ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 826/13338/17

адміністративне провадження № К/9901/56098/18

Верховний Суд у складі колегія суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Рибачука А.І.,

суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/13338/17

за позовом Державної служби геології та надр України (далі - Держгеонадра) до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Кузьминецький цегляний завод» про припинення права користування надрами, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018, ухвалене у складі судді Катющенка В.П.

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Літвіної Н.М., суддів Федотова І.В., Сорочка Є.О., -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1. 17.10.2017 Держгеонадра звернулась до суду з позовом, у якому просило припинити право користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».

В обґрунтування позовних вимог Держгеонадра зазначило, що ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» було надано дозвіл на користування надрами від 14.10.2003 № 3247 з метою видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної на Кузьминецькому родовищі, до якого було укладено угоду про умови користування надрами. Позивач зазначив, що з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, у користувача надр виникають права і обов`язки, передбачені Кодексом України про надра та стверджує, що неподання звітності та непроведення повторної державної експертизи та оцінки запасів родовищ корисних копалин, є порушенням вимог, передбачених спеціальним дозволом та законодавством України, що є підставою для анулювання дозволу згідно із статтею 26 Кодексу України про надра та пункту 23 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.05.2011 № 615 (далі - Порядок № 615).

2. 01.02.2018 до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява представника відповідача - арбітражного керуючого Левицького А.О. про визнання позову, яку заявник обґрунтував тим, що з січня 2015 року засновниками ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» було прийнято рішення про ліквідацію вказаного товариства, і, починаючи з 2015 року, ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» не здійснює своєї діяльності, корисні копалини не видобуває і не має для цього належних виробничих потужностей.

3. Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 29.03.2018 прийняв визнання відповідачем позову в повному обсязі, задовольнив позовні вимоги: припинив право користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247, наданого на видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної на Кузьминецькому родовищі, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».

4. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси - ОСОБА_1 , звернувся до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018.

5. Київський апеляційний адміністративний постановою від 12.06.2018 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. 12.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018, ухвалити нове рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог.

7. Верховний Суд ухвалою від 19.07.2018 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

8. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18.06.2019 № 757/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями у зв`язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Гімона М.М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 №14), що унеможливлює його участь у розгляді даної справи.

9. Протоколом розподілу справи від 19.06.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А.І. - головуючий суддя, судді: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.

10. Ухвалою судді Верховного Суду від 20.06.2019 прийнято зазначену справу до провадження.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Суди встановили, що на підставі наказу від 17.01.2014 № 11 Держгеонадра продовжило ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» дію спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247 з метою видобування суглинків та глин, придатних для виробництва цегли керамічної на Кузьминецькому родовищі, що розташоване в 1,0 км на північному сході від с. Кузьминці Кагарлицького району Київської області.

В угоді про умови користування надрами від 27.02.2014 № 3247 передбачено обов`язок надрокористувача подавати до Державного науково-виробничого підприємства «Державний інформаційний геологічний фонд України» щорічні звіти відповідно до форми державної статистичної звітності, а також до статистичних та інших державних органів встановленої законодавством звітності.

Згідно з інформацією, наданою Державним науково-виробничим підприємством «Державний інформаційний геологічний фонд України» у листі від 13.01.2016 № 02/302-0024, відповідач не подавав інформацію щодо руху запасів.

Державна комісія України по запасах корисних копалин у листі від 15.02.2016 № 87/07-1 повідомила Держгеонадра про неподання відповідачем на повторну державну експертизу матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин.

07.04.2016 Держгеонадра направила на адресу відповідача лист за № 6073/13/14-16, у якому просила у місячний термін повідомити Держгеонадра про дату розгляду Державною комісією України по запасах корисних копалин поданих надрокористувачем матеріалів геолого-економічної оцінки родовища корисних копалин (Кузьминецьке) для повторної державної оцінки.

Наказом Держгеонадра від 01.09.2016 № 287 у зв`язку з виявленими порушеннями, відповідачу було надано 30 календарних днів для їх усунення.

Про прийняття вказаного наказу позивач повідомив відповідача листом від 03.10.2016 № 18571/1/13/14-16.

19.12.2016 позивачем прийнято наказ № 489 про зупинення дії спеціального дозволу від 14.03.2003 № 3247, яким зупинено дію вказаного дозволу ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» та надано 30 календарних днів для усунення порушень.

Про прийняття вказаного рішення позивач повідомив відповідача листом від 27.12.2016 р№ 24424/13/14-16.

03.04.2017 на адресу відповідача позивачем направлено лист відповідачу з проханням надати до Держгеонадр України у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання листа власну позицію (згоду/незгоду) на припинення права користування надрами Кузьминецького родовища, згідно із спеціальним дозволом від 14.10.2003 № 3247. Однак, вказаний лист було проігноровано відповідачем.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом про припинення права користування надрами.

Також судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час розгляду справи в судах вказаних інстанцій ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» перебувало в процедурі банкрутства (справа № 911/2672/17).

Зі змісту ухвали Господарського суду Київської області від 23.01.2018 у справі № 911/2672/17 видно, що виконання обов`язків ліквідатора/керівника ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» покладено на арбітражного керуючого Левицького А.О . При цьому, відсторонено ОСОБА_3 від виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» та припинено повноваження ОСОБА_4 як керівника.

Згідно із наказом від 24.01.2018 № 1 Левицький А.О. приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».

Наказом від 24.01.2018 № 2 відсторонив ОСОБА_3 від виконання обов`язків ліквідатора ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

12. Приймаючи визнання відповідачем позову у повному обсязі та задовольняючи позовні вимоги Держгеонадра, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині дотримання вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр. За таких обставин дії відповідача щодо визнання позову не суперечать закону і не порушують чиї - небудь права, свободи або інтереси.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

13. Касаційна скарга мотивована, зокрема тим, що введена у рамках справи про банкрутство процедура розпорядження майном не зупиняє господарської діяльності ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». ОСОБА_1 посилається на те, що ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» не знав про наявність спору щодо припинення права користування надрами шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами. Також, скаржник у касаційній скарзі вказує на неналежне виконання обов`язків ліквідатора/керівника арбітражним керуючим Левицьким А.О. від імені ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», який без повідомлення кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», замість подання заперечень на позов Держгеондра, подав заяву про визнання позову, призвело до порушень прав та законних інтересів вказаного суб`єкта господарювання, оскільки унеможливило здійснення господарської діяльності.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

14. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи із меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України [в редакції до набрання чинності змінами, внесеними Законом України від 15.01.2020 № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справі»; (далі - Закон № 460-IX)], колегія суддів виходить із такого.

15. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. Спірні правовідносини, що склались між сторонами регулюються Конституцією України, Кодексом України про надра, завданням якого є регулювання гірничих відносин з метою забезпечення раціонального, комплексного використання надр для задоволення потреб у мінеральній сировині та інших потреб суспільного виробництва, охорони надр, гарантування при користуванні надрами безпеки людей, майна та навколишнього природного середовища, а також охорона прав і законних інтересів підприємств, установ, організацій та громадян.

17. Надра є виключною власністю Українського народу і надаються тільки у користування (частина перша статті 4 Кодексу України про надра).

18. Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу України про надра користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни.

19. Згідно зі статтею 14 наведеного Кодексу надра надаються у користування, зокрема, для видобування корисних копалин.

20. Частиною першою статті 19 Кодексу України про надра визначено, що надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

21. Згідно зі статтею 16 Кодексу України про надра спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених Кабінетом Міністрів України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр або Радою міністрів Автономної Республіки Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території Автономної Республіки Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

22. Відповідно до частини другої статті 16 Кодексу України про надра та частини першої статті 14 Закону України від 12.07.2001 № 2665-III «Про нафту і газ» Кабінет Міністрів України постановою від 30.05.2011 № 615 «Про затвердження Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами» затвердив Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами (далі - Порядок № 615), який регулює питання надання спеціальних дозволів на користування надрами у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, а також визначає процедуру продовження строку дії, переоформлення, видачі дубліката, зупинення дії чи анулювання дозволу та внесення до нього змін.

23. Права та обов`язки користувачів надр визначені у статті 24 Кодексу України про надра, згідно із якою користувачі надр зобов`язані:

1) використовувати надра відповідно до цілей, для яких їх було надано;

2) забезпечувати повноту геологічного вивчення, раціональне, комплексне використання та охорону надр;

3) забезпечувати безпеку людей, майна та навколишнього природного середовища;

4) приводити земельні ділянки, порушені при користуванні надрами, в стан, придатний для подальшого їх використання у суспільному виробництві;

4-1) надавати та оприлюднювати інформацію про загальнодержавні та місцеві податки і збори, інші платежі, а також про виробничу (господарську) діяльність, необхідну для забезпечення прозорості у видобувних галузях, відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;

5) виконувати інші вимоги щодо користування надрами, встановлені законодавством України та угодою про розподіл продукції.

Права та обов`язки користувача надр виникають з моменту отримання спеціального дозволу на користування надрами, а в разі надання права користування надрами на умовах угод про розподіл продукції - з моменту набрання чинності такою угодою, якщо інше не передбачено цією угодою.

24. Право користування надрами припиняється у разі:

1) якщо відпала потреба у користуванні надрами;

2) закінчення встановленого строку користування надрами;

3) припинення діяльності користувачів надр, яким їх було надано у користування;

4) користування надрами з застосуванням методів і способів, що негативно впливають на стан надр, призводять до забруднення навколишнього природного середовища або шкідливих наслідків для здоров`я населення;

5) використання надр не для тієї мети, для якої їх було надано, порушення інших вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр;

6) якщо користувач без поважних причин протягом двох років, а для нафтогазоперспективних площ та родовищ нафти та газу - 180 календарних днів не приступив до користування надрами;

7) вилучення у встановленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

Право користування надрами припиняється органом, який надав надра у користування, а у випадках, передбачених пунктами 4, 5, 6 цієї статті, у разі незгоди користувачів, - у судовому порядку. При цьому питання про припинення права користування земельною ділянкою вирішується у встановленому земельним законодавством порядку.

Законодавством України можуть бути передбачені й інші випадки припинення права користування надрами (частини перша - третя статті 26 Кодексу України про надра).

25. У справі, яка розглядається, суди встановили, що підставою для звернення Держгеонадра до суду з даним адміністративним позовом про припинення ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» права користування надрами стали ті обставини, що відповідачем не було подано матеріалів геолого-економічної оцінки відповідних родовищ корисних копалин на повторну державну експертизу, як це передбачено пунктом 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.1994 №865 (далі - Положення № 865) та не вчинялись дії по їх наданню у строк, який визначався у вимогах Держгеонадра від 07.04.2016, 01.09.2016, 19.12.2016.

26. З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати на те, що відповідно до частини першої статті 45 Кодексу України про надра для визначення промислової цінності родовищ і оцінки запасів корисних копалин по кожному родовищу встановлюються кондиції на мінеральну сировину, що становлять сукупність вимог до якості і кількості корисних копалин, гірничо-геологічних та інших умов розробки родовища. Запаси корисних копалин розвіданих родовищ, а також запаси корисних копалин, додатково розвіданих у процесі розробки родовищ, підлягають експертизі та оцінюються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

27. На реалізацію наведеної вище норми Кодексу України про надра Кабінет Міністрів України постановою від 22.12.1994 N 865 «Про затвердження Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин» затвердив Положення № 865, яке визначає порядок і умови проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин.

28. Пунктом 25 Положення № 865 [у редакції чинній до 26.03.2008, до змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 N 264 «Про заходи щодо справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин» (далі - постанова № 264)] було передбачено, що повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться обов`язково у тому разі, коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими ДКЗ, або якщо списані та передбачені до списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством.

Повторна і додаткова експертиза та оцінка запасів корисних копалин проводиться у порядку, передбаченому цим Положенням.

29. Постановою № 264, зокрема були внесені зміни до пункту 25 Положення № 865 та викладено його у наступній редакції: «Повторна державна експертиза та оцінка запасів родовищ корисних копалин проводиться через кожні п`ять років експлуатації ділянки надр, а також у разі:

- коли перегляд вимог стандартів і технічних умов щодо кількості або якості корисних копалин, технології їх переробки призводить до зменшення сумарних розвіданих запасів більш як на 20 відсотків або зростання їх обсягу більш як на 50 відсотків. Запаси родовищ, що розробляються, підлягають повторній експертизі та оцінці, якщо внаслідок гірничодобувних або додаткових геологорозвідувальних робіт сумарні розвідані запаси зростають більш як на 50 відсотків порівняно з раніше оціненими Державною комісією по запасах корисних копалин або якщо списані та передбачені для списання розвідані запаси як такі, що не підтвердилися чи недоцільні для видобутку за техніко-економічними умовами родовищ, перевищують нормативи, встановлені законодавством;

- коли різниця у розмірі становить понад 20 відсотків порівняно з фактичними техніко-економічними та фінансовими показниками господарської діяльності, пов`язаної з видобуванням корисних копалин, а також коли зміни в технологічних схемах призводять до такої різниці».

30. В подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 № 1236 «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» (далі - постанова № 1236) постанову № 264 визнано такою, що втратила чинність.

31. Відповідно до положень пункту 32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 № 870 визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування.

32. З прийняттям постанови № 1236 зміни та доповнення до Положення № 865 не вносились, попередня редакція пункту 25 Положення № 865 не відновлювалась.

33. Відновлення чинності пункту 25 Положення № 865 мало місце лише у грудні 2017 року з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2017 № 1108 «Про внесення зміни до пункту 25 Положення про порядок проведення державної експертизи та оцінки запасів корисних копалин», якою пункт 25 Положення № 865 викладено у новій редакції.

34. Оскільки станом на час ухвалення Держгеонадра наказів від 01.09.2016 № 287, від 19.12.2016 № 489 пункт 25 Положення № 865, яким визначався обов`язок користувача нарами у проведенні повторної державної експертизи та оцінці запасів родовищ корисних копалин був нечинним, то фактично відсутні підстави вважати, що у позивача існувала необхідність їх проведенні та, відповідно, у позивача були відсутні правові підстави для встановлення відповідачу терміну для усунення порушень законодавства про надра, а отже фактично відсутні підстави вважати, що відповідач допустив порушення умов користування надрами.

35. Такий висновки узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі П/811/112/17, від 27.02.2020 у справі № 804/8510/16.

36. Приймаючи визнання відповідачем позову у повному обсязі та задовольняючи позовні вимоги Держгеонадра, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем не було забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині дотримання вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр. За таких обставин суди прийшли до висновку, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать закону і не порушують чиї - небудь права, свободи або інтереси.

37. Так, положеннями частини четвертої статті 189 КАС України встановлено, що у разі визнання позову відповідачем повністю або частково суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову повністю або у відповідній частині вимог.

38. Натомість, у частинах п`ятій - шостій статті 189 КАС України передбачено, що суд не приймає визнання позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії відповідача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

39. Проте, з наведеного вище слідує, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що відповідачем не було забезпечено виконання вимог чинного законодавства в частині дотримання вимог, передбачених спеціальним дозволом на користування ділянкою надр, не ґрунтуються на правильному розумінні закону. А відтак у суду першої інстанції не було достатніх підстав для задоволення позову за заявою відповідача про визнання позову.

40. Разом з цим, колегія суддів зазначає, що до Київського апеляційного адміністративного суду із апеляційної скаргою на рішення суду першої інстанції звернувся ОСОБА_1 , який не брав участі у справі, але вважає, що оскаржуваним рішенням порушено його права та інтереси.

41. Стверджуючи про наявність права на оскарження рішення суду першої інстанції апелянт зазначає, що він є засновником - учасником ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» з розміром частки 80 %, а тому припинення права користування надрами, шляхом анулювання спеціального дозволу на користування надрами від 14.10.2003 № 3247, виданого ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», унеможливлює здійснення господарської діяльності останнього, а тому порушує права та законні інтереси, як товариства, так і його учасників і кредиторів.

42. З цього приводу колегія суддів зазначає, що право на апеляційне оскарження визначене у статті 293 КАС України, за правилами частини першої якої особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

43. Наслідки відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати, або питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося оскаржуваним рішенням, визначені у статті 305 КАС України.

44. Колегія суддів наголошує на тому, що неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

45. У Рішенні від 01.12.2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

46. При цьому особа на власний розсуд визначає, чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки цієї особи у сфері публічно-правових відносин.

47. З цього випливає, що звернення до суду, в тому числі й до суду апеляційної інстанції, є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не виключно способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

48. У пункті 4.4 наведеного вище рішення Конституційного Суду України зазначено, що акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства.

При цьому порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі третіми особами, прав чи охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

49. За загальним правилом учасники товариства мають право брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому законом та статутом товариства.

50. Водночас, відповідно до частини другої статті 4 Закону України від 14.05.1992 № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на час виникнення спірних відносин) арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) з моменту винесення ухвали (постанови) про призначення його арбітражним керуючим (розпорядником майна, керуючим санацією, ліквідатором) до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства - боржника. Одна і та ж особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Закону.

51. Сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (частина перша та третя статті 55 КАС України).

52. За встановлених у справі обставин, з моменту прийняття ухвали Господарського суду Київської області від 23.01.2018 Левицький А.О. є одночасно ліквідатором та директором ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», тобто особою, яка відповідно до вимог статті 55 КАС України має право на представництво інтересів відповідача в суді.

53. Разом з цим, із апеляційної скаргою звернувся ОСОБА_1 , в якій він зазначає, що він є одним із засновників ТОВ «Кузьминецький цегляний завод».

54. Колегія суддів звертає увагу на справу «Camberrow MM5 AD against Bulgaria» (заява № 50357/99), у якій Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив: «Суд також нагадує, що зневажання правосуб`єктності компанії стосовно того питання, чи є вона «особою», яка безпосередньо постраждала, буде виправданим лише за виняткових обставин, зокрема, коли буде прямо встановлено, що для компанії є неможливим звернення до Суду через органи, створені згідно з її статутом, або - у випадку ліквідації або банкрутства - через її ліквідаторів або конкурсних керуючих (справа Agrotexim and Others v. Greece)».

55. Разом з тим у цій же справі ЄСПЛ нагадав загальне правило про можливість подавати скарги від імені компанії органами, уповноваженими представляти їх на підставі установчих документів, або особами, уповноваженими діяти при ліквідації або банкрутстві організації. Проте, визнаючи наявність у цій справі виняткових обставин, які дозволяють розглядати як потерпілого («жертву порушення») не банк, а компанію, яка є його основним акціонером, ЄСПЛ кваліфікував як причину звернення зі скаргою сукупність подій, які привели спочатку до призначення в банк тимчасової адміністрації, а потім і конкурсного керуючого. Скарга була подана з приводу дій саме цих осіб. Хоча формально представляти банк могли тільки тимчасова адміністрація і конкурсний керуючий, через конфлікт інтересів між банком і цими особами дії останніх не повинні розглядатися як дії від імені банку.

56. Таким чином, суду апеляційної інстанції перед розглядом апеляційної скарги ОСОБА_1 необхідно було встановити на підставі належних доказів статус цієї фізичної особи, її права та інтереси в аспекті господарських правовідносин ТОВ «Кузьминецький цегляний завод», на які вказує апелянт та чи є вони тотожними з правами та інтересами ТОВ «Кузьминецький цегляний завод» у спірних правовідносинах.

57. Суд касаційної інстанції позбавлений можливості згідно з частиною другою статті 341 КАС України встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

58. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

59. Відповідно до частини четвертої наведеної статті, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

60. Колегія суддів приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема, ним не було встановлено обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, у зв`язку з чим справа підлягає направленню до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

61. Під час нового розгляду справи суду на підставі належних та допустимих доказів потрібно встановити чим обґрунтовує і доводить апелянт наявність порушеного права та інтересу оспорюваним ним рішення суду першої інстанції, а відповідно наявність у нього права на апеляційне оскарження рішення у цій справі.

Керуючись статтями 345, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2018 у справі № 826/13338/17, а справу за позовом Державної служби геології та надр України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кузьминецький цегляний завод» про припинення права користування надрами - направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

СуддіА.І. Рибачук А.Ю. Бучик Л.В. Тацій