ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа №634/291/17

адміністративне провадження №К/9901/62532/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Яковенка М. М.,

суддів - Дашутіна І. В., Шишова О. О.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 634/291/17

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сахновщинської районної ради Харківської області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду (у складі колегії суддів: Л. В. Любчик, О. І. Сіренко, Я. М. Макаренко) від 20 серпня 2018 року,

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сахновщинської районної ради Сахновщинського району Харківської області, у якому, після уточнення позовних вимог, просив:

- визнати неправомірними дії голови Сахновщинської районної ради Харківської області щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги, згідно з частиною одинадцятою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-ІІІ від 07 червня 2001 року (в редакції Закону № 1215-IV від 02 жовтня 2003 року) у розмірі десяти посадових окладів, при виході на пенсію ОСОБА_1 , звільненому на підставі розпорядження голови Сахновщинської районної ради Харківської області № 17-К від 31 березня 2014 року»;

- зобов`язати Сахновщинську районну раду Харківської області нарахувати та виплатити матеріальну допомогу, згідно з частиною одинадцятою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-111 від 07 червня 2001 року (в редакції Закону № 1215-IV від 02 жовтня 2003 року) у розмірі 10 посадових окладів, при виході на пенсію ОСОБА_1 , звільненому на підставі розпорядження голови Сахновщинської районної ради Харківської області № 17-К від 31 березня 2014 року.

2. Вимоги адміністративного позову мотивовано тим, що відповідач відмовляючи у здійсненні нарахування та виплаті позивачу при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію, одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів не вірно тлумачив норми чинного законодавства, діяв поза межами повноважень та у спосіб, що суперечить Конституції України та законам України та міжнародним правовим актам.

3. Рішенням Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 травня 2018 року задоволено позовні вимоги.

Визнано неправомірними дії голови Сахновщинської районної ради Харківської області щодо не нарахування та не виплати матеріальної допомоги, згідно з частиною одинадцятою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-111 від 07 червня 2001 року (в редакції Закону № 1215-IV від 02 жовтня 2003 року) у розмірі десяти посадових окладів, при виході на пенсію ОСОБА_1 , звільненого на підставі розпорядження голови Сахновщинської районної ради Харківської області №17-К від 31 березня 2014 року».

Зобов`язано Сахновщинську районну раду Харківської області нарахувати та виплатити матеріальну допомогу, згідно з частиною одинадцятою статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493-111 від 07 червня 2001 року (в редакції Закону № 1215-IV від 02 жовтня 2003 року) у розмірі 10 посадових окладів, при виході на пенсію ОСОБА_1 , звільненому на підставі розпорядження голови Сахновщинської районної ради Харківської області № 17-К від 31 березня 2014 року.

4. Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року скасовано рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 травня 2018 року та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

5. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, 28 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року, а рішення Сахновщинського районного суду Харківської області від 10 травня 2018 року залишити в силі.

6. Ухвалою Верховного Суду (склад колегії суддів: Бевзенко В. М., Данилевич Н. А., Желтобрюх І. Л.) від 03 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та установлено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 19 жовтня 2018 року.

7. 22 жовтня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

8. На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду № 752/0/78-20 від 07 травня 2020 року призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Бевзенка В. М., що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

9. Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 травня 2020 року, визначено склад колегії суддів: Яковенко М. М. - головуючий суддя, Дашутін І. В., Шишов О. О.

10. Ухвалою Верховного Суду справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Розпорядженням голови Сахновщинської районної ради Харківської області №33-К від 09 липня 2013 року позивача було призначено керуючим справами виконавчого апарату Сахновщинської районної ради та присвоєно 5-й ранг державного службовця.

12. Відповідно до розпорядження голови Сахновщинської районної ради Харківської області № 17-К від 31 березня 2014 року позивача було звільнено з посади керуючого справами виконавчого апарату Сахновщинської районної ради 02 квітня 2014 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію, статті 38 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

13. Згідно листа Лозівського об`єднаного управління Пенсійного Фонду України Харківської області від 27 січня 2017 року № 5/с-6 позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсія за віком, згідно статті 26 пункту1 статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 01 квітня 2014 року. Щодо розрахунку пенсії відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» то згідно наданих документів стаж державної служби ОСОБА_1 , станом на день подання заяви 03 квітня 2014 року, становить 15 років 6 місяців 1 день.

14. Відповідно до листа Сахновщинської районної ради Харківської області від 27 січня 2017 року за №1 4 позивачу було відмолено у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних посадових окладів з посиланням на Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

15. Не погодившись з рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права з цим позовом.

IІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

16. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що станом на дату винесення розпорядження про звільнення позивача з посади 31 березня 2014 року, діяла частина одинадцята стаття 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», яка передбачала право позивача на виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів, Сахновщинська районна рада Харківської області зобов`язана була виплатити позивачу одноразову грошову допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів.

17. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов протилежних висновків.

18. Враховуючи дату звільнення позивача та чинну (станом на 02 квітня 2014 року) редакцію Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», суд апеляційної інстанції прийшла до висновку, що на день звільнення позивача з посади в органах місцевого самоврядування він не мав права на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 посадових окладів, оскільки дана норма зазначеного закону була виключена.

19. При цьому, суд апеляційної інстанції вважав помилковими посилання суду першої інстанції на те, що спірні виплати підлягають нарахуванню позивачу у день винесення розпорядження про звільнення позивача з посади від 31 березня 2014 року згідно частини одинадцятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

20. Також суд апеляційної інстанції вважає помилковим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин статті 58 Конституції України та рішення Конституційного суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію у часі законів та інших нормативно-правових актів, оскільки на момент фактичного звільнення позивача з посади дія частини одинадцятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» припинилася в зв`язку із втратою нею чинності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

21. Скаржник у своїй касаційній скарзі не погоджуються з висновками суду апеляційної інстанції, вважає їх необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення у справі.

22. Позивач, наводить доводи аналогічні доводам адміністративного позову, відзиву на апеляційну скаргу, здійснює виклад обставин та надає їм відповідну оцінку, цитую норми процесуального та матеріального права, а також висловлює свою незгоду із оскаржуваним судовим рішенням, а тому повторному зазначенню не потребують.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

23. Враховуючи положення пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 460-ІХ, а також те, що касаційна скарга на судові рішення у цій справі була подана до набрання чинності цим Законом і розгляд їх не закінчено до набрання чинності цим Законом, Верховний Суд розглядає цю справу у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Отже, застосуванню підлягають положення КАС України у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року.

24. Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, у відповідності до частини першої статті 341 КАС України, виходить з наступного.

25. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26. Предметом розгляду даної справи є наявність або відсутність права у позивача на отримання матеріальної допомоги згідно частини одинадцятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» № 2493- III від 07 червня 2001 року в редакції Закону № 1215-IV від 02 жовтня 2003 року у розмірі 10 посадових окладів у зв`язку зі звільненням.

27. Правові, організаційні, матеріальні та соціальні умови реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, визначає загальні засади діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, їх правовий статус, порядок та правові гарантії перебування на службі в органах місцевого самоврядування визначає Закон України від 07 червня 2001 року № 2493-III «Про службу в органах місцевого самоврядування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2493-III).

28. Статтею 1 Закону № 2493-III передбачено, що Служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

29. Частиною першою статті 2 Закону № 2493-III передбачено, що Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

30. Частиною одинадцятою статті 21 Закону № 2493-III (в редакції чинній на час видання розпорядження) передбачено, що у разі звільнення з роботи в органах місцевого самоврядування у зв`язку з виходом на пенсію посадовим особам місцевого самоврядування виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів за наявності не менше 10 років стажу на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

31. Згідно з частиною тринадцятою статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (в редакції на момент прийняття розпорядження; далі - Закон № 3723-XII) державним службовцям у разі виходу на пенсію за наявності стажу державної служби не менше 10 років виплачується грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

32. Законом України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» виключено частину одинадцяту статті 21 Закону № 2493-III та частину тринадцяту статті 37 Закону № 3723-XII, якими було передбачено виплату спірної грошової допомоги.

33. Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи, та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ зміни, передбачені розділами II і III цього закону, набирають чинності з 01 квітня 2014 року.

34. Як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, що позивача звільнено розпорядженням голови Сахновщинської районної ради Харківської області № 17-К від 31 березня 2014 року з посади керуючого справами виконавчого апарату Сахновщинської районної ради 02 квітня 2014 року.

35. Отже, законодавством дійсно була передбачена виплата грошової допомоги, який звільнився у зв`язку з виходом на пенсію, однак Закон № 2493-III у редакції, яка була чинна на момент фактичного звільнення, не містив правових норм щодо виплати одноразова грошова допомога в розмірі 10 місячних посадових окладів.

36. Статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

37. У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

38. Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що у випадку, що розглядається, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час припинення трудових відносини з ОСОБА_1 , а саме 02 квітня 2014 року, про що безпосередньо зазначено в розпорядженні про звільнення позивача з посади.

39. При цьому, Верховний Суд зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент фактичного звільнення позивача з посади, виплату такої допомоги не передбачало.

40. Разом з тим, наявність умов на отримання ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів при звільненні, а саме право виходу на пенсію посадової особи місцевого самоврядування на момент звільнення з роботи та стаж на посадах в органах місцевого самоврядування чи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців не менше 10 років, на що в рішенні посилається суд першої інстанції, на думку колегії суддів не мають значення, оскільки на час фактичного звільнення з посади правова норма, якою передбачалася така виплата втратила чинність.

41. Враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції вважає підтримує висновок суду апеляційної інстанції про правомірну відмову відповідача у виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 10 місячних посадових окладів згідно частини одинадцятої статті 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та не може розглядатися як порушення принципу верховенства права.

42. Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, не спростованими доводами касаційної скарги, про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

43. Крім цього, колегія суддів наголошує, що до повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

44. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

45. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

46. Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом апеляційної інстанції під час розгляду та ухвалення оскаржуваного судового рішення, та їм була надана належна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального або процесуального права, у касаційній скарзі не наведено.

47. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі про відмову у задоволенні позовних вимог.

48. Згідно з пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

49. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

50. Отже, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

51. Відповідно до статті 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року у справі № 634/291/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач М. М. Яковенко

Судді І. В. Дашутін

О. О. Шишов