ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

19 серпня 2020 року

м. Харків

Справа № 638/9126/19

Провадження № 22-ц/818/225/20

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання : Прокопчук І.В.,

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Шевченківській відділ державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області про зняття арешту з майна,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , на заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., в залі суду в м. Харкові,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Шевченківського ВДВС м. Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що володіє на праві приватної спільної часткової власності 1/5 часткою квартири АДРЕСА_1 . Право власності зареєстровано на підставі Свідоцтва про право власності на житло, видане Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду 03.08.1995р. реєстраційний номер 1-95-57448-ПС1. У лютому 2019 року позивач мав намір продати належну йому частку квартири. Проте під час підготовки пакету документів для відчуження квартири від нотаріуса позивачу стало відомо, що згідно відомостей до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна на частину квартири, яка належить Позивачу на праві приватної власності, накладено арешт.

У зв`язку із чим просив зняти арешт, накладений постановою № б\н від 15.04.2002 року Відділу державної виконавчої служби Дзержинського р-ну, зареєстрований 12.09.2007 № 5644231 реєстратором: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора на частину квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку належить ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2019 року в задоволенні позовних вимог - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не навів мотивів, з яких не застосував норми права, на які посилався позивач, не зазначив з яких мотивів були відхилені докази, надані позивачем. Вказує, що судом не було враховано, що позивач є співвласником квартири, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло. Посилається на те, що правові підстави для збереження арешту відсутні, оскільки у відповідача на виконанні відсутні відкриті виконавчі провадження відносно позивача. Також вказує, що існування арешту порушує саму мету застосування відповідної процедури, на даний момент досі існує механізм забезпечення виконання рішення, проте провадження, в рамках якого його було застосовано, є завершеним. Посилається на те, що судом першої інстанції було надане неправильне тлумачення нормам законодавства, які регулюють порядок роботи з документами в органах державної виконавчої служби, передання їх на зберігання та знищення.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до завіреної представником позивача копії свідоцтва про право власності на житло від 03.08.1995р., реєстраційний номер 1-95-57448-ПС1, квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 дійсно належить на праві спільної сумісної власності громадянам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

В копії цього ж свідоцтва міститься штамп з інформацією, що 16.01.2009р. 1/5 частина квартири перейшла згідно свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 та ІНФОРМАЦІЯ_2 1/5 частина квартири перейшла згідно свідоцтва про право на спадщину після ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_7 .

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна сформованої 27.03.2019 в розділі відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вказано підставою обтяження: постанова, б/н 15.04.2002, Відділ державної виконавчої служби Дзержинського р-ну, об`єкт обтяження: інше, частина квартири, адреса: АДРЕСА_2 , власник: ОСОБА_1 .

09.04.2019р. представник боржника ОСОБА_2 звернулася до Шевченківського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області з заявою, в якій просила зняти арешт, накладений на частину квартири АДРЕСА_1 , право власності на частку в якій належить ОСОБА_1 , мотивуючи тим, що У Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна міститься архівний запис про арешт (реєстраційний номер обтяження: 5644231, зареєстровано: 12.09.2007 10:33:16 за № 5644231 реєстратором: Перша Харківська міська державна нотаріальна контора, 61003, Харківська обл., м. Харків, майдан Конституції, буд. 1, під`їзд 7, поверх 4, підстава обтяження: постанова, б/н, 15.04.2002, Відділ державної виконавчої служби Дзержинського району).

11.05.2019р. Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального Управління юстиції у Харківській області надав представнику Назаровій А.А. відповідь, відповідно до якої, 05.01.2017р. набрали чинності положення Закону України «Про виконавче провадження», якими передбачено припинення роботи автоматизованої системи Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень (ЄДРВП) та впроваджено запуск автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП). Зокрема відбувся запуск Єдиного реєстру боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП) та створений з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників. До цього реєстру вносяться дані про громадян та компанії, які відповідно до рішень суду визнані боржниками і стосовно яких відкрито відповідне виконавче провадження.

До АСВП державні виконавці відділу перенесли всі незавершені виконавчі провадження станом на 05.01.2017 року. Всі виконавчі провадження, які завершені були до 05.01.2017, зберігаються в окремому спецрозділі, який є архівною складовою частиною АСВП та містить відомості про виконавчі провадження, зареєстровані до запровадження Системи, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 20 травня 2003 року № 43/5 «Про затвердження Положення про Єдиний державний реєстр виконавчих проваджень».

Станом на 11.05.2019р. державні виконавці не мають доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Також повідомлено, що відповідно до Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом МЮУ 12.04.2012 року № 578/5, строк зберігання Журналу обліку виконавчих проваджень, переданих державному виконавцеві відділу становить 3 роки та документи після закінчення строку зберігання підлягають знищенню. Відповідно до порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, а саме п.п. 9.8, 9.10 строки зберігання виконавчих проваджень переданих до архіву становлять 3 роки та документи після закінчення строку зберігання підлягають знищенню.

Перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавчий документ про стягнення з ОСОБА_1 суми боргу, на виконанні у Шевченківському ВДВС м. Харків ГТУЮ у Харківській області не перебуває у зв`язку з вищевикладеним, зняти арешт, накладений відділом 12.09.2007 на частину квартири АДРЕСА_1 , право власності на частку в якій належить ОСОБА_1 , не вбачається можливим.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України), частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції 2004 року сторони виконавчого провадження мають право звернутись до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Аналогічна норма передбачена статтею 447 ЦПК України в новій редакції.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (стаття 1 ЗУ «Про виконавче провадження»)

Відповідно до пункту третього частини 1 статті 55 Закону України № 606-XIV від 21.04.1999 «Про виконавче провадження» (надалі Закон № 606-XIV), що діяв на час винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження 15.08.2007, арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.

Державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження (частина друга статті 55 Закону № 606-XIV).

Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб (частина шоста статті 55 Закону № 606-XIV).

На час звернення ОСОБА_1 до виконавчої служби із заявою про зняття арешту, накладеного Постановою № В-11, в Україні діяв Закон України № 1404-VIII від 02.06.2016 «Про виконавче провадження» (надалі Закон № 1404-VIII).

Згідно з пунктами 1 та 2 частини першої статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача; у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина п`ята статті 47 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.

Наслідки завершення виконавчого провадження передбачені статтею 50 ЗУ «Про виконавче провадження», зокрема: у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 57 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Згідно зі статтею статті 49 ЗУ «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження.

Отже, зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Судувід 18 грудня 2019 року в справі № справа № 740/3240/18 (провадження № 61-13512св19) та інших.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що виконавче провадження в рамках якого було накладено арешт на майно позивача завершено.

Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п`ята статті 59 Закону № 1404-VIII).

Згідно з частиною першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Виходячи з системного тлумачення статей 16, 572, 589 ЦК України, статті 59 Закону № 1404-VIII і роз`яснень пункту 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).

Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Однак, з Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (а.с. 13) не вказано, хто був стягувачем за виконавчим провадженням, у якому винесена Постанова б\н від 15.04.2002, для забезпечення чиїх вимог на майно був накладений арешт. Представник відповідача - ВДВС - не надала суду даних щодо зазначеного виконавчого провадження. У листі Міжрайонного ВДВС по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова ГТУЮ в Харківській області № 17182 від 11.05.2019 (а.с. 15) така інформація також відсутня. Жодних даних про виконавче провадження, у якому була винесена Постанова б\н від 15.04.2002, у позивача згідно з наданим ним документами немає.

Між тим, на запит Харківського апеляційного суду від 04.02.2020 року Дзержинський районний суд м. Харкова надав копію вироку Дзержинського районного суду від 06 червня 2001 року постановленого відносно ОСОБА_1 . Як вбачається із тексту вказаного вироку цивільні позови, заявлені під час розгляду кримінальної справи були задоволені. З ОСОБА_1 солідарно з ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , було стягнуто на користь ОСОБА_11 40 784 грн. 40 коп.

У пункті 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» зазначено, що в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.

У зв`язку із цим боржник не може пред`являти такий позов, оскільки у судовому процесі він є відповідачем та законом для нього встановлений інший порядок вирішення питання.

Таким чином, враховуючи те, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, він не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

При цьому посилання представника позивача на порушення права власності ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки за змістом поданої позовної заяви між сторонами немає спору про право власності (користування) на майно, на яке накладено арешт і таке право позивача ніким не оспорюється, тобто арешт майна не пов`язаний зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби.

Такі висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у справі № 544/394/18 від 22 квітня 2020 року.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального праві, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Дзержинського районного суду м.Харкова від 21 жовтня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий - Н.П.Пилипчук

Судді - С.С. Кругова

О.Ю. Тичкова