КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа №369/6236/16-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/5863/2020

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів Гуля В.В., Суханової Є.М., із участю секретаря Потоцької О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року у справі за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , третя особа: Київська обласна державна адміністрація про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан,

В С Т А Н О В И В :

11 липня 2016 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору - Київська обласна державна адміністрація, про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан.

На обгрунтування заявлених позовних вимог зазначає про те, що розпорядженням Київської обласної державної адміністрації за №310 від 25 липня 2012 року виділено ОСОБА_1 лісову ділянку, площею 30,0 га, що знаходиться у постійному користуванні ДП «Київське лісове господарство» ( квартал 32 Приміського лісництва ) та розташована на території Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, у довгострокове тимчасове користування терміном на 49 років для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей.

На підставі цього розпорядження, між ОСОБА_1 і ДП «Київське лісове господарство» укладено договір №1979 довгострокового тимчасового користування лісовою ділянкою від 01 серпня 2012 року, який зареєстровано в Київському обласному та по м. Києву управлінні лісового та мисливського господарства, про що в книзі реєстрації договорів на право тимчасового довгострокового користування лісами вчинено запис №25 від 01 серпня 2012 року.

Згідно з п. п. 1.1. та 1.2. правочину, ОСОБА_1 надано у довгострокове тимчасове користування лісову ділянку для культурно-оздоровчих та рекреаційних цілей у виділах НОМЕР_1-НОМЕР_3 , НОМЕР_4-НОМЕР_5 кварталу 32 Приміського лісництва ДП «Київське лісове господарство», яка знаходиться в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області без вилучення її у постійного землекористувача - ДП «Київське лісове господарство» та без зміни цільового призначення.

Відповідно до умов договору ( п.п. 4.3.3., 4.4.1 ), ОСОБА_1 зобов`язаний дотримуватись норм лісового, екологічного, земельного законодавства України, протипожежних, санітарних правил, а також правил техніки безпеки та охорони праці і має право використовувати вказану лісову ділянку відповідно до його умов та діючого законодавства України.

Однак, в порушення умов договору та вимог законодавства, тимчасовий лісокористувач огородив вищевказану лісову ділянку парканом, складеним із бетонних конструкцій.

Факт будівництва ОСОБА_1 на лісовій ділянці, наданій йому у довгострокове тимчасове користування у виділах НОМЕР_1-НОМЕР_3, НОМЕР_4-НОМЕР_5 кварталу НОМЕР_2 Приміського лісництва в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району, капітального паркану з бетонних конструкцій підтверджується актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 16 квітня 2014 року та судовими рішеннями у справі №369/3939/14-ц.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 , який не набув в установленому порядку статусу суб`єкта підприємницької діяльності, у зв`язку з чим не може здійснювати господарську діяльність, а отже, в силу вимог чинного законодавства України не має права зводити тимчасові будівлі та споруди на спірній лісовій ділянці.

Таким чином, зведення відповідачем бетонного паркану,висотою 3,3 м., який встановлено на фундаменті залізобетонного блоку типу « стакан », будівництво якого здійснено на глибину 70 см., суперечить самій правовій природі та меті використання спірної лісової ділянки.

Отже, враховуючи відсутність обмежень у загальному користуванні громадян, у тому числі на лісовій ділянці, виділеній у довгострокове тимчасове користування, ОСОБА_1 , внаслідок спорудження паркану, порушено санкціоновану державою і встановлену законом можливість громадян на вільний доступ до спірної лісової ділянки для реалізації права загального природокористування, що у свою чергу, є порушенням ч. 2 ст. 20 Лісового кодексу України.

Прокурор звернувся із вищевказаною позовною заявою в інтересах держави, оскільки відповідачем проігноровано встановлений чинним законодавством порядок використання лісової ділянки, яка є національним природним багатством та власністю Українського народу.

З огляду на зазначені порушення постійним лісокористувачем не вжито заходів для їх усунення, тому прокурор правомірно реалізує представницькі повноваження шляхом звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи викладене, керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області з посиланням на вимоги ст. 121 Конституції України, ст. ст. 18, 20, 74 Лісового кодексу України, ст. ст. 526, 598, 611, 651, 653 ЦК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» просить розірвати договір №197 про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою від 01 серпня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 і ДП «Київське лісове господарство», зобов`язати ОСОБА_1 повернути ДП «Київське лісове господарство» ділянку, площею 30,0 га, яка розташована у виділах НОМЕР_1-НОМЕР_3 , НОМЕР_4-НОМЕР_5 кварталу НОМЕР_2 Приміського лісництва та знаходиться в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області у придатному для використання стані, демонтувати установлений ним паркан та стягнути понесені витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року провадження в цивільній справі за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави,в особі державного підприємства «Київське лісове господарство»,до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору, - Київська обласна державна адміністрація про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан закрито.

На обгрунтування постановленої ухвали мсцевим судом зазначено, що сторонами по справі не заперечується та обставина, що суб`єктний склад та предмет позову судових справ №369/6263/16-ц та №369/3939/14-ц є тотожними, що відповідає дійсності та підтвердується матеріалами справи.

В той же час, предстаник позивача стверджував в судовому засіданні, що підстави позовних заяв у судових справах №369/6263/16-ц та №369/3939/14-ц є відмінними, у зв`язку з чим застосування п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України неможливо.

Суд зазначає, що Верховним Судом у справі №640/7778/18 в постанові від 22.05.2019 року викладено правову позицію стосовно застосування п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, згідно якої відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів ( обставин ) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

Судом встановлено, що підставою позову для розірвання спірного договору у даній справ №369/6263/16-ц є факт будівництва відповідачем капітального паркану з бетонних конструкцій, що на думку позивача є порушення норм Лісового кодексу України, Правил користування корисних властивостей лісів, у звя`зку із чим на підставі ст. 651 ЦК України позивач просить розірвати спірний договір №197 від 01.08.2012 року.

В той же час, з тексту позовної заяви прокуратури Київської області №05/3-1246вих14 від 15.04.2014, яка була предметом розгляду у справі №369/3939/14-ц, вбачається, що позов обгрунтований фактом будівництва відповідачем капітального паркану з бетонних конструкцій, що на думку позивача є порушення норм Лісового кодексу України, Правил користування корисних властивостей лісів, у зв`язку із чим на підставі ст. 598, 651, 653 ЦК України позивач просить розірвати спірний договір №197 від 01.08.2012 року.

Таким чином, на думку суду, зміст підстав позовів у справах №369/6263/16-ц та № 369/3939/14-ц містить посилання на один й той же факт будівництва капітального паркану в 2014 році та тотожне нормативне правове обґрунтування позовних вимог.

Окремі відмінності текстів позовних заяв не дозволяють стверджувати про відмінність підстав позовів.

Аналізуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що існує рішення суду, яким вже було вирішено аналогічний спір з тих же підстав й між тими самими сторонами та рішення суду набрало законної сили 29.07.2015 року.

За таких обставин, провадження по даній справі підлягає закриттю, оскільки вже існує рішення між тими самими сторонами про той самий предмет спору, яке набрало законної сили.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської областіподав на ухвалу апеляційну скаргу, посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм процесуального права при її постановленні.

Просить ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши думку учасників справи у судових дебатах, вважає за необхідне задовольнити заявлені в ній вимоги, керуючись наступним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Як встановлено судом, що підтверджується матеріалами справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.08.2014 у справі №369/3939/14-ц задоволено позов заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового господарства та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 .

Зокрема, розірвано договір про дострокове тимчасове користування лісовою ділянкою від 01.08. 2012 №197, укладеного між ОСОБА_1 та ДП «Київське лісове господарство» та повернуто ДП «Київське лісове господарство» лісовуділянки, площею 30,00 га, яка розташована у виділах НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_5 кварталу НОМЕР_2 Приміського лісництва в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району.

Заявлені позовні вимоги прокурора були обгрунтовані тим, що в порушення умов договору, ОСОБА_1 огородив земельну лісову ділянку капітальним парканом, складеним із бетонних конструкцій.

Крім того, згідно з проектом організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» та таксаційного опису, поквартальних сум площ та загальних запасів насаджень Приміського лісництва визначено ширину ґрунтових доріг і квартальних просік - 4 метри.

Перевіркою встановлено, що ширина ґрунтової дороги і квартальних просік, які розміщено впродовж всього бетонного паркану складає орієнтовно 10 метрів.

Також, під час обстеження лісових ділянок було виявлено часткове пошкодження лісових насаджень (дерев).

Вищевикладене підтверджується актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 26.03.14 №А 44/170 та актом перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 16.04.14 б/н.

Таким чином, ОСОБА_1 в порушення умов договору, вимог ст.ст. 20, 74 ЛК України та Правил використання корисних властивостей лісів, що затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства за №502 від 14.08.12 без дозволу постійного землекористувача - ДП «Київське лісове господарство» здійснив часткове пошкодження лісових насаджень та установив капітальний бетонний паркан на спірній лісовій ділянці.

Зважаючи на те, що відповідачем договір про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою був зареєстрований у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом розірвання даного договору в судовому порядку та повернення земельної ділянки у користування ДП «Київське лісове господарство».

Ухвалюючи ж рішення по справі, суд першої інстанції зазначив, що дійшов

висновку про те, що відповідачем по справі ОСОБА_1 були порушені вимоги ст.ст. 20, 74 Лісового кодексу України та Правил використання корисних властивостей лісів, що затверджені наказом Міністерства аграрної політики та продовольства за №502 від 14.08.2012 р., оскільки він без дозволу постійного землекористувача ДП «Київське лісове господарство» здійснив часткове пошкодження лісових насаджень та установив капітальний бетонний паркан на спірній лісовій ділянці, тим самим відповідач істотно порушив умови договору про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою від 01.08.2012 року, а саме п.п. 4.3.3. договору, а отже даний договір підлягає розірванню, а земельна ділянка, площею 30,0000 га, підлягає поверненню до ДП «Київське лісове господарство» ( а.с. 36-38 т. 1 ).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 18.09.2014, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29.07.2015, по справі №22ц-780/5355/2014 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.08.2014 скасовано та ухвалено по справі нове рішення, яким в задоволенні позову заступника прокурора Київської області в інтересах держави, в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарства», відмовлено.

На обґрунтування ухваленого рішення, апеляційним судом зазначено, що наявні в матеріалах справи докази спростовують доводи позивача по справі щодо здійснення відповідачем часткового пошкодження лісових насаджень та встановлення капітального бетонного паркану у виділах НОМЕР_1, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, НОМЕР_10, НОМЕР_11, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_12, НОМЕР_13, НОМЕР_14, НОМЕР_15, НОМЕР_16, НОМЕР_17, НОМЕР_18, НОМЕР_5 кварталу НОМЕР_2 Приміського лісництва в адміністративних межах Дмитрівської сільської ради Києво-Святошинського району без дозволу постійного лісокористувача ДП «Київське лісове господарство».

Відтак, вимоги заступника прокурора Київської області про розірвання договору про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою від 01.08.2012 року №197, укладеного між ДП «Київське лісове господарство» та ОСОБА_1 , та повернення лісової ділянки є безпідставними ( а.с. 39-40 т. 1 ).

11 липня 2016 року керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», звернувся до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє вимог щодо предмету спору - Київська обласна державна адміністрація, про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан ( а.с. 1-8 т. 1 ).

За цим позовом 03 листопада 2016 року місцевим судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 січня 2017 року ( а.с. 98-116, 182-188 т. 1 ).

Постановою Верховного Суду від 31 липня 2019 року зазначені судові рішення скасовані і справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи, як зазначено, повно та всебічно оцінивши зібрані докази, судам слід з'ясувати, чи мав право відповідач встановлювати паркан та встановити до якої групи споруд за своїми технічними характеристиками та конструктивними рішеннями відноситься зведена огорожа, чи може бути встановлення такої огорожі підставою для розірвання договору про довгострокове тимчасове користування лісовою ділянкою, а також дати відповідь на довід позовної заяви щодо ненабуття ОСОБА_1 статусу суб`єкта господарювання ( а.с. 247-254 т. 1 ).

Натомість, суд першої інстанції, в порушення положень ст. 417 ЦПК України, без виконання зазначених вказівок Верховного Суду, які є обов`язковими для нього, ухвалою від 04.02.2020 закрив провадження в справі за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі державного підприємства «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , третя особа: Київська обласна державна адміністрація про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан ( а.с. 124-127 т. 2 ).

При цьому, поза увагою місцевого суду, з точки зору суду другої інстанції, залишились наступні факти та обставини.

Так, відмовляючи в позові прокурору, Апеляційний суд Київської області виходив із того, що той не надав доказів на підтвердження факту встановлення капітального бетонного паркану.

Закриваючи провадження у даній справі,місцевий суд не з`ясував факт наявності даної споруди, її технічної характеристики, як зазначила касаційна інстанція, ідентичність із тою, з приводу якої прокурор заявляв позовні вимоги раніше, унаслідок чого передчасно прийшов до переконання про наявність правових підстав, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Окрім цього, правовими підставами для задоволення заявлених вимог у цій справі, як зазначено прокурором, є ст. 121 Конституції України, ст.ст. 20, 74 Лісового кодексу України, ст.ст. 526, 598, 611, 651, 653 ЦК України, тоді як раніше позов обґрунтовувався ст. 121 Конституції України, ст.ст. 18, 20, 74 Лісового кодексу України, ст.ст. 526, 598, 611, 651, 653 ЦК України.

За цим позовом прокурор просив задовольнити вимоги, посилаючись на відсутність у відповідача статусу суб'єкта господарювання та відповідного господарювання, порушення п. 6.4 «Правил використання корисних властивостей лісів», ст.ст. 3, 55 ГК України, що не значилось у раніше поданій позовній заяві, за якою ухвалено судове рішення.

В зазначеному контексті зазначались і вимоги касаційної інстанції щодо надання відповіді, при новому розгляді справи, на довід позовної заяви щодо ненабуття ОСОБА_1 статусу суб`єкта господарювання.

Не звернув місцевий суд уваги і на те, що в першому випадку прокурором ставились вимоги щодо повернення спірної лісової ділянки, тоді як за нинішніми вимогами він просить зобов`язати ОСОБА_1 повернути її Державному підприємству «Київське лісове господарство», які ( вимоги ), з точки зору суду другої інстанції, не є тими ж самими.

Не придав значення місцевий суд і тій обставині, що нинішня справа, окрім іншого, містить вимоги позивача про його зобов`язання демонтувати установлений ОСОБА_1 паркан.

І, насамкінець, ні одна із трьох інстанцій, які розглядали спір, як і сторони та третя особа, не вбачали правових підстав для застосування положень п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Таким чином, зазначені доводи апеляційної скарги, на переконання апеляційного суду, знайшли своє повне підтвердження, унаслідок чого ухвала місцевого суду підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції у відповідності до ст.ст. 374, 376 ЦПК України та зазначених положень процесуального права, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області задовольнити. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 лютого 2020 року у справі за позовом керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави, в особі Державного підприємства «Київське лісове господарство», до ОСОБА_1 , третя особа: Київська обласна державна адміністрація про розірвання договору, зобов`язання повернути лісову ділянку у придатному стані та демонтувати паркан, скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Головуючий А.С. Сержанюк

Судді: В.В. Гуль

Є.М. Суханова