Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч.2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

Позивач у позові посилається на те, що у період протягом ІІ півріччя 2019 року (включно) Полтавською філією ПАТ "Укртелеком" надані послуги зв`язку на пільгових умовах населенню м. Миргорода, яке включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширювались дія п. 19 ч. 1 ст. 12, п. 10 ч. 1 ст. 13, п. 18 ч. 1 ст. 14, п. 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", п.16 ст.6-4 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", п. 11 ст. 20, ст. 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", п. 6 ч. 1 ст. 6, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 166911,57 грн.

В підтвердження вказаного позивач надав розрахунки (форми № 2-пільга) видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг у вказаний період.

Вартість вказаних послуг, наданих населенню на пільгових умовах, позивачу не була відшкодована. Це стало причиною звернення позивача з даним позовом до суду.

При вирішенні спору суду зазначає наступне.

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" є оператором телекомунікацій і включений до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації. Позивач надає телекомунікаційні послуги фізичним особам, в тому числі і тим, що мають визначені законодавством пільги з їх оплати.

У відповідності до ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, встановлено, що пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання визначаються виключно законами України.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них надаються такі пільги: позачергове користування всіма послугами зв`язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

В силу п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: позачергове безплатне встановлення квартирних телефонів і позачергове користування всіма послугами зв`язку. Абонементна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів, а для осіб з інвалідністю внаслідок Другої світової війни зі 100-процентною знижкою від затверджених тарифів.

Згідно із п. 18 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам війни (статті 8, 9) надаються такі пільги: позачергове користування всіма послугами зв`язку та позачергове встановлення телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що особам, на яких поширюється чинність цього Закону (стаття 10), надаються такі пільги: позачергове користування всіма послугами зв`язку та позачергове встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів (оплата у розмірі 20 процентів від тарифів вартості основних та 50 процентів - додаткових робіт). Абонементна плата за користування телефоном встановлюється у розмірі 50 процентів від затверджених тарифів.

Відповідно до п. 11 ст. 20 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, 50-процентна знижка плати за користування телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв`язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при посекундному обліку їх тривалості). Зазначені у цьому пункті пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом.

Норма п. 5 ч. 1 ст. 21 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" встановлює, що особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14), надаються гарантовані державою компенсації та пільги, зокрема, першочергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України „Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної кримінально-виконавчої служби України, ветеранам служби цивільного захисту, ветеранам Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються пільги: 50-відсоткова знижка плати за користування квартирним телефоном ветеранами військової служби, ветеранами органів внутрішніх справ, ветеранам Національної поліції, ветеранам податкової міліції, ветеранами державної пожежної охорони, ветеранами Державної кримінально - виконавчої служби України, ветеранами служби цивільного захисту, ветеранами Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України і членами їх сімей, які проживають разом з ними.

Згідно абз. 2 ч. 5 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", особам, звільненим з військової служби, які стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби, надається 50-відсоткова знижка плати за встановлення і користування квартирним телефоном.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 13 Закону України "Про охорону дитинства" багатодітним сім`ям надаються пільги, зокрема, позачергове встановлення квартирних телефонів. Абонентна плата за користування квартирним телефоном встановлюється у розмірі 50 відсотків від затверджених тарифів.

Надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах жертвам нацистських переслідувань встановлюють положення п. 18 ст. 61, п. 10 ст. 62, п. 17 ст. 63, п. 19 ст. 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань".

Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації" телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.

Згідно з п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, що затверджені постановою Кабінету міністрів України від 11 квітня 2012 № 295, встановлені законами пільги з оплати послуг надаються споживачеві відповідно до законодавства за місцем його проживання з дня пред`явлення ним документа, що підтверджує право на пільги.

Вказані норми законодавства закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовний обов`язок оператора телекомунікаційних послуг надавати пільгові послуги зв`язку визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

В силу ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно - правового акту, що регулює господарську діяльність.

Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (яка була чинна на час спірних відносин) був затверджений Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок).

В силу п.3 Порядку (в редакції, що діяла на дату спірних відносин) вказано, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

В п.10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003р. № 117 (яке діяло до 01.10.2019р.; надалі - Положення № 117), передбачено, що підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

В п.11 Положення № 117 зазначено, що уповноважений орган щомісяця:

1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації;

2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає:

реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга";

акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга";

3) до 15 числа подає:

фінансовим органам районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських рад акти звіряння розрахунків згідно з формою "3-пільга";

Міністерству соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій звіти згідно з формами "4-пільга" та "6-пільга".

На виконання п. 10 Положення № 117 позивач подав відповідачу наступні розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці:

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 07/2019р. на загальну суму 28632,91 грн.,

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 08/2019р. на загальну суму 28112,29 грн.,

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 09/2019р. на загальну суму 27997,87 грн.,

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 10/2019р. на загальну суму 27489,71 грн.,

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 11/2019р. на загальну суму 27407,83 грн.,

розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг, у 12/2019р. на загальну суму 27270,96 грн. (а.с. 12-19).

Загальна сума послуг, вказаних у цих розрахунках, становить 166911,57 грн.

Вказані помісячні нарахування також визначені позивачем в актах звіряння розрахунків, складених за липень - грудень 2019 (а.с.22-27).

З огляду на вищевикладене, суд відхиляє доводи відповідача, що управління соціального захисту населення Миргородської міської ради не було визнано головним розпорядником для оплати пільг з послуг зв`язку, адже до компетенції відповідача належить забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення на території Миргородського району, і саме відповідач зобов`язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно із чинним законодавством мають право на соціальні пільги.

Відповідачем також не доведено, що інші органи брали на себе зобов`язання перед позивачем відшкодовувати вказані послуги, надані на пільгових умовах населенню.

В п. 3 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України визначено, що бюджетна система України ґрунтується на таких принципах як, зокрема, принцип самостійності - Державний бюджет України та місцеві бюджети є самостійними. Держава коштами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов`язання органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування. Органи влади Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування коштами відповідних місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетні зобов`язання одне одного, а також за бюджетні зобов`язання держави.

Крім того, в будь-якому разі, згідно ч.3 ст. 142 Конституції України витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади компенсуються державою.

В той же час, пунктом 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу визначено, головними розпорядниками бюджетних коштів за бюджетними призначеннями можуть бути установи, уповноважені Кабінетом міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників.

В свою чергу, в Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою № 256, чітко зазначав, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, об`єднаних територіальних громад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.

Враховуючи вищевикладене, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м. Миргороді є Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради, тобто саме відповідач забезпечує на відповідній території реалізацію державної політики, зокрема соціальної підтримки та надання соціальних послуг категоріям осіб, які згідно із законодавством України мають право на пільги.

Відтак, грошові зобов`язання держави з відшкодування вартості наданих соціальних послуг виникають в силу закону та повинні виконуватись уповноваженими державою органами, яким в даному випадку є відповідач у справі.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про відсутність субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту населення, а також відсутність призначень на здійснення таких програм в місцевому бюджеті, а відтак і відсутність у управління соціального захисту населення можливості здійснити ці виплати, оскільки відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність органу державної влади чи місцевого самоврядування та не є підставою для уникнення від виконання зобов`язання.

Частиною другою статті 218 ГК України та статтею 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16 (провадження № 12-70гс18) за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Київської міської філії ПАТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Макарівської районної державної адміністрації (п. 51-61), де Велика Палата Верховного Суду відхилила твердження скаржника про відсутність його обов`язку здійснити розрахунок з позивачем за надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2015 року до 01 січня 2016 року через те, що не було передбачено кошти на ці видатки, оскільки в особи виникає певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов`язання не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 906/621/17 та у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі №921/177/17-г/14, від 21.02.2018 у справі №923/1292/16, від 16.03.2018 у справі №909/395/17, від 16.03.2018 у справі №911/1573/17.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року N 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007).

Зокрема, у Рішенні від 09 липня 2007 року N 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі -ЄСПЛ), а саме, у справі "Кечко проти України" (заява N 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

В рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30 листопада 2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Отже, в силу ч.6 ст.48 Бюджетного кодексу України, яка є спеціальною для спірних правовідносин щодо інших викладених у вказаній статті норм, які регулюють загальний порядок взяття бюджетних зобов`язань та на які посилається відповідач, бюджетні зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку (в частині абонентної плати за користування квартирним телефоном), компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.

Тобто, право позивача на отримання компенсації вартості телекомунікаційних послуг, наданих позивачем пільговим категоріям споживачів у 2019 році підлягає реалізації і захисту, незважаючи на те, що Законом про Державний бюджет України та відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування Миргородського району видатків на ці потреби не було передбачено, оскільки законодавство, що визначає фінансові зобов`язання держави, має первинний характер, а бюджетне законодавство похідний від нього характер.

Також, суд констатує, що відповідач відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

До того ж, суд звертає увагу, що у рішенні №26-рп/2008 від 27.11.2008 у справі №1-37/2008 Конституційний Суд України зазначив, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами і територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної і правової.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України та принципів бюджетної системи (стаття 7 Кодексу) держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов`язань, передбачених законами, іншими нормативно-правовими актами, а повинна діяти ефективно і відповідально в межах чинного бюджетного законодавства.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що на наявність у особи певного права, а у держави відповідного фінансового зобов`язання впливає не закон про Державний бюджет та похідні від нього акти (бюджетний розпис, кошторис тощо), а нормативно-правовий акт, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивач у позові прохає також покласти на відповідача судові витрати понесені ним у даній справі.

При подачі даного позову позивачем сплачено 2503,67грн. судового збору за платіжним дорученням від 21.05.2020р. № 2919 (а.с.7). Факт надходження судового збору до фонду Державного бюджету України підтверджено випискою від 22.05.2020р. (а.с.47).

Відповідно до ч. 1 ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача.

Суд роз`яснює, що в разі добровільного виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження відповідач не позбавлений права звернутися до суду з заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Сторони також мають право укласти мирову угоду у процесі виконання судового рішення.

Керуючись ст. 252, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Миргородської міської ради (вул. Гоголя, буд. 92, м. Миргород, Полтавська область, 37600; ідентифікаційний код 25167057) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (бульвар Т. Шевченко, буд. 18, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 21560766) в особі Полтавської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (вул. Соборності, буд. 33, м. Полтава, 36000; код ЄДРПОУ 01186975) 166911грн. 57 коп. заборгованості за надані послуги зв`язку на пільгових умовах населенню, 2503грн. 67 коп. - відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Східного апеляційного господарського суду через Господарський суд Полтавської області.

Дата складення повного судового рішення: 03.09.2020.

Суддя Т. М. Безрук