ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА _{01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua}

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2020

Справа № 910/6858/20

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Зінчук С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення

до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія НБМ"

про визнання договору укладеним

Представники учасників справи:

Від позивача: Хмелюк А.П.;

Від відповідача: Багрій К.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія НБМ" (далі - відповідач) про визнання договору укладеним у редакції, яка долучена позивачем до позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 відкрито провадження у справі № 910/6858/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 22.06.2020.

16.06.2020 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що факт надання позивачем послуг за договором після отримання листа відповідача №263 від 15.12.2017 разом з Протоколом розбіжностей до договору, розцінюється відповідачем як конклюдентні дії в порядку ч. 2 ст. 642 ЦК України щодо погодження позивачем договірної ціни послуг за договором, яка була запропонована Товариством з обмеженою відповідальністю "Телекомпанія "НБМ". Крім того відповідач зазначає, що оскільки договір з протоколом розбіжностей був фактично виконаний сторонами та припинив свою дію, обраний позивачем предмет позову не відповідає встановленим законом способам захисту прав.

У судовому засідання 22.06.2020 представник позивача надав відповідь на відзив, в якій позивач вважає відзив відповідача безпідставним та необґрунтованим. У відповіді на відзив позивач зауважує, що той факт, що відповідач в межах строків для відповіді, передбачених ч. 5 ст. 181 ГК України, свідомо не вчинив дії, свідчить про намір укласти договір з надання послуг на умовах позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.06.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи до 06.07.2020.

У судовому засіданні 06.07.2020 представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.07.2020 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2020, яку занесено до протоколу судового засідання оголошено перерву по розгляду справи до 13.07.2020.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представникiв сторiн, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення є державним господарським об`єднанням підприємств, створеним наказом Державного комітету України по зв`язку від 04.10.1991 № 102 "Про створення Концерну РРТ", заснованим на державній формі власності і належить до сфери управління Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Згідно статті 28 Закону України "Про телекомунікації" використання ресурсів телекомунікаційних мереж загального користування для потреб телебачення та радіомовлення здійснюється на договірних засадах відповідно до законодавства. Надання телекомунікаційних послуг для потреб телебачення і радіомовлення регулюється Законом України "Про телебачення і радіомовлення".

Статтею 63 Закону України "Про телекомунікації" встановлено, що умовою надання телекомунікаційних послуг є укладення договору між оператором, провайдером телекомунікацій і споживачем телекомунікаційних послуг відповідно до основних вимог до договору про надання телекомунікаційних послуг, установлених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації.

Концерн радіомовлення, радіозв`язку та телебачення включений до Реєстру операторів та провайдерів телекомунікацій згідно рішення НКРЗ від 07.12.2007 № 1019 "Про введення реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій", реєстраційний № 898.

Підприємство з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "НБМ" є власником ліцензії на мовлення телевізійних програм під логотипом "5" канал.

Позивач, з метою врегулювання договірних відносин щодо надання телекомунікаційних послуг, листом № 5400/4-07 від 01.12.2017 направив на адресу відповідача проект договору № 4-565 від 01.12.2017 про надання телекомунікаційних послуг у 2018 році.

Частинами третьою та четвертою статті 181 Господарського кодексу України, встановлено, що сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Відповідач листом № 263 від 15.12.2017 направив на адресу позивача протокол розбіжностей від 14.12.2017 до Договору № 4-565 від 01.12.2017 та додатку № 1 до Договору від 01.12.2017 № 4-565 від 01.12.2017 та підписані і скріплені печатками Договір від 01.12.2017 № 4-565 та Додаток № 1.

Відповідно до частини п`ятої статті 181 Господарського кодексу України, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Не погоджуючись з викладеними у протоколі розбіжностей умовами до договору № 4-565 з додатком № 1, позивач листом № 6032/9-07 від 28.12.2017 повідомив відповідача про неприйняття умов протоколу розбіжностей.

Позивач стверджує, що відповідач з 01.01.2018 по 31.12.2018 безперервно подавав вхідний сигнал до центру контролю і управління радіомовленням та телебаченням позивача, що, на його думку, є конклюдентними діями, які підтверджують факт укладення договору № 4-565 з додатком № 1 у запропонованій позивачем редакції.

Загальний порядок укладення договорів врегульований положеннями статей 640-646 Цивільного кодексу України та статтею 181 Господарського кодексу України. З аналізу перелічених норм суд вбачає, що за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). При цьому прийняттям пропозиції відповідно до частини другої статті 642 Цивільного кодексу України є також вчинення особою, яка одержала оферту, відповідних конклюдентних дій (зокрема, надання послуг, сплата коштів) у межах строку для відповіді. Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах (надіслання протоколу розбіжностей) не є акцептом, а є новою офертою.

З огляду на положення наведених правових норм, направлення відповідачем у встановлений законом строк з моменту отримання пропозиції позивача про укладення договору № 4-596 відповіді з протоколом розбіжностей, свідчить про неприйняття ним пропозиції позивача та надіслання нової пропозиції щодо укладення договору.

Оскільки умовами договору № 4-565 передбачалось надання телекомунікаційних послуг у період 01.01.2018 - 31.12.2018, суд встановив відсутність зі сторони відповідача конклюдентних дій у розумінні частини другої статті 642 Цивільного кодексу України, адже до надіслання зазначеної відповіді з протоколом розбіжностей від 15.12.2017 відповідач не вчинив жодних дій на виконання договору № 4-565 у запропонованій позивачем редакції.

Так, саме позивач, після отримання листа відповідача № 263 від 15.12.2017 разом із протоколом розбіжностей до договору № 4-565, підписаним відповідачем із застереженням, вчинив конклюдентні дії - розповсюджував програму відповідача за допомогою технічних засобів мовлення, тобто надавав телекомунікаційні послуги, що є предметом спірного договору.

Таким чином, твердження позивача про наявність з боку відповідача конклюдентних дій, які підтверджують факт прийняття умов договору № 4-565 у запропонованій позивачем редакції у вигляді безперервного подання відповідачем сигналу по кабелях до центру контролю і управління радіомовленням та телебаченням позивача є безпідставними.

При цьому положеннями статті 649 Цивільного кодексу України та статей 181, 187 Господарського кодексу України передбачено вирішення судом переддоговірних спорів лише у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом, окрім розбіжностей, які виникли при укладенні договору на підставі правового акту органа державної влади тощо.

Суд зазначає, що підстави для вирішення судами розбіжностей, які виникли між сторонами при укладенні договору № 4-565, відповідно до вимог наведених правових норм відсутні, оскільки відсутні обставини, згідно з якими укладення спірного договору є обов`язковим для сторін на підставі закону, акта органу державної влади чи місцевого самоврядування, визнання однієї зі сторін монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг) тощо.

З огляду на наведене, спірний договір від 01.12.2017 №4-565 був укладений та діяв на умовах та за договірними цінами, які були запропоновані відповідачем та визначені у протоколі розбіжностей від 14.12.2017, та продовжував діяти до закінчення строку його дії.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 910/16858/17.

Згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

У розумінні приписів ст. 15, ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, спосіб захисту повинен бути таким, що відповідає закону, змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення.

Водночас засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04. 2005, заява № 38722/02).

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Великою Палатою Верховного суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 було зроблено правовий висновок про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

У пункті 76 вищевказаної постанови також зазначено, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

Крім того, суд звертає увагу на те, що примусовий порядок укладення господарських договорів за рішенням суду регулюється статтею 187 Господарського кодексу України та статтею 649 Цивільного кодексу України, виходячи зі змісту яких і принципу свободи укладення договору, переддоговірні спори поділяються на спори про спонукання до укладення договору, якщо одна з сторін ухиляється від його укладення, та на спори з умов договору, коли сторони не врегулювали розбіжності щодо умов договору. При цьому можливість розгляду цих спорів в судовому порядку обумовлюються обов`язковістю договору.

Тобто, виходячи з норм чинного законодавства та усталеної судової практики, особа вправі звернутися до суду за захистом своїх прав на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України з позовом про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативно-правовим актом, що містить відповідний обов`язок.

У даній справі, що розглядається, позивачем визначено спосіб захисту свого права шляхом визнання укладеним договір №4-565 від 01.12.2017 року за цінами визначеними в Додатку №1 до договору, в редакції викладеній позивачем.

З урахуванням наведених вище обставин, суд прийшов до висновку, що такий спосіб захисту не є належним у розумінні положень чинного законодавства.

Отже, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним засобом юридичного захисту та не призводить до відновлення порушеного права.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні заявленої вимоги незалежно від інших встановлених обставин справи.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення.

При цьому, суд відзначає, що інші доводи та заперечення сторін не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови в позові, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

Керуючись статями 74, 129, 238 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог Концерну радіомовлення, радіозв`язку та телебачення відмовити.

2. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з п.п.17.5 п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 20.08.2020.

Суддя М.Є.Літвінова