Справа № 522/13823/20

Провадження №2а/522/437/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

Приморський районний суд м. Одеси:

під головуванням судді Абухіна Р.Д.,

за участю секретаря судового засідання Стогнієнко Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі адміністративну справу за позовом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області 19.08.2020 року звернулось до суду з адміністративним позовом, яким просила затримати громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 19.02.2021 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Сторони по справі надали заяви про розгляд справи за їх відсутнсоті.

Відповідач підтвердив що в країні походження його ніхто не переслідує.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку сторін, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За правилами частини сьомої статті 5 КАС України іноземці та особи без громадянства користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України.

Згідно з ч. 4 ст. 46 Кодексу адміністративного судочинства України іноземці чи особи без громадянства можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства.

Відповідно до статей 9, 29 Загальної декларації прав людини (1948 року) та ст. 9 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 року) ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Статтею 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (із змінами і доповненнями) від 04.11.1950 р., ратифікованою Верховною Радою України 17.07.1997 р., задекларовано право кожного на свободу та особисту недоторканість, за винятком певних випадків, зокрема, коли здійснюється законний арешт або затримання з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадяться процедури депортації або екстрадиції.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначається Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Судом встановлено, що 16.01.2020 співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області, за адресою: вул. Пантелеймонівська, ринок «ПРИВОЗ», м. Одеса було виявлено особу, яка назвалась громадянином Узбекистану ОСОБА_1 ( лат. ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В результаті проведеної перевірки було встановлено, що громадянин Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування іноземців в Україні - проживав без документів на право проживання в Україні.

Перевіркою встановлено, що громадянин Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув на територію України 26.12.2018 легально, через КПП «Конотоп», по паспортному документу громадянина Узбекистану для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , якого під час виявлення при собі не мав, у приватних справах.

16.01.2020 ГУ ДМС України в Одеській області було прийняте рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Узбекистану ОСОБА_1 та зобов`язано його покинути територію України у термін до 19.01.2020.

З урахуванням того, що відповідач вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, порушує вимоги міграційного законодавства, ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що він підлягає примусовому видворенню за межі території України.

Підставами для прийняття рішення про примусове повернення іноземців до країни походження або третьої країни є: дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; затримання іноземців органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.

На даний час громадянин Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України знаходиться не законно, постійного місця проживання та законного джерела існування не має.

16.01.2020 за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КупАП), що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні стосовно громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 002179 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 16.01.2020 ПН МОД № 002190 був притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

У визначений термін громадянин Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з території України не виїхав. У відповідача відсутній паспортний документ обов`язкова наявність якого визначена ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до якої іноземці в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом або іншими міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи. У ГУ ДМС України в Одеській області є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець ухиляється від виконання рішення про примусове повернення, та існує ризик його втечі.

Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.

Проте, з відповідною заявою, а також з заявою про визнання біженцем, чи особою яка потребує додаткового захисту відповідач не звертався.

Згідно до п. 14 ст. 1 Закону вищезазначеного Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

Згідно до частини 3 статті 3 розділу I Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 розділу II Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом чи міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи, якщо інше не передбачено законодавством чи міжнародними договорами України.

Проаналізувавши всі обставини перебування Відповідача на території України було встановлено наступне:

1. Відомості про перебування на території України на законних підставах Відповідача відсутні, що вказує на грубе порушення з боку відповідача норм Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

2. Відповідач був затриманий співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області за порушення правил перебування іноземців в Україні, а саме проживання без документів на право проживання в Україні.

3. На даний час у Відповідача відсутні будь-які документи на право проживання в Україні, обов`язкова наявність яких визначена ст. 9 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до якої іноземці в`їжджають в Україну за наявності визначеного цим Законом або іншими міжнародним договором України паспортного документа та одержаної у встановленому порядку візи.

Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухиляється від виконання такого рішення, та існує ризик його втечі…».

Беручи до уваги той факт, що Відповідач здійснив перетин державного кордону України, в подальшому проживав на території України без документів на право проживання в Україні вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУаАП, не виконав рішення про примусове повернення, у нього відсутній паспортний документ, який надає право здійснити виїзд з території України, які визначені ст. 15 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» відповідно до якої в`їзд в Україну та виїзд з України іноземців та осіб без громадянства здійснюється за паспортним документом та за наявності відповідної візи, якщо інший порядок в`їзду та виїзду не встановлено законодавством чи міжнародним договором України.

Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, не має документів для перетинання державного кордону України на законних підставах, не має грошових коштів та родичів на території України. Враховуючи викладене, Відповідач підлягає примусовому видворенню за межі території України на підставі постанови адміністративного суду.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», статті 3 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», Постанови №1 Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 25.06.2009 року, ГУ ДМС України в Одеській області розглянуло всю належну інформацію, яка була доступна та переконані, що виконання рішення про примусове видворення не буде означати для іноземця чи особи без громадянства реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню з боку влади країни, куди він видворяється.

Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, не має документів для перетинання державного кордону України на законних підставах і тому не має можливості на даний час здійснити виїзд з території України, що унеможливлює ідентифікацію особи Відповідача та забезпечення примусового видворення за межі України.

Необхідно зазначити, що відповідно до пп. 4 п. 2.2 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України затвердженої наказом МВС України 28.08.2013 № 825 (далі - Інструкція про адміністративні правопорушення) при складанні протоколу про правопорушення, учинене іноземцем або особою без громадянства, уповноважена посадова особа здійснює заходи з ідентифікації та верифікації особи відповідно до Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.

Відповідно до пп. 3 п. 2.2 Інструкції про адміністративні правопорушення після перевірки внесених до протоколу про правопорушення відомостей особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, підтверджує правильність таких відомостей власним підписом.

Відповідно до пп. 2 п. 2.4 Інструкції про адміністративні правопорушення якщо за вказаними обліками інформація про особу відсутня, такі відомості зазначаються зі слів особи в протоколі про правопорушення, а також у довідці про особу, яка оформляється та долучається до матеріалів справи.

Відповідно Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 № 5492-VI (далі - Закон про ЄДДР) ідентифікація особи - це встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.

Відповідно до пп. 5 п. 2 положення про національну систему біометричної верифікації та ідентифікації громадян України, іноземців та осіб без громадянства затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2017 № 1073 біометрична ідентифікація - здійснення пошуку за принципом "один до багатьох" шляхом розпізнавання і зіставлення одного або двох біометричних даних (параметрів) особи з біометричними даними (параметрами) осіб у відомчих інформаційних системах суб`єктів національної системи;

З вищенаведених норм вбачається, що для ідентифікації особи необхідно встановити низку важливих обставин за допомогою засобів збирання інформації, таких як пояснення особи, наявність відомостей у державних реєстрах, наявність документів чи їх копій у будь-якому вигляді, тощо.

Відповідно до Закону про ЄДДР для ідентифікації особи з метою виготовлення документів, що посвідчують особу а також відновлення їх в разі втрати органи ДМС звертаються до Єдиного демографічного реєстру. До цього реєстру вносяться дані :

1.Ім`я особи;

2.Дата народження/смерті;

3.Місце народження;

4.Стать;

5.Дата внесення інформації про особу до Реєстру;

6.Відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників;

7.Відомості про громадянство або його відсутність та підстави набуття громадянства України;

8.Реквізити документів, виданих особі засобами Реєстру, а також документів, на підставі яких видані такі документи (тип, назва документа, серія, номер, дата видачі та уповноважений суб`єкт, що видав документ, строк дії документа);

9.Реквізити документів, що підтверджують смерть особи або визнання особи померлою чи безвісно відсутньою;

10.Відцифрований зразок підпису особи;

11.Відцифрований образ обличчя особи;

12.Відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзного документа біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзного документа особи, якій надано додатковий захист, картки мігранта);

13.За згодою особи - відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення паспорта громадянина України);

14.Додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу).

Відповідно пп. 26 п. 2 розділу ІІ Державної програми авіаційної безпеки цивільної авіації затвердженої законом України від 21 березня 2017 року № 1965-VIII документ, що посвідчує особу для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особи без громадянства, надає право на в`їзд або виїзд з держави і визнається Україною.

Відповідно до п. 44 Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 р. № 784 якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців.

Необхідно зазначити, що чинним законодавством не встановлено чітку процедуру встановлення особи іноземця.

У той же час відповідно до розділу VIII Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 (далі - тимчасовий порядок) описано порядок встановлення особи громадян, які вперше отримують паспорт громадянина України після досягнення

18-річного віку.

Відповідно до п. 2 розділу VIII Тимчасового порядку особі пропонується надати наявні документи, у тому числі з фотозображеннями. За відсутності документів, за якими може бути встановлено особу, з метою встановлення особи проводиться опитування родичів, дані про яких зазначаються заявником в окремому зверненні довільної форми.

Отже можливо прийти до висновку, що ідентифікація особи іноземця або ОБГ складається з:

1.Встановлення особи.

2.Встановлення громадянства або відсутності громадянства особи.

3.Встановлення попереднього місця проживання/перебування особи.

4.Встановлення наявності родинних зв`язків.

5.Документування особи.

6.Верифікація, у тому числі порівняння біометричних даних, для встановлення тотожності особи документам або інформації з Реєстру для підтвердження їх ідентичності.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що серед документів, які посвідчують особу іноземця є паспорт громадянина іноземної держави, сертифікат на повернення, дипломатичний паспорт.

Звертаємо Вашу увагу, що усі вищезазначені документи можуть бути оформлені та видані виключно країною громадянської належності або її офіційними представництвами в інших країнах.

Необхідно зазначити, що при наявності документів, які посвідчують особу іноземця залишається необхідність верифікації наявних даних.

У той же час необхідно визначити дійсність та законність видачі даного документу.

З урахуванням вищенаведеного можливо прийти до висновку, що ідентифікація іноземця, або особи без громадянства - це комплекс заходів, які супроводжуються системою чисельних дій різних державних органів.

Зазначені обставини дають обґрунтовані підстави вважати, що Відповідач ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, не має документів для перетинання державного кордону України на законних підставах і тому не має можливості на даний час здійснити виїзд з території України, що унеможливлює ідентифікацію особи Відповідача та забезпечення примусового видворення за межі України.

У відповідних положеннях статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що:

«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом,:

f) "законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в`їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції».

З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.

«Затримання особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції» у відповідності до другої частини статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, як наголошено в § 164 рішення Європейського суду з прав людини від 19 лютого 2009 р. у справі "А. та інші проти Сполученого Королівства" буде виправдано до тих пір, поки йде процес депортації або екстрадиції. Якщо така процедура не виконується з належною ретельністю, затримання особи перестає бути допустимим відповідно до статті 5 § 1 (f) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

ГУ ДМС України було подано адміністративний позов до Відповідача про затримання з метою ідентифікації та примусового е видворення.

Частиною 1 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів:

1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;

2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації;

4) зобов`язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Відповідно до частини 11 статті 289 (яка є спеціальною нормою) строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.

Згідно пункту 27 частини 1 статті Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, - державна установа, призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства:

- стосовно яких судом прийнято рішення про примусове видворення;

- стосовно яких судом прийнято рішення про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, у тому числі прийнятих відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;

- затриманих центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, його територіальними органами та підрозділами на строки та в порядку, передбачені законодавством України;

- затриманих за рішенням суду до завершення розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Частиною 2 ст. 101 КАС України (яка є загальною нормою) передбачено, що процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками.

Слід зазначити, що ГУ ДМС України в Одеській області не зверталось з клопотанням про зобов`язання громадянина Коморських Островів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внести заставу та з клопотанням про взяття даної особи на поруки підприємства, установи чи організації, в звязку з тим, що внесення застави полягає у внесенні іноземцем, особою без громадянства або іншою фізичною чи юридичною особою (заставодавцем) коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, тобто існує імперативний обовязок Кабінету Міністрів прийняти такий Порядок.

На даний час, Кабінетом Міністрів України, на виконання ст. 289 КАС України не прийнято порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування судом застави як заходу до іноземця, який застосовується адміністративним судом в порядку КАС України.

Вказане свідчить про відсутність механізму реалізації судом положень ст. 289 КАС України при застосуванні до іноземця застави, тобто про неможливість практичного застосування судом застави до іноземця.

Враховуючи наведене в сукупності з тим, що коли інші, менш жорсткі заходи (порука та застава), були розглянуті та визнані такими, що не можуть бути застосовані до даної ситуації, ГУ ДМС України вважає, що до громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід застосувати найбільш суворий захід, передбачений ч. 11 ст. 289 КАС України, як затримання з поміщенням останнього до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України до 19.02.2021 року.

З огляду на те, що відповідач не має законних підстав для перебування на території України, є обґрунтовані підстави вважати, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення про його примусове видворення, що підтверджується його ухиленням від добровільного виїзду, відсутність коштів на повернення до країни походження, а також документів на повернення, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», ст.ст. 2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 289 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області до ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,- задовольнити.

Затримати громадянина Узбекистану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 місяців до 19.02.2021 року з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.

Рішення суду відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 371 КАС України підлягає негайному виконанню, однак може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів.

Суддя Р.Д. Абухін

19.08.20