуміння, звернення депутата (в рамках виконання ним своїх зобов`язань перед виборцями) з приводу цього питання до компетентних органів не виходить за рамки загальновизнаних норм моралі та не є таким, що компрометує державу. Тому немає підстав говорити про порушення вимог частини третьої статті 1 та частини першої статті 8 ЗУ «Про статус народного депутата України», які також не встановлюють обмежень, щодо видів депутатської діяльності, про які депутат інформує своїх виборців.

Беручи до уваги Резолюцію та Декларацію, практику ЄСПЛ, необхідно зазначити, що публічна особа, погоджуючись на виконання владних повноважень, бере на себе обов`язок нести і поєднаний з цими повноваженнями тягар, до складу якого входить, зокрема, певний дискомфорт від критичного ставлення населення до влади, а тому межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

(Наведене відповідавє висновку Верховного Суду, висловленому в постанові від 06.02.2019 року у справі № 314/4590/17).

Депутатське звернення не є простим повідомленням інформації відповідно до абзацу другого частини першої статті 16 ЗУ «Про статус народного депутата України». З матеріалів справи випливає, що за своєю суттю депутатське звернення від ОСОБА_2 з урахуванням пункту 16 Постанови ВСУ України від 27.02.2009 №1 не є поширенням інформації.

Окрім того, як установлено та не заперечується сторонами, Міністр Юстиції переадресував депутатське звернення від ОСОБА_2 - ГТУЮ у Полтавській області, питанням надання остаточної відповіді по суті цього звернення займався керівник вказаного органу.

Отже, враховуючи зміст статті 16 вказаного Закону, депутатське звернення від ОСОБА_2 було розглянуто як звернення до правоохоронних органів, в зв`язку з чим є належні підстави для застосування правової позиції, висловленої у рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003.

Так, з матеріалів справи вбачаєься, що ОСОБА_2 прийняв до відома інформацію щодо неправомірних дій позивача, розповсюджену засобами масової інформації, а стосовно кримінального провадження №12019170000000084, в тому числі, на підставі офіційної відповіді органу ГУ НП України в Полтавьскій області №226-2/115/24/05-20149 від 15.05.2019 року, адресованої Міністерству юстиції України (а.с.93-96).

При цьому, як убачається з матеріалів справи, підставою для звернення відповідача з депутатським зверненням до Міністра юстиції України ОСОБА_3 , стало звернення до ОСОБА_2 виборця ОСОБА_7 від 07.10.2019 року (а.с.75-76), тобто ОСОБА_2 просить від імені своїх виборців, а не від свого особистого імені, розглянути це звернення, направлення якого узгоджується з абзацом третім пункту 3 частини першої статті 20 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України». Отже, ОСОБА_2 не є безпосереднім автором відповідної інформації, яка міститься в депутатському зверненні №347/01-01 від 30.10.2019 року.

Врахоуючи вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що депутатське звернення ОСОБА_2 №347/01-01 від 30.10.2019 року було викликано наміром відповідача виконати свій громадській та професійний обов`язок як депутата. З матеріалів справи не випливає, що у відповідача не було жодних підстав для відповідного звернення. За характером інформації, яку використано відповідачем та проаналізовано апеляційним судом, вона не може вважатись саме завідомо неправдивою в контексті зазначених норм права, не залежно від того, чи її спростують.

Направлення будь-якого депутатського запиту є елементом роботи депутата - депутатської діяльності, про яку він інформує виборців відповідно до частини другої статті 7 ЗУ «Про статус народного депутата України». Передача такого звернення Мінстром Юстиції для виконання до ГТУЮ у Полтавській області не є розповсюдденням відповідної інформації, а є складовою механізму виконання роботи з надання відповіді на депутатське звернення та проведення відповідної, визначеної у зверненні, роботи.

Відтак, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши та проаналізувавши характер спірних правовідносин, суд першої інстанції правильно вирішив спір по суті та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення про відмову в позові, яке не підлягає скасуванню.

Доводи апеляційної скарги позивача стосовно того, що, внаслідок надіслання ОСОБА_2 депутатського звернення, яке містить недостовірну інформацію про позивача, цю недостовірну інформацію дізналось велике коло осіб, включаючи Міністра юстиції ОСОБА_3 , осіб, яку працюють в міністерстві та готували відповідь на запит, начальник управління ОСОБА_5 та ін. особи, які знають ОСОБА_1 особисто, в тому числі нотаріуси Кременчуцького міського нотаріального округу, колегія суддів оцінює критично, оскільки точне коло осіб, яке дізналось відповідну інформаціює матералами спраив не встановлено. Окрім того, вказана інформація стала відома саме тим особам, до службових обов`язків якких входить здійснення відповідних державних функцій щодо реалізації виконання депутатського звернення, відтак, не є неправомірно поширеною. Окрім того, недостовірність відповідної інформації матеріалами справи також не втановлена.

Твердження апелянта стосовно того, що депутатське звернення ОСОБА_2 від 30.10.2019 року не відповідало вимогам закону, оскільки вчинене з перевищенням меж депутатських повноважень, так як містить пряму вказівку на дії, які необхідно вчинити посадовій особі, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, згідно положень ч.1 ст.16 ЗУ «Про статус народного депутата України» Депутатське звернення - викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ і організацій, об`єднань громадян здійснити певні дії, дати офіційне роз`яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

За змістом ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна (немайнова) шкода відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.

Стаття 23 ЦК України визначає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Згідно роз`яснень, викладених у п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

Оскільки з матеріалів справи вбачається, що вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимог про визнання відповідної інформації такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, та її спростування, та, оскільки відповідні вимоги задоволенню не підлягають, то відсутні підстави і для стягнення моральної шкоди, що вірно визначено місцевим судом за відсутності належних та допустимих доказів завдання відповідної шкоди.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції також не спростовують та зводяться фактично до незгоді із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, суд першої інстанції повно та об`єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права відповідно до характеру правовідносин, що склалися між сторонами та в межах заявлених позовних вимог.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 09 червня 2020 року, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ: Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак