ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/3147/19 Суддя (судді) першої інстанції: Лобан Д.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів: Чаку Є.В., Сорочка Є.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА _1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати бездіяльність Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач) щодо запобігання та протидії дискримінації протиправною, стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Державного казначейства України 30496,67 грн матеріальної шкоди, стягнути з держави Україна на користь ОСОБА_1 шляхом безспірного списання з Державного казначейства України 1000000 грн моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що відповідач жодної з дій, передбачених 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» не вживав щодо запобігання та протидії дискримінації позивача, яка має 3 групу інвалідності та здійснює незалежну професійну діяльність.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Головним управлінням ДФС у Чернігівській області було сформовано та направлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 07 листопада 2019 року № Ф-3427-53У про сплату боргу (недоїмки) в сумі 15819,54 грн.

Вважаючи, що відповідач при винесенні оскаржуваної вимоги не вжив жодної з дій, передбачених 12 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» щодо дотримання принципу недискримінації позивача, яка має 3 групу інвалідності та здійснює незалежну професійну діяльність, звернулась до суду з даним позовом.

За наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку колегія суддів враховує наступне.

Проаналізувавши норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464), Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VII, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що зазначеними нормами не передбачено наявності пільг у пенсіонерів або осіб з інвалідністю у вигляді звільнення від сплати ЄСВ при провадженні незалежної професійної діяльності, зокрема, у сфері права.

Також судом апеляційної інстанції взято до уваги обставини, встановлені у рішеннях судів у справах № 620/1045/19 та 620/2361/19 в яких надано правову оцінку прийнятими Головним управлінням Державної фіскальної служби України вимогами про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що її обґрунтування зводиться до наявності, на думку позивача, дискримінації за ознакою професійної діяльності (у зв`язку із здійсненням незалежної професійної діяльності). Зокрема, апелянт зазначає, що факт дискримінації підтверджується тим, відповідно до норм частини 4 статті 4 Закону №2464 фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які надають юридичні послуги та обрали спрощену систему оподаткування та члени фермерського господарства, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, мають право на звільнення від сплати єдиного внеску. Натомість, вона є особою з 3 групою інвалідності та отримує пенсію, але змушена сплачувати страхові внески.

Даючи правову оцінку обставинам справи в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За визначенням пункту 2 частини першої статті 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними. Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Статтею 16 зазначеного Закону встановлено, що особи, винні в порушенні вимог законодавства про запобігання та протидію дискримінації, несуть відповідальність згідно із законами України.

Відповідно до статті 24 Конституції України, статей 2, 7 Загальної декларації прав людини, статей 2, 26 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 14, стаття 1 Протоколу N 12 до Конвенції) необхідною підставою для встановлення факту дискримінації є обумовленість відмінного ставлення за певними ознаками.

У рішеннях Європейського суду з прав людини зазначено, що лише розрізнення, яке базується на персональній ознаці, за якою особа чи групи осіб відрізняються один від одного, можна характеризувати як дискримінацію (рішення у справах "Карсон та інші проти Сполученого Королівства", "Кьєльдсен, Буск Мадсен і Педерсен проти Данії"). Суд деталізує вимоги до природи ознак, за якими забороняється дискримінація, та встановлює, що категорія "інші ознаки" поширюється винятково на такі ознаки, які за своєї природою є достатньо подібними до ознак, які вже перелічені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто відносяться до визначального для ідентичності особи вибору або є невід`ємними, вродженими та незмінними характеристиками (рішення у справі "Петерка проти Чеської Республіки").

Отже, факт дискримінації може бути встановлений лише у випадку, коли розрізнення у ставленні до особи вмотивоване притаманною їй певною персональною ознакою.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не наведено доводів, які б дозволили обґрунтовано припустити, що саме з боку відповідача при нарахуванні сум ЄСВ має місце різниця у ставленні до пенсіонерів (осіб з інвалідністю), які провадять незалежну професійну діяльність, через будь-яку наявну в них персональну ознаку, а тому доводи позивача про наявність дискримінаційного ставлення до неї, є необґрунтованими.

Посилання позивача, як на підтвердження факту дискримінації у правовій нормі, на законопроект 2166 є необґрунтованим та таким, що не може бути взятим до уваги судом, оскільки законопроекти не є джерелом права.

Також суд апеляційної інстанції не бере до уваги що посилання позивача на норми Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», оскільки норми цього Закону не регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Таким чином, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді: