ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2020 р. Справа № 914/2150/18

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді: Данко Л.С.,

суддів: Кравчук Н.М.,

Кордюк Г.Т.,

секретар судового засідання: Харів М.Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус +», вх. № ЗАГС 01-05/1457/20 від 16.04.2020 року,

на рішення Господарського суду Львівської області від 23 березня 2020 року (повне рішення складено 26.03.2020, м. Львів, суддя Крупник Р.В.)

у справі № 914/2150/18,

порушеній за позовом

позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус +», м. Харків,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державний реєстратор - приватний нотаріус Корпало Г.В., м. Львів,

про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За участю представників:

від апелянта/відповідача: Шимборська Олександра Андріївна, ордер серії ВС № 1029987 від 13.07.2020 на надання правничої допомоги ТОВ «Оптімус+», на підставі договору про надання безоплатної правової допомоги № 10 від 19.05.2020, посвідчення адвоката № 00068 видане 30 січня 2015 Радою адвокатів Львівської області.

від позивача: Ревко Сергій Володимирович, ордер серії ЧН № 090759, діє на підставі договору про надання правової допомоги № б/н від 20.12.2019, посвідчення адвоката № 000555 видане 30.11.2018 Радою адвокатів Чернігівської області.

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: не прибув,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів даної справи, 19 листопада 2018р. за вхідним № 2284, ПАТ «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до ТОВ «Оптімус+» про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину (том І, а.с. 8-16).

За наслідками першого розгляду даної справи Господарським судом Львівської області, 18.03.2019 року було постановлено рішення у справі №914/2150/18 (суддя - Синчук М.М.), яким у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю (том І, а. с. 156-164), при цьому, суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 203, 204, 215, 207, 638 ЦК України, ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 71-78 ГПК України, зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем, який набув майно відповідно до договору і підстави нікчемності правочинів, зазначені у ст. 38 України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не підлягають застосуванню, а також, що позивач не обгрунтував правових підстав позову, зокрема, що до матеріалів справи не долучено звіт про належну оцінку та протокол № 86/1, на які останній посилався як на підтвердження своїх позовних вимог.

ПАТ «БГ Банк» не погодився з зазначеним судовим рішенням суду першої інстанції, 02.05.2019 р. подав до Західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (том І, а. с. 173-183).

Як вбачається з матеріалів справи, при первинному розгляді даної справи, ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 07 травня 2019 р. (судді - Скрипчук О.С., Дубник О.ГІ., Зварич О.В.) поновлено апелянту строк на оскарження судового рішення, відкрито апеляційне провадження, ухвалою цього ж суду від 20.05.2019 р. призначено дану справу № 914/2150/18 до розгляду. Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2019 р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача державного реєстратора - приватного нотаріуса Корпало Галину Василівну (том І, а. с. 171-172, 197, 202-203).

За наслідками першого розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, Західний апеляційний господарський суд 25.06.2019 р. постановив рішення у справі № 914/2150/18, яким у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «БГ Банк» відмовлено, рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2019р. залишено без змін (том І, а. с. 216 - 224).

Як вбачається з мотивувальної частини постанови у даній справі, суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції та, не змінюючи рішення, виходив з того, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, який не призведе до відновлення порушених прав позивача, належним способом захисту інтересів позивача, на переконання суду апеляційної інстанції, є визнання права власності на нежитлові приміщення. А так як резолютивна частина рішення суду першої інстанції була правильною, суд апеляційної інстанції зазначивши «власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи», залишив рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2019 р. без змін.

ПАТ «БГ Банк» 27.07.2019 р. подав, через Західний апеляційний господарський суд, касаційну скаргу (том ІІ, а. с. 1-4) на рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, просив скасувати вказані судові рішення, а дану справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

16 жовтня 2019 року Верховний Суд у справі №914/2150/18 у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (Огородніка К.М. - головуючого, Ткаченко Н.Г., Львов Б.Ю.) прийняв постанову, якою касаційну скаргу ПАТ «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» задовольнив, постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 р. та рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2019 р. у справі №914/2150/18 скасував, справу №914/2150/18 направив до Господарського суду Львівської області на новий розгляд (том ІІ, а. с. 48-60).

Підставою для скасування Верховним Судом рішення Господарського суду Львівської області від 18.03.2019р. та постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 р. у справі № 914/2150/18, було те, що суди першої та апеляційної інстанцій неповно і всебічно з`ясували обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у постанові Верховного Суду, якою скасовано судові рішення по даній справі, зокрема, вказано, що у цій справі позивачем заявлено вимоги не про визнання правочину нікчемним, а про застосування наслідків нікчемності правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, натомість суд першої інстанції обмежився тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, втім не перевірив доводів позивача з огляду на норми про нечинність правочинів, встановлені спеціальним законом - Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». А суд апеляційної інстанції, не з`ясувавши обставин набуття відповідачем спірного майна та не перевіривши доводів позивача дійшов висновку про неналежний спосіб захисту. При цьому не взяв до уваги, що відповідно до статей 3, 37, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно, яке є об`єктом правочинів, визнаних нікчемними Фондом гарантування вкладів, може бути повернуто у примусовому порядку лише на підставі рішення суду. Отже, для застосування наслідків нікчемного правочину, банк, як сторона правочину, повинен звернутися з відповідним позовом до суду. Як вказав Верховний Суд у постанові, що крім того, у цій справі суд апеляційної інстанції, зазначивши, що рішення суду першої інстанції необґрунтоване, в порушення частин 1, 2 статті 269 ГПК України не дав власної належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, не підтвердив висновків суду першої інстанції, що призвело до порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до статті 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, під час нового розгляду справи, за результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 914/2150/18 було передано на розгляд судді Крупнику Р.В. (том ІІ, а. с. 87).

При повторному розгляді даної справи, ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.12.2019 р., суд прийняв справу № 914/2150/18 до розгляду, розгляд справи ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 18.12.2019р. (том ІІ, а. с. 88-87). Вказану ухвалу суду було надіслано: позивачу - на 2 адреси (м. Київ, вул. Дегтярівська, 4, та уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів), відповідачу - на 2 адреси (61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32 та м. Харків, вул. Благовіщенська, 32), засновнику ТОВ «Оптімус+» ТзОВ «Кредитінвестсервіс» та третій особі без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, що підтверджується матеріалами даної справи (том ІІ, а. с 89/зворот, 90, 91, 92, 93, 94, 95, 96, 97, 98, 99, 100, 101, 102, 103, 104, 105, 105).

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.12.2019 р. у справі № 914/2150/18 місцевий господарський суд замінив позивача - ПАТ «БГ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» (частина 1 резолютивної частини ухвали) та відкладено підготовче засідання (том ІІ, а. с. 156, 157-159), про що сторони були належним чином, під розписку, повідомлені, що підтверджується: оригіналами повідомлень про вручення поштового відправлення (рекомендованого) в т.ч., позивачу (том ІІ, а. с. 160, 161), відповідачу - на 2 адреси (61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32 та м. Харків, вул. Благовіщенська, 32), і останній, тобто відповідач, отримав вказані поштові відправлення з ухвалами місцевого господарського суду під розписку, докази знаходяться в матеріалах справи (том ІІ, а.с. 162, 163), списком Ф. 103 № 1679 листів рекомендованих Господарського суду Львівської області з відтиском поштового штампа 26.12.2019 (том ІІ, а. с. 164), Списком № 2238 згрупованих поштових відправлень поданих у поштове відділення Львів 14 відправником господарський суд Львівської області (том ІІ, а. с. 165), Відстеженням поштових відправлень (за весь час відправлення) через офіційний веб-сайт Укрпошти (https://tract.ukrposta. ua/tracking. UA. htpl), час перевірки: 2020-01-15, а саме: поштове відправлення № 7901412936879, час перевірки статусу відстеження 2020-01-15 10:13, межі відправки: відправка Україна м. Львів, Україна м. Харків (том ІІ, а. с. 166), поштове відправлення №7901412936860, час перевірки статусу відстеження 20-01-15 10:15, межі відправки: Україна м. Львів - Україна м. Харків (том ІІ, а. с. 167), поштове відправлення № 7901412936852, час перевірки статусу відстеження 2020-01-15 10:16, межі: Україна м. Львів - Україна м. Харків (том ІІ, а. с. 168).

Разом з тим, місцевий господарський суд, під час нового розгляду даної справи, витребував та долучив до матеріалів даної справи наступні документи:

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 193520457, дата, час формування: 17.12.2019 (том ІІ, а. с. 116-120);

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ПАТ «БГ БАНК» (том ІІ, а. с. 121-126); Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТзОВ «Оптімус +» (том ІІ, а. с. 127-130).

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196648862 дата, час формування 17.01.2020 (том ІІ, а. с. 198 - 204);

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196649472, дата, час формування: 17.01.2020 (том ІІ, а. с. 200-204);

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196651328 дата, час формування: 17.01.2020 (том ІІ, а. с. 205-209).

Як вбачається з матеріалів даної справи, місцевий господарський суд в судовому засіданні 15.01.2020 р. /у присутності представника позивача/ - продовжив строк підготовчого провадження на 1 місяць, підготовче засіданні відклав на 11.02.2020 р. та викликав в підготовче засідання відповідача та третю особу (том ІІ, а. с. 196), про що сторони та третя особа були повідомлені: представник позивача - під розписку (том ІІ, а. с. 191), відповідач за двома юридичними адресами, згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том ІІ, а. с. 127-130): 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32; м. Харків, вул. Благовіщенська, 32).

Вказані вище юридичні адреси відповідача також зазначені у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 193520457 (том ІІ, а. с. 116-120), Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196648862 (том ІІ, а. с. 198 - 204); Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 196651328 (том ІІ, а. с. 205-209).

Місцевий господарський суд під час нового розгляду справи надсилав процесуальні документи відповідачу за місцем реєстрації майна: 79041, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, та засновнику відповідача ТОВ «Кредитінвестсервіс», що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд ухвалою від 17.01.2020р. у справі № 914/2150/18, частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а саме заборонив відповідачу та державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 (том ІІ, а. с. 210-215), про що сторони були повідомлені, позивач 27.01.2020 (том ІІ, а. с. 216), відповідач (том ІІ, а. с. 217, 243, 244, 245-2465, 247), засновник відповідача (том ІІ, а. с. 236, 237, 238, 239, 240-242) та третя особа.

Належить зазначити, що поштова рекомендована кореспонденція, яка надсилалася відповідачу з процесуальними документами суду за юридичною адресою: 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32, яка в наступному перейменована на вул. Благовіщенська, 32, та яка зазначена у розділі 2 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптимус+» (нова редакція) (том 1V, а. с. 312-234 та том V, а. с. 19-41) повернулася на адресу суду з написом працівника пошти на довідках Укрпошти (ф.20) «Повертається» «за письмовою заявою відправника, одержувача». Вказані вище написи на двох (2-х) довідках Укрпошти ф. 20 працівника поштового відділення засвідчені оригінальними печатками пошти (копії Статуту ТзОВ «Оптімус+1» - в матеріалах справи - том 1V, а. с. 312-234 та том V, а. с. 19-41)(оригінали довідок пошти ф. 20 - в матеріалах справи, том ІІ, а. с. 243-244, 245-246 та а. с. 247-248, 249-250).

Від засновника відповідача ТОВ «Кредитінвестсервіс», поштова рекомендована кореспонденція повернулася до суду з написом «За закінченням терміну зберігання» (том ІІ, а. с. 236, 237-242, 251-253).

Слід також зазначити, що місцевий господарський суд, під час нового розгляду даної справи, витребував з Харківської міської ради рішення від 20.11.2015 р. номер 12/15 прийнятого на 1-й сесії 7 скликання «Про перейменування об`єктів топоніміки міста Харкова», з якої вбачається, що вулиця Карла Маркса у місті Харкові на підставі Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», ст. 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» була перейменована органом місцевого самоврядування на вул. Благовіщенську (том ІІІ, а. с. 1-5).

Як вбачається з тексту Відстеження поштових відправлень через офіційний веб-сайт Укрпошти (https://tract.ukrposta.ua/tracking. UA. htpl), відправлення № 7901412936860 вручено у м. Харкові Україна, поштовий індекс 61052, представнику за довіреністю: 22.01.2020 о 13:45:00 (том ІІ, а. с. 254); відправлення № 7901412936852 вручено у м. Харкові Україна, поштовий індекс 61052, представнику за довіреністю: 22.01.2020 о 13:44:00 (том ІІ, а. с. 255).

Як вбачається з матеріалів даної справи, місцевий господарський суд, в судовому засіданні 11.02.2020 р. повернув без розгляду заяву позивача від 15.01.2020 р. про зміну предмета позову від 15.01.2020 р. та відклав підготовче засідання на 24.02.2020 р. (том ІІІ, а. с. 10-13), в судовому засіданні 24.02.2020 р. суд відклав підготовче засідання на 03.03.2020 р. та ухвалою викликав в засідання відповідача та третю особу.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що місцевий господарський суд ухвалою від 26.02.2020 р. у даній справі, задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову та наклав арешт на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101. Ухвалою місцевого суду від 03.03.2020 р. прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову (вх. №635/20 від 03.03.2020р.) та ухвалено подальший розгляд справи №914/2150/18 здійснювати з урахуванням позовних вимог, визначених у вказаній заяві. Крім цього, суд першої інстанції ухвалою від 03.03.2020 р. відмовив в задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2019 р. про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 23.03.2020 р.

Колегією суддів встановлено, що ці процесуальні документи суду першої інстанції надсилалися та/або надавалися під розписку позивачу, відповідачеві /про що зазначено вище у цій постанові/, засновнику відповідача, та третій особі у встановленому законом порядку. Кореспонденція надсилалася відповідачу за двома юридичними адресами та на адресу засновника відповідача, по пошті рекомендованою поштою з повідомленням про вручення, що підтверджується матеріалами даної справи та повернулася до суду з написом «За закінченням терміну зберігання» та/або з написом «Інші причини, що не дали змоги виконати обов`язок щодо пересилання поштового відправлення» (том ІІІ, а. с. 14, 19, 20, 21-25, 26, 27,28, 29-32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45,251, 252, 253, 254, 255, 256, 257, 258, том ІV, а. с. 29, 41, 42, 48, 49, 50, 56, 57, 58, 65, 64, 66, 72, 73, 74).

Місцевий господарський суд витребував та долучив до матеріалів даної справи наступні документи:

Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки: 201843431, дата, час формування: 26.02.2020 (том ІV, а. с. 11-17);

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (том ІV, а. с. 18-23).

Під час повторного розгляду справи № 914/2150/18 представник позивача брав участь у кожному судовому засіданні, за винятком засідання призначеного на 23.03.2020р.

Відповідач та третя особа не направили своїх представників на жодне судове засідання у справі № 914/2150/18, як під час первісного її розгляду, так і під час повторного її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що при первісному розгляді справи вся кореспонденція, яка направлялася господарськими судами першої, другої інстанцій, в т.ч. Верховним Судом на адресу відповідача: 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32, яка зазначена у Витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ТОВ «Оптімус +» (том І, а. с. 88-90, 112-115, а. с. 95, 96, 123, 124, 135, 136, том І, а. с. 106, 107, 230, 231, 232, том ІІ, а. с. 32, 33, 34, 35, 77, 78, 83, 84, 85) без вручення із зазначенням причин невручення такої «За закінченням терміну зберігання».

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд, з метою належного повідомлення відповідача про розгляд справи № 914/2150/18 при її повторному розгляді, суд направляв відповідачу кореспонденцію одночасно за такими адресами: 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32 та 61052, м. Харків, вул. Благовіщенська, 32 (оскільки згідно рішення Харківської міської ради №12/15 від 20.11.2015р. вул. Карла Маркса було перейменовано на вул. Благовіщенську). Вказана адреса є юридичною адресою відповідача, згідно витягу з ЄДРПОУ (том ІІ, а.с. 127-130) та Статуту цього Товариства; 79041, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 (адреса викупленого відповідачем нерухомого майна, що виступає предметом спору); 61052, м. Харків, вул. Кривомазівська, 1 (юридична адреса одного із засновників відповідача - ТОВ «Кредитінвестсервіс»).

З матеріалів справи вбачається наступне: 1) ухвала суду від 03.12.2019 р. про прийняття справи до провадження та її призначення до розгляду на 18.12.2019 р., яка була скерована за юридичною адресою відповідача (м. Харків, вул. Карла Маркса, 32) не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої «За закінченням встановленого строку зберігання» (том ІІ, а. с. 92-99); 2) ухвалу місцевого суду від 18.12.2019 р. про заміну позивача та відкладення підготовчого засідання на 15.01.2020р. було вручено відповідачу 22.01.2020р. за його юридичною адресою /з урахуванням перейменування вулиці/, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 7901412936852 та 7901412936860 (том ІІ, а. с. 162, 163). В подальшому, а саме, 10.02.2020р. вказані ухвали повернулися на адресу суду із зазначенням причин повернення, що саме адресат відмовився від отримання /дослівно/«за письмовою відмовою одержувача» (том ІІ, а. с. 243, 247); 3) ухвала-виклик від 15.01.2020 р. в підготовче засідання на 11.02.2020р. не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої «За закінченням встановленого строку зберігання» (том ІV, а. с. 40-42, 48-50); 4) ухвала суду першої інстанції від 11.02.2020 р. про відкладення підготовчого засідання на 24.02.2020 р. не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої «інші причини; не було змоги вручити» (том ІІІ, а. с. 19); 5) ухвала-виклик місцевого суду від 24.02.2020 р. в підготовче засідання на 03.03.2020 р. не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої «інші причини; адресат відсутній» (том ІІІ, а. с. 251, 255);6) ухвала місцевого суду від 03.03.2020 р. про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 23.03.2020р. не була вручена відповідачу та повернулася на адресу суду із зазначенням причин невручення такої «Адресат відсутній за вказаною адресою» (том ІV, а. с. 133-135).

Суд також зазначає, що ухвали суду, які направлялися відповідачу за місцезнаходженням його засновника (61052, м. Харків, вул. Кривомазівська, 1) та місцезнаходженням нерухомого майна відповідача, що є предметом даного спору (79041, м. Львів, вул. Героїв УПА, 73) поверталися на адресу суду без вручення із зазначенням причин невручення таких «За закінченням встановленого строку зберігання» (докази - в матеріалах справи).

На думку колегії суддів, місцевим господарським судом, під час повторного розгляду даної справи, було вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи № 914/2150/18 (кореспонденція направлялася судом на всі відому йому адреси) і факт неотримання ним поштової кореспонденції, залежав від волевиявлення самого відповідача, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання ним пошти під час доставки за вказаною адресою, відсутністю його за місцезнаходженням і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи те, що відповідач не повідомляв ні суд, ні інших осіб про зміну свого місцезнаходження, а поштова кореспонденція в т.ч. і про призначення справи до розгляду по суті на 23.03.2020 р., повернулася на адресу суду у зв`язку з його відсутністю за юридичною адресою, відповідач, в силу норм ст. 242 ГПК України, вважається таким, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Більше того, з огляду на факт отримання відповідачем 22.01.2020р. ухвали суду від 18.12.2019 р. (яка в подальшому ним була повернута на адресу суду), ТОВ «Оптімус+» достеменно стало відомо про існування судового провадження у справі № 914/2150/18.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 4 ЗУ «Про доступ до судових рішень», судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Загальний доступ до судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України забезпечується з дотриманням вимог статті 7 цього Закону. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Колегія суддів зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, ЄДРСРУ № 78518548).

Дізнавшись 22.01.2020 р. про існування даного спору на стадії підготовчого провадження, відповідач, в силу приписів ч. 1-3 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» міг ознайомитися з іншими ухвалами суду котрими призначався час та місце розгляду справи.

Як встановлено судом ТОВ «Оптімус+» не було позбавлено об`єктивної можливості дізнатися про рух вказаної справи, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими йому процесуальними правами не скористалось.

Сам лише факт неотримання ТОВ «Оптімус+» кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною відповідно до Витягу з ЄДРПОУ та які повертались до суду у зв`язку з відсутністю адресата, за закінченням терміну зберігання, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки це зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18), від 12.02.2019 у справі № 906/142/18, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.12.2019 у справі № 922/4508/16, від 05 липня 1018 р. по справі № 44/227-б )ЄДРСРУ № 75582764).

При цьому, суд звертає увагу на те, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, айв осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» (Case of Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) (заява № 11681/85) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Олександр Шевченко проти України» (Case of Aleksandr Shevchenko v. Ukraine), заява № 8371/02, n. 27, рішення від 26.04.2007, та «Трух проти України» (ухвала) (Trukh v. Ukraine (dec.), заява № 50966/99, від 14.10.2003).

З приводу третьої особи - приватного нотаріуса Корпало Галини Василівни, то кореспонденція суду, яка направлялася на п адресу поверталася суду із зазначенням причин невручення такої «За закінченням встановленого строку зберігання». Відтак, враховуючи викладене, вона теж вважається належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи Позов задовольнити повністю.

За наслідками повторного розгляду даної справи місцевим господарським судом 23.03.2020 постановлено рішення у справі № 914/21/18, яким вирішено, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 9623076 від 27.12.2013р. щодо нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 та всі послідуючі/пов`язані рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: індексний № 50879952 від 29.01.2020р. та індексний № 51284819 від 24.02.2020 р. Скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Оптімус+» на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101, номер запису: 4111803 від 27.12.2013р. та всі послідуючі/пов`язані записи, а саме номер запису: 35249658 від 29.01.2020р. та номер запису: 35627627 від 24.02.2020р., з одночасним визнанням (поновленням запису про державну реєстрацію права власності номер запису: 4108213 від 27.12.2013р. про право власності на об`єкт нерухомого майна реєстраційний номер: 258008746101) права власності за ТОВ «Мані Флоу» (вул. Лейпцизька, 3-А, вхід «Б», офіс 8, м. Київ, 01015; код ЄДРПОУ 42739750) та Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптімус+» (61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, буд. 32; код ЄДРПОУ 32674231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мані Флоу» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. ЗА, вхід «Б», поверх 3, офіс 8; код ЄДРПОУ 42739750) 26413,00 грн. судового збору (пункти 1, 2, 3 4 резолютивної частини судового рішення (том ІV, а. с. 165-166, 167-182).

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 р. у справі № 914/2150/18, тобто за наслідками повторного розгляду даної справи місцевим господарським судом, відповідач/апелянт - ТОВ «Оптімус+» (м. Харків, вул. Карла Маркса, б.32) подав апеляційну скаргу без номера від 13.04.2020, яка поступила на адресу суду апеляційної інстанції 16 квітня 2020 за вхідним № 01-05/1457/20 (том V, а. с. 2-12), просить скасувати повністю рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 по № 914/2150/18, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову (том V, а. с. 2-12).

Як зазначено апелянтом в апеляційній скарзі, останній вважає рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 року у справі № 914/2150/18 таким, що не відповідає вимогам ч. 1-3, 5 ст. 236 ГПК України, з тих підстав, що відповідно до тексту Рішення, Суд розглядав справу № 914/2150/18 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державного реєстратора - приватного нотаріуса Корпало Галини Василівни (м. Львів), що фактично, державним реєстратором - приватним нотаріусом, який нотаріально посвідчував спірну угоду та проводив відповідні реєстраційні дії за її наслідками була Корпало Г.В., приватний нотаріус Львівського міського округу. Вказані відомості містяться у спірному договорі, який вона посвідчила 27.12.2013 року, що у відкритих джерелах (інтернет-сторінка сайту нотаріальної палати України http://www.npu.in.ua/novini/pamyataemo#) наявна інформація про те, що ОСОБА_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто, до відкриття провадження у справі № 914/2150/18, відтак на думку скаржника, судом розглянуто справу "за участі" померлої особи, і, як стверджує скаржник, су, будучи необізнаним про такий факт, робить невірний висновок, що : "...кореспонденція суду, яка направлялася на її адресу поверталася суду із зазначенням причин невручення такої "За закінченням встановленого строку зберігання, ... "вона теж вважається належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи..".

Наступною та безумовною підставою для скасування судового рішення у даній справі апелянт вважає є те, що «ТОВ "Оптімус+", його керівники, працівники, представники ніколи нічого не отримували від Господарського суду Львівської області до 08.04.2020 року. ТОВ "Оптімус+" жодного разу не відмовлялося от отримання кореспонденції та нічого не повертав Господарському суду Львівської області», відтак, як зазначено в апеляційній скарзі, «Отже, висновок суду, який базується на попередньому твердженні, про те, що ТОВ "Оптімус+", начебто "...достеменно стало відомо про існування судового провадження у справі № 914/2150/18.." є помилковим. Відтак на переконання скаржника, «Розглянувши справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, суд першої інстанції допустив суттєву неповноту в з`ясуванні дійсних обставин справи, прав та обов`язків сторін у спірних правовідносинах».

Ще однією підставою для скасування судового рішення у даній справі, на думку скаржника, є те, що місцевий суд, дослідивши договір, яким було оформлено спірний правочин, зазначає, що відповідно до п. 1.4. Договору, загальна вартість нежитлового приміщення, згідно Довідки про балансову вартість об`єкта нерухомого майна №25-1900, виданої продавцем 26.12.2013 р., становить 2390180,00 грн без ПДВ, що під час судового розгляду позивачем або судом не ставилися під сумнів, та відповідно не перевірялися відомості щодо балансової вартості предмета продажу, також не ставилася під сумнів легітимність вказаної вище Довідки. Будь які докази щодо недійсності, незаконності Довідки до суду не надходили, судом не досліджувалися, що у рішенні, що оскаржується відсутні посилання на підстави, за якими судом проігноровано відомості щодо балансової вартості об`єкта нерухомого майна, за якими фактично формувалася ціна договору, відтак скаржник вважає «Таке ставлення суду до фактичних даних, які свідчать на користь відповідача, є підставами для сумнівів у неупередженості суду». Як зазначає в апеляційній скарзі апелянт, що «Судом встановлено, що згідно з n. 1.4., п. 1.4.1. Договору, Сторони домовились, що погоджена Сторонами загальна вартість продажу нежитлових приміщень складає 2391666,67 грн., окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн. Покупець зобов`язується оплатити продавцю 160000,00 грн., в т. ч. 26666,67 грн. ПДВ в день підписання цього Договору, а 2710000,00 грн. в тому числі 451666,66 грн. ПДВ до 30.12.2013р., шляхом їх сплати на рахунок продавця № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ "Банк Перший" м. Київ, Код СДРПОУ 20717958, код Банку: (МФО) 320995». Отже, ціна продажу нерухомого майна банка, була вищою за балансову вартість. Вказаний факт, судом проігноровано.

В апеляційній скарзі, скаржник зазначає, що «Суд констатує, що 06.09.2018р. Комісією з перевірки договорів (інших правочинів) ПАТ БГ Банк складено Акт №1, згідно котрого комісія рекомендувала Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ БГ Банк на підставі статей 203, 215, 216 ЦК України та пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 38 ЗУ Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визнати нікчемним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р., укладений між ПАТ Банк Перший , повним правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Оптімус+», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., який зареєстровано в реєстрі за №5281, а також вчинити подальші дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів шляхом витребування (повернення) майна банку, переданого за вказаним договором. 06.09.2018р. ліквідатор ПАТ «БГ Банк» визнав нікчемним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р., що підтверджується Наказом № 30 від 06.09.2018р.

На думку апелянта, визнання договору нікчемним не відноситься до повноважень ліквідатора будь-якого банку. Отже, видаючи наказ, на який як на доказ посилається суд, ліквідатор діє поза межами своїх повноважень, поза законом.

Апелянт зазначає, що висновок місцевого суду про те, що «Судом встановлено, що 06.09.2018 року, було направлено відповідачу та третій особі повідомлення про нікчемність правочину, відповідно до яких Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів вимагала від відповідача протягом семи днів з дати отримання цього повідомлення повернути банку нежитлові приміщення, від третьої особи - внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав, внесеного на підставі нікчемного договору від 27.12.2013 р. та поновлення запису про право власності ПАТ «БГ Банк» на вказані нежитлові приміщення. Повідомлення про нікчемність правочину та докази їх направлення знаходяться в матеріалах справи, та, що «викладені в повідомленнях про нікчемність правочину вимоги в добровільному порядку виконані не були, нежитлові приміщення не були повернуті і право власності банку в Державному реєстрі не було поновлено, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені ПАТ БГ Банк звернулася з даним позовом до суду» - не відповідає обставинам справи, оскільки судом, по-перше, проігноровано те, що повідомлення про нікчемність угоди не передбачена жодною правовою нормою, та не входить до кола повноважень службових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та, по-друге, що судом не з`ясовано, чи отримував відповідач вимогу банку про повернення майна, та/або чи був відповідач обізнаний про наявність такої вимоги банку, та покликається на те, що жодної вимоги щодо повернення приміщення від відповідача до банку не надходило, що виключає наявність спору. Відтак вважає, що судом прийнято до провадження та розглянуто позов, ухвалено рішення, в обставинах відсутності спору, та/або доведеного належним чином порушення прав позивача.

Скаржник в апеляційній скарзі вказав, що констатація судом першої інстанції, що майно поставлено на балансовий облік 26.02.2010 р. за вартістю 16045886,00 грн. З виписки по особовим рахункам прослідковується, що на підставі звіту про незалежну оцінку від 10.12.2012р. (позивачем звіт не долучено до матеріалів справи, оскільки строк зберігання такого закінчився до моменту подання позовної заяви), 28.12.2012р. здійснено дооцінку об`єкту нерухомості на суму 35314,00 грн та вказаний об`єкт переведено до групи інвестиційної нерухомості балансовою вартістю 16081200,00 грн., однак, відповідно до Протоколу позачергового засідання ПАТ Банк Перший №86/1 від 20.12.2013р. було прийняте рішення про оцінку нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, на 13691020,00 грн., тобто на 85% від балансової вартості майна, що згідно Протоколу позачергового засідання ПАТ Банк Перший №87 від 23.12.2013р. надано згоду на укладення з ТОВ «Оптімус+» Договору купівлі-продажу не житлових приміщень за ціною 2391666,67 грн., окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн. Як вже зазначалося, сам договір на вказаних умовах було укладено 27.12.2013р., що в результаті продажу об`єкту нерухомості його вартість склала 2391666,67 грн. без ПДВ, тобто 523,20 грн. за 1 кв.м., або 65,48 доларів США за 1 кв.м. відповідно (курс долара складав 7,9930 грн. за 1 долар США), та, враховуючи, що під час судового розгляду ані позивачем, ані судом не ставилося під сумнів законність позачергового засідання (правління) ПАТ "Банк «Перший» та прийнятих рішень, будь які докази недійсності Протоколу (яким задокументоване рішення про уцінку майна банка) до суду не надавалися і судом не досліджувалися, будь-які очевидні підстави ігнорування судом обставин формування ціни продажу спірної нерухомості відсутні, що з невідомою метою, суд посилається як на доказ, на звіт про оцінку майна, зазначаючи, що сам звіт суду не надано, оскільки він знищений. Отже, в якості джерела доказів матеріали які не тільки не досліджено, а які навіть не існують, суд втрачає об`єктивність.

Скаржник не погоджується з констатацією місцевим судом того, що, як, зазначив суд, вбачається зі Звіту про оцінку майна ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013р. (дату їх продажу), становила 10184000,00 грн., без урахування ПДВ, що в матеріалах справи міститься також і звіт про оцінку майнових прав на вказані нежитлові приміщення станом на 01.11.2018 року відповідно до котрого вартість майна становить 20920000,00 грн. без урахування ПДВ, а так як, на час подання апеляційної скарги, апелянт позбавлений можливості ознайомиться з матеріалами справи, в тому разі зі звітами щодо оцінки об`єкту нерухомості, які досліджував суд першої інстанції, в цій скарзі відсутні пояснення відповідача щодо відповідності їх висновків законодавству.

Однак, як зазначає апелянт, варте уваги наступне, суд отримав від позивача і дослідив джерела доказів, з яких вбачається, що ціна (вартість) спірного об`єкту визначена в чотирьох сумах: 2391 666,67 грн. без ПДВ; 16 045 886,00 грн. (щодо ПДВ не вказано); 10 184 000,00 грн., без ПДВ; 20 920 000,00 грн. без ПДВ, кожна з яких суттєво (в рази) відмінна від іншої, тобто наявні суттєві розбіжності оцінки спірного майна.

Будь-яких експертиз у справі не проводилося, спеціалісти для вирішення питання щодо розбіжностей в оцінках, не залучалися, на висновки експертів суд не посилається.

Однак, за невідомим критерієм, який вочевидь не є об`єктивним, суд робить вибір з трьох різних оцінок, на користь однієї "правильної"" (на свій розсуд) вартості об`єкту нерухомості.

При цьому, щодо "неякісності" інших джерел визначення ціни, які судом відкинуті, оцінка суду в рішенні відсутня.

Отже, висновок суду щодо фактичної вартості спірного майна, методу його оцінки, є припущення, для здійснення якого, суд вийшов за межі здійснення правосуддя, та взяв на себе функцію спеціаліста з оцінки вартості нерухомого майна, яка вимагає не тільки спеціальних знань певній сфері, а спеціальних дозволів, які у суду напевно відсутні.

В апеляційній скарзі скаржник, покликається на те, що «Відповідач має звіти про оцінку власного об`єкту нерухомості, однак був позбавлений можливості надати їх суду першої інстанції, через необізнаність щодо наявності судового розгляду з причини неналежного повідомлення судом першої інстанції про етапи судового провадження», що «Вказані звіти спростовують позицію позивача, та є доказами дійсності правочину, який є предметом спору, у зв`язку з чим підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції».

На думку скаржника, рішення суду містить несподіваний висновок про те, що за Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р. нерухоме майно було відчужене за ціною, яка становила лише 23,48% від ринкової вартості цього майна, відтак суд доходить висновку, що продаж нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 за ціною нижчою на 76,52% від їх ринкової вартості є таким, що здійснюється на умовах значно гірших за звичайні ринкові ціни. З огляду на це, в силу приписів п. 1 ч. 2 та ч. З ст. 38 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, котра існувала станом на момент укладення договору), Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р. є нікчемним.

Скаржник стверджує, що висновок суду про нікчемність спірного договору не ґрунтується на нормах права, тобто є незаконним.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається також на те, що станом на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомих приміщень від 27.12.2013р. положення ч. 3 ст. 38 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб» у наведеній позивачем редакції не існували. Чинна на час укладення договору редакція ст. 38 Закону передбачала підстави нікчемності правочинів в частині другій цієї статті, а не третій, та покликається на те, тимчасова адміністрація в банку ще не мала повноважень, що відповідно застосованої ним норми (ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб" в редакції від 09.06.2013 року), вказано, що "...Протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладеній банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв... ", відтак на думку скаржника, використовуючи вказану редакцію цієї норми, суд мав визначити, що з урахуванням встановлених ним фактів, які зазначено у судовому рішенні, з моменту запровадження тимчасової адміністрації, до дати закінчення перевірки договорів банку, пройшло значно більше 30 днів, отже, дії уповноваженої особи фонду гарантування вкладів щодо відповідача здійснювалися у непередбаченому законом порядку - за межами встановленого строку. На думку апелянта, має місце вибіркове застосування судом правової норми, виключно на користь позивача, що є проявом упередженості і необ`єктивності суду.

Скаржник також зазначає, що під час судового розгляду, судом не з`ясовано, чи застосовані наслідки нікчемності самім позивачем - чи повернуті відповідачу грошові кошти отримані банком від відповідача після визнання уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб договору нікчемним, що фактично відповідачу не повернуто жодної гривні, тобто, позивач не виконав свій обов`язок наслідку заявленої ним нікчемності правочину, але суд, всупереч завданням та основним принципам господарського судочинства, приймає дискримінаційне для відповідача рішення, поклавши лише на нього обов`язок, передбачений ч. 1 ст. 216 ЦК України.

На думку апелянта, очевидне нехтування з боку суду законними інтересами і правами відповідача, більш того, навмисне покладання виключно на нього тягаря відповідальності за наслідки укладення угоди та виконання її умов. При цьому, судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення закону відповідачем або про наявність недобросовісних намірів у відповідача під час укладення та виконання угоди.

Отже, як стверджує апелянт, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна.

Справу для розгляду по суті апеляційної скарги, згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Західного апеляційного господарського суду (том V, а. с. 121) розподілено: Данко Л.С. - головуючий суддя та суддям Кравчук Н.М. та Кордюк Г.Т.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 р. у справі № 914/2150/18 (том V, а. с. 122-123) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Оптімус+". Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.05.2020 р. (том V, а. с. 125) призначено справу № 914/2150/18 до розгляду у судовому засіданні на 09 червня 2020 року, про що сторони були належним чином повідомлені (том V, а. с. 123/зворот, 124, 125/зворот, 126).

Апелянт/відповідач, через свого представника адвоката Шимборську О.А., 27 травня 2020 за вхідним № 01-04/3110/10 подав заявку про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (том V, а. с. 124, 135).

Поштова рекомендована кореспонденція Західного апеляційного господарського суду, яка надсилалася за юридичною адресою позивача, вручена останньому 02.06.2020 р. (том V, а. с. 145), апелянта/відповідача (м. Харків, вулиця Карла Маркса, 32) повернулася до суду з написом працівника пошти «За закінченням терміну зберігання» (том V, а. с. 124, 135).

04.06.2020 представник апелянта адвокат Шимборська О.А. за вх. № 01-04/3352/20 подала клопотання про ознайомлення з матеріалами даної справи (том V, а. с. 143), яка 04.06.2020 ознайомилась з матеріалами даної справи, що підтверджується особистим написом представника апелянта на аркуші клопотання.

09.06.2020 на електронну адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи від ОСОБА_2 , на якому не відображається цифровий підпис (том V, а. с. 146, 147).

09.06.2020 на апеляційну скаргу позивачем за вх. № 01-04/3438/20 подано Відзив на апеляційну скаргу (том V, а. с. 149-157), у якому позивач просить залишити рішення місцевого суду без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 22.06.2020 р. у справі № 914/2150/18 (том V, а. с. 170) розгляд справи призначено на 14 липня 2020 (том V, а. с. 125), про що сторони були належним чином повідомлені (том V, а. с. 170/зворот, 171).

Поштова рекомендована кореспонденція Західного апеляційного господарського суду, яка надсилалася за юридичною адресою позивача, вручена останньому 30.06.2020 р. (том V, а. с. 177), апелянта/відповідача (м. Харків, вулиця Карла Маркса, 32) повернулася до суду з написом працівника пошти «За закінченням терміну зберігання» (том V, а. с. 174), апелянтом/відповідачем отримано рекомендовану пошту 30.06.2020 за місцезнаходженням Адвокатського бюро «Ярічевський і компанія» вул. Данілевського, 32-Б, м. Харків, 61058 (том V, а. с. 178).

13 липня 2020 року апелянт/відповідач за вхідним № 01-04/4187/20 подав Доповнення до апеляційної скарги (том V, а. с. 179-187), у якому, з покликанням на встановлення карантину та етапи його послаблення, що представник відповідача отримав змогу ознайомитися із матеріалами справи лише в суді апеляційної інстанції, після подання апеляційної скарги, додатково обгрунтував свою позицію щодо неправильного застосування судом першої інстанції приписів ст. 216 ЦК України, зазначивши у п. 1 доповнення до апеляційної скарги «Фактичні обставини справи, що мають значення для правильного застосування норм права», покликаючись на те, що 26.08.2009 року ПАТ «Банк Перший» (правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» - надалі - Банк) набув у власність нежитлові приміщення загальною площею 4571.2 кв.м.. що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА (колишня назва - вул. Тургенєва), 73 (надалі - Приміщення) в результаті звернення стягнення на заставне майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, що державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за Банком в реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено за індексним номером 14049688 від 28.08.2009 року, що 27.12.2013 року між Банком та ТО В «Оптімус+» (надалі - відповідач) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрований у реєстрі за №5281. згідно з умовами якого Банк передав у власність відповідача належні йому Приміщення (надалі - Договір купівлі-продажу Приміщень), що державну реєстрацію права власності па об`єкт нерухомості за Відповідачем в реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено 27.12.2013 року, номер запису: 4111803. реєстраційний номер об`єкта нерухомості: 258008746101, що в листопаді 2018 року Банк в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» звернувся до суду із позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що 22.11.2019 року між Банком та ТОВ «Мані Флоу» було укладено Договір №11/2019-4 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності (надалі - Договір купівлі-продажу майнових прав), який, на думку скаржника, є самостійною підставою для реєстрації права власності па нерухоме майно, майнові права на яке являються предметом цього Договору.

Скаржник в доповненні до апеляційної скарги зазначає, що ухвалою суду від 18.12.2019 року у даній справі було замінено позивача - замість Банку залучено ТОВ «Мані Флоу», тобто здійснено заміну позивача його правонаступником, що 27.02.2020 року ТОВ «Мані Флоу» подало заяву про зміну предмету позову, у якій зокрема просило: «Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний № 9623076 від 27.12.2013р. щодо нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 та всі послідуючі/пов`язані рішення про Державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: індексації М 50879952 від 29.01,2020р. та індексний № 51284819 від 24.02.2020р. та скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ «Оптімус +» на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101, номер запису: 4111803 від 27.12.2013р. та всі послідуючі пов`язані записи, а саме помер запису: 35249658 від 29.01.2020р. та номер запису: 35627627 від 24.02.2020р. з одночасним визнанням (поновленням запису про державну реєстрацію права власності номер запису: 4108213 від 27.12.2013р. про право власності на об`єкт нерухомого майна реєстраційний помер: 258008746101) права власності за ТОВ «Мані Флоу» (вул. Лейпцизька. 3-А. вхід «В», офіс 8, м. Київ, 01015: код ЄДРГІОУ 42739750»), вимоги якого було задоволено судом першої інстанції в повному обсязі.

Скаржник в доповнення до апеляційної скарги стверджує, що Банк, звертаючись до суду, обрав правовий спосіб захисту свого права власності шляхом пред`явлення позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав і а їх обтяжень, скасування записів про проведену держави} реєстрацію права власності стосовно нерухомої о майна, тобто було обрано такий спосіб захисту цивільного права як реституція за ч. 1 ст. 216 ЦК України», далі за текстом Доповнення, апелянт наводить «Нормативно-правове обгрунтування», покликаючись при цьому на частину першу статті 215, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319, 190 ЦК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 року по справі №522/1029/18, зазначив, що захист майнових прав здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах, визначених цивільним законодавством, що ТОВ «Мані Флоу» набуло майнові права щодо нерухомого майна на підставі Договору від 22.11.2019 року, проте це не є свідченням того, що позивач став стороною Договору купівлі-продажу приміщень та, відповідно, на момент розгляду справи перебуває у зобов`язальних відносинах із відповідачем, що є обов`язковою підставою для застосування норм інституту зобов`язального права, а саме ст.216 ЦК України, та, покликається на позицію Верховного Суду, що реституція застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, а ТОВ «Оптімус+» ніколи не укладав жодного договору із ТОВ «Мані Флоу», зі змісту Договору купівлі-продажу майнових прав не вбачається набуття ТОВ «Мані Флоу» прав та обов`язків за Договором купівлі-продажу Приміщень від 27.12.2013 року.

Скаржник у доповненнях до апеляційної скарги у розділі 2 додатково обгрунтував свою позицію щодо неправильного застосування судом ч.2, ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» та зазначив, що суд першої інстанції прийшов до висновку про нікчемність правочину на підставі н. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб», у редакції, чинній на момент укладення Договору купівлі-продажу від 27.12.2013 року, що зокрема, відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, при цьому, застосовуючи названу норму права, суд аналізував виключно питання ціни договору, у той час як норма говорить про «умови здійснення відповідних операцій», що є значно ширшим поняттям ніж ціна договору.

Апелянт зазначає, що не може погодитися з переконанням суду про те, що продаж приміщень було здійснено за ціною, що становила лише 23,48% від ринкової вартості майна з підстав зазначених у додатку до апеляційної скарги та вказано, що судом не враховано, що майно було реалізовано банком аж через чотири роки після його набуття, що також безпосередньо впливає на формування ринкових умов угоди.

Скаржник не погоджується з посиланням суду на Протокол позачергового засідання ПАТ «Банк Перший» №86/1 від 20.12.2013 року, відповідно до якого було прийнято рішення про уцінку нежитлових Приміщень на 13 691020,00 гри., тобто на 85% від балансової вартості, так як судом першої інстанції було абсолютно проігноровано обставини щодо наявності на момент вчинення правочину (2013 рік) незалежної експертної оцінки. Натомість, суд покликається у Рішенні на оцінку, що була проведена значно пізніше ніж було укладено Договір купівлі-продажу приміщення, зокрема після того, як відповідачем було проведено капітальну реконструкцію Приміщення.

Апелянт зазначає, що обставини справи, які викладені ним у цьому доповненні до апеляційної скарги спростовують доводи позивача щодо того, що вартість відчужуваного за договором купівлі-продажу нерухомого майна була заниженою, а відтак позовні вимоги є безпідставними.

Крім того, апелянт додатково доповнив свою позицію щодо скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (п. 3 доповнення до апеляційної скарги) та щодо недотримання вимог ч. 2 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (п. 4 доповнень до апеляційної скарги), а також у доповненні до апеляційної скарги скаржник заявив про застосування позовної давності (п. 5 доповнень до апеляційної скарги).

У доповненні до апеляційної скарги в п. 5 апелянтом подано Заяву про застосування позовної давності», в обґрунтування подання якої, скаржник зазначає, що не зважаючи нате, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених вище, вважаємо за необхідне також заявити про сплив позовної давності щодо вимог позивача, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, що Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже. можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; п. 570 рішення від 20.09. 2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Заявник вказав, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України), що відповідно до ч. З ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемною правочину починається від дня, коли почалося його виконання, та, що у даному випадку, виконання Договору купівлі-продажу нежитлових Приміщені, розпочалось 27.12.2013 року внаслідок передачі права власності на Приміщеним Відповідачу із відповідною реєстрацією у Державному реєстрі, а у ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Скаржник у додатку до апеляційної скарги, черговий раз наголосив, так як відповідач був позбавлений можливості надані суду першої інстанції обґрунтовані доводи та належні докази у підтвердження своєї позиції по справі і незалежних від нього причин, а відтак змушений надавати такі суду апеляційної інстанції, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 березня 2020 року по справі № 914/2150/18 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Мані-Флоу» .

З підстав зазначених в ухвалі Західного апеляційного господарського суду від 20 липня 2020 р. у справі № 914/2150/18 (том V, а. с. 219) розгляд справи призначено на 11 серпня 2020 (том V, а. с. 219), про що сторони були належним чином повідомлені (том V, а. с. 219/зворот, 220).

Поштова рекомендована кореспонденція Західного апеляційного господарського суду, яка надсилалася за юридичною адресою позивача (том V, а. с. 235), апелянта/відповідача (м. Харків, вулиця Карла Маркса, 32) повернулася до суду з написом працівника пошти «За закінченням терміну зберігання» (том V, а. с. 226).

11.08.2020 за вх. № 01-04/4658/2 від позивача надійшов відзив на доповнення до апеляційної скарги у якому останній просить суд залишити без розгляду Доповнення до апеляційної скарги Відповідача на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, залишити без розгляду Заяву про застосування позовної давності відповідача на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України, у задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Оптімус+» відмовити повністю, рішення господарського суду Львівської області від 23.03.2020 року у справі № 914/2150/18 залишити без змін.

У судове засідання, яке відбулося 11 серпня 2020 року прибув представник апелянта/відповідача адвокат Шимборська О.А., яка діє на підставі ордеру серії ВС № 1024920, договору від 21.05.2020 укладеного між ТОВ «Оптімус+» та Адвокатським об`єднанням «МС Партнерс» про надання правової допомоги, свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серії ЛВ № 000168 (том V, а. с. 128, 129-13, 132). У судовому засіданні адвокат апелянта заперечує проти заявлених позовних вимог, підтримала викладене в апеляційній скарзі з доповненнями до неї, надала пояснення по суті поданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Оптімус +" апеляційної скарги та додаткового доповнення до скарги, проти відзиву позивача на апеляційну скаргу заперечила, зокрема, пояснила, що зі слів довірителя представнику відомо, що ТОВ "Оптімус+", його керівники, працівники, представники ніколи нічого не отримували від Господарського суду Львівської області процесуальних документів, що ТОВ "Оптімус+" жодного разу не відмовлялося от отримання кореспонденції та нічого не повертав Господарському суду Львівської області. Однак, адвокат апелянт не змогла надати суду пояснення про причини не отримання ТОВ "Оптімус+" ухвал Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 р., від 22.06.2020 та від 20.07.2020 по даній справі. Представник апелянта заперечила той факт, що відповідач отримав поштові відправлення з ухвалами місцевого господарського суду під розписку, докази про що знаходяться в матеріалах справи - том ІІ, а. с. 162, 163, тому вважає, висновок суду, який базується на твердженні, про те, що ТОВ "Оптімус+", начебто "...достеменно стало відомо про існування судового провадження у справі № 914/2150/18... ", помилковим, відтак на думку адвоката, суд зобов`язаний, не зважаючи на те, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог, застосувати до даних правідносин ч. 4 ст. 267 ЦК України, якою передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 23 березня 2020 року по справі № 914/2150/18 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Мані Флоу».

У судове засідання, яке відбулося 11 серпня 2020 року прибув представник позивача, адвокат Макєєв Є.Ю., свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю серії ЛГ № 000106, діє на підставі довіреності № 14/01/2020 від 14.01.2020 виданої ТзОВ «Мані Флоу», проти апеляційної скарги заперечив, позовні вимоги підтримав, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення. Разом з тим, представник позивача зазначив, що за результатами ознайомлення з матеріалами справи № 914/2150/18 ТОВ «Мані Флоу» стало відомо, що 13.07.2020 року представником ТОВ «Оптімус+» через канцелярію суду подано новий процесуальний документ, який має назву «Доповнення до апеляційної скарги», вважає, що відповідно до ч. І ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, відтак ознайомившись зі змістом доповнення до апеляційної скарги ТОВ «Оптімус+» на рішення Господарського суду Львівської області від 23.03.2020 року у справі № 914/2150/18, ТОВ «Мані Флоу» вважає, що зазначені доповнення до апеляційної скарги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та такими, що подані з грубим порушенням процесуальних норм, тому не підлягає задоволенню. Як стверджує позивач, відповідно до тексту власної апеляційної скарги Відповідача (п.9 розділу «Додаток»), яка була подана Відповідачем 14.04.2020 року, а також відповідно до матеріалів, що були додані до власної апеляційної скарги Відповідачем з власним посвідчувальним написом Відповідача про відповідність наданих копій оригіналу, Відповідачем ще 06.04.2020 року до канцелярії Господарського суду Львівської області було подано заяву про отримання копій судових рішень по справі № 914/2150/18 та про надання представнику Відповідача матеріалів судової справи для ознайомлення, таким чином, на думку позивача, Відповідач або його законний представник мав можливість ознайомитись з матеріалами справи № 914/2150/18 в період часу з 06.04.2020, по щонайменше, по дату подання апеляційної скарги - 14.04.2020 (7 (сім) робочих днів), або, з врахуванням приписів ст. 256 ГПК України та дати отримання судового рішення, якою за власним твердженням Відповідача є 08.04.2020, в період часу з 06.04.2020 по 28.04.2020 року (17 (сімнадцять) робочих днів), однак, за власними ж твердженнями Відповідача у доповненні до апеляційної скарги, таким своїм правом не скористався, що, за поясненнями представника, спростовує посилання апелянта про те, що представник відповідача отримав змогу ознайомитись із матеріалами справи лише в суді апеляційної інстанції, після подання апеляційної скарги. Представник позивача, зокрема, вказав, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.04.2020 року у справі № 914/2150/18 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Оптімус+», тобто право на апеляційне оскарження вже було реалізоване Відповідачем в момент ухвалення вказаного рішення суду, в той же час, § 2. «Відкриття апеляційного провадження» Глави 1. «Апеляційне провадження» Розділу IV «Перегляд судових рішень» дійсно передбачено право особи, яка подала апеляційну скаргу, доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, який є триваючим в часі, ст. 256 ГПК України встановлено загальний строк на апеляційне оскарження, а саме: апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення; що відповідно до ч.2 ст. 256 ГПК України передбачено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду, що ст. 116 ГПК України встановлено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, відтак, як пояснив представник позивача, що як було зазначено Відповідачем у власній апеляційній скарзі, повний текст рішення складено та підписано 26.03.2020р, отримано відповідачем 08 квітня 2020 року, тобто перебіг двадцяти денного строку на апеляційне оскарження розпочався для Відповідача 09.04.2020 року та закінчився 28.04.2020 року, а відповідно до ст. 113 ГПК України встановлено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Таким чином вважає позивач, враховуючи приписи ст. 256 ГПК України, строк на вчинення такої процесуальної дії як подання апеляційної скарги - встановлено законом, а ст. 118 ГПК України передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Як стверджує позивач, для вчинення такої процесуальної дії як подання апелянтом доповнення до апеляційної скарги, законом встановлено преклюзивний строк, що дорівнює строку на подання апеляційної скарги, зі спливом якого особа втрачає право на вчинення такої процесуальної дії. З огляду на наведене у відзиві на доповнення до скарги, позивач, на підставі викладеного та з урахуванням вимог ст.ст. 113, 256, 266 та ч.2 ст. 118 ГПК України вважає, що процесуальний документ Відповідача, який має назву «Доповнення до апеляційної скарги», судом апеляційної інстанції повинен бути залишений без розгляду.

Що стосується заяви апелянта заявленої у доповненні до апеляційної скарги про застосування позовної давності представник позивача пояснив, що вказані твердження Відповідача є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають фактичним матеріалам справи та приписам Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується наступним, що статтею 42 ГПК України встановлено права та обов`язки учасників справи, зокрема частиною 2 передбачено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, та інше.

Як зазначив позивач, відповідно до ст. 258 ГПК України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції, в той же час, апеляційна скарга Відповідача, яка подана в строки, передбачені ст. 256 ГПК, та посвідчена власним підписом Відповідача, яким засвідчено, що при поданні апеляційної скарги Відповідач керувався ст.ст. 253-259 ГПК України, тобто в тому числі і ст. 258 ГПК України щодо зазначення всіх відомих Відповідачу обставин справи та нових обставин, що підлягають встановленню судом апеляційної інстанції, не містить жодних заяв Відповідача про застосування позовної давності та/або про сплив позовної давності щодо вимог Позивача. Таким чином, в апеляційній скарзі Відповідачем не було заявлено про застосування позовної давності та/або про сплив позовної давності щодо вимог Позивача. Окрім того, як стверджує позивач, Відповідачем при поданні доповнень до апеляційної скарги пропущений преклюзивний строк на вчинення зазначеної процесуальної дії, і, відповідно до приписів ч.2 ст.118 ГПК України до вказаної заяви Відповідача повинні бути застосовані правові наслідки пропуску строку на вчинення процесуальної дії, а саме: заява Відповідача про застосування позовної давності, яка міститься в тексті процесуального документу «Доповнення до апеляційної скарги», повинна бути залишена судом апеляційної інстанції без розгляду.

Крім того, представник позивача зазначив, що є безпідставними твердження апелянта, що він був позбавлений можливості надати суду першої інстанції обґрунтовані доводи та належні докази у підтвердження своєї позиції по справі з незалежних від нього причин, а відтак змушений надавати такі суду апеляційної інстанції, та, що вказані твердження не відповідають фактичним матеріалам справи.

Окрім того, на думку позивача, подання Відповідачем процесуального документу, що має назву «Доповнення до апеляційної скарги» через три місяці після подання апеляційної скарги та майже через три місяці після відкриття апеляційного провадження, тобто в порушення приписів ст. 256 та ст. 258 ГПК України з повторним обґрунтуванням «був позбавлений можливості надати їх суду першої інстанції» та «змушений надавати такі суду апеляційної інстанції» є продовженням дій Відповідача щодо зловживання своїми процесуальними правами.

Позивач окремо звертає увагу суду апеляційної інстанції, що справа № 914/2150/18 перебуває в суді апеляційної інстанції з квітня 2020 року, однак представник Відповідача ознайомився з матеріалами справи лише 04.06.2020 року, про що свідчить власний підпис представника на його клопотанні про ознайомленні з матеріалами справи від 04.06.2020 року (міститься в матеріалах справи, том V, а. с. 143), в той же час процесуальний документ, що має назву «Доповнення до апеляційної скарги», було подано представником Відповідача аж 13.07.2020 року (напередодні судового засідання, яке було призначено на 14.07.2020 року). Окрім того, зазначений процесуальний документ Позивач не мав жодної змоги отримати до дати судового засідання 14.07.2020 року. Вказані дії Відповідача фактично призвели б до таких наслідків судового засідання 14.07.2020 року як неможливість розгляду справи в апеляційній інстанції в зв`язку з необхідністю надання судом Позивачу додаткового часу на надання письмових заперечень на поданий Відповідачем новий процесуальний документ, або ж призвели б до грубого порушення прав Позивача в зв`язку з розглядом справи за неможливістю надання Позивачем таких письмових заперечень.

Таким чином, Позивач вважає, що такі дії Відповідача не відповідають приписам ст. 42 ГПК України як в частині обов`язку учасника справи виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу, так і в частині обов`язку учасника справи виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, та фактично спрямовані як на безпідставне затягування судового розгляду, так і на порушення прав Позивача.

Позивач, просить залишити без розгляду Доповнення до апеляційної скарги Відповідача на підставі ч.2 ст. 118 ГПК України. Залишити без розгляду Заяву про застосування позовної давності Відповідача на підставі ч.2 ст. 118 ГПК України. У задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Оптімус+» відмовити повністю. Рішення Господарського суду Львівської області від Ј3.03.2020 року у справі № 914/2150/18 залишити без змін.

Представник третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державний реєстратор - приватний нотаріус Корпало Г. В., у судове засідання не прибув, як вбачається з матеріалів справи, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В. померла ІНФОРМАЦІЯ_1 приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу, що було з`ясовано господарським судом ще під час первісного розгляду даної справи (том І, а. с. 129).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 1 та ч. 1 статті 3 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Згідно ч. 1 статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; акредитовані суб`єкти; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Положеннями ч. 1 статті 10 вказаного Закону визначено, що Міністерство юстиції України: забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації прав; здійснює нормативно-правове регулювання у сфері державної реєстрації прав; забезпечує створення та функціонування Державного реєстру прав, є його держателем; організовує роботу, пов`язану із забезпеченням діяльності з державної реєстрації прав; здійснює контроль за діяльністю у сфері державної реєстрації прав, у тому числі шляхом проведення моніторингу реєстраційних дій відповідно до цього Закону та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; забезпечує доступ до Державного реєстру прав державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, визначених цим Законом, інших суб`єктів, право доступу яких визначено цим Законом, та приймає рішення про тимчасове блокування або анулювання такого доступу у випадках, передбачених цим Законом; розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України та приймає обов`язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом; складає протоколи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; організовує роботу з підготовки та підвищення кваліфікації державних реєстраторів; надає узагальнені роз`яснення щодо застосування законодавства з питань державної реєстрації прав; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.

Враховуючи норми Закону України «Про нотаріат» нотаріус не є суб`єктом владних повноважень.

У той же час, державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію (ч. 5 статті 5 Закону). Таким чином, держава в цій частині делегує нотаріусам владні повноваження. Тобто, нотаріус може вчиняти дії, які мають публічно-правовий характер та не мають нічого спільного з нотаріальними діями. Це реєстраційні дії, а саме: державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державну реєстрацію обтяжень рухомого майна. Реєстраційні дії, пов`язані з веденням Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, вчиняються нотаріусами не на підставі Закону України «Про нотаріат», а на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», а також відповідних договорів, укладених з Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України як адміністратором названих Реєстрів. Міністерство юстиції України як держатель відповідного реєстру є суб`єктом владних повноважень, який делегує свої повноваження з ведення реєстру Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, яке у свою чергу укладає відповідні договори з реєстраторами - державними нотаріальними конторами та приватними нотаріусами. Самі ж нотаріуси, у даному випадку, виступають як суб`єкти делегованих владних повноважень. Спірні правовідносини допускають правонаступництва, у разі смерті нотаріуса.

Твердження апелянта про те, що місцевий господарський суд у даній справі був не обізнаний про смерть нотаріуса Корпало Г.В. (у даній справі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору), спростовується матеріалами даної справи (том І, а. с. 129). Смерть приватного нотаріуса Корпало Г.В. - державного реєстратора, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за наведених вище обставин, не може слугувати підставою для скасування судового рішення по справі та/або, що держатель реєстрів не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Колегія суддів у судовому засіданні заслухала пояснення та доводи представника апелянта/відповідача, позивача, дослідила матеріали даної справи та подані учасниками судового процесу докази, з`ясувала обставини справи, які мають значення для вирішення спору, прийшла до висновку, за наслідками повторного розгляду даної справи, рішення Господарського суду Львівського області від 23.03.2020 у справі № 914/2150/18 залишити без змін, виходячи з наступного.

Колегією суддів, в першу чергу, досліджувалося питання щодо необізнаності апелянта/відповідача про судову справу № 914/2150/18, що фактично покладено в основу апеляційної скарги та доповнення до неї відповідачем.

Так, в обґрунтування власної апеляційної скарги Відповідач зазначає, що «… докази навмисності дій відповідача, які б були спрямовані на неотримання поштової кореспонденції від суду, в матеріалах справи відсутні ...», «… фактично, 30.03.2020 року, відповідачу випадково, з відкритих джерел стало відомо, що товариство є учасником справи № 914/2150/18, а щодо його майна застосовано арешт», а також «... до 08.04.2020 року, відповідачу, його представникам не вручалося жодного судового повідомлення та жодного судового рішення у справі № 914/2150/18, що стало причиною необізнаності відповідача про наявність судового спору ...» та інше.

Вказані твердження апелянта/відповідача є безпідставними, не відповідають фактичним обставинам справи та спростовуються матеріалам даної справи, про що, зокрема, детально зазначено вище у цій постанові та підтверджується наступним.

Відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 року у справі № 914/2150/18 заяву ТОВ «Мані Флоу» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково, заборонено ТОВ «Оптімус+», державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві і Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб`єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101, в решті вимог заяви відмовити.

Вказана ухвала Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 року у справі №914/2150/18 була пред`явлена Позивачем до виконання 27.01.2020 року приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Войтовському B.C., та яка була виконана шляхом внесення Відомостей до бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав (копії - в матеріалах справи).

Відповідно до інформаційної довідки № 198185402, сформованої з Державного реєстру речовин прав на нерухоме майно 29.01.2020 року, станом на вказану дату відповідні записи в Держаному реєстрі, які є предметом спору у справі № 914/2150/18, залишались без змін, а Відповідач по справі значився як власник об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 (копія - в матеріалах справи).

В той же час, 21.02.2020 року з інформаційної довідки №201209402, сформованої з Державного реєстру речовин прав на нерухоме майно 21.02.2020 року, приватним нотаріусом ЛМНО Гусак Р.Т., в порушення ухвали Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 року у справі № 914/2150/18, було оформлено договір купівлі-продажу від 29.01.2020 року, а також вчинено інші реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке має безпосереднє відношення до предмету спору, а саме: 29.01.2020 року о 18:07:35 вчинено реєстраційні дії про зміну власника об`єкту нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 4 571,2 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська обл., м. Львів, вулиця Героїв УПА, будинок 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101 з Відповідача на ТОВ «БРРЕНТ» (код ЄДРПОУ: 38099402) (копія - міститься в матеріалах справи).

В подальшому, вказані реєстраційні дії приватного нотаріуса ЛМНО Гусак Р.Т. було скасовано тим самим нотаріусом ЛМНО Гусак Р.Т. 24.02.2020 року та поновлено запис про право власності ТОВ «Оптімус+».

Так, відповідно до п. 4). ч.І ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що інформація про обтяження, встановлене ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 року у справі № 914/2150/18, містилось у відомостях бази даних про реєстрацію заяв та запитів Державного реєстру речових прав з 27.01.2020 року, апелянту/відповідачу було достовірно відомо про існування судової справи №914/2150/18, принаймні, ще з 29.01.2020 року - з дати укладення правочину, спрямованого на відчуження майна, відтак твердження Відповідача про начебто «... фактично, 30.03.2020 року, відповідачу випадково, з відкритих джерел стало відомо, що товариство є учасником справи № 914/2150/18…» не відповідають дійсності.

Відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 року у справі № 914/2150/18 заяву ТОВ «Мані Флоу» про вжиття заходів забезпечення позову задоволено повністю, накладено арешт на нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101.

Відповідно до інформаційної довідки №210898979, сформованої з Державного реєстру речовин прав на нерухоме майно 01.06.2020 року, відомості про арешт відповідно до зазначеної ухвали Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 року у справі № 914/2150/18 було внесено до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно ще 27.02.2020 року (копія - інформаційної довідки - в матеріалах справи).

В той же час, відповідно до доданих апелянтом/відповідачем матеріалів до апеляційної скарги зазначено і «Звіт про незалежну оцінку вартості нерухомого майна», який складено 12.03.2020 року суб`єктом оціночної діяльності «Харківська Товарна Біржа» на підставі Договору № 1003 від 10.03.2020 року.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», істотними умовами договору на проведення оцінки майна є, зокрема, зазначення майна, що підлягає оцінці.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб`єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Також ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З системного аналізу наведених норм вбачається, що належним доказом належності нерухомого майна замовнику оцінки може бути лише надання суб`єкту оціночної діяльності відповідних відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованих на дату укладення договору.

Таким чином, відповідно до приписів Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Відповідач при укладенні договору суб`єктом оціночної діяльності «Харківська Товарна Біржа» був зобов`язаний надати останньому актуальний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо зареєстрованого права власності станом на 10.03.2020 року.

В той же час, як вже було зазначено вище, ще з 27.02.2020 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно обліковуються відомості про арешт нерухомого майна, яке було предметом оцінки, на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 26.02.2020 року у справі №914/2150/18.

Враховуючи вищевикладене, на думку колегії суду, що апелянту було відомо про існування судової справи № 914/2150/18 на момент укладення Договору № 1003 з суб`єктом оціночної діяльності «Харківська Товарна Біржа», тобто з 10.03.2020 року, тому твердження скаржника про начебто «[...] фактично, 30.03.2020 року, відповідачу випадково, з відкритих джерел стало відомо, що товариство є учасником справи № 914/2150/18 [...]» не заслуговують на увагу.

Слід зазначити, що провадження у справі № 914/2150/18 було відкрито ухвалою Господарського суду Львівської області ще в листопаді 2018 року. За цей час справа № 914/2150/18, неодноразово, слухалась в Господарському суді Львівської області, Західному апеляційному господарському суді та Касаційному господарському суду Верховного Суду з дотриманням вимог господарського процесуального кодексу України як в частині письмового повідомлення учасників справи та надсилання відповідних копій процесуальних документів, так і в частині оприлюднення судових рішень в Єдиному державному реєстрі судових рішень (далі - ЄДРСР).

Так, відповідно до даних ЄДРСР, окрім оскаржуваного судового рішення, в держаному реєстрі за формою пошуку за номером справи № 914/2150/18 містяться ще 23 судових рішення, ухвалених судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 914/2150/18 в період часу 2018-2020 років.

Окрім того, відповідно до публічної інформації, що міститься на офіційному веб-сайті сервісу моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю за посиланнямhttps://opendatabot.Ua/c/32674231 у відкритому доступі на запит щодо ТОВ «Оптімус+» також зазначається наявність судових рішень у справі № 914/2150/18.

Також, на думку Позивача, безпідставним та необґрунтованим є твердження Відповідача про дату, з якої Відповідачу начебто стала відома інформація про справу № 914/2150/18, так як в самій апеляційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування та/або посилання на будь-яку подію, в зв`язку з чим Відповідачем саме « 30.03.2020 року» вчинялись дії, спрямовані на пошук «у відкритих джерелах» інформації щодо наявності/відсутності судових справ за участю Відповідача, а також не зазначається взагалі з якого саме «відкритого джерела» Відповідачу стала відома інформація про справу № 914/2150/18, а також не надано жодного доказу на підтвердження такого факту.

Таким чином, на думку колегії суддів твердження апелянта про те, що «фактично, 30.03.2020 року, відповідачу випадково, з відкритих джерел стало відомо, що товариство є учасником справи № 914/2150/18» не відповідають дійсності.

В матеріалах справи № 914/2150/18 містяться достовірні, належні та достатні докази, що місцевим господарським судом при повторному розгляді даної справи, а також судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, при первісному її розгляді, неодноразово надсилались процесуальні документи всім учасникам судового процесу, в т.ч. на адресу юридичну апелянта/відповідача.

Так, на приклад, відповідно до постанови Західного апеляційного господарського суду від 25.06.2019 року у справі № 914/2150/18 на стор.2 зазначено: «Ухвали Західного апеляційного господарського суду про відкриття провадження у справі від 07.05.2019, про призначення розгляду справи від 20.05.2019 та про відкладення розгляду справи від 11.06.2019 направлялись на адресу відповідача - ТзОВ «Оптімус+», 61052, м. Харків, вул. Карла Маркса, 32, яка зазначена в апеляційні скарзі та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Рекомендовані листи, надіслані на адресу відповідача повернулись до суду, з відміткою пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Більш за те, після повернення справи № 914/2150/18 до Господарського суду Львівської області на новий розгляд, судом неодноразово відкладалось слухання справи саме з підстав неодноразового повідомлення Відповідача як на його юридичну адресу, так і за місцезнаходженням нерухомого майна, а також за місцем реєстрації кінцевих власників Відповідача, в тому числі й з врученням такої кореспонденції (докази - містяться в матеріалах справи).

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалу місцевого суду від 18.12.2019 р. про заміну позивача та відкладення підготовчого засідання на 15.01.2020р. було вручено відповідачу 22.01.2020р. за його юридичною адресою /з урахуванням перейменування вулиці/, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень 7901412936852 та 7901412936860 (том ІІ, а. с. 162, 163).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що твердження Відповідача про те, що «... до 08.04.2020 року, відповідачу, його представникам не вручалося жодного судового повідомлення та жодного судового рішення у справі № 914/2150/18, що стало причиною необізнаності відповідача про наявність судового спору ...» є такими, що не відповідають дійсності та фактичним матеріалам справи.

В частині, що стосуються тверджень апелянта/відповідача щодо третьої особи.

Так, в обґрунтування власної апеляційної скарги Відповідач зазначає, що «... суд розглядав справу № 914/2150/18 за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача...», однак третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 27.06.2017 р. - померла, а суд про це не знав, та відтак прийшов до помилкових висновків у справі.

В той же час, відповідно до матеріалів справи та публічної інформації, що міститься в ЄДРСР за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82369157, третя особа була залучена до участі у справі на підставі ухвали Західного апеляційного господарського суду від 11.06.2019 року у справі № 914/2150/18, дане рішення суду не оскаржене та не скасоване.

Відповідно до приписів п.6) ч. 1 ст. 231 ГПК України Господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як зазначено вище у цій постанові, суду було відомо про смерть приватного нотаріуса, що підтверджується матеріалами справи (том І, а. с. 129), однак спірні правовідносини допускають правонаступництва, у разі смерті нотаріуса.

В той же час, відповідно до ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.

Таким чином, діючим господарським процесуальним кодексом України не передбачено процесуальних наслідків (дій суду) в разі встановлення факту смерті фізичної особи, яка не була стороною у справі.

Окрім того, відповідно до приписів ч.2 ст. 258 ГПК України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Приймаючи до уваги, що скаржник має доступ до Господарського процесуального кодексу України, так як в своїй апеляційній скарзі неодноразово посилається на начебто порушення судом першої інстанції норм ГПК України, апелянт/відповідач був зобов`язаний зазначити в своїй апеляційній скарзі у чому саме полягає незаконність і (або) необґрунтованість зазначення судом першої інстанції в тексті рішення третьої особи та/або у чому саме полягає неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо.

Недотримання скаржником вимог ч.2 ст. 258 ГПК України при поданні апеляційної скарги свідчить про безпідставність та необґрунтованість зазначених вище власних тверджень апелянта у апеляційній скарзі, які спрямовані не на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спору у справі № 914/2150/18.

Підчас повторного розгляду даної справи, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

27.12.2013р. між ПАТ «Банк Перший» (правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» (далі - Банк, Продавець)) та ТОВ «Оптімус+» (далі - Відповідач, Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., зареєстрований у реєстрі за № 5281, згідно з умовами якого позивач передав у власність відповідача належні йому на праві власності нежитлові приміщення, загальною площею 4571,2 кв. м., що розташовані у м. Львові по вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва), будинок №73 (том І, а. с. 35-37).

Відповідно до пункту 1.2 Договору нежитлові приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 26.08.2009 р., посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Стоцком Т. Л., зареєстрованого в реєстрі за №1913.

Державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за продавцем в реєстрі прав власності на нерухоме майно проведено за індексним номером 14049688 від 28.08.2009 р.

Відповідно до п. 1.4. Договору, загальна вартість нежитлового приміщення, згідно Довідки про балансову вартість об`єкта нерухомого майна №25-1900, виданої продавцем 26.12.2013р., становить 2390180,00 грн без ПДВ.

Згідно з п. 1.4., п. 1.4.1. Договору, Сторони домовились, що погоджена Сторонами загальна вартість продажу нежитлових приміщень складає 2391666,67 грн., окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн. Покупець зобов`язується оплатити продавцю 160000,00 грн., в т. ч. 26666,67 грн. ПДВ в день підписання цього Договору, а 2710000,00 грн. в тому числі 451666,66 грн. ПДВ до 30.12.2013р., шляхом їх сплати на рахунок продавця № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ "Банк Перший" м. Київ, Код ЄДРПОУ 20717958, код Банку: (МФО) 320995.

Відповідно до п. 1.5. Договору правові наслідки укриття розміру дійсної продажної ціни відчужуваного майна продавцеві та покупцеві нотаріусом роз`яснено.

Згідно з п. 6.11., п. 6.12. Договору право власності на нежитлові приміщення виникає у покупця відповідно до ст. ст. 182, 334 ЦК України з дня державної реєстрації права власності на нього в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, але не раніше повної сплати покупцем продавцю суми загальної вартості продажу нежитлових приміщень, встановленої в п. 1.4. Договору. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками продавця і покупця та нотаріального посвідчення.

Як вбачається із Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 27.12.2013р. проведено державну реєстрацію права власності за відповідачем згідно Договору від 27.12.2013р. (том ІІІ, а. с.70-71).

27.11.2014р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову №745 «Про віднесення ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних» (том ІІІ, а. с. 52-53).

Крім цього, 27.11.2014р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 131 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «БГ Банк» (том ІІІ, а с. 54).

26.02.2015р. Правлінням Національного банку України прийнято постанову №134 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» (том ІІІ, а. с.55).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №43 від 27.02.2015р. розпочато процедуру ліквідації ПАТ «БГ Банк» з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб (том ІІІ, а. с.56).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 146 від 11.02.2016 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БГ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення ліквідації ПАТ «БГ Банк» на два роки до 26.02.2018 р. включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2214 від 31.05.2017р. «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ БАНК» відкликано всі повноваження у Новікової М.М. та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» Луньо Іллю Вікторовича, якому делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БГ Банк» (том ІІІ, а.с.57).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №305 від 01.02.2018р. продовжено строк ліквідації ПАТ «БГ Банк» до 26.02.2019р. (том ІІІ, а.с.58).

06.09.2018 р. Комісією з перевірки договорів (інших правочинів) ПАТ «БГ Банк» складено Акт №1, згідно котрого комісія рекомендувала Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» на підставі статей 203, 215, 216 ЦК України та пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнати нікчемним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р., укладений між ПАТ «Банк Перший», повним правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «Оптімус+», посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Корпало Г.В., який зареєстровано в реєстрі за №5281, а також вчинити подальші дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів шляхом витребування (повернення) майна банку, переданого за вказаним договором (том ІІІ, а.с.66-69).

06.09.2018р. ліквідатор ПАТ «БГ Банк» визнав нікчемним Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р., що підтверджується Наказом №30 від 06.09.2018р. (том ІІІ, а.с.85).

В цей же день (06.09.2018р.) було направлено відповідачу та третій особі повідомлення про нікчемність правочину, відповідно до яких Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів вимагала від відповідача протягом семи днів з дати отримання цього повідомлення повернути банку нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, а від третьої особи - внесення до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав, внесеного на підставі нікчемного Договору від 27.12.2013р. та поновлення запису про право власності ПАТ «БГ Банк» на вказані нежитлові приміщення. Повідомлення про нікчемність правочину та докази їх направлення знаходяться в матеріалах справи (том ІІІ, а. с. 86-94).

Враховуючи те, що викладені в повідомленнях про нікчемність правочину вимоги в добровільному порядку виконані не були, нежитлові приміщення не були повернуті і право власності банку в Державному реєстрі не було поновлено, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від імені ПАТ «БГ Банк» звернулася з даним позовом до суду.

Разом з тим, 22.11.2019 р. між ПАТ «БГ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів та ТОВ «Мані Флоу » було укладено Договір купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності №11/2019-4 від 22.11.2019 р., згідно котрого Банк (продавець) передав у власність ТОВ «Мані Флоу» (покупця) майнові права/право власності на нерухоме майно, що виникне в майбутньому на об`єкти нерухомого майна, а саме: нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м. (нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го та 4-го поверхів чотириповерхової будівлі), що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА (колишня вулиця І. Тургенєва у м. Львові), буд. 73, право власності на яке виникло у продавця у результаті звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Львівського MHO Стоцком Т.Л., зареєстрованого в реєстрі за №1913, право власності продавця було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.08.2009 (перелік документів зазначено в додатку №1) та було припинено на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р., укладеного між ПАТ «Банк Перший» (правонаступником якого є ПАТ «БГ Банк») та ТОВ «Оптімус+», посвідчений приватним нотаріусом Львівського MHO Корпало Г.В., зареєстрованого в реєстрі №5282 (перелік документів зазначено в додатку №1) (який у відповідності до положень ЗУ «Про систему гарантування вкладів» є нікчемним та який в силу закону не породжує жодних правових наслідків, крім ти, що пов`язані з його недійсністю), які є відмінними від права власності та які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому (том ІІ, а. с. 146-149).

Відповідно до пунктів 1.4 та 1.5 Договору купівлі-продажу майнових прав до покупця переходять всі цивільні права та обов`язки продавця за майновими правами в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. За умови задоволення позовних вимог у справі №914/2150/18 та фактичного виконання судового рішення у справі №914/2150/18, даний Договір є самостійною підставою в розумінні ч. 2 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та ст. ст. 182, 657 ЦК України для реєстрації права власності покупця на нерухоме майно, майнові права на яке являється предметом цього Договору.

У п. 1.6. Договору від 22.11.2019 р. сторонами визначено, що він є підставою для заміни продавця у наявних судових процесах та/чи наявних виконавчих провадженнях, в т.ч. у справі №914/2150/18.

З огляду на викладене, ухвалою місцевого господарського суду від 18.12.2019 р. у даній справі замінено позивача - ПАТ «БГ Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб його правонаступником - ТОВ «Мані Флоу» (том ІІ, а. с. 156, 157-159).

Також, як вбачається з матеріалів даної справи, 17.01.2020 р. місцевий господарський суд частково задовольнив заяву позивача про вжиття заходів забезпечення позову, а саме: заборонив відповідачу та державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, відкриття та/або закриття розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна - нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101.

Разом з тим, не зважаючи на факт постановлення ухвали від 17.01.2020р. та її реєстрації 27.01.2020 р. в базі даних про реєстрацію заяв і запитів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо спірних нежитлових приміщень вчинялися реєстраційні дії, а саме: 29.01.2020 р. було вчинено запис про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ «Бррент», однак 24.02.2020р. державним реєстратором було видалено цей запис.

Таким чином, як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 204999840 від 23.03.2020 р. відповідач надалі є власником нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101. Підставою виникнення в нього права власності є Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Спір у справі, яка розглядається, пов`язаний з процедурою визнання ПАТ «БГ Банк» неплатоспроможним та його ліквідацією в порядку Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», яким встановлено правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

За змістом ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Положеннями ч. З ст. 38 цього Закону передбачено підстави, що свідчать про нікчемність правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до зазначеної норми, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема, від 11.04.2018 р. у справі № 910/12294/16, від 04.06.2019р. у справі № 916/3156/17 наголосила, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України і ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб. Наслідки нікчемності правочину, у тому числі обов`язок повернути все одержане за нікчемним договором (правочином), також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Крім цього, у постанові від 04.06.2019р. у справі №916/3156/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 16.10.2019р., направляючи дану справу на новий розгляд, дав обов`язкові до виконання вказівки дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи та всі зібрані у справі докази в їх сукупності, оскільки при первісному розгляді справи суд першої інстанції обмежився тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, втім не перевірив доводів позивача з огляду на норми про нечинність правочинів, встановлені спеціальним законом - ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб», а суд апеляційної інстанції, не з`ясувавши обставин набуття відповідачем спірного майна та не перевіривши доводів позивача дійшов висновку про неналежний спосіб захисту.

Виконуючи дану вказівку суду касаційної інстанції, суд встановив, що як вбачається з позовної заяви та надісланих повідомлень про нікчемність правочину, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів вважає Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013р. нікчемним в силу положень пунктів 1, 2, 3 ч. З ст. 38 ЗУ «Про гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки:

- банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

- банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

- банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, місцевий господарський суд у судовому рішенні, яке оспорюється, чітко зазначив, що «Обставини, якими позивач обґрунтовує нікчемність Договору купівлі-продажу від 27.12.2013 р. зводяться до того, що внаслідок неправомірної уцінки (більш ніж на 85%) вартості нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2 кв. м., що розташовані у м. Львові по вул. Героїв УПА, 73, які знаходилися на балансі ПАТ «БГ Банк», останнім було продано вказане нерухоме майно за ціною 2391666,67 грн. без ПДВ, що є значно нижчою за ринкову ціну. Внаслідок продажу приміщень не за ринковою вартістю, банк недоотримав кошти щонайменше в розмірі 13689533,33 грн., що призвело до неможливості виконання банком його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами, загальних розмір котрих склав 1559366994,63 грн. Крім цього, в результаті вчинення одностороннього правочину щодо зменшення балансової вартості нерухомого майна та подальшого укладення Договору купівлі-продажу за ціною майна в сумі 2391666,67 грн. без ПДВ, банк фактично відмовився від власних майнових вимог в розмірі 13689533,33 грн. без ПДВ. Також, оскільки відчуження майна відбулося до моменту здійснення відповідачем будь-яких платежів за Договором купівлі-продажу, а також до моменту укладення нотаріально посвідченого Акту приймання-передачі нежитлових приміщень, оформлених відповідно до п. 2.4 та п. 4.2 Договору, позивач вважає, що банк безоплатно відчужив його відповідачу» (абзац 9-й зверху на сторінці 11 тексту судового рішення - абзац перший зверху на сторінці 12 тексту судового рішення - том ІV, а. с. 177-178).

Далі за текстом мотивувальної частини судового рішення зазначено, що «При оцінці наведених доводів позивача суд зазначає, що станом на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомих приміщень від 27.12.2013 р. положення ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» у наведеній позивачем редакції не існували. Чинна на час укладення договору редакція ст. 38 Закону передбачала підстави нікчемності правочинів в частині другій цієї статті, а не третій. І такі підстави нікчемності, як безоплатне відчуження банком майна та відмова від власних майнових вимог, а також взяття банком на себе зобов`язань, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, не було передбачено чинним на той час законодавством» (абзац другий зверху мотивувальної части судового рішення на сторінці 12 тексту рішення, том ІV, а. с. 178).

З огляду на наведене покликання апелянта/відповідача в апеляційній скарзі на те, що до спірних правовідносин, які виникли на момент укладення Договору купівлі-продажу нерухомих приміщень від 27.12.2013 р., місцевий господарський суд, при повторному розгляді справи, застосував приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції цього Закону від 12.08.2015 р. - не відповідає дійсності.

Разом з тим, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно - правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

При цьому суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 924/1473/15).

Також, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Враховуючи наведене, не зважаючи на факт посилання позивачем в позовній заяві, письмових поясненнях до неї, а також заяві про визнання правочину нікчемним на норми пунктів 1, 2, 3 ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», при вирішенні даної справи суд самостійно і з огляду на викладені позивачем обставини буде керуватися положеннями ст. 38 цього Закону, які визначали підстави нікчемності правочинів станом на момент укладення Договору купівлі-продажу від 27.12.2013 р.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. З ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи (том ІІІ, а. с. 70-73, 76-83) відповідно до даних первісного бухгалтерського обліку та даних АБС Б2, нежитлові приміщення загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 було набуто у власність банком 26.08.2009 р. в результаті звернення стягнення на заставлене майно на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Право власності банку було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та вказане майно поставлено на балансовий облік 26.02.2010 р. за вартістю 16045886,00 грн. З виписки по особовим рахункам прослідковується, що на підставі звіту про незалежну оцінку від 10.12.2012 р. (позивачем звіт не долучено до матеріалів справи, оскільки строк зберігання такого закінчився до моменту подання позовної заяви), 28.12.2012р. здійснено дооцінку об`єкту нерухомості на суму 35314,00 грн. та вказаний об`єкт переведено до групи інвестиційної нерухомості балансовою вартістю 16081200,00 грн.

Водночас, відповідно до Протоколу позачергового засідання ПАТ «Банк Перший» № 86/1 від 20.12.2013р. (том ІІІ, а. с. 76-82) було прийняте рішення про уцінку нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73 на 13691020,00 грн., тобто на 85% від балансової вартості майна.

Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні досліджувався факт наявності у матеріалах справи Протоколу позачергового засідання ПАТ «Банк Перший» № 86/1 від 20.12.2013р. та встановлено, що належним чином засвідчена копія цього Протоколу знаходиться в матеріалах справи - том ІІІ, а.с. 76-82, тому покликання апелянта в апеляційній скарзі на оцінку судом Протоколу позачергового засідання ПАТ «Банк Перший» № 86/1 від 20.12.2013р. при його відсутності в матеріалах справи, є надуманим.

Згідно Протоколу позачергового засідання ПАТ «Банк Перший» № 87 від 23.12.2013р. (том ІІІ, а.с.83, 83/зворот) надано згоду на укладення з ТОВ «Оптімус+» Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень за ціною 2391666,67 грн., окрім того ПДВ 20% - 478333,33 грн, разом з ПДВ - 2870000,00 грн. Як вже зазначалося, сам договір на вказаних умовах було укладено 27.12.2013р. (належним чином засвідчена копія цього Протоколу № 87 від 23.12.2013 р. - знаходиться в матеріалах справи - том ІІІ, а.с.83, 83/зворот).

Таким чином, в результаті продажу об`єкту нерухомості його вартість склала 2391666,67 грн. без ПДВ, тобто 523,20 грн. за 1 кв.м., або 65,48 доларів США за 1 кв.м. відповідно (курс долара складав 7,9930 грн. за 1 долар США).

При цьому, як вбачається зі Звіту про оцінку майна нежитлових приміщень, загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: Львівська область, м. Львів, вул. Героїв УПА. Буд 73, дата станом на яку проводиться розрахунок: 27.12.2013 р. Вих. № 377 (том ІІІ, а. с. 141-245), ринкова вартість нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, станом на 27.12.2013 р. (дату їх продажі), становила 10184000,00 грн., без урахування ПДВ.

В матеріалах справи міститься також і звіт про оцінку майнових прав на вказані нежитлові приміщення станом на 01.11.2018 року (том ІІІ, а. с. 96-134) відповідно до котрого вартість майна становить 20920000,00 грн. без урахування ПДВ.

Відтак, з наведеного вбачається, що за Договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р. нерухоме майно було відчужене за ціною, яка становила лише 23,48% від ринкової вартості цього майна (2391666,67 грн. х 100% : 10184000,00 грн.). Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що продаж нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, 73, за ціною нижчою на 76,52% від їх ринкової вартості є таким, що здійснюється на умовах значно гірших за звичайні ринкові ціни. Відтак є правомірним висновок місцевого суду про те, що в силу приписів п. 1 ч. 2 та ч. 3 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, котра існувала станом на момент укладення договору), Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р. є нікчемним.

Колегія суддів повторно наголошує, що місцевий господарський суд застосував до спірних правовідносин приписи Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, котра існувала станом на момент укладення договору (Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р.), тому неодноразові та наполегливі покликання у судовому засіданні представника апелянта на те, що місцевий суд до спірних правовідносин, які виникли на підставі договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р., застосував норми цього Закону у редакції чинній на час розгляду справи, є безпідставними та спростовується матеріалами справи.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 06.09.2018 р. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів було направлено відповідачу та третій особі повідомлення № 04/926 про нікчемність правочину (том І, а. с. 17-19).

Положеннями ч. 5 ст. 38 Закону України «Про гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, станом на момент направлення повідомлень) передбачено, що у разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов`язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі № 910/12294/16 зазначено, що таке майно (кошти) може бути повернуто або добровільно, або у примусовому порядку на підставі судового рішення. Щоб застосувати наслідки нікчемного правочину, Банк як сторона такого правочину повинен звернутися з відповідним позовом до суду.

З приводу обраного позивачем способу захисту щодо повернення спірного нерухомого майна, суд зазначає таке.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Оскільки, відповідно до ст. 16 ЦК України порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018р. у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018р. у справі № 905/2260/17, щодо обраного позивачем способу захисту, правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.02.20290 у справі № 910/16236/18.

В даній справі позивач обрав спосіб захисту свого порушеного права шляхом пред`явлення позову про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.12.2013 р. та всі послідуючі/пов`язані рішення від 29.01.2020 р. та 24.02.2020 р., а також шляхом скасування державної реєстрації права власності за записом від 27.12.2013 р. та всіма послідуючими/пов`язаними записами від 29.01.2020 р., з одночасним визнанням (поновлення) за позивачем його права власності на спірне нерухоме майно.

Як вже зазначалося вище, незважаючи на факт вчинення реєстраційних дій від 29.01.2020 р. та 24.02.2020 р., відповідач/апелянт надалі є власником нежитлових приміщень загальною площею 4571,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Львів, вул. Героїв УПА, буд. 73, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 258008746101. Підставою виникнення в нього права власності є Договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р., який є нікчемним. Водночас внаслідок вчинення реєстраційних дій відбулася фактична зміна індексного номеру рішення про державну реєстрацію права власності відповідача на спірне нерухоме майно та дати такого рішення, а також зміна номеру запису про державну реєстрацію права власності та дати такого запису.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

З огляду на це, обрання позивачем пособу захисту своїх прав, який за своїм характером є реституцією, є належним та ефективним способом, котрий передбачено ч. З ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки у разі задоволення позову за згаданими вимогами позивача вносяться зміни до відомостей у Державному реєстрі речових прав щодо власника спірних нежитлових приміщень.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню повністю, оскільки позивачем належними доказами доведено обставини нікчемності Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2013 р. апелянтом/відповідачем вказаних обставин не спростовано.

Колегія суддів вважає за необхідне, зокрема, зазначити, що є надуманими твердження апелянта/відповідача щодо невірного застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», з огляду на таке.

Так, в обґрунтування власної апеляційної скарги Відповідач зазначає, що « ... визнання договору нікчемним не відноситься до повноважень ліквідатора будь-якого банку ...», «… повідомлення про нікчемність угоди не передбачена жодною правовою нормою, та не входить до кола повноважень службових осіб Фонду гарантування вкладів фізичних осіб», а також «... з моменту запровадження тимчасової адміністрації, до дати закінчення перевірки договорів банку, пройшло значно більше 30 днів, отже, дії уповноваженої особи фонду гарантування вкладів щодо відповідача здійснювались у непередбаченому законом порядку - за межами встановленого строку» та інше.

Як зазначено вище у цій постанові, постановою Правління Національного банку України від 27.11.2014 № 745 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних» було прийнято рішення віднести ПАТ «БГ Банк» до категорії неплатоспроможних. На підставі постанови НБУ № 745 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено Рішення № 131 про запровадження з 28.11.2014 року тимчасової адміністрації в ПАТ «БГ Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «БГ Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможній банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Новікову Марію Миколаївну. В подальшому, відповідно до постанови Правління Національного банку України від 26.02.2015 № 134 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «БГ Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) прийнято рішення від 27.02.2015 № 43 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «БГ Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «БГ БАНК» (далі - ПАТ «БГ Банк», Банк) та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» Новікову Марію Миколаївну строком на 1 рік з 27.02.2015 по 26.02.2016 включно. Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 146 від 11.02.2016 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «БГ БАНК» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення ліквідації ПАТ «БГ БАНК» на два роки по 26.02.2018 року включно. Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 2214 від 31.05.2017 року «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» відкликано всі повноваження у Новікової М.М. та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «БГ Банк» Луньо Іллю Вікторовича, якому делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «БГ Банк». Рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 305 від 01.02.2018 року було продовжено строк ліквідації ПАТ «БГ Банк» до 26.02.2019 року.

Зазначена інформація є публічною та розміщена на офіційній веб-сторінці Фонду гарантування вкладів фізичних осіб: http://www.fg.gov.ua/not-paying/temporary/27-bg-bank, а також міститься в матеріалах справи.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон) встановлено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п.8 Розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону встановлено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Таким чином, починаючи з 28.11.2014 року на ПАТ «БГ Банк» розповсюджується дія спеціального Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто у редакції Закону України № 1586-VІ від 04 липня 2014 року (набрав чинності з 11.07.2014р.).

Частиною 2 статті 38 Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

В той же час, відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону встановлено, що уповноважена особа Фонду:

протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;

вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;

має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

Аналогічні приписи містяться і в п.9) ч. І ст. 48 Закону, відповідно до якого уповноважена особа Фонду з дня свого призначення здійснює такі повноваження як: виконує повноваження, які визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Таким чином, нормами Закону передбачено повноваження Фонду або уповноваженої особи Фонду здійснювати дії щодо виявлення правочинів (в тому числі договорів), які є нікчемними з підстав, передбачених ст. 38 Закону, як на стадії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації Банку, а також повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вживати заходів щодо застосування наслідків нікчемності таких правочинів (договорів).

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Тобто, норма закону, якою встановлена недійсність правочину, є імперативною нормою права. Загальновідомим є факт, що імперативна норма права містить категоричні приписи, що безпосередньо визначають поведінку суб`єктів, не дозволяють відхилятися від них і не можуть бути замінені за рішенням (домовленістю) цих суб`єктів іншими умовами.

З системного аналізу норм ч. 2 ст.215 ЦК України та ч. З ст. 38 Закону можна дійти висновків, що всі пункти частини третьої так само містять імперативний характер, тобто безпосередньо визначають поведінку суб`єктів правовідносин та не дозволяють відхилятися від них.

Аналогічну правову позицію викладено і в постанові Вищого господарського суду України від 16 березня 2017 року по справі № 914/1316/16, а також в постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року по справі № 916/1889/17, відповідно до яких судами було встановлено, що:«...недійсність правочинів неплатоспроможного банку, згідно з якими банк відмовився від власних майнових вимог, установлено законом.. Тобто ці правочини с недійсними (нікчемними) незалежно від часу їх виявлення уповноваженою особою Фонду. При цьому відповідно до частини четвертої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів як під час дії тимчасової адміністрації, так і протягом ліквідації, у тому числі звертається до суду з відповідним позовом...».

Окрім того, відповідно до висновків щодо застосування норм права, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 по справі № 910/17448/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 по справі № 910/12294/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 826/1476/15, а також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 819/353/16, Великою Палатою Верховного Суду зазначено наступне: «Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу Банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ».

Відповідно до положень ч. ч. 5,6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Тобто, правочини є нікчемними відповідно до закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), незалежно від того, чи була взагалі проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів, і незалежно від того, на якій саме стадії виведення неплатоспроможного банку з ринку (тимчасова адміністрація або ліквідація) уповноваженою особою Фонду було виявлено такі нікчемні правочини.

На підставі викладеного власні міркування апелянта щодо застосування норм Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не відповідають ані нормам вказаного Закону, ані висновкам щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів даної справи, в обґрунтування власної апеляційної скарги апелянт/відповідач зазначає, що ... має звіти про оцінку власного об`єкту нерухомості, однак був позбавлений можливості надати їх суду першої інстанції, через необізнаність щодо судового розгляду з причини неналежного повідомлення судом, першої інстанції про етапи судового провадження. Вказані звіти спростовують позицію позивача, та є доказами дійсності правочину, який є предметом спору, у зв`язку з чим підлягають дослідженню судом апеляційної інстанції...», при цьому апелянт стверджував про необізнаність про судову справу № 914/2150/18 та неналежне повідомлення судом першої інстанції відповідача про день, час та місце розгляду даної справи тощо.

Вказані твердження скаржника є безпідставними, з огляду на наступне.

Так, відповідно до положень ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Згідно з приписами ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені ч. 3-6 ст. 165 ГПК України, в тому числі й вимоги щодо переліку документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Частиною ч.4 ст. 165 ГПК України встановлено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Як зазначено вище у цій постанові, відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, тому долучені апелянтом до апеляційної скарги докази долучити до матеріалів даної справи.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що не підлягає до задоволення клопотання позивача, про залишення без розгляду Доповнення апелянта до апеляційної скарги відповідача на підставі ч. 2 ст. 118 ГПК України з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст.266 Господарського процесуального кодекс) України особа, яка подала апеляційну скаргу, мас право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 р. №211 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2020р. №215), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 p., на усій території України установлено карантин з 12.03.2020 р. до 22.05.2020 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 392 від 20,05.2020 р. «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та етапів послаблення протиепідемічних заходів» продовжено на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19. спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» до 22.06.2020 р. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 500 карантин продовжено до 31 липня 2020 року.

Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COV1D-19)», який набрав чинності 02.04.2020 р., розділ X «Прикінцеві положення» Господарського процесуального кодексу України було доповнено пунктом 4 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). строки, визначені статтями 46, 157, 195. 229, 256. 260. 288. 295. 306. 321. 341, 346. 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про персі ляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляд) справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Оскільки повний текст оскаржуваного судового рішення по даній справі було складено та підписано 26.03.2020 року (том ІV, а. с. 182), відтак в силу вищезазначених нормативних актів, на дату подання апелянтом доповнення до апеляційної скарги (13 липня 2020) строк на подання доповнення до апеляційної скарги вважається продовженим.

Як вбачається в п. 5 Доповнень до апеляційної скарги, апелянт заявив Заяву про застосування позовної давності (том V, а. с. 186), а представник апелянта в судовому засіданні підтримав зазначену заяву, просить її задовольнити та пояснив, що не зважаючи на те, що відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав, викладених в апеляційній скарзі, останній вважає за необхідне заявити про сплив позовної давності щодо вимог позивача.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже. можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083'93. № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства": п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемною правочину починається від дня. коли почалося його виконання.

Як зазначає представник апелянта, у даному випадку, виконання Договору купівлі-продажу нежитлових Приміщені, розпочалось 27.12.2013 року внаслідок передачі права власності на приміщеним Відповідачу із відповідною реєстрацією у Державному реєстрі.

У ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Апелянт стверджує, що з 27.12.2013 р. і на момент звернення позивача з позовом до суду 19.11.2018 р., останній пропустив загальну позовну давність тривалістю у три роки, а тому просить у позові відмовити у зв`язку із спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Вказані твердження Відповідача є надуманими, не відповідають фактичним матеріалам справи та приписам Господарського процесуального кодексу України, що підтверджується наступним.

Так, статтею 42 ГПК України встановлено права та обов`язки учасників справи, зокрема частиною 2 передбачено, що учасники справи зобов`язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Відповідно до ст. 258 ГПК України встановлено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо); нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

В той же час, апеляційна скарга відповідача, яка подана в строки, передбачені ст. 256 ГПК, та посвідчена власним підписом відповідача, яким засвідчено, що при поданні апеляційної скарги Відповідач керувався ст.ст. 253-259 ГПК України, тобто в тому числі і ст. 258 ГПК України щодо зазначення всіх відомих Відповідачу обставин справи та нових обставин, що підлягають встановленню судом апеляційної інстанції, не містить жодних заяв апелянта/відповідача про застосування позовної давності та/або про сплив позовної давності щодо вимог Позивача.

Таким чином, в апеляційній скарзі скаржником не було заявлено про застосування позовної давності та/або про сплив позовної давності щодо вимог Позивача.

Крім того, така заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності не подавалася суду першої інстанції.

Твердження апелянта про те, що він не був повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи, колегією суддів не приймається з підстав зазначених вище у даній постанові.

Відповідно до частини 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи, не заперечується сторонами, Уповноважена особа Фонду довідалася та могла довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила лише під час здійснення перевірки правочинів за наслідками процедури ліквідації ПАТ «БГ Банк», про що зазначалося вище у цій постанові. 06.09.2018 р. відповідачу було надіслано повідомлення про нікчемність правочину (том І, а. с. 17-19, 20). Позовну заяву позивач направив до Господарського суду Львівської області 19.11.2018 р. (том І, а. с. 8-16). За наведених обставин, позивачем було не пропущено строку позовної давності.

З огляду на наведене не підлягає до задоволення заява апелянта викладена в п. 5 тексту Доповнень до апеляційної скарги про застосування до даних правовідносин наслідків спливу строків позовної давності.

Як вбачається з матеріалів справи, в даній справі, ухвалами місцевого господарського суду від 17.01.2020 р. та 26.02.2020 р. вживалися заходи забезпечення позову, а саме заборона вчинення реєстраційних дій щодо спірного нерухомого майна, а також накладення арешту на це майно.

З урахуванням вищенаведеного, відповідно до ч. 7 ст. 145 ГПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Сторони по даній справі таких заяв та клопотань суду апеляційної інстанції - не подавали.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що після набрання законної сили даного рішення, учасники справи можуть звернутися до суду з клопотанням про дострокове скасування заходів забезпечення позову, вжитих згідно ухвал суду від 17.01.2020р. та 26.02.2020р. у справі № 914/2150/18.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому, судом враховано те, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Водночас, суд враховує Висновок №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п.п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи вищевказане, необхідно зазначити, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини даної справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги апелянта/відповідача та апелянта/позивача - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги необхідно покласти на апелянта відповідно до положень ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 23 березня 2020 року у справі № 914/2150/18 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку покласти на апелянта.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено та підписано 17.08.2020 року.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.М.Кравчук

Суддя Г.Т.Кордюк