ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2020 року

Київ

справа №640/21594/18

адміністративне провадження №К/9901/24706/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Калашнікова О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року (суддя: Арсірій Р.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року (судді: Ганечко О.М., Кузьменко В.В., Федотов І.В.) у справі за адміністративним позовом приватного акціонерного товариства «Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль» до Міністерства інфраструктури України про зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

19 грудня 2018 року приватне акціонерне товариство «Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль» (далі - позивач, ПрАТ «АТАСС-Бориспіль») звернулося до суду з адміністративним позовом до Міністерства інфраструктури України (далі - відповідач, Мінінфраструктури), в якому просило зобов`язати відповідача надіслати повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю органу інспектування позивача до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ «АТАСС-Бориспіль», з метою включення його до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, направило до Мінінфраструктури повідомлення про відповідність наявної у нього матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів. Однак, відповідач безпідставно та в порушення процедури, визначеної законодавством, не направив зазначене повідомлення позивача та копії долучених до нього документів до Головного сервісного центру МВС України, а натомість надіслав ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» відповідь про невідповідність наданих документів пункту 12 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 і розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

Водночас позивач зазначив, що правові норми, на які посилається відповідач, не регулюють питання щодо включення суб`єкта господарювання до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів і відповідачем не зазначено, які саме недоліки у повідомленні позивача та/або в доданих до нього документах ним було виявлено.

За такої умови позивач наполягає на тому, що надані ним документи відповідають вимогам законодавства та мали бути направлені до Головного сервісного центру МВС України.

Крім того, позивач вказує, що Мінінфраструктури порушено 10-денний строк розгляду його повідомлення про включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

З цих підстав ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» вважає, що відповідачем безпідставно не було направлено його повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю органу інспектування позивача до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та просить захистити його права і законні інтереси шляхом зобов`язання Мінінфраструктури вчинити відповідні дії.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року, позов задоволено повністю.

Зобов`язано Міністерство інфраструктури України надіслати повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС України для внесення даних про пункт технічного контролю органу інспектування приватного акціонерного товариства «Автотранспортна акціонерна співдружність «Славутич-Бориспіль» до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів на підставі повідомлення відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, направленого листом від 07 серпня 2018 року №197.

Рішення судів попередніх інстанції мотивовані тим, що позивачем було надано відповідачу повний пакет документів, передбачений вимогами законодавства, який підлягав подальшому направленню до Головного сервісного центру МВС України, і в листі Мінінфраструктури, який було надіслано у відповідь на повідомлення позивача про включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, не зазначено жодних конкретних недоліків, виявлених у такому повідомлення або в доданих до нього документах, а лише містяться посилання на загальні правові норми, якими врегульовано інші питання.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що обладнання позивача пройшло акредитацію, що НААУ встановлено його відповідність Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710, що в доданій до атестату сфері акредитації вказані всі нормативні документи і стандарти, відповідно до яких позивач має право проводити інспектування, а також, що законодавством не передбачено повноважень відповідача або інших державних органів проводити повторне інспектування суб`єкта господарювання після отримання ним атестату про акредитацію.

Також суди дійшли висновку, що відповідачем порушено граничний 10-денний строк розгляду на повідомлення позивача про включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, за відсутності жодних поважних причин.

Крім того, судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови за результатами розгляду апеляційної скарги відповідача було стягнуто за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., із заявлених позивачем витрат на загальну суму 16000,00 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі є співмірними зі складністю цієї справи та підтверджуються відповідними доказами.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги.

Відповідач у касаційній скарзі вказує на неповне встановлення судами попередніх інстанцій обставин цієї справи та порушення норм матеріального і процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Скаржник наполягає на тому, що ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» не є акредитованим органом у сфері випробувань, здійснення яких є необхідним для виконання обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, і що атестат, виданий НААУ, повинен відповідати Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 та Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мнінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

Скаржник стверджує, що з аналізу сфери акредитації органу з інспектування ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» встановлено, що у цій сфері не визначено можливості і компетентність позивача щодо ідентифікації транспортних засобів і що НААУ засвідчило лише компетентність позивача у: сфері інспектування (процеси, продукція, послуги, персонал); вид інспектування (під час експлуатації, нового продукту).

Скаржник зазначає, що ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» віднесено до категорії органів інспектування «С», що, на переконання скаржника, зумовить неможливість забезпечення у повному обсязі неупередженого виконання вимог чинного законодавства України з організації роботи пунктів технічного контролю, неможливість забезпечення відповідного контролю з боку держави, а також створення працівникам позивача можливостей проводити оцінювання у будь-якому місці на власний розсуд та в неконтрольованих умовах.

Скаржник вказує, що у сфері акредитації органу з інспектування ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» в графі 4 «Позначення, назва, розділ та пункт нормативного документа, де встановлені показники, методи та процедури інспектування» не зазначені посилання на наступні нормативно-правові акти: ДСТУ 3525-97 «Засоби транспортні дорожні. Маркування»; ДСТУ 7013:2009 «Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги»; ДСТУ ГОСТ ИСО 4100:2005 «Дорожній транспорт. Міжнародний ідентифікаційний код виробника деталей»; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 «Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT)».

Скаржник вважає, що позивачем не забезпечено виконання пункту 12 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 та розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мнінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

Також скаржник наполягає на тому, що судом апеляційної інстанції було безпідставно стягнуто на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., оскільки, на переконання скаржника, позивачем не доведено факт сплати відповідних коштів та понесення таких витрат.

При цьому, скаржник зазначає, що додаткова угода між позивачем і АО «Феделікс» була укладена 06 грудня 2018 року, а позов поданий 19 грудня 2018 року, що на його думку, виключає можливість відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, понесених на підставі такої угоди.

Позиція інших учасників справи.

Позивачем подано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, наполягаючи на необґрунтованості та безпідставності доводів скаржника.

У своєму відзиві позивач наголошує на тому, що ним було подано до Мінінфраструктури всі документи, передбачені чинним законодавством, і відповідачем у його листі-відповіді, складеному за результатами їх розгляду, не наведено жодної конкретноїх підстави (недоліку), з якої йому відмовлено у надісланні його документів до Головного сервісного центру МВС для внесення відповідних даних до реєстру.

Позивач вказує, що доводи відповідача ґрунтуються на неповному та поверхневому дослідженні змісту сфери його акредитації, в якій на 18-ти сторінках деталізовано, щодо яких саме транспортних засобів, за яких умов та за якою процедурою позивач акредитований на здійснення обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів.

Крім того, позивач у своєму відзиві наводить доводи, аналогічні тим, що були викладені в його позові, зокрема щодо порушення відповідачем строку розгляду поданого ним повідомлення та доданих до нього документів, що відповідач не виконав покладені на нього обов`язки та порушив права позивача.

Також позивач наполягає на необґрунтованості доводів скаржника в частині стягнення з нього судом апеляційної інстанції витрат на правничу допомогу, зазначає, що такі витрати підтверджуються відповідними доказами і просить суд касаційної інстанції стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн., понесені під час розгляду цієї справи в суді касаційної інстанції.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 09 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року.

За результатом автоматизованого розподілу справи між суддями справу передано для розгляду колегії суддів у складі: (суддя-доповідач) Загороднюк А.Г., (судді): Єресько Л.О., Калашнікова О.В.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року призначено справу до розгляду.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи.

ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» отримало атестат про акредитацію, який зареєстрований в реєстрі 27 квітня 2018 року за № 7С274 та дійсний до 26 квітня 2023 року, відповідно до вимог ДСТУ ISO/IEC 17020:2014 (ISO/IEC 17020:2012) у сфері інспектування: обов`язковий технічний контроль колісних транспортних засобів. Зокрема, обладнання позивача пройшло акредитацію, НААУ встановлено його відповідність Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

У доданій до атестату сфері акредитації вказані всі нормативні документи, стандарти, відповідно до яких позивач має право проводити інспектування, зокрема, ДСТУ 7013:2009 «Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги»; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 «Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT)».

Для включення до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» направило до Мінінфраструктури лист від 07 серпня 2018 року № 197 з повідомленням про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів.

До зазначеного повідомлення позивачем додано наступні документи: копію атестата про акредитацію № 7С274, сферу акредитації, паспорт органу з інспектування ПрАТ «АТАСС-Бориспіль», копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 1001023644, копію довідки про зміну форми власності, копію договору оренди землі, копія додаткового договору до договору оренди землі, копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, завірені печаткою фотографії загального вигляду території з виробничими приміщеннями, робочі місця з установленим обладнанням та вид обладнаного місця прийому громадян.

Вказаний лист позивача від 07 серпня 2018 року № 197 надійшов до Мінінфраструктури 13 серпня 2018 року та зареєстрований за вхідним № 27552/0/7-18.

За результатом зазначених документів Мінінфраструктури надіслало позивачу лист від 27 серпня 2018 року № 9365/39/10-18, в якому повідомило, що за результатами аналізу поданого ним повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю та доданих до нього документів встановлено, що ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» не забезпечує виконання пункту 12 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 та розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мнінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710.

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктами 1, 2 Положення про Міністерство інфраструктури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460 (далі - Положення № 460) регламентовано, що Міністерство інфраструктури України (далі - Мінінфраструктури) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінінфраструктури є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, надання послуг поштового зв`язку, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері авіаційного транспорту та використання повітряного простору України, розвитку, будівництва, реконструкції та модернізації інфраструктури авіаційного, морського та річкового транспорту, дорожнього господарства, навігаційно-гідрографічного забезпечення судноплавства, торговельного мореплавства, з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті, а також державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному, морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості).

Мінінфраструктури у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Згідно з підпунктами 41, 45 пункту 4 Положення № 460 Мінінфраструктури відповідно до покладених на нього завдань затверджує вимоги, у тому числі, технологічні до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу та визначає технічні служби, які виконують випробовування та/або інспектування продукції та/або проводять перевірки відповідності виробництва відповідно до Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, які видаються на основі цих приписів, від 1958 року з поправками 1995 року.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок визначення переліку єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах» від 14 лютого 2001 року № 143 передбачено, що на Мінінфраструктури покладено функції компетентного органу щодо забезпечення виконання Угоди про прийняття єдиних технічних приписів для колісних транспортних засобів, предметів обладнання та частин, які можуть бути встановлені та/або використані на колісних транспортних засобах, і про умови взаємного визнання офіційних затверджень, виданих на основі цих приписів, 1958 року з поправками 1995 року, а також здійснення контролю за технічним регулюванням у сфері допуску до експлуатації, використання та ввезення колісних транспортних засобів.

Законом України «Про технічні регламенти та оцінку відповідності» № 124-VIII від 15 січня 2015 року (далі - Закон № 124-VIII) визначено правові та організаційні засади розроблення, прийняття та застосування технічних регламентів і передбачених ними процедур оцінки відповідності, а також здійснення добровільної оцінки відповідності.

Відповідно до статті 1 цього Закону № 124-VIII орган з оцінки відповідності це підприємство, установа, організація чи їх структурний підрозділ, що здійснює діяльність з оцінки відповідності, включаючи випробування, сертифікацію та інспектування.

Статтею 35 Закону України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ від 30 червня 1993 року визначено, що транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю (далі - ОТК) відповідно до цієї статті.

Обов`язковий технічний контроль транспортного засобу передбачає перевірку технічного стану транспортного засобу, а саме: системи гальмового і рульового керування, зовнішніх світлових приладів, пневматичних шин та коліс, світлопропускання скла, газобалонного обладнання (за наявності), інших елементів у частині, що безпосередньо стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього природного середовища.

Порядок проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів визначає Кабінет Міністрів України.

Обов`язковий технічний контроль транспортних засобів, призначених для експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування та зареєстрованих територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, здійснюють суб`єкти проведення обов`язкового технічного контролю, які мають на правах власності або користування обладнання, що дає змогу перевіряти технічний стан транспортних засобів на відповідність вимогам безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища.

Перелік обладнання, необхідного для одержання права на здійснення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, а також документів, що подаються суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю для одержання такого права, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Порядком проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 (далі - Порядок № 137) визначено процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

Пунктом 5 Поряду № 137 установлено, що юридична особа або фізична особа - підприємець надсилає Мінінфраструктури повідомлення про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів згідно з додатком 1 (далі - повідомлення) у разі, коли вона має:

1) устаткування згідно з переліком обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, згідно з додатком 2;

2) атестат про акредитацію органу з оцінки відповідності згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності».

Відповідно до пункту 6 Порядку № 137 Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі - підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 р. № 710 (далі - Вимоги до перевірки), з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

Пунктом 12 Порядку № 137 встановлено, що Обов`язковий технічний контроль транспортного засобу проводиться після здійснення його зовнішнього огляду з метою ідентифікації транспортного засобу, звірки ідентифікаційних номерів та номерних знаків транспортного засобу з даними реєстраційних документів, встановлення комплектності.

У разі невідповідності ідентифікаційних номерів та (або) номерних знаків даним реєстраційних документів транспортного засобу обов`язковий технічний контроль не проводиться.

Статтею 1 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17 травня 2001 року № 2407-ІІІ (далі - Закон № 2407-ІІІ) визначено, що акредитація органів з оцінки відповідності - це засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності.

Відповідно до статті 6 вказаного Закону № 2407-ІІІ акредитація здійснюється національним органом України з акредитації. Національний орган України з акредитації є державною організацією, яка утворюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, та провадить некомерційну господарську діяльність.

Положення про національний орган України з акредитації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку, не має права втручатися в діяльність з акредитації національного органу України з акредитації.

Відповідно до Положення про Національне агентство з акредитації України, затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 08 лютого 2017 року № 161 (далі - Положення № 161) національним органом України з акредитації є Національне агентство з акредитації України (далі - НААУ).

НААУ є державною організацією, яка утворюється Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (далі - Мінекономрозвитку), належить до сфери його управління та провадить некомерційну господарську діяльність.

Акредитація органів з оцінки відповідності - це засвідчення національним органом України з акредитації того, що орган з оцінки відповідності відповідає вимогам національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та у разі необхідності будь-яким додатковим вимогам щодо акредитації у відповідних сферах для провадження визначеної діяльності з оцінки відповідності. (стаття 1 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності»)

Відповідно до норм частини третьої статті 11 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», Національний орган України з акредитації на підставі заявки органу з оцінки відповідності оцінює компетентність цього органу для провадження визначеної в заявці діяльності з оцінки відповідності.

Згідно з положеннями частини четвертої статті 11 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності», якщо національний орган України з акредитації встановлює, що відповідний орган з оцінки відповідності є компетентним для провадження визначеної в заявці діяльності з оцінки відповідності, національний орган України з акредитації приймає рішення про його акредитацію чи розширення сфери його акредитації. У разі прийняття рішення про акредитацію органу з оцінки відповідності йому видається атестат про акредитацію та надається право використовувати національний знак акредитації. Строк дії атестата про акредитацію становить п`ять років. Опис та правила застосування національного знака акредитації встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного розвитку.

Статтею 10 Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» від 17 травня 2001 року № 2407-ІІІ передбачено, що Національний орган України з акредитації може акредитувати органи з оцінки відповідності, зокрема, органи з інспектування.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 137 Мінінфраструктури протягом 10 днів з дня надходження повідомлення перевіряє зазначену в ньому інформацію про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів шляхом аналізу поданих разом з повідомленням документів та в разі підтвердження такої інформації надсилає повідомлення та копії документів до Головного сервісного центру МВС.

У разі виявлення недостовірної інформації, зазначеної в повідомленні, Мінінфраструктури письмово повідомляє юридичній особі або фізичній особі - підприємцю про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку або Вимогам до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затвердженим наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710 (далі - Вимоги № 710), з обов`язковим зазначенням виявлених недоліків.

Після усунення недоліків, що стали причиною неможливості надіслання повідомлення та копій документів до Головного сервісного центру МВС, юридична особа або фізична особа - підприємець має право подати нове повідомлення відповідно до пункту 5 цього Порядку.

Згідно з пунктом 7 Порядку № 137 Головний сервісний центр МВС протягом трьох робочих днів вносить дані про пункт технічного контролю із зазначенням категорії і призначення транспортних засобів до реєстру суб`єктів проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та інформує виконавця.

Додаток 2 до Порядку № 137 передбачає перелік обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, який включає: підйомні пристрої транспортного засобу, його складових частин та (або) оглядова канава; - стенд для контролю характеристик гальмових систем, а у разі, коли неможливо застосувати метод стендових випробувань через особливості конструкції транспортного засобу, - атестована ділянка дороги для дорожніх випробувань гальмових систем; - пристрій для визначення вагового навантаження на вісь, якщо він не є складовою стенда для контролю характеристик гальмових систем; - вимірювач частоти обертання колінчастого вала двигуна; - пристрій для вимірювання та регулювання тиску повітря в пневматичних гальмових системах та пневматичних шинах; пристрої для вимірювання висоти рисунка протектора шин; - прилад для вимірювання кутів нахилу променів, світлорозподілу, сили світла фар; пристрій для регульованого натиску на механізм управління інерційною гальмовою системою причепа; - багатоканальний газоаналізатор або газоаналізатори нормованих викидів у спалинах двигунів з іскровим запалюванням;- димомір; - прилад для вимірювання коефіцієнта світлопропускання стекол; - електронний детектор для перевірки наявності витоку газу із системи газобалонного обладнання;- засоби вимірювальної техніки для контролю за лінійними розмірами відповідно до застосовуваних методів контролю.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 137 обов`язковий технічний контроль транспортного засобу проводиться після здійснення його зовнішнього огляду з метою ідентифікації транспортного засобу, звірки ідентифікаційних номерів та номерних знаків транспортного засобу з даними реєстраційних документів, встановлення комплектності.

У разі невідповідності ідентифікаційних номерів та (або) номерних знаків даним реєстраційних документів транспортного засобу обов`язковий технічний контроль не проводиться.

Розділом ІІ Вимог № 710 визначено порядок ідентифікації конструкції ТЗ та норм щодо перевірки його технічного стану.

Ці Вимоги застосовуються під час перевірки технічного стану колісних транспортних засобів (далі - ТЗ) суб`єктами проведення обов`язкового технічного контролю, а також автомобільними перевізниками, суб`єктами господарювання, які надають послуги з технічного обслуговування, ремонту ТЗ (далі - виконавці).

Пунктом 1.3 Вимог № 170 передбачено, що для ідентифікації ТЗ, визначення вимог і методів для його перевірки застосовують такі нормативно-технічні документи: 1.3.1. Національні стандарти: ДСТУ 3525-97 «Засоби транспортні дорожні. Маркування»; ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання»; ДСТУ 4276:2004 «Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання димності відпрацьованих газів автомобілів з дизелями або газодизелями»; ДСТУ 4277:2004 «Система стандартів у галузі охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання ресурсів. Атмосфера. Норми і методи вимірювання вмісту оксиду вуглецю та вуглеводнів у відпрацьованих газах автомобілів з двигунами, що працюють на бензині або газовому паливі»; ДСТУ 7013:2009 «Автобуси спеціалізовані для перевезення школярів. Технічні вимоги»; ДСТУ 7032:2009 «Колісні транспортні засоби. Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування. Технічні вимоги та методи випробування (EN 1789:2007, MOD)»; ДСТУ ГОСТ ИСО 4100:2005 «Дорожній транспорт. Міжнародний ідентифікаційний код виробника деталей (WPMI-код) (ГОСТ ИСО 4100-2005, IDT)»; ДСТУ ГОСТ 30478:2006 «Автобуси для перевезення інвалідів. Загальні технічні вимоги (ГОСТ 30478-96, IDT)».

Згідно з п. 2.5 Технологічних вимог до засобів перевірки технічного стану, обслуговування і ремонту колісного транспортного засобу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України 15.02.2012 № 106 (далі - Технологічні вимоги № 106), ЗВТ ( засіб вимірювальної техніки) та ЗТОІР (засіб перевірки технічного стану, технічного обслуговування і ремонту КТЗ ( колісного транспортного засобу) з ЗВТ у своєму складі є об`єктами державного метрологічного контролю та нагляду відповідно до Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність», а також інших нормативно-правових актів, нормативних документів з питань метрології.

Пунктом 1.1 Технологічних вимог № 106 передбачено, що вони поширюються на суб`єктів господарювання , які проводять обов`язковий технічний контроль відповідно до законодавства, перевіряють технічний стан колісних транспортних засобів, здійснюють їх технічне обслуговування та ремонт.

Пунктом 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Системний аналіз вищевикладених приписів надає підстави вважати, що до виключної компетенції Мінінфраструктури належить проведення перевірки інформації, викладеної у повідомленні суб`єкта господарювання про відповідність його матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, шляхом аналізу документів, поданих разом з таким повідомленням, та в разі підтвердження такої інформації - надіслання повідомлення та копій відповідних документів до Головного сервісного центру МВС.

Разом з тим, компетенція суб`єкта господарювання (позивача в цій справі) щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, який здійснюється з урахуванням вищезазначених стандартів та з додержанням зазначених вимог, кореспондується з компетенцію відповідача з виконання покладеного на нього обов`язку щодо перевірки наявності необхідного устаткування та достовірності наданої інформації позивачем у законодавчо врегульованій сфері.

При цьому аналіз викладеного правового регулювання спірних правовідносин за встановленими по справі обставинами дозволяє дійти висновку про те, що НААУ, діючи в межах наданих повноважень, підтверджує компетентність органу з оцінки відповідності в обсягах зазначених у його заявці і не приймає рішення в частині обсягу компетенції необхідного для здійснення обов`язкового технічного контролю колісних транспортних засобів, а отже не виключає обов`язку Мінінфраструктури дотримуватися законодавчих вимог в системі відповідності транспортних засобів.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 10 січня 2020 у справі № 320/7033/18.

Ні суд першої інстанції, ні апеляційної інстанції не звернули уваги на доводи відповідача про те, що при наявності можливості проводити технічний огляд, у поданій документації відсутня інформація щодо акредитованої компетентності проводити ідентифікацію транспортних засобів, як це передбачено пунктом 12 Порядку № 137.

Незабезпечення ПрАТ «АТАСС-Бориспіль» виконання пункту 12 Порядку № 137, та розділу ІІ Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, методів такої перевірки, затверджених наказом Мінінфраструктури від 26 листопада 2012 року № 710 спростовує та робить помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявне у позивача обладнання відповідає Переліку обладнання, необхідного для проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 «Про затвердження Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсягів перевірки технічного стану транспортних засобів, технічного опису та зразка протоколу перевірки технічного стану транспортного засобу».

Також підтвердження позивачем можливості проведення ідентифікації транспортних засобів свідчить, що заявлена позивачем інформація про можливість проведення технічного огляду у повному обсязі не відповідає дійсності, а тому може бути оцінена, як недостовірна. Це в свою чергу відповідно до пункту 6 Порядку № 137 наділяє відповідача компетенцією повідомити ПрАТ «Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль» про невідповідність поданих документів вимогам цього Порядку.

Переглядаючи рішення судів попередніх інстанції та аналізуючи доводи касаційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що перевіривши інформацію, зазначену в повідомленні позивача від 07 серпня 2018 року № 197 про відповідність матеріально-технічної бази та персоналу вимогам щодо проведення обов`язкового технічного контролю транспортних засобів та додані до нього документи, відповідно до порядку № 137 та Вимог № 710, та встановивши їх невідповідність зазначеним нормативно-правовим актам, відповідач, діючи у межах наданих йому повноважень та виконуючи покладені на нього завдання і обов`язки, не направив пакет документів позивача до ГСЦ МВС України, про що повідомив позивача.

Отже, відповідач діяв у межах наданої йому компетенції, відповідно до приписів чинного законодавства та у спосіб, передбачений законом.

Судами попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи не було враховано правового статусу відповідача у спірних правовідносинах та неправильно визначено межі його компетенції.

Аналізуючи всі доводи обох сторін судова колегія не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідачем було порушено 10-денний строк розгляду його повідомлення, оскільки, відповідно до пункту 6 Порядку № 137, такий строк установлено для перевірки Мінінфраструктури повідомлення і документів, поданих заявником, та їх направлення до ГСЦ МВС України, а не для повідомлення суб`єкта господарювання про результати їх розгляду, тим більше, у разі виявлення певних невідповідностей та відсутності підстав для направлення таких документів до ГСЦ МВС України.

Крім того, саме по собі порушення процедури не повинно породжувати правових наслідків, крім випадків, прямо передбачених законом.

Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури вчинення певної дії необхідно розуміти не як вимоги до самої дії, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх вчинення. Дефектні процедури, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект робить дії неправомірною.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.

Отже, колегія суддів, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, вважає, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правомірність такого рішення.

Наведені правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18 та відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковими для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи.

Крім того, аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. Скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості (рішення від 24.03.1988 по справі «Олссон проти Швеції» (Olsson v. Sweden).

При цьому, колегія суддів приймає до уваги правовий підхід, закладений ЄСПЛ при вирішенні справи «Сутяжник проти РФ» (рішення від 25.04.2018) та застосований Верховним Судом у справах №№ 826/5575/17, 910/10616/17, відповідно до якого надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом є правовим пуризмом. Скасування правильного по суті рішення, за відсутності фундаментального порушення, є відступленням від принципу правової визначеності («res judicata») та недопустимим.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову та вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

У касаційній скарзі скаржник, крім іншого, зазначає про відсутність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, які були стягнуті на його користь судом апеляційної інстанції.

Під час вирішення касаційної скарги колегія суддів виходить з наступного.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу вирішувалося з урахуванням висновків про задоволення позову в цій справі, помилковість яких колегією суддів касаційного суду встановлена вище, підстави для відшкодування позивачу таких витрат відсутні.

Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Викладені в касаційній скарзі доводи відповідача щодо помилковості висновків судів першої та апеляційної інстанцій підтвердилися під час розгляду даної справи в порядку касаційного провадження.

Пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Відповідно до статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 351 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат та відмовляє в задоволенні клопотання позивача про відшкодування понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства інфраструктури України задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 березня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2019 року скасувати.

У задоволенні позову приватного акціонерного товариства «Автотранспортна акціонерна співдружність Славутич-Бориспіль» до Міністерства інфраструктури України про зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

Судді Л.О. Єресько

О.В. Калашнікова