ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2020 справа № 914/801/20

За позовом: Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», м.Київ,

до відповідача: фізичної особи ОСОБА_1 , м. Львів,

про стягнення 195'140,13 грн.,

Суддя Яворський Б.І.,

при секретарі Муравець О.М.

Представники сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився.

Відводів складу суду сторонами не заявлялося.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до фізичної особи Ботяновської Ірини Ігорівни про стягнення 195'140,13 грн. заборгованості за кредитним договором №LVF2LON06939 від 12.12.2016, з яких: 69'570,66 грн - заборгованість за кредитом, 125'569,47 грн. пеня за несвоєчасне повернення кредиту.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 06.04.2020 справу № 914/801/20 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

У зв`язку з тим, що відповідач - Ботяновська І.І. є фізичною особою, 08.04.2020 Господарським судом Львівської області у відповідності до ч.6 ст.176 ГПК України надіслано запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України у Львівській області з метою встановлення зареєстрованого місця проживання вказаної особи. 16.04.2020 від відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУ ДМС України у Львівській області надійшла відповідь на запит суду, у якій вказано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.04.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 14.05.2020, надано відповідачу строк на подання відзиву - протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі

14.05.2020 позивач подав на електронну адресу суду клопотання (вх.№17701/20) про розгляд справи без участі представника за наявними в матеріалах справи доказами.

Ухвалою від 14.05.2020 суд відклав судове засідання на 04.06.2020.

03.06.2020 позивач скерував на адресу суду заяву про розгляд справи без участі представника.

04.06.2020 відповідач скерував на адресу суду клопотання (вх.№19102/20) про застосування строку позовної давності до заявлених у даній справі позовних вимог.

Приймаючи до уваги продовження Кабінетом Міністрів України на усій території України карантинних заходів, суд ухвалою від 04.06.2020 суд задоволив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 25.06.2020, а згодом суд задоволив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 04.08.2020. При цьому суд керувався нормами п.4 ч.2 Прикінцевих положень ГПК України, згідно з яким процесуальні строки продовжуються на період карантину в силу закону, а також враховував принцип «розумного строку» тривалості провадження.

25.06.2020 відповідач на електронну адресу суду та додатково на електронний суд подав відзив на позовну заяву (вх.№20578/20, №20580/20), у якому зазначив, що строк кредитування за договором закінчився 08.12.2017, тому, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 у справі №904/1299/18, вимогу про стягнення пені вважає безпідставною, оскільки така нарахована позивачем після спливу встановленого договором строку кредитування. Щодо стягнення суми заборгованості за кредитом не заперечив.

17.07.2020 року набрав чинності Закон України від 18 червня 2020 року № 731-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 731-ІХ), у прикінцевих та перехідних положеннях якого зазначено, що процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 4 розділу X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України, пункту 3 розділу XII «Прикінцеві положення» Цивільного процесуального кодексу України, пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом, тобто 06.08.2020.

Ухвалою від 04.08.2020 суд задоволив клопотання позивача про відкладення розгляду справи та відклав судове засідання на 13.08.2020, явка сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась.

06.08.2020 позивач скерував до суду відповідь на відзив (вх.№23577/20).

Представник позивача у судове засідання 13.08.2020 не з`явився, 12.08.2020 на електронну адресу суду подав заяву про розгляд справи без участі представника банку та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просив їх задоволити.

Відповідач у жодне судове засідання не з`явився, у відзиві на позов вимоги позивача заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов.

Таким чином, оскільки явка учасників процесу у судове засідання 13.08.2020 не визнавалася обов`язковою, відповідача було належним чином повідомлено про судові засідання, на засадах відкритості та гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для можливості захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч.9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

У судовому засіданні 13.08.2020 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Ботяновська Ірина Ігорівна зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності з 11.02.2002, а 21.06.2019 припинила свою господарську діяльність.

12 грудня 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є АТ КБ «Приватбанк») та фізичною особою ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № LVF2LON06939 з додатком №1, за умовами якого позивач зобов`язався надати відповідачу кредит шляхом відкриття невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії в розмірі 100'001,00 гривня, у тому числі у розмірі 94'254,29 грн. на реструктуризацію заборгованості за умовами та правилами надання банківських послуг №39473948 (кредитний ліміт на поточний рахунок), укладеним між банком та ТОВ «Укрвудіндастрі», з кінцевим терміном погашення 08.12.2017 та сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 32% річних.

Відповідно до договору про внесення змін №1 до умов та правил надання банківських послуг від 12.12.2016 ТОВ «Укрвудіндастрі» (позичальника) представляє директор ОСОБА_1

Ліміт кредитування на конкретну дату визначається сумою кредитних коштів, яка у цю дату може знаходитися в користуванні позичальника. Поточний ліміт встановлюється згідно з графіком зменшення поточного ліміту, зазначеним у додатку №1 до цього договору (п.А.2.1 договору).

Відповідно до п.А.3 договору термін повернення кредиту згідно з графіком зменшення поточного ліміту (додаток №1 до цього договору). Згідно зі ст.ст. 212, 651 ЦКУ у разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток №1 до цієї додаткової угоди) понад 30 днів: датою погашення заборгованості є 31-й день. Вся заборгованість по кредиту, починаючи з наступного дня, який слідує за днем повернення кредиту (32-ий день) рахується простроченою. Позичальник сплачує банку штраф у розмірі 1'160,58 грн.

Згідно п.А.7 договору у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,178% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору, відповідач зобов`язується повернути отриманий кредит та сплатити проценти у встановлений цим договором терміни, а також виконати інші зобов`язання, згідно цього договору в повному обсязі.

Згідно п.6.4 договору нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених п.п. 6.1, 6.2. 6.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником.

Термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п.6.7 договору).

Строк дії договору визначений п.7.1 договору: цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що позичальник свої зобов`язання, передбачені пунктом 1.1 кредитного договору, не виконав, станом на 08.12.2017 року відповідачем не сплачено основний борг за кредитним договором у розмірі 69'570,66 грн.

За неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань позивачем нараховано 125'569,47 грн. пені на основний борг (тіло кредиту), які просить стягнути з відповідача.

У матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем умов кредитного договору та вимог банку.

У поданому суду відзиві на позов будь-яких заперечень щодо розміру заборгованості за тілом кредиту відповідачем не надано, а нарахування пені вважає безпідставною. Також відповідач просить суд застосувати позовну давність до заявлених у справі вимог.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно п.1 ч.1 ст.20 ГПК України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо сторонами цього основного зобов`язання є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці. У цьому випадку суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи. (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/1733/18 (провадження № 12-170гс18)).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини (ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із виконанням зобов`язань на підставі укладеного кредитного договору № LVF2LON06939 від 12.2.2016 з додатком №1 щодо своєчасного повернення кредиту.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормами частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов`язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов`язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов`язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов`язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі, у якому передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст. 345 ГК України, ст. 1055 ЦК України).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобовязання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 526 ЦК України та ст.193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).

За приписами ст.599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що всупереч умовам договору, відповідач не здійснив погашення суми заборгованості по кредиту у встановлені договором строки та розмірі, чим порушив взяті на себе договірні зобов`язання.

З огляду на наведене, кредитний договір в силу положення п.7.1 є чинним, відтак позовні вимоги про стягнення основного боргу (тіла кредиту) у розмірі 69'570,66 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

У відповідача виникла заборгованість за кредитом, що не заперечується ним у відзиві, тому вимога про стягнення 69'570,66 грн. заборгованості за кредитом є правомірною.

Щодо нарахованої позивачем пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором у розмірі 125'569,47 грн. суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до умов Кредитного договору, зокрема п.А.7, у випадку порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,178% від суми залишку непогашеної заборгованості за кожен день прострочки.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 зазначеного Закону.

Таким чином законодавець встановив обмеження щодо розміру пені, тому відповідач у зв`язку з несвоєчасним поверненням кредиту за кредитним договором повинен сплатити пеню у розмірі, що не перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який стягується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У п.6.4 договору сторони передбачили, що нарахування неустойки за кожен випадок порушення зобов`язань, передбачених п.6.1, 6.2. 6.3 цього договору, здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником.

З огляду на викладене, суд не погоджується з наведеним розрахунком, оскільки при розрахунку пені на основний борг (тіло кредиту) позивач неправильно визначив розмір -0,178%, а не подвійну облікову ставку НБУ. Крім того, позивач не вірно визначив та періоди нарахування пені. Зокрема, здійснюючи розрахунок пені позивач не врахував періоди сплати та величини простроченого боргу, починаючи з травня 2017 року. Такий розрахунок мав наслідком надмірне та помилкове нарахування пені. Так, виходячи з графіку зменшення поточного ліміту (а.с. 19) та розрахунку заборгованості (а.с.20), станом на 19.05.2017 заборгованість за тілом кредиту становила 11'098,73 грн. і зростала щомісячно до грудня 2017 року на суми, вказані у графіку. Тільки 09.12.2017 заборгованість за тілом кредиту стала 69'570,66 грн., і при розрахунку пені позивач цього не врахував.

Таким чином, за розрахунком суду обґрунтованим розміром пені на основний борг (тіло кредиту) є 56'678,54 грн. Відтак в задоволенні вимог про стягнення 68'890,93 грн. пені на основний борг слід відмовити. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.07.2020 у справі №910/20186/15).

При цьому, судом не приймаються заперечення відповідача щодо неправомірності нарахування позивачем пені, оскільки зазначені нарахування позивачем були здійснені у відповідності до п. А.7 та п. 6.4 кредитного договору.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивачем безпідставно нараховано пеню, оскільки така нарахована після спливу строку кредитування (10.12.2017-27.02.2020). При цьому відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц та постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.07.2019 у справі №904/1299/18.

Суд не бере до уваги доводи відповідача про застосування у даній справі висновків, викладених у вищенаведених постановах, оскільки у цих справах судами встановленні обставини про неможливість нарахування відсотків по кредиту та пені за несвоєчасне повернення відсотків, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги, згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України, що не свідчить про аналогічність обставин у вказаних справах та у справі, яка розглядається, адже тут йде мова про нарахування пені не на відсотки, а на тіло кредиту.

Щодо позовної давності до позовних вимог.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з нормами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 ЦК встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

За умовами п. 6.7 договору сторони погодили та збільшили термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки-пені, штрафів тривалістю 15 років. Відтак заява про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжними дорученнями №BOJ60B2UBN від 10.02.2020 на суму 2'717,20 грн. та №1 від 10.03.2020 на суму 209,90 грн.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому з відповідача слід стягнути на користь позивача 1'893,74 грн. судового збору.

Керуючись статтями 2, 3, 12, 13, 20, 42, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Ботяновської Ірини Ігорівни ( АДРЕСА_1 ; ідент. код НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 69'570,66 грн. заборгованості за кредитом, 56'678,54 пені за несвоєчасне повернення кредиту та 1'893,74 грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено 14.08.2020.

Суддя Б.І. Яворський