ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/9588/17

адміністративні провадження № К/9901/26719/19, №К/9901/26722/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Соколова В.М.,

суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.), на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року (судді Безименна Н.В., Бєлова Л.В., Кучма А.Ю.) у справі № 826/9588/17 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У серпні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України (далі - МЗС України, відповідач), у якому, враховуючи змінені позовні вимоги, просила:

- визнати протиправними, корупційними та дискримінаційними дії відповідача та його посадових осіб, які пов`язані з проходженням позивачкою державної (дипломатичної) служби, в тому числі у довготерміновому відрядженні в Посольстві України в США, і тривають на час розгляду судом даної справи, та проявилися у затриманні присвоєння чергового дипломатичного рангу, достроковому відкликанні з довготермінового відрядження, позбавленні доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя, відмовах у зустрічі з керівництвом МЗС України, відмові в ознайомленні з документами щодо проходження державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою), відмові у проведенні обов`язкової атестації та щорічної оцінки позивача;

- визнати протиправною, корупційною та дискримінаційною бездіяльність відповідача та його посадових осіб щодо забезпечення дотримання прав та законних інтересів позивачки, виконання вимог чинного законодавства, а також рішень суду, що набрали законної сили, що призвело до виживання зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження служби ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у присвоєнні ОСОБА_1 наступного дипломатичного рангу та зобов`язати вирішити питання про присвоєння позивачці дипломатичного рангу першого секретаря другого класу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем на підставі уявної (припущеної) персональної ознаки, а саме звинувачення у проросійських поглядах та співпраці з «режимом В.Ф. Януковича», вчиняється протиправна, корупційна та дискримінаційна бездіяльність стосовно ОСОБА_1 , що призвело до виживання зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження служби, яка проявляється у невиконанні рішень суду, що набрали законної сили, зміст яких доводить факт триваючого, свідомого, дискримінаційного порушення прав позивача з боку відповідача.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 02 травня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, задоволено клопотання МЗС України про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду в частині позовних вимог про визнання протиправними, корупційними та дискримінаційними дій відповідача та його посадових осіб - відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до МЗС України в частині позовних вимог про визнання протиправними, корупційними та дискримінаційними дій МЗС України та його посадових осіб, які пов`язані з проходженням ОСОБА_1 державної (дипломатичної) служби, у тому числі у довготерміновому відрядженні в Посольстві України в США, і тривають на час розгляду судом даної справи, та проявилися у затриманні присвоєння чергового дипломатичного рангу, достроковому відкликанні з довготермінового відрядження, позбавленні доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя, відмовах в зустрічі з керівництвом МЗС України, відмові у ознайомленні з документами щодо проходження державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою), відмові у проведенні обов`язкової атестації та щорічної оцінки позивача - залишено без розгляду.

Приймаючи означені судові рішення суди попередніх інстанцій зазначили, що за своєю суттю спірні правовідносини стосуються проходження позивачем публічної служби в центральному органі державної влади - МЗС України та, в даному випадку, підлягають застосуванню саме спеціальні строки, встановлені частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції до 15 грудня 2017 року) та частиною п`ятою статті 122 КАС України (в редакції після 15 грудня 2017 року), якими передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. Оскільки в ході судового розгляду справи було встановлено, що про порушення свої прав, свобод та інтересів позивачка була обізнана у 2014-2016 роках і про обставини відмови у зустрічі з керівництвом МЗС України дізналася із відповіді МЗС України від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050, а з даним позовом до суду звернулася 01 серпня 2017 року, доказів щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також неможливості звернення до суду у встановлений законодавством строк суду не надала, то суди дійшли висновку про наявність підстав для застосування наслідків пропуску строку звернення до суду та залишення позову в цій частині без розгляду.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що у розумінні Закону України «Про дипломатичну службу» черговий дипломатичний ранг означає - наступний, однак ураховуючи, що попередній ранг другого секретаря першого класу позивачу станом на момент розгляду справи не присвоєно, вимоги про присвоєння дипломатичного рангу першого секретаря другого класу є передчасними. Крім того, обставини невиконання відповідачем судових рішень у інших справах за позовом ОСОБА_1 не є безумовною підставою для встановлення факту дискримінації, оскільки відсутня обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками, а тому припущення позивача про обмеження її прав не можна пов`язувати з дискримінацією.

Своєю чергою, суд апеляційної інстанції зазначив, що обставина щодо наявності корупційної складової в бездіяльності відповідача не підлягає встановленню в рамках адміністративного судочинства, оскільки злочинне використання службовими особами прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення має бути встановлена в рамках відповідного кримінального провадження. Натомість, з матеріалів справи не вбачається, що позивачка зверталася до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення корупційних діянь відповідними посадовими особами відповідача.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На зазначені вище судові рішення ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, а справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції, а також просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо оскаржуваних судових рішень про залишення адміністративного позову без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що при визначенні строку позовної давності не підлягає застосуванню обмеження, установлене частиною третьою статті 99 КАС України в редакції, чинній на дату подачі позову, адже проходження позивачем публічної служби не є предметом цієї справи. Законодавство з протидії дискримінації не містить ані спеціальних строків звернення до суду, ані спеціальних обмежень, а отже й випадку, якого стосується дана справа, а саме дослідження наявності в діях (бездіяльності) відповідача дискримінаційної складової. Тому, на думку скаржника, суди попередніх інстанцій мали б застосувати шестимісячний строк звернення до суду. Скаржник вказує, що в даному випадку повинні застосовуватися висновки Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які закликають органи правосуддя до гнучкості в питанні визначення строків позовної давності без надмірного формалізму (зокрема, справи «Бочан проти України», «Смірнова проти України», «Федіна проти України», «Матіка проти Румунії»).

Крім цього скаржник посилається на порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції, які полягають у безпідставному, на його думку, розгляді апеляційної скарги у порядку письмового провадження, незважаючи на те, що позивачка просила здійснювати розгляд справи у судовому засіданні за її участі, прибуття її представника у судове засідання, а також те, що дана справа не відноситься до категорії справ незначної складності. Позивачка вважає, що переведення розгляду складної справи в письмове провадження докорінно вплинуло на правильність, всебічність та об`єктивність її розгляду.

Щодо оскаржуваних судових рішень, прийнятих за результатами розгляду справи по суті, то скаржник зазначає, що чинне законодавство не містить таких понять як «другий секретар по посаді першого секретаря» та «аташе по посаді радника», а тому визначальним у таких формулюваннях посад є те, що яку саме посаду в штатному розкладі відповідного підрозділу займає конкретний працівник. У випадку позивача штатною посадою, на яку її було переведено наказом від 24 січня 2014 року № 151-ос, є посада першого секретаря Посольства України в США, якій кореспондує дипломатичний ранг першого секретаря, який у зв`язку з нещодавньою зміною черговості рангів, тепер є для неї черговим. Тобто, фактично в трудових відносинах з відповідачем позивач обіймає посаду «перший секретар закордонної дипломатичної установи України», маючи дипломатичний ранг «другий секретар», а не «перший секретар», як указано в переліку дипломатичних посад, приписаних до дипломатичних рангів, затвердженого Указом Президента України від 21 грудня 2018 року № 434/2018. Тому скаржник вважає, що доводи судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність у позивача права на присвоєння дипломатичного рангу не відповідають нормам чинного законодавства.

Суд апеляційної інстанції, стверджуючи, що невиконання відповідачем судових рішень, які набрали законної сили, не свідчить про наявність дискримінації щодо позивача, відволікає від того факту, що у своїх позовних вимогах позивачка просить визнати протиправними, корупційними та дискримінаційними дії відповідача та його посадових осіб (які вже встановлені судами України), пов`язані з трудовими та соціальними відносинами позивачки та МЗС України. Тобто мова йде не про порушення при виконанні судових рішень, а про встановлення факту системної дискримінації на підставі низки встановлених судами фактів цілеспрямованого порушення відповідачем у відношенні позивачки вимог законодавства України. До того ж, дискримінація позивачки, її утиски та виживання зі служби проводилися приховано, комплексно, системно та послідовно. Враховуючи множинність таких випадків, множинними були і компаратори, з якими необхідно здійснювати порівняння: у ряді випадків порівнювати треба з дипломатами Посольства України в США або з дипломатами, які обіймали посади в центральному апараті МЗС України; в інших випадках - з жінками-дипломатами, які були вагітні та народили дитину, працюючи в МЗС України, та з іншими громадянами тощо.

Отже, на думку скаржника, попри підтверджені факти послідовних та пов`язаних між собою проявів негативної та недобросовісної поведінки відповідача щодо ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій не лише не дослідили наявність у поведінці відповідача дискримінаційної складової за вказаною позивачем персональною ознакою, а й не перевірили доводи відповідача щодо нібито відсутності дискримінації ОСОБА_1 при реалізації нею своїх прав у процесі проходження публічної (дипломатичної) служби.

З огляду на викладене скаржник вважає, що допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалами від 27 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відкрив касаційні провадження за касаційними скаргами ОСОБА_1 .

У відзиві на касаційні скарги ОСОБА_1 представник МЗС України просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили, що про обставини, покладені в основу обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 було відомо ще до 01 квітня 2016 року - до моменту її повернення в Україну з відрядження. Тому, оскільки позов стосується проходження позивачкою публічної служби та нею пропущений строк позовної давності в один місяць, то суди обґрунтовано залишили позов без розгляду в частині позовних вимог. Крім того, на думку представника відповідача, судами першої та апеляційної інстанцій правильно досліджено питання присвоєння чергових рангів дипломатичному працівнику. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що дискримінація передбачає належність людини до певної групи (позивачка не належить до жодної), а ненадання відпустки чи невиконання рішень судів не можуть бути розцінені як дискримінація і є власними міркуваннями ОСОБА_1 .

Одночасно з відзивом представник відповідача подав клопотання, у якому просить розглянути питання про закриття провадження у справі на підставі пункту 5 частини першої статті 238 КАС України, яке мотивоване тим, що у позовній заяві в якості відповідача ОСОБА_1 зазначила посадову особу МЗС України - Міністра МЗС України Клімкіна П.А., який станом на момент відкриття касаційного провадження звільнений з посади. Тобто відповідачем за даним позов є МЗС України, а не його посадова особа.

На відзив МЗС України позивачка подала відповідь, у якій наводить обставини на спростування доводів відповідача, зокрема щодо строків позовної давності та направлених на неї з боку МЗС України дискримінаційних дій.

Ухвалою від 26 серпня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом від 25 липня 2012 року №1580-ос ОСОБА_1 , другому секретарю відділу перспективного партнерства Політичного департаменту, присвоєно дипломатичний ранг другого секретаря другого класу.

Наказом МЗС України від 24 січня 2014 року №151-ос (а.с.8 т.1) позивача переведено з посади другого секретаря по посаді радника відділу перспективного партнерства Політичного департаменту МЗС України на посаду другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США на час довготермінового відрядження.

Позивач звернулась до відповідача із заявою від 29 лютого 2016 року, в якій просила за результатами щорічного оцінювання виконання обов`язків та завдань у 2015 році, перевести її з посади другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США на посаду першого секретаря цього ж Посольства, до якої додано бланк щорічної оцінки за результатами 2015 року.

Постановою Окружного адміністративного суду від 05 вересня 2016 року у справі №826/5097/16 за позовом ОСОБА_1 до МЗС України визнано протиправною бездіяльність МЗС України щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу, вийшовши за межі позовних вимог зобов`язано МЗС України вирішити питання щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Зазначене судове рішення набрало законної сили 29 листопада 2016 року.

Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність у частині присвоєння наступного дипломатичного рангу першого секретаря другого класу, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Положеннями частини третьої статті 3 КАС України визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, виходить з наступного.

Стаття 55 Конституції України гарантується кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною п`ятою статті 125 Конституції України визначено, що з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди.

За визначенням частини першої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частина перша статті 6 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Пунктом 15 статті 3 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні приписи закріплені у пункті 17 статті 4 КАС України (у редакції після 15 грудня 2017 року).

Положеннями частини першої статті 99 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина третя статті 99 цього Кодексу).

Зазначені приписи кореспондуються з положеннями статті 122 КАС України в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року.

Отже, для звернення до адміністративного суду з публічно-правовим спором, який пов`язаний із прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з публічної служби процесуальним законом визначений спеціальний строк.

Законодавче обмеження строку звернення до адміністративного суду обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Тобто, встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного міркуання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Процесуальний кодекс установлює обмеження щодо відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Одним із механізмів забезпечення реалізації гарантованого Конвенцією права особи на доступ до правосуддя, з урахуванням принципу правової визначеності, є поновлення судом пропущеного з поважних причин строку на звернення до суду в розумних межах, з дотриманням засад оптимальності і пропорційності.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що поновлення установленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

З установлених судами обставин справи слідує, що про наявність затримки присвоєння чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу ОСОБА_1 достеменно була обізнана станом на момент звернення до суду в адміністративній справі № 826/5097/16, рішення в якій набрало законної сили 29 листопада 2016 року. Про протиправність дій МЗС України та його посадових осіб, що проявилися у достроковому відкликанні ОСОБА_1 з довготермінового відрядження шляхом видання наказу МЗС України від 25 лютого 2016 року №377-ос позивачка була обізнана на момент звернення до суду із позовною заявою у справі № 826/5863/16 та з цього самого моменту позивачка була обізнана про обставину щодо позбавлення доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя.

Крім того судами встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача із заявами від 07 лютого та 16 червня 2017 року, у яких повідомляла про готовність провести зустріч з державним секретарем МЗС України А.І. Зайцем з питань визначення строків повернення на робоче місце до Посольства України в США та виплати належного їй грошового забезпечення. За результатами розгляду вказаних звернень МЗС України листами від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050 та від 19 липня 2017 року №201/19-091-2373 повідомило ОСОБА_1 про доцільність розгляду порушеного у зазначеному зверненні питання після прийняття Вищим адміністративним судом України рішення за результатами розгляду ним касаційної скарги МЗС України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду в адміністративній справі № 826/5863/16. Отже, про можливе порушення свого права на зустріч з керівництвом МЗС України позивач була обізнана з відповіді останнього від 10 березня 2017 року №201/19-091-1050, так як звернення ОСОБА_1 і відповіді МЗС України містять аналогічні обставини.

До того ж судами встановлено, що про позицію МЗС України та його посадових осіб щодо ознайомлення з документами стосовно проходження ОСОБА_1 державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою) остання була обізнана ще у 2014 році, а факт її обізнаності станом на 29 лютого 2016 року про порушення її права щодо проведення обов`язкової атестації та щорічної оцінки підтверджується відповідною службовою запискою.

Водночас, до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернулася 01 серпня 2017 року, тобто поза межами визначеного процесуальним законом строку.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), відповідно до якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому Суд відзначає, що дотримання строку звернення до суду не ставиться у залежність настання негативних наслідків для особи, натомість, безпосередньо пов`язане з часом, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили посилання ОСОБА_1 на вчинення нею дій щодо досудового врегулювання спору, оскільки за правилами частини четвертої статті 99 КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Відтак, при вжитті заходів досудового врегулювання спору процесуальним законодавством установлюється місячний строк для звернення до суду з адміністративним позовом, який обчислюється з дня, коли особа дізналася про відповідне рішення суб`єкта владних повноважень.

Посилання позивачки на те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальний шестимісячний строк звернення до суду є безпідставними та не ґрунтуються на дійсних обставин справи, оскільки даний публічно-правовий спір стосується проходження нею публічної (дипломатичної) служби в МЗС України, а тому застосуванню підлягає спеціальний строк звернення до суду.

Ураховуючи норми процесуального закону та встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Верховний Суд погоджується з висновками останніх про необхідність залишення без розгляду позову ОСОБА_1 у частині позовних вимог про визнання протиправними, корупційними та дискримінаційними дій МЗС України та його посадових осіб, які пов`язані з проходженням ОСОБА_1 державної (дипломатичної) служби, у тому числі у довготерміновому відрядженні в Посольстві України в США, і тривають на час розгляду судом даної справи, та проявилися у затриманні присвоєння чергового дипломатичного рангу, достроковому відкликанні з довготермінового відрядження, позбавленні доступу до робочого місця і права на працю та можливості заробляти на життя, відмовах в зустрічі з керівництвом МЗС України, відмові у ознайомленні з документами щодо проходження державної служби (у тому числі з висновками щодо результатів оцінювання службової діяльності позивача та її дисциплінарною справою), відмові у проведенні обов`язкової атестації та щорічної оцінки позивача.

Суд наголошує на ненаведенні позивачкою обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від її волі, обставин, які би зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду.

За таких обставин оскаржувані судові рішення є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам процесуального права та підстави для їх скасування чи зміни відсутні.

Оцінюючи доводи касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, Верховний Суд зазначає про таке.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.

Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади та порядок організації дипломатичної служби як складової частини державної служби, а також особливості її проходження та правового статусу посадових осіб дипломатичної служби закріплені у Законі України від 20 вересня 2001 року № 2728-ІІІ «Про дипломатичну службу» (далі - Закон № 2728-ІІІ), який діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

У статті 1 цього Закону міститься визначення дипломатичної служби України (далі - дипломатична служба), що означає професійну діяльність громадян України, спрямовану на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захист національних інтересів України у сфері міжнародних відносин, а також прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.

Дипломатичний працівник - державний службовець, який виконує дипломатичні або консульські функції в Україні чи за кордоном та має відповідний дипломатичний ранг.

Відповідно до приписів статті 16 Закон № 2728-ІІІ дипломатичний ранг - спеціальне звання, яке відповідно до цього Закону присвоюється дипломатичним працівникам довічно. В Україні встановлюються такі дипломатичні ранги:

- Надзвичайний і Повноважний Посол;

- Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу;

- Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу;

- радник першого класу;

- радник другого класу;

- перший секретар першого класу;

- перший секретар другого класу;

- другий секретар першого класу;

- другий секретар другого класу;

- третій секретар;

- аташе.

Дипломатичні ранги від Надзвичайного і Повноважного Посла до аташе прирівнюються до рангів державних службовців відповідно з першого до одинадцятого рангу:

Надзвичайний і Повноважний Посол - 1 ранг державного службовця;

Надзвичайний і Повноважний Посланник першого класу - 2 ранг державного службовця;

Надзвичайний і Повноважний Посланник другого класу - 3 ранг державного службовця;

радник першого класу - 4 ранг державного службовця;

радник другого класу - 5 ранг державного службовця;

перший секретар першого класу - 6 ранг державного службовця;

перший секретар другого класу - 7 ранг державного службовця;

другий секретар першого класу - 8 ранг державного службовця;

другий секретар другого класу - 9 ранг державного службовця;

третій секретар - 10 ранг державного службовця;

аташе - 11 ранг державного службовця.

Порядок присвоєння та позбавлення дипломатичних рангів визначений у статті 17 Закону № 2728-ІІІ. Зокрема, дипломатичним працівникам, які працюють у системі органів дипломатичної служби, дипломатичні ранги від аташе до радника першого класу присвоюються Міністром закордонних справ України.

Присвоєння дипломатичних рангів аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу, першого секретаря першого класу, радника другого класу та радника першого класу здійснюється наказом Міністра закордонних справ України.

Присвоєння дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку обіймає державний службовець, а також з урахуванням його кваліфікації і стажу роботи та з дотриманням строків перебування у дипломатичних рангах. Відповідність посад державних службовців дипломатичним рангам визначається Переліком посад, приписаних до дипломатичних рангів України, який затверджується Президентом України.

Наступне присвоєння дипломатичного рангу здійснюється з дотриманням строків перебування у дипломатичних рангах.

У разі призначення дипломатичного працівника на вищу посаду йому може бути присвоєно черговий дипломатичний ранг без урахування строків перебування у дипломатичних рангах, передбачених статтею 18 цього Закону.

В окремих випадках за успішне виконання особливо важливих завдань та особливі заслуги дипломатичним працівникам може бути присвоєно черговий дипломатичний ранг достроково, до закінчення строків, передбачених статтею 18 цього Закону.

Не допускається дострокове присвоєння дипломатичного рангу два рази підряд.

У трудовій книжці дипломатичного працівника робляться записи про присвоєння дипломатичних рангів, про позбавлення дипломатичного рангу, а також про прирівнення їх до рангів державних службовців.

Зазначена інформація заноситься до особової справи дипломатичного працівника.

Згідно з статтею 18 Закону № 2728-ІІІ, встановлюються такі строки перебування дипломатичних працівників у дипломатичних рангах: аташе, третього секретаря, другого секретаря другого класу, другого секретаря першого класу, першого секретаря другого класу - два роки; першого секретаря першого класу, радника другого класу - три роки.

З наведених положень законодавства про дипломатичну службу слідує, що присвоєння наступного дипломатичного рангу здійснюється згідно з посадою, яку обіймає державний службовець, з дотриманням строків перебування у дипломатичних рангах та порядку черговості на підставі відповідного наказу Міністра закордонних справи України.

Як установлено судами та підтверджено матеріалами справи, зокрема копією трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , 25 липня 2012 року їй присвоєно дипломатичний ранг другого секретаря другого класу та останнім записом у графі «Відомості про роботу» є запис під № 22 про переведення на посаду другого секретаря Посольства України в США на час довготермінового відрядження.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року у справі № 826/5097/16, яка набрала законної сили 29 листопада 2016 року, визнано протиправною бездіяльність МЗС України щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу та зобов`язано вирішити питання щодо присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу.

У вказаній справі суд установив, що право на присвоєння чергового дипломатичного рангу позивач набула 28 липня 2015 року.

Однак, як правильно зауважили суди попередніх інстанцій, матеріали справи не містять доказів того, що Міністром закордонних справ України було видано відповідний наказ про присвоєння ОСОБА_1 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу.

Доказів протилежного позивачкою не надано та судами не встановлено.

Відтак, оскільки ОСОБА_1 не було присвоєно дипломатичний ранг другого секретаря першого класу, то позовні вимоги про присвоєння їй наступного (чергового) дипломатичного рангу першого секретаря другого класу задоволенню не підлягають, позаяк положеннями законодавства, що регулюються спірні правовідносини, не передбачено можливості присвоєння вищого рангу позачергово.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги посилання позивачки на положення частини чотирнадцятої статті 17 Закону № 2728-ІІІ, ураховуючи що попередній ранг ОСОБА_1 не присвоювався взагалі.

Зважаючи на викладене Верховний Суд приходить до висновку про відсутність протиправної бездіяльності МЗС України щодо присвоєння ОСОБА_1 дипломатичного рангу першого секретаря другого класу та, відповідно, передчасність вимог останньої про зобов`язання відповідача вирішити питання про присвоєння зазначеного дипломатичного рангу.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною, корупційною та дискримінаційною бездіяльності відповідача та його посадових осіб щодо забезпечення дотримання прав та законних інтересів ОСОБА_1 , виконання вимог чинного законодавства, а також рішень суду, які набрали законної сили, що призвело до виживання зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження позивачкою служби, слід зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).

Статтею 2 цього Закону обумовлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

Формами дискримінації є: пряма дискримінація; непряма дискримінація; підбурювання до дискримінації (стаття 5).

За наведеним у статті 1 Закону № 5207-VI визначенням, дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

При цьому, не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб (частина третя статті 6 Закону № 5207-VI).

За практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів») (пункти 48 - 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Крім того згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

За твердженнями позивачки, з боку МЗС України щодо неї наявний дискримінаційний підхід через проросійські погляди та співпрацю з «режимом В.Ф. Януковича». Проте позивачка не наводить жодних даних, які б свідчили про те, що невиконання рішень суду, які набрали законної сили, невиплата коштів, ненадання відпустки по догляду за дитиною ґрунтується чи пов`язано із будь-якою конкретно визначеною ознакою. У такому разі має місце припущення позивачки про обмеження її прав, яке не можна пов`язувати з дискримінацією.

Невиконання відповідачем судових рішень, які набрали законної сили, не є безумовним свідченням наявності будь-якої форми дискримінації щодо позивачки, у тому числі з її політичних переконань. При цьому, відповідні обставини не підлягають дослідженню у рамках окремого позовного провадження, адже законодавчими нормами встановлено відповідну процедуру щодо притягнення до відповідальності суб`єктів, які ухиляються від виконання судових рішень, які набрали законної сили і є обов`язковими до виконання.

Щодо наявності корупційної складової у бездіяльності відповідача, то така не підлягає установленню в рамках адміністративного судочинства, оскільки злочинне використання службовими особами прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення має бути встановлена в рамках відповідного кримінального провадження. Водночас, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивачка зверталася до відповідних правоохоронних органів із заявою щодо вчинення корупційних діянь відповідними посадовими особами відповідача. До того ж, позивачка не зазначила у чому саме полягає корупційний характер бездіяльності відповідача.

Будь-яких інших обґрунтувань щодо наявності у позивачки певної ознаки (раса, колір шкіри, стать, вік тощо) на підтвердження факту дискримінації, нею не наведено.

Отже, в ході судового розгляду справи не виявлено дій відповідача, які б відповідали ознакам дискримінації, або свідчили про наявність бездіяльності, зумовленої політичними поглядами позивачки.

За таких обставин та правового регулювання спірних правовідносин Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав вважати, що відповідачем вчиняється протиправна, корупційна та дискримінаційна бездіяльність стосовно ОСОБА_1 .

Стосовно доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, то Суд вважає їх необґрунтованими, оскільки рішення суду першої інстанції було прийняте в порядку письмового провадження, що дозволяло апеляційному суду відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України розглядати справу без повідомлення її учасників (в порядку письмового провадження) за наявними матеріалами. При цьому слід зауважити, що на момент відкриття провадження у справі - 17 серпня 2017 року діяла редакція КАС України, якою не було передбачено можливість розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо тверджень про те, що суд першої інстанції 26 квітня 2019 року перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження незважаючи на явку представника позивача в судове засідання, то такі суперечать доводам позивачки, наведеним у апеляційній скарзі. Зокрема, позивачка зазначала, що її представник був присутній у суді, але затримався в канцелярії аби подати промову в судових дебатах. Однак варто зауважити, що перебування представника позивача в канцелярії суду не може вважатися належним прибуттям у судове засідання. При цьому, суд не міг бути обізнаний у тому, що представник позивачки перебував у канцелярії суду, тим більше, не був зобов`язаний без поважних причин затримувати початок судового засідання для очікування представників сторін.

Стосовно поданого відповідачем клопотання щодо вирішення питання про закриття провадження у справі, то Суд не знаходить його обґрунтованим.

Так, за пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як слідує з матеріалів справи, в адміністративному позові від 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 визначила відповідачем МЗС України в особі Міністра Клімкіна П.А. Проте в подальшому позивачка змінила позовні вимоги та вказала відповідачем МЗС України. При цьому, що у першій редакції позову, що у другій, ОСОБА_1 не заявляла будь-яких вимог до Міністра МЗС України Клімкіна П.А.

Зазначене не залишилось поза увагою суду першої інстанції, який в описовій частині оскаржуваного рішення від 02 травня 2019 року вказав, що фактично відповідачем за даним адміністративним позовом є МЗС України.

До того ж Верховний Суд зауважує, що норма процесуального закону, на яку посилається представник відповідача не підлягає застосуванню у даному випадку, оскільки регламентує (визначає) дещо іншу підставу для закриття провадження у справі, аніж звільнення посадової особи органу державної влади.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

У пункті 42 рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України» вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (… ). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (…). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

За результатами касаційного розгляду справи Суд констатує, що рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи скаржника не спростовують висновків судів і зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин, а отже, підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року, а також рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 травня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2019 року - залишити без змін.

3. Відмовити в задоволенні клопотання Міністерства закордонних справ України про вирішення питання щодо закриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.М. Соколов Л.О. Єресько А.Г. Загороднюк