РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

20 серпня 2020 року

м. Рівне

№460/4041/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА _1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови нарахувати та виплати позивачу згідно з статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон) доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю особи, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком; 2) зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу відповідно до статті 39 Закону доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком з урахуванням раніше виплачених сум, а також відповідно до частини третьої статті 51 Закону провести перерахунок додаткової пенсії позивача за шкоду, заподіяну здоров`ю особи, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком з урахуванням раніше виплачених сум. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (ІІІ категорії) та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії. Також, позивач вказує, що у зв`язку з набуттям статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи він набув право на отримання доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" відповідно. Разом з тим, позивач стверджує, що нарахування та виплату вказаних вище доплати та додаткової пенсії відповідач здійснював в меншому розмірі, аніж було передбачено чинним законодавством. Зокрема, позивач звертає увагу на те, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не встановлював жодних обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таке обмеження було реалізоване законодавцем у Законі України "Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік", який набрав чинності з 3 серпня 2014 року та встановлював, що норми і положення статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2014 рік. Тобто, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року орган Пенсійного фонду України мав нараховувати позивачу доплату до пенсії та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, в розмірах, передбачених безпосередньо нормами статей 39, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не встановленому Кабінетом Міністрів України. Однак, всупереч вимогам чинного законодавства нарахування та виплату вказаних вище доплат та додаткової пенсії за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач здійснював у розмірах, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210. З 1 січня 2015 року статтю 39 було виключено з Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а статтю 51 викладено в редакції, згідно з якою виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4 здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. В подальшому, з 1 січня 2016 року до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" включена стаття 39, відповідно до якої доплата встановлюється громадянам, які працюють у зоні відчуження. Разом з тим, позивач звертає увагу на те, що виключення статті 39 з Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 1 січня 2015 року було визнане Конституційним Судом України неконституційним. Отже, у спірних правовідносинах була відновлена дія статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, яка застосовувалася до 1 січня 2015 року, що, на думку позивача, спричиняє колізію правозастосування, з огляду на застосування вказаної статті з 1 січня 2016 року в іншій редакції. З наведених вище підстав, позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що 19 червня 2011 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2011 рік"", яким передбачено, зокрема, що у 2011 році положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи із наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік. Таким чином, з прийняттям Верховною Радою України зазначеного Закону, визначення порядку та розмірів виплат вказаній категорії громадян делеговано Кабінету Міністрів України. В подальшому Кабінетом Міністрів України прийняті постанови від 6 липня 2011 року № 745 "Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету", від 23 листопада 2011 року № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Вказані постанови Уряду були чинними й підлягали застосуванню, зокрема, впродовж 2014 року. Водночас, відповідач звернув увагу на те, що позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки пенсія є щомісячним платежем та про порушення свої прав позивач мав дізнатися у наступному місяці після отримання пенсії в неналежному розмірі. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

12 грудня 2019 року позовна заява надійшла до суду.

17 грудня 2019 року ухвалою суду позовна заява залишалася без руху.

27 грудня 2019 року позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.

02 січня 2020 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Того ж дня, ухвалою суду провадження у справі було зупинене.

23 січня 2020 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву.

19 червня 2020 року ухвалою суду провадження у справі було поновлене.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

ОСОБА_1 є постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи (ІІІ категорії), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 23 жовтня 1993 року.

Позивач проживає в АДРЕСА_1, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106, віднесене до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком на умовах Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

24 жовтня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив провести перерахунок та виплату доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в розмірах, передбачених безпосередньо вказаними нормами права.

Листом від 22 листопада 2019 року за № К-3417/07.1-59 відповідач повідомив позивачу про відсутність підстав для перерахунку пенсійних виплат, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058 передбачено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

При цьому, пунктом 13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону призначається одна пенсія за її вибором.

Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон № 796) визначені основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Статтею 49 Закону № 796 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Аналіз вказаних вище правових норм дозволяє прийти до висновку, що законодавцем надано право особі обирати умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, які встановлені загальним Законом № 1058, або спеціальним Законом № 796.

Стаття 39 Закону № 796, в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, передбачала, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Також, стаття 51 Закону № 796, в редакції, що діяла до 1 січня 2006 року, встановлювала наступний порядок виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорій 2, 3, 4, а саме:

особам, віднесеним до категорії 2, щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 30 процентів мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком;

особам, віднесеним до категорії 4, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, призначається у розмірі 15 процентів мінімальної пенсії за віком.

В подальшому, дія норм статей 39, 51 Закону № 796 неодноразово обмежувалася законодавцем. Такі обмеження реалізовувалися Верховною Радою України у законах про Державний бюджет України шляхом делегування Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачених статтями 39, 51 Закону № 796, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.

Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року № 3491-VI (далі - Закон № 3491) розділ VІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про державний бюджет України на 2011 рік» доповнений пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (положення пункту 4 розділу VІІ визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року N 20-рп/2011).

Відтак, Законом № 3491 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На виконання пункту 7 Закону № 3491, 6 липня 2011 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» № 745 (далі - Постанова № 745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, приписами якої визначені інші розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, та підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статтею 39 Закону № 796.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23 листопада 2011 року № 1210 був затверджений Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Порядок № 1210).

Разом з тим, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 № 719-VII (далі - Закон № 719), який набрав чинності з 1 січня 2014 року, не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону № 796.

Таким чином, суд констатує, що з 1 січня 2014 року Законом № 719 не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39 та 51 Закону № 796 відповідно.

Чинним залишався й Порядок № 1210, який встановлював менші розміри таких доплат та пенсії.

В даному випадку, враховуючи принцип пріоритетності Закону № 796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком № 1210, на переконання суду, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата позивачу доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, повинні були здійснюватися у розмірі та на підставі, передбачених безпосередньо статтями 39 та 51 Закону № 796.

Обмеження дії норм статей 39, 51 Закону № 796 у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31 липня 2014 року № 1622-VII (далі - Закон № 1622), який набрав чинності 3 серпня 2014 року.

Так, Законом № 1622 розділ «Прикінцеві положення» Закону № 719 були доповнені, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на 2014 рік.

А тому, 3 серпня 2014 року Законом № 719 Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону № 796, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Оскільки на цей час був також чинний Порядок № 1210, яким визначений механізм обчислення доплати та додаткової пенсії, щодо яких виник спір, то за загальним правилом дії норм права у часі, оскільки Закон № 719 в редакції Закону № 1622 був прийнятий пізніше Закону № 796, то саме положення Закону № 719 та Порядку № 1210 підлягають пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 3 серпня 2014 року.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі № 285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 619/2262/17.

Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року відповідач мав нараховувати та виплачувати позивачу: доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, в розмірі двох мінімальних заробітних плат; додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбачену статтею 51 Закону № 796, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Разом з тим, матеріалами справи підтверджується та не заперечується відповідачем за змістом відзиву, що нарахування та виплата позивачу спірних доплати та додаткової пенсії у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року здійснювалися в розмірах, передбачених Постановою № 745 та Порядком № 1210.

Таким чином, в ході судового розгляду, судом встановлено вчинення відповідачем протиправних дій, які виразилися у виплаті позивачу доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні добровільного гарантованого відселення, та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у період з 1 січня по 2 серпня 2014 року в менших розмірах ніж було передбачено чинним законодавством.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року в належних розмірах, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплати позивачу такі доплату та додаткову пенсію в належних розмірах за вказаний період є обґрунтованими, підтверджуються доказами, наявними у справі, а відтак підлягають до задоволення.

Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону № 796, з 1 січня 2016 року без обмеження кінцевим строком, то суд виходить з такого.

Як зазначено вище по тексту рішення, стаття 39 Закону № 796 у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так:

« 1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України».

28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII (далі - Закон № 76), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесені зміни до Закону № 796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. Вказаний Закон набрав чинності 1 січня 2015 року.

4 лютого 2016 року прийнятий Закон України «Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"» № 987-VIII (далі - Закон № 987), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 1 січня 2016 року, а також включив до Закону № 796 статтю 39 наступного змісту: «Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом № 76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, в рішенні Конституційного Суду України встановлений порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796 вказане рішення не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796, яка була чинною до 1 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987.

Стаття 39 у редакції Закону № 987, яка чинна з 1 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак, редакція статті 39, яка була чинна до 1 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

З огляду на наведене вище, суд вважає, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону № 796 до внесення змін Законом № 76 спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 1 січня 2016 року статті 39 Закону № 796 у редакції Закону № 987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.

Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право позивача на отримання доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення на підставі статті 39 Закону № 796.

Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, суд керується таким.

Відповідно до статті 63 Закону № 796, фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством.

Правові засади функціонування бюджетної системи України, її принципи, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відповідальність за порушення бюджетного законодавства визначені у Бюджетному кодексі України (далі - БК України).

Відповідно до частини першої статті 23 БК України, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачене законом про Державний бюджет України.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII (далі - Закон № 79), пунктом 63 якого розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону № 796 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити, що вказані вище положення Закону № 79 не були визнанні неконституційними.

Таким чином, 1 січня 2015 року Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796.

Як зазначав суд раніше, з моменту ухвалення рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Тобто, з 17 липня 2018 року відновлено дію статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, що діяла до 1 січня 2015 року в частині, яка не змінена Законом № 987.

Тому, стаття 39 вказаного Закону № 796 з 17 липня 2018 року має такий зміст:

«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення

Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати».

В іншій частині стаття 39 Закону № 796 діє у редакції Закону № 987.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року по справі № 240/4937/18 (провадження № 11-150заі19).

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Відповідно до частини третьої статті 106 Конституції України, Президент на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Згідно із частиною третьою статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Статтею 67 Закону № 796 установлено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Надання Законом № 79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає йому права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону № 796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії, а не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Конституційний Суд України у рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012, крім іншого, вирішив:

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 96, пунктів 2, 3, 6 статті 116 Конституції України треба розуміти так, що повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов`язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України;

- в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 95, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 5 частини першої статті 4 БК України та пункту 2 частини першої статті 9 КАС України в системному зв`язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти так, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності.

Таким чином, суд констатує, що рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 не надає права Кабінету Міністрів України зменшувати розмір виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796. Натомість, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України у разі, якщо законом прямо не передбачено розмір таких виплат.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796, з 17 липня 2018 року позивач має право на щомісячне отримання доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796. Тому, суд приходить до висновку, що відмова відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу вказаної доплати із 17 липня 2018 року, є протиправною.

Отже, вимоги позивача в частині, що стосуються зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу доплату до пенсії, передбачену статтею 39 Закону № 796, у розмірі двох мінімальних заробітних плат, з 17 липня 2018 року без обмеження кінцевим строком підлягають задоволенню.

Водночас, підстави для задоволення вимог позивача щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити таку доплату за період з 1 січня 2016 року по 16 липня 2018 року, - відсутні.

Щодо вимог позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, починаючи з 1 січня 2016 року, то суд враховує наступне.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується учасниками справи згідно зі змістом заяв по суті, що нарахування та виплата позивачу додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, з 1 січня 2016 року здійснювалися у відповідності до Порядку № 1210.

З даного приводу суд зауважує, що за приписами пункту 3 статті 116 Конституції України, Кабінет Міністрів України забезпечує, зокрема, проведення політики у сфері соціального захисту.

Згідно з бюджетними призначеннями Кабінет Міністрів України встановлює розмір окремих видів компенсацій і допомог, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» затверджений порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд повторює, що із набуттям чинності Закону № 79, Кабінету Міністрів України були надані повноваження щодо визначення розміру виплат передбачених, зокрема, статтею 51 Закону № 796.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що виплачуючи позивачу з 1 січня 2016 року додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Порядком № 1210, відповідач діяв правомірно та, відповідно, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача щодо належного соціального забезпечення у старості.

Таким чином, вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в перерахунку додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону № 796, починаючи з 1 січня 2016 року, є безпідставними, спростовуються вказаними вище положеннями чинного законодавства, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Одночасно, суд відхиляє доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, з огляду на правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 24 квітня 2018 року в справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18). Так, у вказаній постанові, враховуючи позицію Конституційного Суду України, що міститься в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9-рп/2013, а також на підставі аналізу положення частини першої статті 99 КАС України (в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року) в системному зв`язку з положенням частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» колегія суддів Верховного Суду дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.

Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів повну правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли лише часткове підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити частково.

Водночас, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору ухвалою суду від 02.01.2020, то правові підстави для відшкодування йому судового збору у порядку ч. 3 ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум, щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року, а також щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком за період з 1 січня по 2 серпня 2014 року.

В задоволенні позовних вимог в частині: визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови в нарахуванні (перерахунку) та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня 2016 року по 16 липня 2018 року, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2016 року; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести нарахування (перерахунок) та виплату ОСОБА_1 щомісячної доплати до пенсії, передбаченої статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення, в розмірі двох мінімальних заробітних плат за період з 1 січня 2016 року по 16 липня 2018 року, та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як особі, віднесеній до 3 категорії постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, в розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2016 року, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

2) відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7, код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя Т.О. Комшелюк