Справа № 346/5998/19
Провадження № 2/346/620/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 вересня 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області
Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі:
головуючого судді: Веселова В.М.
секретаря Максим`юк М.А.
представника позивача Микитин Л.Й.
відповідача - ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия у режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Державної установи Коломийської виправної колонії №41 до ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат,
ВСТАНОВИВ:
позивач звернувся до суду з даним позовом, який представник підтримав в судовому засіданні та пояснив, що з 16 серпня 2018 року в ДУ Коломийській виправній колонії №41 відповідач відбуває покарання у виді позбавлення волі.
За час перебування в установі він безперебійно та без обмежень користувався послугами, які надавала Коломийська виправна колонія №41, а саме: послугами теплопостачання, енергопостачання та забезпечувався, згідно встановлених норм трьохразовим харчуванням та матеріально-побутовими речами. В установі функціонує підприємство та виробнича майстерня, де створено умови для можливості засудженим займатись суспільно-корисною працею.
За час перебування відповідача в установі, адміністрація намагалась задіяти останнього до праці, однак останній відмовлявся від праці.
Так, за період з часу відбуття покарання відповідачем в установі Коломийська виправна колонія понесла витрати на забезпечення відповідача житлово-побутовими послугами на загальну суму 12 351,71 грн.
Вважає, що оскільки відповідач свідомо ухилявся від праці та не бажав займатись суспільно-корисною оплачуваною роботою чи працевлаштовуватись на підприємстві установи, однак користувалися житлово-побутовими умовами, які забезпечувала установа він повинен відшкодувати витрати пов`язані з його утриманням в установі. Просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі - 12351,71 грн.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечили в повному обсязі. Пояснив, що він дійсно відмовлявся працевлаштовуватись і на його особовому рахунку відсутні кошти для відшкодування витрат, понесених за час відбування ним покарання. Та робота,яка пропонувалась відповідачу - працівника їдальні , йому не підходить,оскільки він не мав і не має відповідного фаху та дозволу. Крім цього,Ю він, відбуваючи покарання, не укладав з позивачем будь-яких договорів на забезпечення його комунальними послугами. Просять в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та представника відповідача,суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 115 КВК України особам, які відбувають покарання у виправній колонії, створено необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни.
Згідно ст. 121 ч. 1 КВК України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових на інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування.
Частина третя вказаної статті передбачає, що із засуджених, які не працюють, вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку виправна колонія має право пред`явити йому позов через суд.
Судом встановлено, що відповідач з 16 серпня 2018 року відбуває покарання в Коломийській виправній колонії №41. Відповідно до вимог чинного законодавства установа забезпечила відповідача матеріально-побутовими умовами, а саме: послугами теплопостачання, енергопостачання та забезпечувався, згідно встановлених норм, триразовим харчуванням та матеріально-побутовими речами. Згідно розрахунків установа витратила на утримання відповідача 12351 грн.
За час перебування відповідача ОСОБА_2 в установі, адміністрація намагалась задіяти останнього до праці, однак останній відмовлявся від праці, що відображено у відповідних актах,складених комісією установи від 4.02.2019 року,,4.02.2019 року,, 18.03.2019 року,7.05.2019 року, 3.06.2019 року, 2.07.2019 року, 5.08.2019 року, 2.09.2019 року, 7.10.2019 року (а.с.19-36).
Відмова відповідача ОСОБА_2 від працевлаштування та суспільно корисних оплачуваних робіт, відсутність на його особовому рахунку коштів, у яких можна б було утримати дані витрати порушують законні права та інтереси колонії та відсутності можливості погашення заборгованості.
Однак, всупереч ст. ст. 76-82 ЦПК України в позовній заяві позивач викладає обставини, якими обгрунтовує свої вимоги, але не надав достатньо доказів, що їх обгрунтовують, і не вказав на обставини, які б звільнили їх від обов`язку доказування, а також перешкоди в отриманні необхідних доказів.
Так, позивач надав довідку про нарахування і утримання із заробітної плати ОСОБА_2 за період із 16 серпня 2018 року по 30 вересня 2019 року.
Однак, вказана довідка не підтверджує розрахунку розмірів відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань згідно абз. 2 п. 7 Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14 лютого 2017 року.
Відповідно до п.7 Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14 лютого 2017 року передбачено, що методика розрахунку розмірів відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань затверджується Мін`юстом. У вищевказаній довідці міститься виключно інформація про розмір комунальних послуг за місяць, однак не має інформації в який спосіб такий розмір був розрахований.
Тобто слід розуміти, що наведена сума в довідці про нарахування і утримання із заробітної плати ОСОБА_2 за період із 16 серпня 2018 року по 30 вересня 2019 року грунтується виключно на припущеннях.
Відповідач ОСОБА_2 в свою чергу не укладав жодного правочину з позивачем, відповідно до якого він брав на себе зобов`язання відшкодовувати вартість комунальних послуг в сумі, яка заявлена позивачем.
Згідно ст. 120 Кримінально-виконавчого кодексу України, праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
Згідно ч.1 ст. 121 Кримінально-виконавчого кодексу України особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, із нарахованого їм заробітку, пенсій та іншого доходу відшкодовують комунально-побутові та інші надані послуги в тому числі й харчування.
Відповідно до вимог ст. 118 ч. 1 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі на підставі договору цивільно-правового характеру або трудового договору, який укладається між засудженим та фізичною особою - підприємцем або юридичною особою, для яких засуджені здійснюють виконання робіт чи надання послуг. Такі договори погоджуються адміністрацією колонії та повинні містити порядок їх виконання. Адміністрація зобов`язана створювати умови для праці засуджених за договорами цивільно-правового характеру та трудовими договорами.
Позивач в позовній заяві вказує на те, що при установі функціонує підприємство та виробнича майстерня де створено умови, що дають змогу засудженим займатися суспільно корисною оплачуваною працею.
Однак, позивач згідно долучених до позовної заяви актів вказує на те, що ним пропонувалося відповідачу виключно посаду робітника їдальні. Жодної іншої посади відповідачу не пропонувалося, в тому числі до отриманої відповідачем професії. Позивач жодного разу не запропонував, іншої посади відповідачу. Не надано позивачем підтвердження того, що відповідач може працювати на посаді робітника їдальні, в тому числі чи має пройдену санітарно-медичну комісію для цього, і має відповідні навички.
Крім цього, суду не надано доказів пропозиції укласти відповідний договір між позивачем та відповідачем на виконання відповідної роботи.
Вищевказані акти про нібито відмову відповідача від роботи на посаді працівника їдальні не зареєстровані у позивача, так як актам не присвоєно жодної нумерації по документообігу. Вказані акти підписані посадовими особами позивача, які заінтересовані в стягненні більшої суми з відповідача на користь позивача, що викликає обґрунтований сумнів в їх об`єктивності.
У відповідача жодного разу не було відібрано пояснення щодо того, чому саме він відмовлявся від роботи на посаді працівника їдальні. Якщо звичайно відмовлявся.
Згідно п.п.6.1,6.3.1,6.3.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 №396/5, засуджені до позбавлення волі із нарахованого їм заробітку відшкодовують вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг, крім вартості спецодягу і спецхарчування. Із засуджених, які не працюють (крім осіб, зазначених у підпункті 6.3.2 цього пункту), вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально- побутових та інших наданих послуг утримується з коштів, які є на їхніх особових рахунках. У разі відсутності у засудженого коштів на особовому рахунку установа (слідчий ізолятор) має право пред`явити йому позов через суд. Засудженим неповнолітнім, інвалідам І та II груп, жінкам з вагітністю понад чотири місяці, непрацюючим жінкам, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях, непрацюючим чоловікам і жінкам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та не одержують пенсії, а також особам, звільненим від роботи через хворобу, у тому числі хворим на активну форму туберкульозу, харчування, одяг, взуття, білизна і комунально-побутові послуги надаються безоплатно.
В матеріалах справи є певна кількість рапортів про те, що ОСОБА_2 відмовляється від дотримання порядку, режиму, роботи по благоустрою, а також є постанова про те, що за порушення встановленого порядку відбування покарання притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Слід зазначити, що виконання робіт по благоустрою установи, а також дотримання режиму та порядку не є оплачуваною роботою і відрахувань за її виконання не здійснюється.
Відповідач є особою засудженою, перебуває в місцях позбавлення волі, тобто він вже несе покарання за вчинення ним злочину (кримінального правопорушення) і є обмеженим в праві на свободу, тому стягнення з нього витрат за його перебування за рішенням суду в місцях позбавлення волі є, на думку суду, додатковим покаранням, яке не передбачене чинним законодавством.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в позовних вимогах.
На підставі ст. 121 КВК України, ст. 509 ЦК України та керуючись ст.ст.16, 263-268 ЦПК України суд,-
В И Р І Ш И В:
В задоволенні позовної заяви Державної установи Коломийської виправної колонії №41 до ОСОБА_2 про відшкодування понесених витрат - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене через Коломийський міськрайонний суд до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня проголошення рішення.
Повний текст рішення складено 3 вересня 2020 року.
Суддя Веселов В. М.
