Справа №461/999/20

Провадження №2/461/564/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 вересня 2020 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді Зубачик Н.Б.,

секретаря судових засідань Пелех О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Львова цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівської обласної ради, в якому просить визнати дії Львівської обласної ради щодо підготовки та проведення наради 31.01.2017 року, незаконними та такими, що здійснили втручання в особисте та сімейне життя, поширення конфіденційної приватної інформації та розголошення персональних даних позивача, її сина та її сім`ї, визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017 року, як незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних позивача та її сім`ї, а також поширення неправдивої та неперевіреної інформації, визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017 року, такими, які посягають на честь, гідність та приватне життя позивача, її сина та її сім`ї, стягнути з Львівської обласної ради завдану такими діями моральну шкоду в розмірі 25000 грн.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 31.01.2017 року її було запрошено на нараду де були присутні працівники апарату Львівської обласної адміністрації, члени профспілкового комітету, працівники Центру соціально-психологічної допомоги у Львівській області, керівник служби у справах дітей Львівської ОДА та інші працівники. Вказана нарада стосувалася розгляду листа, зміст якого стосувався особистого та сімейного життя позивача та був зачитаний керуючим справами Львівської обласної ради. Стверджує, що дії відповідача є протиправними, оскільки призвели до незаконного втручання в особисте та сімейне життя позивача, незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних щодо неї та її сина.

Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 07.02.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у даній цивільній справі.

12.03.2020 року представник відповідача Мельник А. подав відзив на цивільний позов. В обґрунтування відзиву зазначив, що Львівська обласна рада не вчиняла жодних дій, спрямованих на збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації, персональних даних позивача чи її неповнолітнього сина. Окрім того, зазначив, що 23.01.2017 року до Львівської обласної ради надійшло звернення громадянки ОСОБА_3 щодо можливого неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 , у якому зазначено, що неповнолітній син позивача може проживати в непридатних для життя умовах. Таким чином, було запрошено представників органів влади та соціальних установ для розгляду звернення ОСОБА_3 , з метою забезпечення належного захисту прав дитини, яка могла опинитися у складній життєвій ситуації. Оскільки позовні вимоги ґрунтується на міркуванні та містять належних та допустимих доказів наявності в діях Львівської обласної ради обставин втручання в особисте та сімейне життя позивача, просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судове засідання не з`явилася, однак на електронну адресу Галицького районного суду м.Львова подала клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із неможливістю прибути в судове засідання у зв`язку із сімейними обставинами.

Представник відповідача Мельник А.І. в судове засідання не з`явився, однак через канцелярію Галицького районного суду м.Львова подав клопотання, в якому просить розгляд справи проводити за його відсутності. Також просив відмовити у задоволенні позову.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши клопотання позивача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні такого необхідно відмовити, оскільки ОСОБА_1 не надала суду належних та допустимих доказів поважності причин неявки в судове засідання. Окрім того, як вбачається з матеріалів справи, судові засідання у даній справі неодноразово відкладалися за клопотанням позивача, зокрема судові засідання, призначені на 17.03.2020 року, 13.04.2020 року, 30.04.2020 року, 19.05.2020 року, 25.05.2020 року, 23.06.2020 року та 28.07.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судом встановлено, що 23 січня 2017 року на адресу Львівської обласної ради надійшло звернення ОСОБА_3 щодо можливого неналежного виконання батьківських обов`язків ОСОБА_1 . В даному зверненні заявниця зазначила, що неповнолітній син ОСОБА_1 може проживати в непридатних для життя умовах /а.с.4/.

31.01.2017 року Львівською обласною радою для забезпечення належного вивчення звернення ОСОБА_3 , проведено нараду та було запрошено представників уповноважених органів влади та установ, що забезпечують захист дітей та ОСОБА_1 , під час якої оголошено звернення гр. ОСОБА_3 та заслухано пояснення ОСОБА_1 щодо викладених обставин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про звернення громадян», громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Під зверненням громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Вимоги до звернення встановлені у ст.5 Закону України «Про звернення громадян», відповідно до якої у зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Згідно з ст.15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Зі звернення громадянки ОСОБА_3 від 23.01.2017 року вбачається, що інформація, викладена в такому, стосувалась неналежної поведінки ОСОБА_1 та можливого проживання неповнолітнього сина позивачки в непридатних умовах. Відтак, для забезпечення належного вивчення звернення ОСОБА_3 , на нараду 31.01.2017 року відповідачем запрошено представників уповноважених органів влади та установ, що забезпечують захист прав дітей, а саме: представників Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації, Центру соціально-психологічної допомоги у Львівській області, відділу у справах дітей Франківської та Залізничної районних державних адміністрацій Львівської міської ради, Львівського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, а також ОСОБА_1 для розгляду та забезпечення рівних можливостей осіб для участі у вирішені вищезазначеного питання.

Оскільки, ОСОБА_3 до звернення не надала документів для підтвердження викладених фактів у зверненні, відповідачем з компетентними органами влади та установ прийнято рішення про скерування листа до начальника Служби у справах дітей Львівської обласної державної адміністрації для вжиття заходів в межах наданих повноважень.

Зокрема, 01.02.2017 року скеровано лист №02-вих-78 з проханням встановити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_6 та здійснити повне та всебічне обстеження житлових умов, в яких він проживає /а.с.28/.

Згідно статті 23 Закону України «Про інформацію» та рішення Конституційного суду України від 30.10.1997, інформація про особу- це сукупність документованих або публічно оголошених відомостей про особу, основним з яких є: національність, освіта, сімейний стан, релігійність, стан здоров`я, адреса, дата і місце народження. Джерелами документованої інформації про особу є видані на її ім`я документи, підписані нею документи, а також відомості про особу, зібрані державними органами влади та органами місцевого і регіонального самоврядування в межах своїх повноважень.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, органи державної влади та органи місцевого самоврядування вправі збирати та зберігати інформацію про особу, що може містити окремі персональні дані за умови здійснення цих дій у межах визначеної законодавством компетенції та задля захисту прав та свобод людини.

Як вбачається з позовної заяви, ОСОБА_1 зазначає, що порушено її право на особисте та сімейне життя, оскільки на нараді було використано та розголошено приватну інформацію про її життя та розголошено персональні дані щодо неї та сина.

Однак, як вбачається із відзиву на позовну заяву Львівською обласною радою вчинялись дії щодо розгляду звернення ОСОБА_3 , щодо неналежної поведінки ОСОБА_1 та можливості проживання неповнолітнього сина позивача в непридатних умовах.

Позивач не надала суду належних та допустимих доказів того, які саме дії вчинені відповідачем, які б свідчили про втручання в її особисте життя, збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних та які саме конфіденційні та персональні дані було зібрано та розголошено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не вчиняв дій спрямованих на збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації, персональних даних позивача чи її неповнолітнього сина, оскільки відповідачем здійснювався розгляд звернення ОСОБА_3 із залученням уповноважених представників органів та установ, що здійснюють захист дітей відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнати дії Львівської обласної ради щодо підготовки та проведення наради 31.01.2017 року, незаконними та такими, що здійснили втручання в особисте та сімейне життя, поширення конфіденційної приватної інформації та розголошення персональних даних позивача, її сина та її сім`ї, визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017 року, як незаконне збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації та розголошення персональних даних позивача та її сім`ї, а також поширення неправдивої та неперевіреної інформації, визнати дії Львівської обласної ради, які мали місце на нараді 31.01.2017 року, такими, які посягають на честь, гідність та приватне життя позивача, її сина та її сім`ї не підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Львівської обласної ради моральної шкоди в розмірі 25000 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другої цієї статті.

Пунктом 5 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями її заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі, чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Вказане свідчить про те, що шкода підлягає відшкодуванню особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, а при відсутності будь-якої з цих ознак не може бути покладено на відповідача обов`язку відшкодування шкоди.

Згідно ст.1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок.

Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до роз`яснення, яке міститься у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 року № 5, під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до правил ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди предметом доказування є не тільки факт неправомірних дій (бездіяльності), а також виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) та заподіяння шкоди.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) вона зазнала, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування позовних вимог та не надано об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральної шкоди у причинному зв`язку з діями відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення заявленої нею суми моральної шкоди з відповідача, а відтак у задоволенні позову необхідно відмовити.

Також, відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» №4 від 31 березня 1995 року, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1176 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 141, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівської обласної ради про визнання дій незаконними та стягнення моральної шкоди - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарженняна рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач: Львівська обласна рада, адреса: м.Львів, вул.Винниченка, 18, ЄДРПОУ 22340506.

Суддя Зубачик Н.Б.