П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2020 року м. Київ

Справа №362/876/17

Резолютивна частина постанови оголошена 19 серпня 2020 року

Повний текст постанови складено 21 серпня 2020 року

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А.М.,

суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.

секретаря: Довгополої А.В.

учасники справи: позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2

треті особи орган опіки та піклування виконавчого органу Васильківської міської ради Київської області, ОСОБА_3

Справа №362/876/17

№ апеляційного провадження:22-ц/824/6033/2020

Головуючий у суді першої інстанції:Кравченко Л.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Стрижеус А.М.

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області, ухваленого у складі судді Кравченко Л.М. 11 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого органу Васильківської міської ради Київської області, ОСОБА_3 про визначення місця проживання дітей, надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України, стягнення аліментів та відібрання дітей,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., разом з нею; надати дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України до Федеративної Республіки Німеччини ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., у супроводі їх рідної баби ОСОБА_3 , без згоди відповідача на період до 10.09.2017 р.; надати дозвіл на оформлення всіх пов`язаних із перетинанням державного кордону України документів, для виїзду за кордон малолітніх ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., без згоди відповідача; стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь аліменти за минулий час у розмірі 168293 грн. із розрахунку за наступні періоди: з 29.04.2005 15 р. по 11.10.2016 р. на утримання малолітніх ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., у твердій грошовій сумі 3000 грн. на кожну дитину щомісячно, на загальну суму 156687,48 грн. та з 11.10.2016 р. по 21.02.2017 р. на утримання малолітньої ОСОБА_4 , 2004 р.н., у твердій грошовій сумі із розрахунку 3000 грн. щомісячно на загальну суму 11606,48 грн.; стягнути з відповідача аліменти на її користь в якості компенсації додаткових витрат на утримання малолітніх ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., що були викликані особливими обставинами в розмірі 600000 грн.; стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., у розмірі Ѕ частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 21.02.2017 р. та до досягнення повноліття ОСОБА_4 , 2004 р.н., а у подальшому стягувати аліменти за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття; постановити рішення про відібрання двох молодших дітей ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н., від відповідача та повернення їх до позивача; допустити негайне виконання рішення суду у частині примусового відібрання дітей від відповідача.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що з 01.11.2013 р. вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого має трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , 2004 р.н., ОСОБА_5 , 2006 р.н., та ОСОБА_6 , 2011 р.н. На початку 2014 р., у зв`язку з вродженою вадою серця, стан здоров`я старшої дочки ОСОБА_4 став погіршуватись та дитина потребувала термінового оперування. На проведення операції в Україні відповідач коштів не надав та повідомив, що він домовився про проведення безкоштовної операції в Польщі. 02.09.2014 р. позивач, на підставі наданого відповідачем нотаріально посвідченого дозволу, разом з трьома дітьми виїхала до Польщі. Не маючи коштів на проживання в Польщі, позивач змушена була звернутись до Департаменту у справах біженців Республіки Польща, яким було надано першу допомогу, забезпечено харчуванням та кімнатою для проживання. Однак, в зв`язку з відсутністю фінансування, в проведенні операції в Польщі було відмовлено.14.11.2014 р. за порадою знайомих по табору та з метою лікування старшої доньки, позивач вирушила з дітьми до Німеччини. Весь цей час, відповідач долею дітей не цікавився, жодного бажання спілкування з дітьми чи повернення їх на Україну не висловлював.

Крім того, позивач зазначає, що після припинення шлюбних стосунків, а саме: з 02.09.2014 р., діти на протязі більше двох років проживали разом з позивачем та перебували на її утриманні. За два роки відповідач жодної допомоги на утримання дітей не надав, від участі у їх утриманні та вихованні ухилявся. 31.12.2014 р. термін дії, наданого відповідачем дозволу на виїзд дітей за кордон, закінчився, але позивач разом з дітьми додому не повернулась, оскільки не мали власного житла в Україні, відповідач подав на розлучення та у зв`язку з необхідністю проведення операції на серці старшої доньки.

З 02.12.2014 р., як зазначає позивач, вона разом з дітьми проживає в Німеччині, зареєстровані міграційною службою та має дозвіл на проживання. Після розірвання шллюбу з відповідачем (25.04.2015 р.) старшій доньці успішно було проведено операцію на серці, а позивач познайомилась з іншим чоловіком, від якого народилась четверта дитина та з яким вона на даний час проживає. Крім того, як вказує позивач, у 2014 р. вона отримала з дітьми соціальне житло - чотирьохкімнатну квартиру, в якій кожна дитина мала окрему кімнату та все необхідне для навчання та гармонійного розвитку. На початку 2015 р. старші діти були прийняті до навчального закладу, додатково відвідують курси іноземної мови та математики. При цьому, молодша донька з задоволенням ходить до дитячого садочку, додатково займається гімнастикою. Всі діти перебувають на обліку у закладі охорони здоров`я та отримують якісну медичну допомогу.

Після розірвання шлюбу перешкод у спілкуванні з дітьми відповідач не мав. Про місце перебування та підстави перебування дітей за кордоном був достеменно обізнаним. Від виконання своїх батьківських обов`язків ухилявся, матеріальної та фінансової допомоги на утримання дітей не надавав, не зважаючи на неодноразові поїздки за кордон, дітей не відвідував, бажання щодо участі у їх вихованні, спілкування з дітьми, проживання дітей разом з ним або повернення дітей з закордону не висловлював. В подальшому відповідач ініціював питання примусового повернення дітей з-за кордону в Україну. 11.07.2016 р. рішенням Верховного суду землі в м. Росток, позовні вимоги позивача було задоволено та 11.10.2016 р. відповідач примусово забрав сина ОСОБА_5 10 років та дочку ОСОБА_6 5 років до свого місця проживання в м. Васильків та перешкоджає позивачу в спілкуванні з дітьми, що й стало передумовою звернення до суду з даним позовом.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_10 вимоги уточненого позову підтримав частково, а саме - відмовився від позовних вимог (№№ 2,3,7,8) щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за межі України без згоди відповідача; надання дозволу на оформлення всіх документів, пов`язаних з перетинанням державного кордону України; відібрання дітей від батька та поверненні їх матері. В решті вимоги позову підтримав, пояснивши, що на даний час позивач має статус біженця і має намір отримати громадянство Німеччини. Старша донька ОСОБА_4 проживає з матір`ю, батько надав відповідну довіреність, а тому рішення суду Німеччини вважає виконаним. Позивач направляє дітям, що проживають з батьком, посилки та спілкується з ними по вайберу. Однак вона хоче, щоб обоє батьків вільно спілкувались з дітьми, а менша донька проживала з нею, оскільки є дуже сором`язливою дівчинкою.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі по 1000,00 грн. на кожного за період з 29.04.2015 р. по 11.10.2016 р. в сумі 52200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.

В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення аліментів за минулий час та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення аліментів за минйлий час відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В іншій частині рішення суду учасниками справи не оскаржувалось.

В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_16 в судове засідання не з`явися, поштове повідомлення повернулося до суду з відміткою "адресат відсутній", а відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.04.2015 р. було розірвано(т.1 а.с.19,23).

Від даного шлюбу сторони мають трьох спільних дітей: доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.20), сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1 а.с.21), та доньку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.1 а.с.22).

За нотаріально засвідченою згодою відповідача (т.1 а.с.23), позивач виїхала з трьома дітьми до Польщі. При цьому, дозвіл на виїзд було надано в період з 14.07.2014 р. по 31.12.2014 р., а метою поїздки було проведення у Польщі операції на серці старшій доньці ОСОБА_4 .

Однак, мати в визначений в дозволі на виїзд дітей за кордон строк до України не повернулась та переїхала з Польщі до Німеччини.

Необхідність переїзду обґрунтовує тим, що старша донька потребувала лікування та проведення операції на серці.

Діагноз старшої доньки та необхідність проведення операції підтверджується результатами обстеження від 22.07.2015 р. та медичними заключеннями, що містяться в матеріалах справи.

В подальшому позивач разом з трьома дітьми переїхала проживати до м. Шверін, де їм було надано політичний притулок, що підтверджується рішенням Земельного управління внутрішніх справ Макленбург Передня Померанія , Управління міграції та справ біженців про процедуру надання політичного притулку.

У 2014 році позивач з дітьми отримала соціальне житло, що підтверджується довідкою мерії м. Шверін про реєстрацію місця проживання останніх за адресою: АДРЕСА_1 .

Обставини проживання позивача разом з дітьми за вищевказаною адресою підтверджується офіційним підтвердженням Спеціальної служби зі справ молоді, школи та спорту від 16.11.2016 р.

Крім того, зі змісту підтвердження та фотокарток, що містяться в матеріалах справи вбачається, що квартира обладнана для дітей належним чином та знаходиться у стані чистоти та порядку.

В подальшому, 30.12.2014 року було прийнято рішення про надання позивачу та трьом її дітям поточних виплат відповідно до Закону про надання соціальної допомоги особам, що претендують на політичний притулок.

Зі змісту довідок зі школи (т.1 а.с.61,63) та фотокарток (т.1 а.с.62,64,65,66) встановлено, що ОСОБА_5 з 02.03.2015 р. та ОСОБА_4 з 27.02.2015 р. відвідували школу імені Астрід Ліндрен (регіональна школа з початковим ступенем).

В свою чергу, рішенням про використання права на місце у одному з дитячих дошкільних центрів у столиці федеральної землі м. Шверіні найменшій донці ОСОБА_6 з 01.10.2015 року було надано місце в дитячому дошкільному центрі «Kinderland», який остання відвідувала, що підтверджується копіями фотокарток.

В зв`язку з тим, що позивач з дітьми в обумовлений відповідачем термін в Україну не повернулась, останній був змушений звернутись до судових органів Німеччини з позовом про повернення дітей до України.

За результатами розгляду вищевказаного позову Верховним судом федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія у м. Росток було прийнято рішення від 01.07.2016 року про повернення дітей в Україну.

Крім того, судом встановлено, що матір дітей була обізнана, що вона та діти за наданим відповідачем дозволом мали повернутись в Україну не пізніше 31.12.2014 року. Згоду на перебування дітей за кордоном, що перевищує вказаний термін, він не надав.

Однак, в порушення вимог рішення Верховного суду федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія у м. Росток, до України було повернуто лише двоє менших дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Факт повернення лише двох дітей в Україну підтверджується завою відповідача від 25.10.2016 року, адресованою начальнику служби у справах Васильківської міської ради.

Разом з тим, зі змісту офіційного підтвердження вбачається, що станом на 16.11.2016 року старша донька ОСОБА_4 повідомила про своє бажання в подальшому проживати зі своєю матір`ю у Шверіні .

Залишення старшої доньки ОСОБА_4 в Німеччині позивач обґрунтовує необхідністю проведення запланованої операції на серці, яка була в подальшому успішно проведена.

ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду не заперечував щодо проживання старшої доньки з позивачем, оскільки надав нотаріально засвідчену згоду.

Таким чином, судом достовірно встановлено та не заперечується самим відповідачем, що в період з 29.04.2015 р. до 11.10.2016 р. позивач разом з дітьми перебувала за межами України.

Відповідно до вимог ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності зі ст.180 Сімейного Кодексу України та роз`яснення п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», батьки зобов`язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно вимог ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує:1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За загальним правилом, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України), тобто сплачуються на майбутній час. Водночас сімейне законодавство допускає випадки стягнення аліментів за минулий час.

Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу, - до досягнення нею двадцяти трьох років (ч. 4 ст. 194 СК України).

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час, виходив з того, що відповідачем ОСОБА_2 не заперечувалось що в період з 29.04.2015 року до 11.10.2016 року позивач разом з дітьми перебувала за межами України. При цьому відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей в даний період не надавав.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 191 СК України - аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Аналізуючи наведену норму СК України, колегія суддів приходить до висновку, що це правило застосовується тоді, коли позивач подає докази про те, що відповідач знав, що повинен платити кошти на утримання дитини, але він постійно змінював місце проживання, роботи, ухилявся від обов`язку утримувати дитину. Позивач вимушений був через органи внутрішніх справ розшукувати відповідача (розшукова справа) через його родичів, батьків (листи, телеграми).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Будь-яких доказів на підтвердження ухилення ОСОБА_2 від свого обов`язку по утриманню дітей, позивачем ОСОБА_1 , суду не надано.

В той же час дії відповідача ОСОБА_2 , зокрема щодо розшуку дітей, його звернення з письмовими запитами до МЗС України, до депутатів Верховної Ради України, територіальних органів управління юстиції, звернення до суду Німеччини щодо повернення дітей до України, свідчать про вжиття заходів щодо розшуку дітей, що в свою чергу виключає його ухилення від утримання дітей.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року згідно правил статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення аліментів за минулий час.

Рішення суду в іншій частині не переглядалось, оскільки учасниками справи не оскаржувалось.

Керуючись ст.ст.268, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_15 - адвоката Навродського Олександра Володимировича задовольнити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 11 грудня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі в розмірі по 1000,00 грн. на кожного за період з 29.04.2015 р. по 11.10.2016 р. а разом в сумі 52200,00 грн. та стягнення судового збору в сумі 640 грн. - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів до Верховного Суду з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус

Судді: Л.Д. Поливач

О.І. Шкоріна