ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 серпня 2020 року

м. Харків

справа № 622/191/20

провадження № 22-ц/818/3847/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Бурлака І.В., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Комунальне некомерційне підприємство Золочівської районної ради «Золочівська центральна районна лікарня»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Золочівського районного суду Харківської області від 04 червня 2020 року в складі судді Квітки О.О.,

у с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Золочівської районної ради «Золочівська центральна районна лікарня»(далі - КНП ЗРР «Золочіська ЦРЛ») про повернення сплачених коштів за медичний огляд та відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що з 13 січня 2020 року по 15 січня 2020 року він проходив медичне обстеження та за надані медичні послуги сплатив 303,47 грн. Він є учасником бойових дій та згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» звільнений від сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просив повернути сплачені кошти за медичний огляд у сумі 303 грн 47 коп. та відшкодувати моральну шкоду у розмірі 1000 грн.

22 травня 2020 року КНП ЗРР «Золочіська ЦРЛ» подало відзив на позовну заяву, в якому просило в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 проходив медичний огляд для отримання дозволу на носіння зброї, що є платною послугою. Звільнення від сплати цх послуг не передбачено статтею 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Рішенням Золочівського районного суду Харківської області від 04 червня 2020 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що КНП ЗРР «Золочіська ЦРЛ» ОСОБА_1 надано платні медичні послуги, на які не поширюються пільги, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Враховуючи відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 від плати послуг по проведенню медичного огляду, дії відповідача є правомірними, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

17 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» є недійсними. Рішення XXX сесії VІІ скликання Золочівської районної ради Харківської області від 22 грудня 2018 року № 587 є дійсним тільки на 2019 рік, а медична комісія проводилася з 13 січня 2020 року по 15 січня 2020 року.

КНП ЗРР «Золочіська ЦРЛ» рішення суду першої інстанції не оскаржило, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалось.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 26 жовтня 2018 року.

Згідно із квитанціями від 14 січня 2020 року ОСОБА_1 було сплачену КНП ЗРР «Золочівська ЦРЛ» 175,82 грн -призначення платежу - «медогляд ОСОБА_1 », 55,22 грн - «довідка психіатра ОСОБА_1 », та 51,43 грн - призначення платежу - «сертифікат ОСОБА_1 ».

Посилаючись на те, що він є учасником бойових дій та має право на пільги щодо сплати вказаних платежів, які безпідставно не враховані КНП ЗРР «Золочіська ЦРЛ», ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до пункту 18 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Згідно із статтею першою та третьою Податкового кодексу України податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України; чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 року № 1138 затверджено Перелік платних послуг, які надаються в державних і комунальних закладах охорони здоров`я та вищих медичних навчальних закладах, серед яких є попередні профілактичні медичні огляди при прийнятті на роботу та для отримання посвідчення водія транспортних засобів (крім випадків, коли медичні огляди проводяться за направленнями органів державної служби зайнятості), медичні огляди для отримання дозволу на право отримання та носіння зброї громадянами, а також відповідні періодичні профілактичні медичні огляди.

За пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про обов`язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення» від 6 листопада 1997 року № 1238 профілактичний наркологічний огляд категорій осіб, які мають професії та займаються видами діяльності, зазначеними у затвердженому Переліку, проводиться за рахунок замовників. Згідно з пунктом 9 Переліку професій та видів діяльності, для яких є обов`язковим первинний і періодичний профілактичний наркологічний огляд, до цих осіб відносяться громадяни, які в установленому порядку мають отримати чи перереєструвати дозвіл на право зберігання, носіння та використання вогнепальної зброї, в тому числі мисливської та газової.

Відповідно до Інструкції про проведення обов`язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 2002 року № 12, обов`язкові попередній та періодичний психіатричні огляди проводяться на госпрозрахункових засадах за рахунок коштів замовників (оплачується проведення обов`язкового обсягу обстеження), про що має бути документ, який підтверджує оплату послуг за проведення оглядів

Положеннями частин першої-третьої статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно із роз`ясненнями, які містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши відсутність у ОСОБА_1 пільг зі сплати послуг по проходженню медичного огляду з метою отримання дозволу на право отримання та носіння зброї, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову про повернення сплачених коштів за медичний огляд у сумі 303, 47 грн. у зв`язку з чим підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи позивача щодо недійсності нормативних актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів, є безпідставними, оскільки надані відповідачем медичні послуги не входять до переліку податків та зборів, справляння яких передбачено податковим законодавством та щодо яких Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено пільги для певної категорії осіб.

Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Золочівського районного суду Харківської області від 04 червня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 28 серпня 2020 року.

Головуючий А.В. Котелевець

Судді І.В. Бурлака

В.Б. Яцина