ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_______________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1666/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРСТАФІНГ" (49005, м. Дніпро, проспект Гагаріна, буд. 77, оф. 406/1, ідентифікаційний код 39267862) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛАЙН УКРАЇНА" (61124, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 170, корпус 2, ідентифікаційний код 41403120) про стягнення 155 011,32 грн за участю представників учасників справи:

позивача - адвоката Назарової А.А., довіреність б/н від 10.08.2020;

відповідача - адвоката Пивоварової Р.В., ордер Серія ХВ №1797488 від 10.06.2020;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСТАФІНГ" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛАЙН УКРАЇНА", в якій просить суд стягнути з останнього на свою користь суму заборгованості у розмірі 140 691,14 грн, пеню в розмірі 11 778,07 грн, 3% річних у розмірі 1 557,27 грн, інфляційні нарахування розмірі 984,84 грн., всього на суму 155 011,32 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані зі сплатою судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг згідно договору про надання послуг із забезпечення персоналом №08042019-1 від 08.04.2019, який укладений між сторонами. Також, у зв`язку із простроченням оплати за договором та наявністю заборгованості позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача: пеню згідно з п. 5.1.1. договору за період з 18.12.2019 по 30.04.2020 в розмірі 11 778,07 грн, 3% річних за період з 18.12.2019 по 30.04.2020 в розмірі 1 557,27 грн та інфляційні за період з січня 2020 по березень 2020 року у розмірі 984,84 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/1666/20. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

19.06.2020 від позивача у справі надійшли пояснення по справі за вх.№ 13947, які прийняті судом до розгляду.

23.06.2020 відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву за вх.№ 14374, в якому відповідач проти позову заперечує просить у його задоволенні відмовити. В обґрунтування заперечень зазначає проте, що послуги за договором укладеним між сторонами не надавались, заявка на отримання послуг відповідачем на адресу позивача направлена не була, послуги у листопаді 2019 не були надані. Договір є розірваним з 01.12.2019 згідно додаткової угоди про розірвання договору від 22.11.2019, про що не вказує позивач. Рахунок на оплату та акт прийняття виконаних робіт направлені відповідачу лише 05.03.2020, про що свідчать докази поштового направлення, які надані позивачем до справи, тобто позивач направив вказані документи після закінчення строку дії договору. Позивач не має права здійснювати діяльність з надання персоналу, що встановлено ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення». До відзиву на позов у порядку ст. 165 ГПК України надані докази надсилання вказаного відзиву на адресу позивача у справі та судом встановлено, що він поданий у строк визначений судом, а тому судом прийнято відзив на позов до розгляду.

14.07.2020 від позивача у справі надійшла відповідь на відзив за вх.№ 13947, в якій позивач зазначає, що із доводами викладеними відповідачем у відзиві на позов не погоджується, оскільки позивач направив відповідачу акт згідно п.8.1.4 договору, останній протягом 5-ти календарних днів з дня отримання документів акт не підписав, жодних зауважень позивачеві не надіслав, отже зважаючи на відсутність зауважень та недодержання строків підписання акту з боку відповідача вважається, що відповідач прийняв та погодив акт за листопад 2019 року без зауважень, відсутність підпису відповідача в Акті не свідчить про його недійсність. Також, факт прийняття відповідачем послуг, наданих позивачем у листопаді 2019 року підтверджується отриманням відповідачем податкового кредиту на загальну суму 23 448,52 грн за податковою накладною № 59 від 30.11.2019 (із коригуваннями №61 від 30.11.2019). Щодо закінчення строку дії договору, позивач зазначив, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, про що вказував Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 по справі № 910/9072/17. Також, позивач вказав проте, що внесений до Переліку суб`єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, та суб`єктів господарювання, які здійснюють наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в інших роботодавців. До відповіді на відзив у порядку ст. 166 ГПК України позивачем надані докази надсилання вказаної відповіді на відзив на адресу відповідача у справі та судом встановлено, що вона подана у строк визначений судом, а тому судом прийнято відповідь на відзив до розгляду.

20.07.2020 від відповідача у справі надійшли заперечення за вх.№ 16583, які прийняті судом до розгляду.

У запереченнях відповідач вкотре зазначає, що послуги за договором в листопаді 2019 р. не надавалися і не замовлялися відповідачем, що є основною причиною заперечень відповідача проти позовних вимог, на всіх документах, які надані позивачем на нібито підтвердження фактичного надання послуг за листопад 2019 р. наявні виключно підписи та печатка самого директора позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.08.2020 вирішено перейти до розгляду справи № 922/1666/20 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на "18" серпня 2020 р. о 12:20.

В підготовчому засіданні 18.08.2020 без виходу до нарадчої кімнати судом було постановлено ухвалу із занесенням її до протоколу судового засідання від 18.08.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 25.08.2020 о 14:40.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Присутній представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив у задоволені позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, суд встановив наступне.

08 квітня 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрстафінг» (виконавець за договором, далі по тексту - позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю «ПРОДЛАЙН УКРАЇНА» (замовник, далі по тексту - відповідач) був укладений Договір про надання послуг із забезпечення персоналом -08042019-1 (далі по тексту - договір).

Згідно з п.1.1.1. договору, у відповідності з даним договором, виконавець зобов`язується надати послуги замовнику із забезпечення останнього персоналом (надалі - послуги) (далі співробітників або працівників), які оформлені в штаті виконавця з метою участі в господарській діяльності замовника, а замовник, у свою чергу зобов`язується приймати дані послуги та своєчасно їх оплачувати в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Кваліфікаційні вимоги до працівників визначаються Замовником у письмовій заявці, яка направляється ним на адресу Виконавця не пізніше ніж за 14 календарних днів до настання строку надання послуг (п.1.2.1 договору).

Згідно п.1.3.1. договору посада, кваліфікаційні вимоги і термін надання визначається Замовником у заявці, яка є невід`ємною частиною даного Договору (надалі - Додаток). У додатках можуть бути вказані додаткові вимоги Замовника, які стосуються умов надання послуг (місце, територія, вимоги до кваліфікації та ін.) і завдання, котрі можуть ставитися перед працівниками виконавця в межах їх посадових обов`язків (далі - «Завдання»). На основі підписаного Сторонами Додатка із додатковими вимогами (за наявності) Виконавець направляє на об`єкти (міста України) працівників. Підписані сторонами Додатки стають невід`ємною частиною Договору.

Заявка Замовника для погодження Виконавцем може бути відправлено електронною поштою. Після відбору працівників Виконавець надсилає Замовнику погоджену Заявку із зазначенням інформації про підібраних працівників (п.п. 1.3.2, 1.3.3. договору).

У п.1.3.4 договору, сторони визнали юридичну силу за факсимільними чи сканованими графічними копіями підписаних Заявок, переданими електронною поштою, до моменту обміну оригіналами.

Згідно з п.3.1.1. договору, працівники Виконавця, яким доручили надання послуг, допускаються в офіс Замовника чи інше місце виконання Завдань, вказане Замовником, на основі погодженої Виконавцем та Замовником Заявки на надання персоналу, яка містить відомості про склад направлених працівників.

Пунктом 8.1.2 визначено, що Вартість послуг Виконавця складається з:

8.1.2.1. витрат виконавця на фонд оплати праці працівників, а саме: сум заробітної плати працівників з урахуванням преміювань, інших виплат, витрат на сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, нарахованого на зазначений фонд оплати праці і сум витрат на зарезервовані працівникам за звітний місяць днів відпустки;

8.1.2.2. витрат виконавця на оренду транспортних засобів та паливно - мастильні матеріали для експлуатації таких транспортних засобів, якими виконавець забезпечує працівників для виконання останніми своїх функцій, передбачених Договором, витрат Виконавця на проходження працівниками медичного огляду, а також витрат на придбання спецодягу та взуття, якими Виконавець забезпечує працівників для виконання останніми своїх функцій, передбачених Договором;

8.1.2.3. витрат виконавця на забезпечення працівників мобільним зв`язком, а також витрат на відрядження працівників (вартість проїзду та проживання, добові витрати і т.д.);

Пункт 8.1.2.4. передбачає те, що винагорода Виконавця за надання послуг в розмірі 3,39 %, яка нараховується на суму витрат передбачених пунктами 8.1.2.1. та 8.1.2.2. Договору.

Пункт 8.1.3. договору передбачає, кінцева вартість послуг за звітний місяць зазначається в Акті виконаних робіт.

Пунктом 8.1.4. договору, Сторони погоджуються з тим, що будь - які зміни вартості послуг, спричинені будь - якими змінами обсягу надаваних послуг чи умов і термінів надання таких, узгоджуються Сторонами в письмовому вигляді шляхом підписання додаткової угоди про вартість послуг.

Сторони в рамках цього договору, щомісяця, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця, підписують Акт прийому - передачі наданих Послуг. У разі якщо протягом 5-ти календарних днів з дати отримання акту та Звіту про надані послуги, від Замовника не надійшли аргументовані зауваження, то такий Акт прийому - передачі наданих послуг, вважається узгодженим, а послуги відображені в ньому, підлягають 100% оплаті Замовником.

Згідно з п.8.2.1. договору послуги надані Виконавцем за даним договором оплачуються Замовником протягом 5-ти календарних днів із дня підписання акту виконаних робіт на підставі надання Виконавцем оригіналів таких документів не пізніше останнього робочого дня звітного місяця:

- рахунок;

- податкову накладну зареєстровану та надану в електронному вигляді;

- акт виконаних робіт / наданих послуг та звіту про надані послуги, за умови їх підписання обома сторонами.

Моментом прийняття Послуг є дата, вказана в Акті виконаних робіт / наданих послуг (п. 8.2.2. договору).

У пункті 9.1.1. договору сторони визначили, що надання послуг Виконавцем Замовнику підтверджується актами виконаних робіт / наданих послуг, складеними за результатами надання послуг протягом кожного звітного періоду, та наданими в останній день місяця, за який надається послуга. Форма акту виконаних робіт / наданих послуг встановлюється Виконавцем, і узгоджується Сторонами. До акту виконаних робіт / наданих послуг додається Звіт про надані послуги, який є його невід`ємною частиною, в якому зазначається детальна інформація щодо наданих послуг (імена та посади направлених працівників, місяця наданих послуг, розмір відпрацьованого ними часу, характер виконаної роботи за відпрацьований період, розмір винагороди Виконавця за період надання послуг.

Згідно п.9.2.1. договору виконавець надає замовнику акт виконаних робіт / наданих послуг в останній робочий день звітного місяця. Замовник протягом 5 (п`яти) робочих днів після отримання Акту по закінченню періоду, в якому надавалися послуги, підписує такий Акт, або у той же строк, направляє Виконавцю мотивовану відмову від підписання такого Акту.

Позивач зазначає, що згідно Заявки послуги надавались із забезпечення персоналом в кількості - 14 працівників, про що також свідчить табель обліку використання робочого часу.

Проте, замовник не підписав додаток №1 за листопад 2019 року, однак послуги у листопаді 2019 року відповідачу надавались на загальну суму 140 691,14 грн, про що свідчить акт виконання робіт надання послуг № 523 від 30.11.2019 на суму 140 691,14 грн, що не підписаний відповідачем та рахунок на оплату № 520 від 30.11.2019 на вказану суму.

Акт приймання - передачі виконаних робіт № 523 від 30.11.2019 та рахунок № 520 від 30.11.2019 (відскановані копії) було направлено позивачем згідно пунктів 8.1.3 та 8.1.4 електронною поштою 10.12.2019, на електронну адресу: ТОВ «Продлайн Україна» <prodlinecor@ukr.net>.

Також, позивач зазначає про отримання вказаних оригіналів документів, що направлені кур`єрською службою, зокрема накладною №73063493 кур`єрською службою доставки «Турман Експрес», згідно якої відповідач отримав вищевказані документи 13.12.2019. Отже, на думку позивача строк сплати за Рахунком №520 від 30 листопада 2019 року наступив 18 грудня 2019 року.

Відповідно до п.7.1. Договору, він набуває чинності 08 квітня 2019 року і є чинним до 08 квітня 2020 року. Договір може бути розірваний достроково в односторонньому порядку однією із Сторін у будь-який час із обов`язковим попередженням про це іншу Сторону за 60 календарних днів до дати його розірвання. В такому випадку укладення додаткової угоди про розірвання Договору не вимагається.

Згідно з п.6.1. Договору, у випадку, якщо Замовник повністю чи частково відмовляється від послуг Виконавця, передбачених Договором, що тягне за собою передчасне відкликання всіх чи окремих працівників Виконавця, направлених до Замовника, він зобов`язаний письмово повідомити Виконавця про таку відмову не менше ніж за два тижні до дня припинення надання послуг.

Пунктом 6.2. Договору, передбачено, що у випадку безпідставної відмови однієї із Сторін повністю чи частково від виконання своїх обов`язків, вказаних в цьому Договорі, включно з оплатою послуг, звільненню працівників, виконанню робіт та послуг ця Сторона зобов`язується відшкодувати іншій стороні фактично завдану документально підтверджену шкоду, спричинену порушенням Договору. Положення даного пункту не стосується випадків обґрунтованої відмови у випадку винних дій Сторони, або коли відкликання працівників Виконавця обумовлено порушенням ними умов виконання робіт або послуг, що підтверджується документально, або у випадках, передбачених цим Договором.

Позивач вказував, що від відповідача будь яких попереджень: про розірвання Договору, або пропозицій щодо дострокового розірвання Договору про передчасне відкликання всіх чи окремих працівників Виконавця, направлених до Замовника на адресу позивача не надходило.

Проте, відповідач послуги надані позивачем у листопаді 2019 року на суму 140 691,14 грн, не оплатив, у зв`язку із чим позивач направив 05.03.2020 за вих. № 050320 на адресу відповідача "Повторну вимогу про сплату заборгованості в розмірі 140 691,14 грн включаючи ПДВ.", в якій повідомляв відповідача про необхідність сплати послуг згідно акту та рахунку № 520 від 30.11.2019 на суму 140 691,14 грн та попередив проте, що у разі несплати відповідачем вказаної суми в найкоротші строки, позивач звернеться до господарського суду із позовом про стягнення з відповідача вказаної суми в примусовому порядку.

Відповідач проти позову заперечує, зазначає, що заявка на отримання послуг відповідачем на адресу позивача направлена не була, послуги у листопаді 2019 р. позивачем не надавалися. Договір є розірваним з 01.12.2019 згідно додаткової угоди про розірвання договору від 22.11.2019, про що не вказує позивач. Також, відповідач вказує проте, що рахунок на оплату та акт прийняття виконаних робіт направлені відповідачу лише 05.03.2020, про що свідчать докази поштового направлення, які надані позивачем до справи, тобто позивач направив вказані документи після закінчення строку дії договору. Позивач не має права здійснювати діяльність з надання персоналу, що встановлено ст. 39 Закону України «Про зайнятість населення».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов`язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору про надання послуг, згідно якого та в силу ст. 901 Цивільного кодексу України, одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Як вище встановлено, пунктом 1.3.1. договору, сторони погодили, що посада, кваліфікаційні вимоги та термін виконання визначаються замовником у Заявці, яка є невід`ємною частиною Договору (надалі - Додаток).

Також, сторони визначили, що Виконавець направляє на об`єкти (міста України) працівників на основі підписаного Сторонами Додатка із додатковими вимогами (за наявності). Підписані сторонами Додатки стають невід`ємною частиною Договору.

Заявка Замовника для погодження Виконавцем може бути відправлено електронною поштою. Після відбору працівників Виконавець надсилає Замовнику погоджену Заявку із зазначенням інформації про підібраних працівників (п.п. 1.3.2, 1.3.3. договору).

У п.1.3.4 договору, сторони визнали юридичну силу за факсимільними чи сканованими графічними копіями підписаних Заявок, переданими електронною поштою, до моменту обміну оригіналами.

Крім того, згідно з п.3.1.1. договору, працівники Виконавця, яким доручили надання послуг, допускаються в офіс Замовника чи інше місце виконання Завдань, вказане Замовником, на основі погодженої Виконавцем та Замовником Заявки на надання персоналу, яка містить відомості про склад направлених працівників.

Проте, в матеріалах справи відсутні погоджені сторонами відповідно до умов договору Заявки на листопад 2019 р., а відповідач заперечує проти замовлення послуг у листопаді 2019 р.

Надана заявка за листопад 2019 року не містить підпису уповноваженої особи з боку відповідача та присутній представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти її складання.

Більш того, у пункті 8.1.4., п.9.2.1. , п. 9.1.1. сторони визначили, що сторони щомісяця, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця підписують акт прийому передачі наданих послуг.

Виконавець надає замовнику акт виконаних робіт / наданих послуг в останній робочий день звітного місяця.

Надання послуг Виконавцем Замовнику підтверджується актами виконаних робіт / наданих послуг, складеними за результатами надання послуг протягом кожного звітного періоду, та наданими в останній день місяця, за який надається послуга.

Також, у пункті 9.1.1. сторони визначили, що до акту виконаних робіт / наданих послуг додається Звіт про надані послуги, який є його невід`ємною частиною, в якому зазначається детальна інформація щодо наданих послуг (імена та посади направлених працівників, місяця наданих послуг, розмір відпрацьованого ними часу, характер виконаної роботи за відпрацьований період, розмір винагороди Виконавця за період надання послуг).

Проте, як свідчать матеріали справи позивачем взагалі не складався та не надсилався разом з актом виконання робіт (надання послуг) № 523 від 30.11.2019 Звіт про надані послуги, в якому мало бути зазначено детальна інформація щодо наданих послуг (імена та посади направлених працівників, місяця наданих послуг, розмір відпрацьованого ними часу, характер виконаної роботи за відпрацьований період, розмір винагороди Виконавця за період надання послуг). Вказаний акт також не містить такої інформації, та він не підписаний з боку відповідача, оскільки відповідач не погоджується з наданням позивачем послуг за договором у листопаді 2019 р.

Також, за умовами договору акт виконаних робіт/наданих послуг має надаватися в останній день місяця (п.9.1.1., п.9.2.1. Договору), за який надається послуга, в той же час відповідач зазначає, що акт № 523 від 30.11.2019 було надіслано йому лише 05.03.2020, тобто після припинення договору, що підтверджується матеріалами справи.

Отож, доводи позивача стосовно того, що вказаний вище акт прийому-передачі наданих у листопаді 2019 р. послуг вважається узгодженим, а послуги відображені в ньому підлягають 100% оплаті відповідачем, оскільки від відповідача не надійшла аргументована відмова та зауваження щодо наданих послуг, що передбачено п. 8.1.4. договору є безпідставним, оскільки вказаним пунктом договору передбачено, що цей акт вважається узгодженим, а послуги відображені в ньому підлягають оплаті у разі якщо протягом 5-ти календарних днів з дати отримання Акту та Звіту про надані послуги від Замовника не надійшли аргументовані зауваження. Проте, як вище вказано позивачем Звіт про надані послуги не складався та не надсилався разом з актом, а відтак відсутні підстави вважати, що в силу п.8.1.4 договору акт вважається узгодженим та послуги відображені в ньому підлягають сплаті.

Згідно вимог ч. 4 ст. 74 ГПК України, суд позбавлений права самостійно збирати докази, а відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Приписами статей 73, 74, 76, 77, 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на положення статей 74, 91 ГПК України, докази, надані позивачем, слід розглядати як письмові докази.

Надані позивачем скріншоти (знімки з екрану комп`ютера) з огляду на положення статті 96 ГПК України, відповідно до якої електронними доказами є інформація в електронному (цифровому) вигляді, яка містить дані про обставини справи, які подаються суду на електронних пристроях. Процесуальні норми дозволяють подання таких доказів у паперових копіях, засвідчених у передбачений законодавством спосіб, проте обов`язком сторони, яка подає ці докази у паперовому вигляді, є доведення існування цих доказів в електронній формі.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон) юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.

У той же час, згідно з ч. 1 ст. 5 названого Закону електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно зі ст. 1 названого Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

Судом встановлено, що між позивачем і відповідачем існувала домовленість про відправлення заявок на надання послуг електронною поштою, проте до надання вказаних заявок в оригіналі, та у договорі відсутня офіційна електронна адреса, що вказувалася б відповідачем для офіційного листування із позивачем, із скрін-шоту екрану не вбачається, який саме лист був направлений відповідачу.

Також, суд зазначає, що електронна адреса <prodlinecor@ukr.net> не є офіційною адресою для прийняття документів за укладеними договорами.

Стаття 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачає, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу. Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження. У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Суду не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач підтверджував отримання будь-яких електронних листів від позивача, а також відповідач проти отримання Акту приймання - передачі виконаних робіт № 523 від 30.11.2019 та рахунку № 520 від 30.11.2019 заперечував.

Таким чином, надані позивачем роздруківки екрану (скріншоти) з електронних адрес пошти - не містять обов`язкових реквізитів електронних документів та не відповідають ст. 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», тому не можуть бути визнані належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 73, 76-79 ГПК України. Суд не може враховувати ці документи як належні докази при прийнятті рішення.

Також, матеріали справи не містять накладної №73063493 кур`єрської служби доставки «Турман Експрес», якою направлено відповідачу письмові примірники Акту приймання - передачі виконаних робіт № 523 від 30.11.2019 та рахунку № 520 від 30.11.2019. Отже, посилання позивача про вручення вказаних документів відповідачу 13.12.2019 та прострочення відповідачем оплати наданих у листопаді 2019 послуг з 18.12.2019 матеріалами справи не підтверджується.

Суд звертає увагу на те, що у ст. 2 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У належному та правильному вирішенні господарського спору провідне місце посідає дослідження доказів, що містять інформацію щодо обставин даного спору.

Стаття 74 ГПК України, розподіляючи обов`язки щодо доказування, встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Ч. 4 ст. 74 ГПК закріплює положення, згідно з якими суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у разі, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18 необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Головним обов`язком суду та взагалі суттю судового провадження є встановлення істинних фактичних обставин у справі. У свою чергу учасники по справі здійснюють відповідні процесуальні дії щодо доведення тих чи інших обставин (фактів) шляхом надання доказів, а вже суд їх повинен об`єктивно оцінити.

У статті 79 ГПК зазначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, система доказування у господарському процесі, засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами по справі. Посилаючись на ту, чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді сторона повинна доводити такі обставини відповідними належними та допустимими доказами. При чому, ключовим фактором у тому як сторона користується стандартами доказування виступає її зацікавленість у вирішенні господарського спору на свою користь.

Згідно з п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Разом з тим, суд завжди повинен знаходити розумний баланс між вмотивованістю судового рішення як гарантією реалізації принципу верховенства права та часом, витраченим на пошук відповідей на всі без винятку аргументи сторін. Безумовно, сторона, яка подає заяву чи скаргу, зацікавлена, щоб суд у своєму рішенні надав відповідь на кожен аргумент, та це не виключає можливості зловживання такою стороною своїми правами.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) з цього питання виробив практику пошуку відповідного балансу. Так, у ряді його рішень міститься вказівка на те, що вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен аргумент заявника; ст. 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінювання, що є предметом регулювання, насамперед, національного законодавства та оцінювання національними судами (зокрема, рішення у справі «Суомінеен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Позивачем не наведено належних доводів та обґрунтувань на підтвердження своєї позиції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивач під час розгляду справи не подав належних і допустимих доказів у розумінні положень ГПК України, які свідчили б про замовлення відповідачем на листопад 2019 р. послуг за договором та отримання їх відповідачем у листопаді 2019 року, а відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 140 691,14 грн, пені в розмірі 11 778,07 грн, 3% річних у розмірі 1 557,27 грн та інфляційних нарахувань в розмірі 984,84 грн є такими, що задоволенню не підлягають.

Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, за подання позовної заяви у розмірі 2325,17 грн покладається судом на позивача, оскільки у задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 13, 73-80, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Судові витрати по справі у вигляді сплаченого позивачем судового збору у розмірі 2325,17 грн покласти на позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСТАФІНГ" (49005, м. Дніпро, проспект Гагаріна, буд. 77, оф. 406/1, ідентифікаційний код 39267862).

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРСТАФІНГ" (49005, м. Дніпро, проспект Гагаріна, буд. 77, оф. 406/1, ідентифікаційний код 39267862).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОДЛАЙН УКРАЇНА" (61124, м. Харків, проспект Гагаріна, буд. 170, корпус 2, ідентифікаційний код 41403120).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п.17.5 п.17 розділу XІ "Перехідних положень" Господарського процесуального кодексу України.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "04" вересня 2020 р.

Суддя І.О. Чистякова