У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2020 Справа №2-3371/08

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

в складі:

Головуючого Ромазана В.В.

за участю секретаря Мотиль Б.І.

представника скаржника Ярмусь В.Д.

представника Тернопільського

міського відділу ДВС Хомик Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту та зобов`язання повернути кошти,-

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою про визнання неправомірних дій, зняття арешту та зобов`язання повернути кошти, відповідно до якої просить визнати неправомірними дії Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) щодо стягнення заборгованості та не зняття арешту з майна ОСОБА_1 , а також зобов`язати зазначений відділ зняти арешт з всього майна ОСОБА_1 , накладений постановою старшого державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції від 14.10.2011 року по виконавчому провадженню №25065977.

В обґрунтування скарги зазначив, що 22.01.2020 року йому стало відомо, що Першим відділом ДВС Тернопільського міського управління юстиції накладено арешт на все його рухоме та нерухоме майно. 23.01.2020 року він звернувся до Тернопільського міського відділу ДВС із заявою про зняття арешту, однак йому було відмовлено, у зв`язку із існуванням невиконаних зобов`язань перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості в сумі 18140,72 грн. по кредитному договору, 1681,41 грн. судового збору, виконавчий збір 1835,21 грн., витрати на проведення виконавчих дій в сумі 140 грн., а всього на суму 20237,40 грн.. 23.01.2020 року скаржником було погашено зазначений борг у сумі 20327,40 грн. у зв`язку, як йому повідомили державні виконавці, із необхідністю зняття арешту з майна. Проте, скаржник вважає, що дії Тернопільського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) щодо вимоги сплатити кошти в сумі 20327,40 грн. та не зняття арешту з майна скаржника є неправомірними та незаконними. Так, станом на час звернення зі скаргою відкритого виконавчого провадження по стягненню боргу з ОСОБА_1 у Тернопільському міському відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ВАТ «Райффайзен банк Аваль» не існує, а тому вимоги по сплаті коштів державного виконавця вважає незаконними. Також зазначив, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 27.06.2008 року по справі №2-3371 стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Тернопільської дирекції заборгованості в сумі 18140,72 грн. по кредитному договору, а також сплаченого судового збору в сумі 181,41 грн. та 30 грн. витрат на ІТЗ. 04.08.2008 року постановою державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження з приводу примусового виконання зазначеного судового рішення. 22.06.2015 року постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції виконавчий лист №2-3371 від 27.06.2008 року повернуто стягувачеві на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Повторно із заявою про відкриття виконавчого провадження стягувач після 22.06.2015 року не звертався. Крім цього, скаржник вважає, що строк пред`явлення виконавчого документу, передбачений ст..22, 23 Закону України «Про виконавче провадження» сплив, а тому виконавець не мав права вчиняти виконавчі дії, накладати арешт на майно боржника й примати кошти, які ним були сплачені у рахунок погашення боргу по зазначеному виконавчому листі. Тому вважає, що у зв`язку із відсутністю відкритого виконавчого провадження по стягненню боргів із ОСОБА_1 , не пред`явлення стягувачем виконавчого листа протягом трьох років, вважає дії Тернопільського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції щодо вимоги про сплату коштів в сумі 20327,40 грн., не зняття арешту з майна скаржника неправомірними та незаконними.

У судовому засіданні представник скаржника ОСОБА_3 скаргу підтримав з мотивів наведених у ній та просить її задовольнити.

Зацікавлена особа представник стягувача ПАТ «Райффайзен банк Аваль» у судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про місце та час розгляду справи.

В силу вимог ч.2 ст.450 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове засідання у відсутності стягувача та боржника, оскільки неявка останніх не перешкоджає розгляду скарги.

Представник Тернопільського міськоговідділу державноївиконавчої службиПівденно-Західногоміжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Івано-Франківськ)Хомик Ю.М. у судовому засіданні вважає, що подана скарга ОСОБА_1 не підлягає до задоволення. Також зазначеним відділом подано письмові заперечення у яких зазначено, що 04.08.2008 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження ВП №25065977 з примусового виконання виконавчого листа №2-3371 від 27.06.2008 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом про стягнення солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Тернопільської обласної дирекції РБ «Аваль» 18140,72 грн. заборгованості по кредитному договору, а також сплаченого судового збору в сумі 181,41 грн. та 30 грн. витрат з ІТЗ. 14.10.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення 18352,13 грн. 14.11.2014 року державним виконавцем винесено постанову про примусовий привід боржника. 04.03.2015 року державним виконавцем винесено постанову про приєднання виконавчого провадження до зведеного. 22.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про стягнення із боржника витрат на проведення виконавчих дій. Також, 22.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначив, що скаржник до суду про арешт майна не звертався, а добровільно сплатив 23.01.2020 року на рахунок Тернопільського міського відділу ДВС суму коштів у розмірі 20327,40 грн. згідно квитанції ТВБВ №10010/003 чим визнав борг перед стягувачем, звернувшись до відділу про зняття арешту з майна. 27.01.2020 року державним виконавцем зазначеного відділу ДВС винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61080505, а також постанову про арешт майна боржника, а також у цей самий день постанову про зняття арешту з майна боржника. 28.01.2020 року державним виконавцем зазначеного відділу ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, 40 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно розпорядження №61080505 від 24.05.2020 року грошові кошти у розмірі 20327,40 грн., що надійшли 24.01.2020 року на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документу №2-3371 від 27.06.2008 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом перераховано на користь стягувача (АТ Райффайзен Банк Аваль) у розмірі 18352,19 грн., виконавчий збір 1835,21 грн., витрати виконавчого провадження 140 грн. Враховуючи те, що борг відповідно до квитанції ТВБВ №10019/003 від 23.01.2020 року згідно виконавчого листа №2-3371 від 27.06.2008 року скаржником сплачено добровільно на рахунок відділу, арешт з усього його майна знято відповідно до постанови про зняття арешту з майна боржника ВП №61080505 від 27.01.2020 року, підстав для повернення коштів, що перераховані на рахунок стягувача не має, тому вважають, що скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та безпідставною.

Суд дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено одну з основних засад судочинства - обов`язковість виконання рішень суду.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 18 ЦПК України, визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Також, згідно п. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27.06.2008 року у цивільній справі №2-3371 стягнуто солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції заборгованість за кредитним договором у розмірі 18140,72 грн., сплаченого судового збору у розмірі 181,41 грн., 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

04.08.2008 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття провадження ВП №25065977 з примусового виконання виконавчого листа №2-3371 від 27.06.2008 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом про стягнення солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Тернопільської обласної дирекції РБ «Аваль» 18140,72 грн. заборгованості по кредитному договору, а також сплаченого судового збору в сумі 181,41 грн. та 30 грн. витрат з ІТЗ.

14.10.2011 року державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження в межах суми звернення стягнення 18352,13 грн., а також цього ж дня винесено винесено постанову про примусовий привід боржника ОСОБА_1

22.06.2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувану на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку із відсутністю у боржника майна.

Судом з`ясовано, що повторно стягувач ВАТ «Райффайзен банк Аваль» в особі Тернопільської обласної дирекції після повернення йому виконавчого документу, із заявою про відкриття (поновлення) виконавчого провадження не звертався.

Як вбачається із квитанції №13 від 23.01.2020 року боржником ОСОБА_1 сплачено на рахунок Тернопільського ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управлінняМіністерства юстиції(м.Івано-Франківськ)20327,40 грн. боргу згідно зазначеного виконавчого листа.

27.01.2020 року головним державним виконавцем Тернопільського міського відділі ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61080505 із виконання виконавчого листа №2-3371, виданий Тернопільським міськрайонним судом 27.06.2008 року, а також постанови про арешт майна боржника, про стягнення виконавчого збору у розмірі 1835,21 грн., про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 140 грн., про зняття арешту з майна.

28.01.2020 року головним державним виконавцем зазначеного відділу винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч.1 ст.39, 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно розпорядження №61080505 від 24.05.2020 року грошові кошти у розмірі 20327,40 грн., що надійшли 24.01.2020 року на рахунок обліку депозитних сум при примусовому виконанні виконавчого документу №2-3371 від 27.06.2008 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом перераховано на користь стягувача (АТ Райффайзен Банк Аваль) у розмірі 18352,19 грн., виконавчий збір 1835,21 грн., витрати виконавчого провадження 140 грн.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.1 ст.13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно із ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною 5 зазначеного Закону передбачено, що виконавець не пізніше наступного дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до ч.1, 2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Згідно ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-ХІV (в редакції, яка діяла станом на листопад 2008 рік, тобто на момент видачі виконавчого листа), виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання у такі строки: виконавчі листи та інші судові документи протягом трьох років. Статтею 22 зазначеного Закону від 21.04.1999 року №606-ХІV передбачено, що у разі повернення виконавчого документу стягувану у зв`язку з неможливістю повного або часткового виконання рішення, строк пред`явлення виконавчого документу до виконання після перерви встановлюється з дня повернення виконавчому документу стягувачу. Пунктом 2 ч.1 ст.47 зазначеного Закону від 21.04.1999 року №606-ХІV передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, повертається стягувану у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявились безрезультатними.

Відповідно дост. 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цьогоКодексу, порушено їх права чи свободи.

Судом з`ясовано, що на момент перерахування боржником ОСОБА_1 коштів, тобто станом на 23.01.2020 року, за виконавчим листом №2-3371 від 27.06.2008 року, виданого Тернопільським міськрайонним судом про стягнення солідарно із ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Тернопільської обласної дирекції РБ «Аваль» 18140,72 грн. заборгованості по кредитному договору, а також сплаченого судового збору в сумі 181,41 грн. та 30 грн. витрат з ІТЗ, стягувач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» повторно із заявою про примусове його виконання до органів державної виконавчої служби не звертався, відтак постанова про відкриття виконавчого провадження від 27.01.2020 року головного державного виконавця ТМВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) винесена з порушенням вимог ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якого виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Крім цього, суд вважає, що подальше здійснення державним виконавцем виконавчих дій, а саме винесення ним постанов про арешт майна боржника, про стягнення виконавчого збору, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження суперечать вимогам зазначеного Закону, оскільки рішення з цього приводу приймались державним виконавцем без звернення стягувача про примусове виконання виконавчого документу, тобто без волевиявлення останнього.

Частиною 2 статті 451 ЦПК України зазначено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

За таких обставин, суд вважає, що скарга ОСОБА_1 , заінтересовані особи акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту та зобов`язання повернути кошти слід задовольнити частково, визнавши неправомірними дії державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час виконання виконавчого листа №2-3371, у частині вчинення ним виконавчих дій щодо прийняття від ОСОБА_1 зазначеної суми боргу, який прийнято до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження. Крім цього, суд зазначає, що постанову про відкриття виконавчого провадження головного державного виконавця ТМВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) від 27.01.2020 року винесено з порушенням вимог ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якого виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Проте, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 у частині зняття арешту з майна ОСОБА_1 та зобов`язання державного виконавця вчинити дії щодо цього, не підлягають до задоволення, оскільки державним виконавцем ТМВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) 27.01.2020 року винесено постанову, якою уже знято арешт з усього майна, який був накладений 14.10.2011 року та від 27.01.2020 року, що належить боржнику. Також, задовольняючи частково вимоги скаржника, суд не вбачає підстав для повернення ОСОБА_1 коштів у розмірі 20327,40 грн., як сплата боргу за вказаним виконавчим листом, оскільки, як було з`ясовано у судовому засіданні, зазначену суму коштів ним було сплачено добровільно в рахунок погашення боргу за кредитними зобов`язаннями перед ПАТ «Райффайзен Банк аваль», яку в подальшому державним виконавцем було перераховано на рахунок стягувача.

На підставі наведеного, керуючись ст. 260, 261, 352-354, 450-452 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про виконавче провадження»,

П О С Т А Н О В И В :

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» на дії державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зняття арешту та зобов`язання повернути кошти задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії державного виконавця Тернопільського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції під час виконання виконавчого листа №2-3371, виданого 27.06.2008 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області про стягнення із ОСОБА_1 у користь ВАТ РБ «Аваль» суми заборгованості у розмірі 18352,13 грн. у частині вчинення виконавчих дій щодо прийняття від ОСОБА_1 зазначеної суми боргу, до винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження.

У решті вимог скарги, відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Тернопільського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали складено 05 серпня 2020 року.

Головуючий суддяВ. В. Ромазан