Окрема думка судді від 27.08.2020 по справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду

open

Головна
Судові рішення
Окрема думка судді
Окрема думка судді від 27.08.2020 по справі № 19/028-10/13 Велика Палата Верховного Суду

скопійовано

Документ має містити точну фразу

Документ не має містити наступного терміну

Документ має містити один з двох термінів

Документ має містити обидва терміни

Замінює символ або декілька символів наприкінці терміну

* Правила використання інтелектуального пошуку

скопійовано

вп

Справа № 19/028-10/13

Картка справи

Справа № 19/028-10/13

Картка справи

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б. на постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19)

за позовом Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Бориспільської районної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» (далі - ТОВ «Бориспільпобутсервіс», відповідач 1), фізичної особи - підприємця Гордієнка Валерія Миколайовича (далі - ФОП Гордієнко В. М., відповідач 2), Бориспільської міської ради (далі - міськрада, відповідач 3), Виконавчого комітету Бориспільської міської ради (далі - виконком), за участю: третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Бориспільського районного підприємства теплових мереж «Райтепломережа» (далі - БРПТМ «Райтепломережа»), Комунального підприємства Бориспільської районної ради «Зубр» (далі - КП «Зубр», райрада відповідно); на стороні відповідача - Комунального підприємства «Бориспільське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «Бориспільське БТІ»), про скасування рішень, визнання недійсними договорів, визнання права власності та витребування майна з незаконного володіння

за касаційною скаргою Гордієнка В. М. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2019 року у складі колегії суддів Руденко М. А., Пашкіної С. А., Дідиченко М. А. та рішення Господарського суду Київської області від 20 вересня 2018 року у складі судді Кошика А. Ю.

У лютому 2010 року прокурор звернувся до Господарського суду Київської області з позовом, у якому просив:

- визнати незаконними та скасувати рішення виконкому міськради:

1) від 14 квітня 2009 року № 377 «Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79»;

2) від 23 червня 2009 року № 550 «Про надання поштової адреси об'єктам нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» по вул. Київський Шлях у м. Борисполі»;

3) від 23 червня 2009 року № 551 «Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс»;

4) від 13 жовтня 2009 року № 929 «Про оформлення права власності громадянину Гордієнку Валерію Миколайовичу на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях»;

5) від 13 жовтня 2009 року № 889 «Про оформлення права власності Бориспільській територіальній громаді в особі Бориспільської міської ради на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-В»;

- визнати недійсними договори міни:

1) від 30 липня 2009 року, укладеного між ТОВ «Борипільпобутсервіс» та громадянином Гордієнком В. М. щодо об'єктів нерухомості у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-В (№ 1, № 3, № 5, № 7), 79-Б, 79-Г, 79-Д;

2) від 13 серпня 2009 року, укладеного між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та міськрадою щодо об'єктів нерухомості у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79‑В, № 2, № 4, № 6, № 8, № 9;

- визнати право власності за територіальною громадою Бориспільського району Київської області в особі райради на приміщення: будинку побуту чотириповерхового з підвальним приміщенням площею 2 702,9 кв. м, будинку побуту двоповерхового площею 693,3 кв. м, пральні самообслуговування площею 112,3 кв. м, трансформаторної підстанції площею 23,6 кв. м, які знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79;

- витребувати зазначене нерухоме майно з незаконного володіння громадянина Гордієнка В. М. та міськради на користь райради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказане нерухоме майно є об'єктом комунальної власності, яке незаконно передано у власність юридичної та фізичної осіб, внаслідок чого територіальна громада сіл Бориспільського району в особі райради позбавлена можливості отримувати прибуток від його використання.

Зокрема, позивач зазначає, що рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року передано в комунальну власність територіальних громад Бориспільського району майно та приміщення Бориспільського державного комунального виробничо-комерційного підприємства побутового обслуговування населення (далі - ВКП «Бориспільпобутсервіс»). Спірні об'єкти нерухомого майна не були включені до переліку майна, яке було приватизоване під час приватизації вказаного підприємства, та залишились у комунальній власності територіальних громад Бориспільського району. За таких обставин розпорядження міськрадою зазначеними об'єктами нерухомого майна, які не були у її віданні, укладення договорів щодо спірного нерухомого майна без участі власника - територіальних громад Бориспільського району в особі райради суперечить законодавчим приписам, у зв'язку із чим відповідні рішення міськради підлягають визнанню незаконними та скасуванню, оспорювані договори - визнанню недійсними, право власності на майно має бути визнано за територіальною громадою сіл Бориспільського району в особі райради, а майно повернуто законному власнику із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Під час перегляду судових рішень у справі за нововиявленими обставинами позивач відмовився від позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування рішення виконкому міськради від 23 червня 2009 року № 550 «Про надання поштової адреси об'єктам нерухомого майна Товариства з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» по вул. Київський Шлях у м. Борисполі» у зв'язку з відсутністю доказів того, що це рішення виконкому міськради порушує його права.

Суди розглядали справу неодноразово.

23 жовтня 2014 року рішенням Господарського суду Київської області, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року, заяву БРПТМ «Райтепломережа» задоволено: рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року скасовано; ухвалено нове рішення - про задоволення позову з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог.

06 квітня 2015 року постановою Вищого господарського суду України постанову Київського апеляційного господарського суду від 04 лютого 2015 року та рішення Господарського суду Київської області від 23 жовтня 2014 року в частині задоволення заяви БРПТМ «Райтепломережа» про перегляд рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року за нововиявленими обставинами та його скасування залишено в силі. В іншій частині вказані судові рішення скасовано, справу направлено до Господарського суду Київської області для нового розгляду.

Вищий господарський суд України вказав, що, задовольняючи заяву БРПТМ «Райтепломережа» про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що обставини, про які стало відомо із листа СБУ від 08 листопада 2012 року № 52/12/3547 та доданих до нього документів із вилученої приватизаційної справи підприємства «Бориспільпобутсервіс», є нововиявленими, істотними для справи і такими, що не були і не могли бути відомі заявникові, а отже, суди дійшли правильного висновку щодо необхідності скасування рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року. Водночас Вищий господарський суд України зазначив, що відповідно до частини восьмої статті 114 Господарського процесуального кодексу України (у відповідній редакції; далі - ГПК України) лише після скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа може розглядатись господарським судом на загальних підставах, за правилами, встановленими ГПК України. Проте під час розгляду заяви БРПТМ «Райтепломережа», за умови існування нескасованого рішення, місцевим судом учинялися численні процесуальні дії, зокрема, залучення третьої особи, прийняття уточнення до позову, витребування доказів. Тому судові рішення у цій частині підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд заяви зі стадії призначення до розгляду. Крім того, суд касаційної інстанції зауважив про необхідність обговорення питання щодо підсудності цього спору господарським судам із урахуванням суб'єктного складу учасників спірних правовідносин виходячи з того, що, звертаючись до Господарського суду Київської області із позовною заявою, прокурор зазначив серед відповідачів фізичну особу Гордієнка В. М., який відповідно до свідоцтва про право власності є власником спірного майна.

20 вересня 2018 року останнім рішенням Господарського суду Київської області за наслідками перегляду рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року за нововиявленими обставинами позов з урахуванням уточнення вимог задоволено повністю.

Суд першої інстанції керувався тим, що трудовий колектив ВКП «Бориспільпобутсервіс» не виявив бажання приватизувати будівлі (відмовився від приватизації будівель) підприємства, відповідно, приватизація ВКП «Бориспільпобутсервіс» була проведена без приватизації будівель, які з відання райради не вибували, залишились у комунальній власності територіальної громади сіл Бориспільського району і згодом були передані на баланс Бориспільского ЖКК, а в подальшому - на баланс його правонаступника - БРПТМ «Райтепломережа». Оскільки спірні об'єкти нерухомого майна не були приватизовані товариством покупців, створеним членами трудового колективу ДКП «Бориспільпобутсервіс», відповідно - не набуті у власність ТОВ «Бориспільпобутсервіс», немає правових підстав для вчинення відповідачами жодних дій щодо цього майна.

Суд першої інстанції вважав, що рішення виконкому міськради від 14 квітня 2009 року № 377 та від 23 червня 2009 року № 551, на підставі яких у ТОВ «Бориспільпобутсервіс» виникло право власності на спірні приміщення (будівлі), прийняті із порушенням положень Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, та інших нормативно-правових актів України, що, у свою чергу, призвело до протиправного позбавлення права власності територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області на вказане нерухоме майно та до його відчуження особою, що не мала таких повноважень, а саме ТОВ «Бориспільпобутсервіс», на користь Гордієнка В. М. та міськради на підставі договорів міни від 30 липня та 13 серпня 2009 року. Як наслідок, вказані договори міни є такими, що суперечать статті 203 ЦК України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», іншим нормативно-правовим актам, що є підставою для визнання їх недійсними. Також оскільки майно вибуло з комунальної власності Бориспільського району всупереч чинному законодавству України та волі територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області в особі райради, воно має бути витребуване із чужого незаконного володіння.

Також суд зазначив, що позов подавався у відповідній частині до Гордієнка В. М., однак у судовому засіданні 19 квітня 2010 року до винесення рішення у справі Господарський суд Київської області на підставі приписів частини третьої статті 24 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) здійснив заміну відповідача Гордієнка В. М. на належного - ФОП Гордієнка В. М. (свідоцтво про державну реєстрацію серії В00 № 852821). Отже, рішення Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року приймалось щодо ФОП Гордієнка В. М. Сторони не заперечували проти заміни цього відповідача, рішення суду з підстав суб'єктного складу не оскаржувалось. До того ж на стадії перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами виключається можливість зміни складу учасників спору, щодо яких приймалось таке рішення.

Стосовно укладення 30 липня 2009 року договору міни між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та Гордієнком В. М. як громадянином суд зробив висновок, що відповідний договір укладено внаслідок реалізації Гордієнком В. М. своїх корпоративних прав у ТОВ «Бориспільпобутсервіс». Унаслідок укладення цього договору фактично відбувся вихід Гордієнка В. М. зі складу учасників ТОВ «Бориспільпобутсервіс» з передачею йому частки в майні товариства в обмін на корпоративні права. Отже, набуття Гордієнком В. М. права власності на спірні об'єкти нерухомого майна мало місце у корпоративних, тобто господарських відносинах. Крім того, вимоги про визнання недійсними договорів міни та витребування майна із чужого незаконного володіння є похідними від заявленого в позові та встановленого під час перегляду рішення за нововиявленими обставинам факту ненабуття ТОВ «Бориспільпобутсервіс» права власності на спірні об'єкти нерухомості та відсутності в останнього права їх відчужувати чи іншим чином ними розпоряджатись.

29 липня 2019 року постановою Північного апеляційного господарського суду залишено без змін рішення Господарського суду Київської області від 20 вересня 2018 року.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції, що товариство покупців, створене членами трудового колективу ВКП «Бориспільпобутсервіс», нерухоме майно не приватизувало, відповідно це майно не набувалось у власність ТОВ «Бориспільпобутсервіс» і залишилось у комунальній власності райради.

30 червня 2020 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову, якою касаційну скаргу Гордієнка В. М. задовольнила частково. Рішення Господарського суду Київської області від 20 вересня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2019 року скасувала в частині задоволення позовних вимог про: визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради: 1) від 14 квітня 2009 року № 377 «Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс» на цілісний майновий комплекс, що знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79»; 2) від 23 червня 2009 року № 551 «Про оформлення права власності Товариству з обмеженою відповідальністю «Бориспільпобутсервіс»; 3) від 13 жовтня 2009 року № 929 «Про оформлення права власності громадянину Гордієнку Валерію Миколайовичу на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях»; 4) від 13 жовтня 2009 року № 889 «Про оформлення права власності Бориспільській територіальній громаді в особі Бориспільської міської ради на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-В»; визнання недійсними договорів міни: 1) від 30 липня 2009 року, укладеного між ТОВ «Борипільпобутсервіс» та громадянином Гордієнком В. М., щодо об'єктів нерухомості у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-В (№ 1, № 3, № 5, № 7), 79-Б, 79-Г, 79-Д; 2) від 13 серпня 2009 року, укладеного між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та міськрадою, щодо об'єктів нерухомості у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79‑В, № 2, № 4, № 6, № 8, № 9; визнання права власності за територіальною громадою Бориспільського району Київської області в особі райради на приміщення: будинку побуту чотириповерхового площею 2 702,9 кв. м у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-В, у тому числі № 1, № 2 - нежитлові приміщення підвального поверху; № 3, № 4 - нежитлові приміщення першого поверху; № 5, № 6 - нежитлові приміщення другого поверху; № 7, № 8 - нежитлові приміщення третього поверху; № 9 - нежитлові приміщення четвертого поверху; будинку побуту двоповерхового площею 693,3 кв. м у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Б; пральні самообслуговування площею 112,3 кв. м у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Г; трансформаторної підстанції площею 23,6 кв. м у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Д. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. У частині позовних вимог про витребування із чужого незаконного володіння Гордієнка В. М. та міськради об'єктів нерухомості рішення Господарського суду Київської області від 20 вересня 2018 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29 липня 2019 року залишено без змін та поновлено їх виконання. Вирішено питання щодо судового збору.

Велика Палата Верховного Суду щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради про оформлення за відповідачами права власності на спірне майно, визнання недійсними договорів міни та визнання за позивачем права власності на спірне майно керувалася такими міркуваннями.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Посилаючись на вказане, Велика Палата Верховного Суду вважала, що задоволення позовних вимог райради про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради щодо оформлення права власності на спірне нерухоме майно за відповідачами 1, 2 і 3, визнання недійсними договорів міни, укладених між цими відповідачами стосовно спірного майна, та визнання за позивачем права власності на вказане майно не призвело б до відновлення володіння територіальною громадою Бориспільського району вказаним майном, а отже, зазначені вимоги не є ефективним способом захисту позивача у цій справі. Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від наведених вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено в суді.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суди мали відмовити у задоволенні вимог про визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради, визнання недійними договорів міни, визнання права власності на спірне нерухоме майно.

У частині позовних вимог про витребування спірного майна з незаконного володіння відповідачів 2 і 3 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до статей 31, 32 Закону України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність» (у редакції від 04 червня 1993 року) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 35 указаного Закону об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновками судів попередніх інстанцій, що рішення Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року «Про перелік об'єктів комунальної власності області, які додатково передаються до комунальної власності районів і міста Бровари» є підставою набуття територіальною громадою Бориспільського району права власності на вказане у ньому майно.

При цьому законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади Бориспільського району на спірне нерухоме майно, не передбачало обов'язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об'єктів нерухомості.

Отже, райрада, яка від імені та в інтересах територіальної громади сіл Бориспільського району Київської області здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, мала право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, із чужого незаконного володіння на підставі статей 387, 388 ЦК України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка незаконно, без відповідної правової підстави володіє ним, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання угод щодо спірного майна недійсними.

Рішенням Господарського суду Київської області від 19 квітня 2010 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30 червня 2010 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 листопада 2010 року, у задоволенні позову відмовлено, оскільки суди вважали не доведеним, що власником спірних будівель є саме райрада.

Разом з цим під час перегляду справи за нововиявленими обставинами суди попередніх інстанцій встановили наявність права позивача на витребуване майно, у зв'язку із чим дійшли висновку про задоволення віндикаційного позову.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суди правильно задовольнили позовні вимоги про витребування з незаконного володіння Гордієнка В. М. та міськради на користь райради спірного нерухомого майна.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи ФОП Гордієнко В. М. та міськради про те, що суди першої та апеляційної інстанцій витребували майно в особи, яка на момент розгляду справи не була його власником, бо предметом спору вже володіє ТОВ «Сонячна Галявина», яке не було залучене до участі у справі, зазначивши, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Отже, нововиявленими обставинами можуть бути лише ті обставини, які існували під час розгляду справи. Тому під час перегляду рішення за нововиявленими обставинами не можуть враховуватися обставини та факти, які сталися пізніше. Отже, суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги доводи, що спірне майно вибуло з володіння одного з відповідачів після ухвалення судового рішення, що переглядається.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. На підставі такого рішення суду для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем, не потрібно окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем.

Отже, судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно в разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Зазначене, на думку Великої Палати, спростовує доводи ФОП Гордієнко В. М. та міськради, що суди попередніх інстанцій витребували майно не у відповідача 2, а в актуального володільця спірного майна - ТОВ «Сонячна Галявина». При цьому позивач не позбавлений права звернутись до актуального володільця спірного майна з позовом про його витребування.

З такими висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 ГПК України висловлюємо окрему думку.

Суди встановили такі обставини.

Згідно з положеннями статуту ВКП «Бориспільпобутсервіс» від 25 лютого 1993 року воно було засноване на власності Київської області.

Рішенням Київської обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1993 року ВКП «Бориспільпобутсервіс» було передано з комунальної власності Київської обласної ради до комунальної власності територіальних громад Бориспільського району Київської області.

Розпорядженням Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі - Бориспільська РДА) від 02 лютого 1996 року № 51 (зі змінами, внесеними розпорядженням Бориспільської РДА від 17 жовтня 1996 року № 438) ВКП «Бориспільпобутсервіс» включено до переліку об'єктів, що підлягали приватизації у 1996 році. Приватизація мала бути проведена без викупу приміщень (у разі відмови власника приватизувати відповідне приміщення), з подальшим наданням їх в оренду шляхом викупу патентів.

Членами трудового колективу ВКП «Бориспільпобутсервіс» створене товариство покупців, зареєстроване наказом представництва Фонду державного майна України в Бориспільському районі (далі - представництво ФДМУ) від 12 березня 1996 року № 13-ТП.

Відповідно до наказу представництва ФДМУ від 22 березня 1996 року № 7-МП на ВКП «Бориспільпобутсервіс» проведено інвентаризацію та здійснено оцінку вартості майна станом на 01 квітня 1996 року. Складено інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей. Встановлено наявність основних засобів, балансова вартість яких становить 1 467 532 тис. крб, залишкова вартість - 456 482 тис. крб. Визначено, що об'єкт приватизації підлягає дооцінці на суму 5 417 842 тис. крб. Результати інвентаризації розглянуто на засіданнях інвентаризаційної комісії від 17 квітня 1996 року та комісії по оцінці вартості майна ВКП «Бориспільпобутсервіс» від 23 квітня 1996 року. Відповідно до протоколу засідання комісії по оцінці вартості майна від 23 квітня 1996 року комісія підтвердила, що майно підприємства складає 5 874 324 тис. крб; воно викупається колективом без будівлі. Комісія ухвалила провести приватизацію майна підприємства без будівлі шляхом викупу, акт оцінки вартості майна подати представництву ФДМУ на затвердження.

Наказом представництва ФДМУ від 24 квітня 1996 року № 10-МП затверджено акт оцінки вартості майна цілісного майнового комплексу (далі - ЦМК) ВКП «Бориспільпобутсервіс» без будівель комплексних приймальних пунктів району станом на 01 квітня 1996 року. Як зазначено у цьому акті, загальна вартість майна, що підлягає приватизації, становить 5 874 324 тис. крб (що складається із залишкової вартості основних засобів у сумі 456 482 тис. крб та суми дооцінки, що враховує потенційну прибутковість майна, в розмірі 5 417 842 тис. крб).

Наказом представництва ФДМУ від 24 квітня 1996 року № 9-МП змінено спосіб приватизації майна ВКП «Бориспільпобутсервіс», визначено приватизацію шляхом викупу товариством покупців трудового колективу цього підприємства. 30 квітня 1996 року між представництвом ФДМУ (продавець) і товариством покупців ВКП «Бориспільпобутсервіс» (покупець) укладено договір № 5 купівлі-продажу державного майна при викупі, згідно з умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупця державне майно ЦМК ВКП «Бориспільпобутсервіс» у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79 на земельній ділянці площею 2,5 га, а покупець зобов'язався прийняти майно і сплатити за нього визначену договором ціну. Майно підприємства включало всі його активи і пасиви, інвентар, обладнання та інше майно згідно з актом інвентаризації. Ціна вказаного майна була визначена на підставі акта оцінки вартості майна ЦМК ВКП «Бориспільпобутсервіс» і становила 5 874 324 тис. крб. Право власності на майно переходило до покупця з моменту підписання акта приймання-передачі. Відповідний акт приймання-передачі приватизованого майна ВКП «Бориспільпобутсервіс» був підписаний сторонами 04 вересня 2000 року. Також 04 вересня 2000 року товариству покупців членів трудового колективу ВКП «Бориспільпобутсервіс» Регіональним відділенням ФДМУ по Київській області було видано свідоцтво про власність на майно ЦМК ВКП «Бориспільпобутсервіс» (реєстраційний № 7-МП-КВ).

У матеріалах справи міститься копія договору купівлі-продажу патенту на право оренди будівлі (споруди, приміщення) від 17 травня 1996 року, укладеного між представництвом ФДМУ (продавець) і товариством покупців членів трудового колективу ВКП «Бориспільпобутсервіс» (покупець). Згідно з умовами цього договору продавець зобов'язався передати покупцю патентне право оренди будівлі (споруди, приміщення) загальною площею 677,2 кв. м за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79, а покупець зобов`язався сплатити вартість патенту - 2 856,76 грн.

Рішенням райради від 29 лютого 2000 року № 209-12-ХХІІІ приміщення підприємства «Бориспільпобутсервіс» у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79 передано на баланс Бориспільського районного ЖКК дочірнього підприємства «Райтепломережа». Зазначено про необхідність враховувати під час передачі приміщень видані окремим підприємствам патенти на частину будівель. Надано право Бориспільському ЖКК укладати договори оренди переданих йому приміщень незалежно від орендованої площі.

Відповідно до свідоцтва про власність від 04 вересня 2000 року, реєстраційний № 7-МП-КВ, це свідоцтво про власність на майно цілісного майнового комплексу підприємства «Бориспільпобутсервіс», розташованого за адресою: 256300, м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79, видане покупцеві в особі голови товариства покупців членів трудового колективу Ломако В. Д. на підставі договору купівлі-продажу від 30 квітня 1996 року № 5 між покупцем та регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області згідно із Законом України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 04 березня 1992 року. Це свідоцтво підтверджує, що покупець є власником згаданого майна цілісного майнового комплексу.

Розпорядженням Бориспільської РДА від 30 грудня 2000 року № 757 підприємство «Бориспільпобутсервіс» перереєстровано у ТОВ «Бориспільпобутсервіс», засновниками якого є Гордієнко В. М. та Запорожець Михайло Миколайович.

Рішенням зборів засновників ТОВ «Бориспільпобутсервіс» від 13 квітня 2009 року, оформленим протоколом № 1, змінено склад засновників товариства та затверджено статут у новій редакції. До складу засновників увійшли Гордієнко В. М. та міськрада.

Рішенням виконкому міськради від 14 квітня 2009 року № 377 оформлено право приватної власності ТОВ «Бориспільпобутсервіс» на ЦМК, що знаходиться у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79. На підставі зазначеного рішення ТОВ «Бориспільпобутсервіс» видано свідоцтво про право власності серії САС № 494599 від 24 квітня 2009 року на нерухоме майно - ЦМК у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79, що включає в себе будинок побуту чотириповерховий з підвальним приміщенням (літ. «А-ІV») площею 2 702,9 кв. м, будинок побуту двоповерховий (літ. «А-ІІ») площею 693,3 кв. м, пральню самообслуговування (літ. «П») площею 112,3 кв. м, трансформаторну підстанцію (літ. «Р») площею 23,6 кв. м.

Рішенням виконкому міськради від 23 червня 2009 року № 550 надано поштову адресу об'єктам нерухомого майна ТОВ «Бориспільпобутсервіс» на вул. Київський Шлях у м. Борисполі, а саме: двоповерхова будівля - вул. Київський Шлях, 79-Б; чотириповерхова будівля - вул. Київський Шлях, 79-В (у тому числі: № 1 та № 2 - нежитлові приміщення підвального поверху, № 3 та № 4 - нежитлові приміщення першого поверху; № 5 та № 6 - нежитлові приміщення другого поверху, № 7 та № 8 - нежитлові приміщення третього поверху, № 9 - нежитлові приміщення четвертого поверху); одноповерхова будівля - вул. Київський Шлях, 79-Г; будівля трансформаторної підстанції - вул. Київський Шлях, 79-Д.

Рішенням виконкому міськради від 23 червня 2009 року № 551 (зі змінами, внесеними рішенням виконкому міськради від 14 липня 2009 року № 587) оформлено право власності ТОВ «Бориспільпобутсервіс» на вказані об'єкти нерухомого майна з урахуванням їхніх нових адрес. На підставі цього рішення ТОВ «Бориспільпобутсервіс» видані свідоцтва про право власності окремо на кожний об'єкт нерухомості замість свідоцтва про право власності серії САС № 494599 від 24 квітня 2009 року на весь ЦМК.

30 липня 2009 року між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та Гордієнком В. М. укладено договір міни, згідно з умовами якого ТОВ «Бориспільпобутсервіс» зобов'язалося передати Гордієнку В. М. об'єкти нерухомого майна, а саме: приміщення № 1, 3, 5 та 7 у будинку побуту чотириповерховому у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-В; будинок побуту двоповерховий у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Б; одноповерхову будівлю пральні самообслуговування у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Г; будівлю трансформаторної підстанції у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-Д, а Гордієнко В. М. (як засновник, учасник) зобов'язався передати ТОВ «Бориспільпобутсервіс» належну йому на праві власності частку у статутному капіталі ТОВ «Бориспільпобутсервіс» у розмірі 48,9 %; обмін об'єктів нерухомості на частку здійснюється без доплати; факт обміну оформлюється актом про міну об'єкта нерухомості на частку. Договір посвідчено приватним нотаріусом Віценко В. О., зареєстровано в реєстрі за номером 775. На підставі договору сторонами 30 липня 2009 року складено відповідний акт про міну об'єкта нерухомості на частку. Рішенням виконкому міськради від 13 жовтня 2009 року № 929 Гордієнку В. М. оформлено право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.

13 серпня 2009 року між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та міськрадою укладено договір міни, згідно з умовами якого ТОВ «Бориспільпобутсервіс» зобов'язалося передати міськраді об'єкти нерухомого майна, а саме: приміщення № 2, 4, 6, 8 та 9 у будинку побуту чотириповерховому у м. Борисполі на вул. Київський Шлях, 79-В, а міськрада (як засновник, учасник) зобов'язалася передати ТОВ «Бориспільпобутсервіс» належну їй на праві власності частку у статутному капіталі ТОВ «Бориспільпобутсервіс» в розмірі 50,1 %; обмін об'єктів нерухомості на частку здійснюється без доплати; факт обміну оформлюється актом про міну об'єкта нерухомості на частку. Договір посвідчено приватним нотаріусом Віценко В. О., зареєстровано в реєстрі за номером 886. На підставі договору сторонами 13 серпня 2009 року складено відповідний акт про міну об'єкта нерухомості на частку. Рішенням виконкому міськради від 13 жовтня 2009 року № 889 міськраді оформлено право власності на зазначені об'єкти нерухомого майна.

Рішенням райради від 26 листопада 2009 року № 342-30-V «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств» припинено діяльність КП Райради «ЖКК» шляхом його приєднання до БРПТМ «Райтепломережа». Рішенням райради від 04 березня 2010 року № 369-32-V «Про деякі питання діяльності комунальних підприємств» зобов'язано директора КП Райради «ЖКК» передати на баланс БРПТМ «Райтепломережа» будинок побуту, який знаходиться за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79, до 31 березня 2010 року. На виконання зазначених рішень комісією КП Райради «ЖКК» та комісією БРПТМ «Райтепломережа» 31 березня 2010 року складено акт приймання-передачі основних засобів (у тому числі: будинку побуту з підвальними приміщеннями площею 2 735,6 кв. м, будинку побуту двоповерхового з підвальними приміщеннями площею 862,2 кв. м, будинку - прибудови одноповерхової площею 127,2 кв. м, пральні самообслуговування площею 110,0 кв. м, приміщення банно-прального комбінату площею 717,4 кв. м, які розташовані за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79) з балансу КП Райради «ЖКК» на баланс правонаступника - БРПТМ «Райтепломережа».

Рішенням райради від 07 червня 2012 року № 194-12-VI затверджено статут БРПТМ «Райтепломережа» у новій редакції. Згідно з положеннями статуту це підприємство засноване на спільній власності територіальних громад сіл Бориспільського району та є комунальним унітарним підприємством. Райрада (засновник) в інтересах зазначених територіальних громад здійснює правомочності з володіння, користування, розпорядження та управління БРПТМ «Райтепломережа».

Необхідно зазначити, що справа перебуває на розгляді у господарських судах з лютого 2010 року, тобто понад 10 років.

Судові рішення неодноразово скасовувалися з передачею справи на новий судовий розгляд у зв'язку з тим, що суди неповно встановлювали фактичні обставини, а судові рішення ґрунтувалися на припущеннях.

Справа стосується основоположних прав, зокрема права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (пункт 2 частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК України).

Права та обов'язки власника визначались Законом України від 07 лютого 1991 року № 697-ХІІ «Про власність».

З прийняттям ЦК України 16 січня 2003 року вказані норми знайшли своє відображення у цьому Кодексі.

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом положень статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, з доводів останньої касаційної скарги вбачається, що Гордієнко В. М. посилався на відсутність у справі допустимих доказів щодо приватизації майна ВКП «Бриспільпобутсервіс» без нерухомого майна та про фальшивість наданих позивачем доказів, оскільки суд зробив висновок на підставі фотокопій документів, які не були належним чином посвідченими. Також посилався на відсутність доказів про належність на праві власності спірного майна райраді, належність спірного майна йому як фізичній особі, а не фізичній особі - підприємцю та про перехід права власності на спірне майно до іншого власника. Посилався на пропуск позовної давності позивачем.

Велика Палата Верховного Суду зробила висновок щодо обсягу повноважень суду при розгляді справи після скасування судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, зазначивши, що підставами перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи. Тому під час перегляду рішення за нововиявленими обставинами не можуть враховуватися обставини та факти, які сталися пізніше. У зв'язку з цим зроблено висновок про правомірність відмови у залученні до розгляду справи останнього власника спірного нерухомого майна та залишення без змін рішення про витребування спірного майна в особи, яка на час розгляду справи та ухвалення рішення в суді першої інстанції уже не була власником цього майна.

Видається, що для правильного розуміння такого екстраординарного виду перегляду судового рішення, як перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами, необхідно враховувати його специфіку.

Дійсно, як ГПК України у редакції, чинній на час ухвалення рішення про задоволення заяви про перегляд попередніх судових рішень за нововиявленими обставинами (стаття 114), так і ГПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року (стаття 325) передбачали процедуру такого перегляду.

Якщо за процесуальними кодексами у попередніх редакціях стадія перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами поділялася умовно на дві частини: у першій частині суд вирішував питання про наявність чи відсутність нововиявлених обставин та приймав відповідну ухвалу про задоволення чи відмову в задоволенні такої заяви, де вирішувалося, крім того, ще питання про скасування судового рішення, про перегляд якого подавалася заява, а у другій частині такого перегляду відбувався розгляд справи по суті за правилами того процесуального закону, до юрисдикції якого і належала справа, то після прийняття процесуальних кодексів у зазначених редакціях ця стадія складалася з однієї частини, яка передбачала як сам розгляд заяви та з'ясування наявності нововиявлених обставин, так і розгляд спору по суті у разі висновку суду про те, що нововиявлені обставини існують. І ця одна стадія фактично включає і розгляд по суті спору між сторонами.

Відповідно до статті 114 ГПК України у редакції, чинній на час ухвалення Вищим господарським судом України постанови про скасування судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, Вищий господарський суд України вирішив лише і виключно питання наявності нововиявлених обставин та зробив висновок про їх існування і про необхідність нового розгляду спору із врахуванням таких обставин.

Разом з тим ні попередня редакція ГПК України, яка була чинною до 15 грудня 2017 року, ні його чинна редакція не містять жодних обмежень щодо обсягу розгляду спору по суті у судах першої та апеляційної інстанцій, окрім визначення самої процедури розгляду (у суді першої інстанції справа розглядається у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (частина друга статті 325 ГПК України)).

Отже, посилання на необхідність з'ясування лише наявності нововиявлених обставин та лише їх дослідження і оцінки не ґрунтується на вимогах процесуального законодавства та свідчить про обмеження обсягу розгляду спору у спосіб, не передбачений законом.

Навпаки, як статтею 114 ГПК України у попередній редакції, так і статтею 325 цього Кодексу у чинній редакції прямо зазначено, що у разі скасування судового рішення за результатами його перегляду за нововиявленими обставинами справа розглядається господарським судом за правилами, встановленими цим Кодексом.

Тобто жодних винятків чи обмежень самим ГПК України щодо порядку розгляду спору не передбачено, оскільки спір розглядається по суті.

Тому погодитися з висновком судів про витребування майна в особи, яка завідомо для кожної судової інстанції не була власником майна та не мала його у володінні, не можна, оскільки таке рішення є по суті формальним, незаконним, оскільки за віндикаційним позовом майно може бути витребуване лише у його володільця, а не будь-якої іншої особи, яка ні юридично, ні фактично такого володіння не здійснює.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи Гордієнка В. М. та міськради про витребування судами першої та апеляційної інстанцій спірного майна в особи, яка на момент розгляду справи не була його власником, оскільки цим майном вже володіє ТОВ «Сонячна Галявина», яке не було залучене до участі у справі. При цьому Велика Палата керувалась тим, що під час перегляду рішення за нововиявленими обставинами не можуть враховуватися обставини та факти, які сталися пізніше. Отже, суди попередніх інстанцій правильно не взяли до уваги доводи, що спірне майно вибуло з володіння одного з відповідачів після ухвалення судового рішення, що переглядається. Судове рішення про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно виключно у разі, якщо право власності на це майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Зазначене, на думку Великої Палати, спростовує довід відповідачів 1 і 2, що суди попередніх інстанцій витребували майно не у відповідача 2, а в актуального володільця спірного майна - ТОВ «Сонячна Галявина». При цьому позивач не позбавлений права звернутись до актуального володільця спірного майна з позовом про його витребування.

З таким висновком не можна погодитись, оскільки він суперечить висновку Великої Палати у пунктах 10.7, 10.9 постанови, що на підставі статей 387, 388 ЦК України власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Так, згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридична адреса ТОВ «Сонячна Галявина»: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, буд. 79-Б.

Вважаємо, що спірне майно позивач може витребовувати лише від останнього його набувача, який і є володільцем майна на час ухвалення судового рішення. У даному випадку таким є ТОВ «Сонячна Галявина».

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи щодо фальшивості доказів з тих підстав, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями з дослідження та оцінки доказів. Разом з тим у цьому випадку необхідно було перевірити доводи особи, яка подала касаційну скаргу, щодо дотримання судами першої та апеляційної інстанції порядку, передбаченого ГПК України, як зі встановлення фактичних обставин, так і дослідження доказів на предмет їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності, чого не було зроблено.

Прокурором було заявлено вимоги про:

- визнання незаконними та скасування рішень виконкому міськради:

- визнання недійсними договорів міни:

1) від 30 липня 2009 року, укладеного між ТОВ «Борипільпобутсервіс» та громадянином Гордієнком В. М. щодо об'єктів нерухомості у м. Бориспіль, на вул. Київський Шлях, 79-В, (№ 1, № 3, № 5, № 7), 79-Б, 79-Г, 79-Д;

2) від 13 серпня 2009 року, укладеного між ТОВ «Бориспільпобутсервіс» та міськрадою щодо об'єктів нерухомості у м. Бориспіль на вул. Київський Шлях, 79‑В, № 2, № 4, № 6, № 8, № 9.

Зазначені вимоги є нерозривно пов'язаними з вимогами про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України.

У господарському судочинстві також діяв і діє принцип диспозитивності, відповідно до якого суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог. Предмет і підставу позову визначає не суд, а позивач.

Посилаючись на ефективність чи неефективність способу захисту права, уможливлюється втручання суду у права позивача та безпідставне розширення чи обмеження таких прав.

Особа, яка подала касаційну скаргу, наполягала на тому, що у спірних правовідносинах вона виступала як фізична особа, а не суб'єкт підприємницької діяльності. Однак на вказані доводи уваги не було звернуто, хоча дослідження цих обставин є визначальним для вирішення питання про юрисдикцію спору. При цьому необхідно встановити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця та їх правового статусу.

Відповідно до частини першої статті 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статті 25 ЦК України передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

За правилами частин другої та четвертої цієї статті цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті.

У статті 26 ЦК України вказано, що всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

З аналізу вказаних вимог цивільного законодавства вбачається, що кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України).

Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус «фізична особа - підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Частиною першою статті 1 ГПК України (у редакції чинній, на час звернення з позовом до суду) визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з приписами частин першої, другої статті 2 ГПК України (у вказаній редакції) господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 58 ГПК України (у вказаній редакції) встановлено заборону щодо об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.

У пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) передбачалося, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим однорідні, нерозривно пов'язані між собою вимоги, вирішення однієї з яких залежить від інших, можуть бути об'єднані в одне провадження лише в тому випадку, якщо вони за предметом прямо не віднесені до юрисдикції різних судів.

Згідно із частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов'язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування.Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Рішення суб'єкта владних повноважень може оспорюватися з підстав його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Отже, якщо у результаті прийняття рішення суб'єктом владних повноважень особа набула права власності, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

Крім того, у пункті 2 частини другої статті 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав є і визнання правочину недійсним.

Від вирішення позовних вимог про визнання незаконними рішень та недійсними договорів міни залежить вирішення позовних вимог про витребування на користь райради нерухомого майна.

Тобто усі вимоги, заявлені прокурором, є взаємопов'язаними, стороною спору є фізична особа, яка набула права власності на нерухоме майно на підставі цивільно-правових угод, а в подальшому відчужила вказане спірне майно іншій особі, яку суди не залучили до участі у справі, хоч визначення належного відповідача є саме обов'язком суду.

З огляду на зміст позовних вимог, характер спірних правовідносин указаний спір за всіма позовними вимогами підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки вирішення вимоги про витребування нерухомого майна залежить від вирішення спору про визнання незаконними рішень та недійсними цивільно-правових угод, адже ці вимоги безпосередньо зачіпають права фізичної особи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що при розгляді справи по суті суди першої та апеляційної інстанції не дотрималися вимог процесуального законодавства щодо встановлення обставин справи, дослідження та оцінки доказів, не встановили суб'єктний склад сторін у спорі, не розглянули питання про залучення належного відповідача у справі, не дослідили доводів відповідача про сплив позовної давності, для чого необхідно було вирішити питання про застосування належного законодавства, яке регулювало вказане питання на час виникнення спірних правовідносин, та не встановили порядку застосування вказаних норм з урахуванням того, що як на 1996 рік, так і на 2000 рік діяв Цивільний кодекс Української РСР.

Однак найголовнішим у вказаному спорі є визначення належної його юрисдикції з урахуванням того, що стороною спору є фізична особа як власник спірного майна.

Відповідно до положень статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з первісним позовом), які кореспондуються з приписами статті 19 цього Кодексу (у чинній редакції), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Проте разом з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

Частинами першою, другою статті 1 ГПК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з первісним позовом) передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб`єктами підприємницької діяльності.

За змістом статті 12 ГПК України (в зазначеній редакції) господарським судам підвідомчі справи у спорах, зокрема, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Отже, за загальним правилом критеріями належності справи до господарського судочинства в сукупності є суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.

Тому необхідно застосувати повноваження суду касаційної інстанції, передбачені статтею 313 ГПК України, та на підставі пункту 1 частини першої статті 231 цього Кодексу закрити провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, роз'яснити, що вказана справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та визначити належний суд, до якого і передати справу на розгляд.

Судді: О. М. Ситнік

Н. П. Лященко

О. Б. Прокопенко

Джерело: ЄДРСР 91193281

скопійовано

Замовити платну консультацію

Відновити пароль

Авторизація

Реєстрація

Реєстрація

Навчальні відео: Як користуватись системою

Ця функція стане доступною в повній версії продукту

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!