ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/442/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Шекшеєвої В.С.,

Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області - не з`явився,

Фермерського господарства «Світлана» - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства «Світлана»

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 (у складі колегії суддів: Принцевська Н.М. (головуючий), Діброва Г.І., Ярош А.І.)

у справі № 923/442/18

за позовом Прокурора - заступника керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області

до Фермерського господарства «Світлана»

про повернення земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 Прокурор - заступник керівника Каховської місцевої прокуратури Херсонської області (далі - Прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області (далі - ГУ Держгеокадастру) до Фермерського господарства «Світлана» (далі - ФГ «Світлана»), у якому просив вилучити у ФГ «Світлана» земельну ділянку загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернути зазначену земельну ділянку до земель державної власності ГУ Держгеокадастру.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 було видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер.

Прокурор зауважив, що відповідно до вимог законодавства право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.

Оскільки під час перевірки було виявлено факт користування ФГ «Світлана» спірною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, що є порушенням вимог земельного законодавства та інтересів держави, Прокурор звернувся до суду з відповідним позовом.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 у задоволенні позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що Прокурором не доведено обставин нездійснення або неналежним чином здійснення відповідних повноважень органом, який відповідно до законодавства розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про необґрунтованість підстав представництва інтересів держави в особі позивача ГУ Держгеокадастру. Водночас судом зазначено, що Прокурором не доведено і тих обставин, що на час розгляду справи підстава, на якій ФГ «Світлана» було набуте право землекористування, відпала. При цьому, за висновками суду вилучення у відповідача земельної ділянки призведе до припинення діяльності відповідача, що є порушенням його права на мирне володіння майном - іншими активами господарства. Втручання держави шляхом звернення Прокурора до суду з позовом про вилучення земельної ділянки здійснено без дотримання принципу справедливої рівноваги, оскільки згідно з витягом з державного реєстру право користування спірною земельною ділянкою не припинено, вона використовується відповідачем за призначенням та сплатою відповідних податків.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Апеляційний суд виходив із доведеності заявлених Прокурором вимог та наявності правових підстав для задоволення позову.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2019 року ФГ «Світлана» подало касаційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019, а рішення Господарського суду Херсонської області від 06.08.2019 залишити в силі. Також ФГ «Світлана» заявило клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, передбачених частиною 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК).

Касаційну скаргу ФГ «Світлана» обґрунтовує, зокрема, тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не враховано, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом; у цій справі прокурором не доведено наявність порушеного права держави, що є підставою для відмови у позові. Разом із тим поза увагою суду апеляційної інстанції залишилося те, що фактичним користувачем спірної земельної ділянки є громадянка ОСОБА_2 - голова господарства та спадкоємиця ОСОБА_1 , яка успадкувала відповідне право щодо спірної земельної ділянки, що використовується для потреб фермерського господарства на законних підставах.

У відзивах на касаційну скаргу Заступник прокурора Херсонської області та ГУ Держгеокадастру зазначають про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, тому просять залишити оскаржене судове рішення без змін.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.11.2019 відкрито касаційне провадження у справі № 923/442/18 за касаційною скаргою ФГ «Світлана» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019; зупинено провадження у справі № 923/442/18 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 912/2385/18; встановлено строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу тривалістю 10 днів із дня поновлення провадження у справі № 923/442/18.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.07.2020 поновлено провадження у справі № 923/442/18 та призначено касаційну скаргу ФГ «Світлана» до розгляду на 12.08.2020.

08.02.2020 набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

ГУ Держгеокадастру та ФГ «Світлана» в судове засідання своїх представників не направили, хоча були повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, із заявами до суду про відкладення розгляду справи з зазначенням будь-яких поважних причин неможливості явки їхніх представників у судове засідання не зверталися.

Ураховуючи наведене, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності зазначених представників.

У касаційній скарзі ФГ «Світлана» заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК, оскільки, на думку скаржника, справа містить виключну правову проблему у питаннях вилучення земельної ділянки, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 ГПК, суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Суд відхиляє зазначене клопотання відповідача, оскільки у справі, яка розглядається, немає ознак виключної правової проблеми, а наведені доводи не є належним обґрунтуванням існування правової проблеми у цій справі саме у правозастосуванні відповідних норм права, а також того, як вирішення проблеми у справі вплине на забезпечення сталого розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника Офісу Генерального прокурора, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.

При вирішенні справі судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що на підставі рішення Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 громадянину ОСОБА_1 видано державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею площею 50 га в межах згідно з планом землеволодіння для ведення селянського (фермерського) господарства. Цей акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15.

ІНФОРМАЦІЯ_1 громадянин ОСОБА_1 помер, що підтверджується актовим записом про смерть від 26.05.2015 № 63.

Відповідно до інформаційної довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань і статуту ФГ «Світлана» (у новій редакції) на цей час головою зазначеного фермерського господарства є ОСОБА_2

За змістом розділу V статуту ФГ «Світлана» у користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка площею 50,0 га згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею від 10.07.1992.

За інформацією відділу у Великолепетиському районі ГУ Держгеокадастру, наданою на запит Прокурора, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність голові та членам ФГ «Світлана» для ведення фермерського господарства у розмірі середньої земельної частки (паю) по Великолепетиській селищній раді за рахунок земель, які згідно із зазначеним державним актом надано ОСОБА_1 , не розроблявся, земельна ділянка не розпайовувалася, право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою не припинилося.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру права власності на нерухоме майно відомості щодо реєстрації права власності, іншого речового права на спірну земельну ділянку за ФГ «Світлана» відсутні.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом про вилучення у ФГ «Світлана» земельної ділянки загальною площею 50,0 га, орієнтовною вартістю 1 218 522,50 грн, яка знаходиться в адміністративних межах Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, та повернення зазначеної земельної ділянки до земель державної власності ГУ Держгеокадастру, послався на те, що земельна ділянка, яка була надана громадянину ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння із земель державної власності не може використовуватися ФГ «Світлана» після смерті цього громадянина та має бути повернута до державної власності, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право довічного успадковуваного володіння, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій це право належало.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову відмовлено, та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору із власником землі щодо право користування нею, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини. Ці обставини свідчать про використання відповідачем спірної земельної ділянки без достатніх правових підстав, отже, вимоги Прокурора про повернення земельної ділянки на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) є обґрунтованими.

Проте, Касаційний господарський суд не погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони є передчасними, зробленими без належного з`ясування і оцінки обставин справи, наявних у матеріалах справи доказів та з порушенням вимог чинного законодавства.

За змістом статей 6, 50 Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 № 561-ХІІ (у редакції на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надавалася громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявляли бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтувалося переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду надавалися земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 № 889-ХІІ, яка втратила чинність на підставі Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2201-XII, було затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (у редакції Закону від 13.03.1992 № 2196-XII) не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

На час надання громадянину ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарства відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.1991 № 2009-XII, приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18.12.1990 (у відповідній редакції) (така правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

За змістом частин 1, 3, 4 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства, на ім`я якого видавався Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у відповідній редакції) земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надавалися громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду. Право приватної власності на земельну ділянку селянським (фермерським) господарством могло набуватися після шести років володіння нею. Надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду здійснювалося із земель запасу, а також земель, вилучених у порядку, визначеному у пункті 1 статті 7 цього Закону.

Для ведення селянського (фермерського) господарства у довічне успадковуване володіння і приватну власність надавалися земельні ділянки, розмір яких не повинен був перевищувати 50 гектарів сільськогосподарських угідь і 100 гектарів усіх земель Після одержання Державного акта на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягало державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування (статті 6, 8 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Відповідно до пункту 8 Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 (далі - ЗК), згідно з частиною 1 статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, визначено у частині 2 статті 92 цього Кодексу.

Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали.

Разом із тим у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Конституційний Суд України рішенням від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК (справа про постійне користування земельними ділянками) визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Суд вказав, що стаття 92 ЗК не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Також Суд зауважив, що ЗК у редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння. На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновиду «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції і як речового права, захищеного статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право (такі правові висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц).

Водночас у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц наведено правовий висновок про те, що за змістом системного тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК Української РСР від 18.12.1990, статей 31, 92 ЗК після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство. Натомість право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, за змістом приписів статті 6 ЗК Української РСР від 18.12.1990 у редакції, чинній до 16.05.1992, могло належати лише фізичній особі та згідно з частиною 1 статті 55 цього Кодексу у тій же редакції було об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство. Тому таке право зі створенням селянського (фермерського) господарства до останнього не переходило.

Суд апеляційної інстанції, застосувавши при вирішенні спору положення законодавства, яке регулює відносини щодо права постійного користування землею, та дійшовши висновку про фактичне отримання громадянином ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у постійне користування відповідно до чинного на той час законодавства, не дослідив правової природи права довічного успадковуваного володіння землею як самостійного права; обмежившись посиланням виключно на зміни у законодавстві, які відбулися на час видачі громадянину ОСОБА_1 державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею, не навів обґрунтування таких висновків посиланням на докази, які підтверджують обставини надання спірної земельної ділянки у постійне користування; залишив поза увагою, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази визнання незаконним та скасування рішення Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області від 10.07.1992 № 41 про надання громадянину ОСОБА_1 спірної земельної ділянки саме у довічне успадковуване володіння, на підставі якого було видано відповідний державний акт, а також припинення права довічного успадковуваного володіння спірною земельною ділянкою.

При цьому судом апеляційної інстанції не було враховано, що подальші законодавчі зміни щодо права користування земельною ділянкою виключали будь-які обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу, а право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства, могло бути об`єктом спадкування у випадку смерті громадянина, який вів селянське (фермерське) господарство.

Разом із тим судом апеляційної інстанції відповідно до положень частини 4 статті 75 ГПК не надано належної правової оцінки обставинам, встановленим рішенням Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23.08.2018, що набрало законної сили, у справі № 649/636/18 (копія якого наявна у матеріалах справи), яким задоволено позов ОСОБА_2 (доньки та спадкоємиці ОСОБА_1 ) до Великолепетиської селищної ради, за участю третьої особи - ГУ Держгеокадастру, про визнання права на довічне спадкове володіння та користування в порядку спадкування за законом земельною ділянкою розміром 50,0 га згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею № 000643447, виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 15, розташованої на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, для ведення фермерського господарства, що залишилася після смерті її батька ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про те, що це судове рішення фактично не виконане, а ОСОБА_2 та ФГ «Світлана» на підставі зазначеного судового рішення у справі № 649/636/18 не зможуть реалізувати право землекористування чи право власності згідно з вимогами чинного законодавства та отримати відповідний правовстановлюючий документ, оскільки поза увагою та оцінки суду зашилися наявні у матеріалах справи докази вчинення спадкоємицею ОСОБА_1 та головою ФГ «Світлана» - ОСОБА_2. дій, спрямованих на прийняття спадщини та оформлення права користування спірною земельною ділянкою відповідно до вимог чинного законодавств.

Так, в обґрунтування заперечень проти позову відповідачем було надано суду, зокрема, копію листа ГУ Держгеокадастру від 23.01.2019 № 60/0-156/0/95-19, у якому відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні заяви про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості площею 50,0 га на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області для ведення фермерського господарства; така відмова була оскаржена до адміністративного суду, що підтверджується наявними у матеріалах справи копією позовної заяви, ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 29.07.2019 про відкриття провадження в адміністративній справі № 540/1514/19, і зазначені обставини були підставою для заявлення відповідачем клопотання про залучення до участі у справі як третю особу ОСОБА_2 і зупинення провадження у справі до вирішення адміністративної справи № 540/1514/19. Ці докази не було досліджено судом та залишилися без будь-якої оцінки.

Слід зазначити, що за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 07.11.2019, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.03.2020 у справі № 540/1514/19, задоволено позов ОСОБА_2 та визнано протиправною відмову ГУ Держгеокадастру, яка викладена у листі від 23.01.2019 № 60/0-156/0/95-19. Зобов`язано ГУ Держгеокадастру надати згоду ОСОБА_2 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки загальною площею 50,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту на території Великолепетиської селищної ради Великолепетиського району Херсонської області, згідно з державним актом на право довічного успадкованого володіння землею № 000643447, виданого на підставі рішення Великолепетиської селищної ради народних депутатів Великолепетиського району Херсонської області № 41, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право довічного успадкованого володіння землею за №15 та рішення Великолепетиського районного суду Херсонської області від 23.08.2018 у справі № 649/636/18.

З огляду на наведене, ураховуючи зазначені вище висновки Великої Палати Верховного Суду щодо можливість спадкування права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, як гарантії забезпечення сталості цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них, суд касаційної інстанції дійшов висновків, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи належним чином не було встановлено характер спірних правовідносин сторін, не надано належної правової оцінки доказам, наявним у матеріалах справи і які мають значення для правильного вирішення справи. Ураховуючи те, що ОСОБА_2 є головою ФГ «Світлана» та спадкоємицею померлого ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка надавалася для ведення селянського (фермерського) господарства на праві довічного успадковуваного володіння і яке є об`єктом спадкування, що підтверджується матеріалами справи, суд апеляційної інстанції, ухваливши рішення про вилучення спірної земельної ділянки у ФГ «Світлана», фактично позбавив права користування зазначеною земельною ділянкою ОСОБА_2 , а отже прийняв рішення про права та обов`язки зазначеної особи, яка не була залучена до участі у справі, що відповідно до частини 1 статті 310 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) є підставою для обов`язкового скасування судового рішення з направленням справи на новий розгляд.

Разом із тим необхідно зауважити, що стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При вирішенні справи судом апеляційної інстанції не встановлено та в судовому рішенні не зазначено наявність чи відсутність факту порушення права держави в особі ГУ Держгеокадастру як розпорядника землями сільськогосподарського призначення державної власності саме відповідачем у справі - ФГ «Світлана», що стало підставою для звернення Прокурора до суду за його захистом у визначений позивачем спосіб і якими доказами підтверджуються такі обставини, а також обставини незаконного, без відповідних правових підстав використання спірної земельної ділянки зазначеним фермерським господарством, та чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту (вилучення земельної ділянки саме у ФГ «Світлана») фактичним обставинам справи, правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, до закінчення перегляду у касаційному порядку судових рішень у якій було зупинено касаційне провадження у справі, яка розглядається, при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина 4 четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК.

При вирішенні справи № 923/442/18, судом апеляційної інстанції у тому числі не було надано належної правової оцінки запереченням відповідача ФГ «Світлана» щодо наявності законних підстав для представництва Прокурором інтересів держави в особі ГУ Держгеокадастру.

Належним чином не дослідивши зібрані у справі докази, не встановивши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи та які є достатньою підставою відповідно до норм матеріального права для вилучення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, судове рішення про задоволення позовних вимог не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК у редакції, чинній до 08.02.2020).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Наведені вище обставини щодо дослідження та оцінки в сукупності доказів, які є в матеріалах справи, а також прийняття рішення про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, згідно з положеннями статті 310 ГПК (у редакції, чинній до 08.02.2020) є підставою для скасування постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 923/442/18 та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній до 08.02.2020), Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства «Світлана» задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2019 у справі № 923/442/18 скасувати.

3. Справу № 923/442/18 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: І.С. Міщенко

В.Г. Суховий