Справа № 159/46/20
Провадження № 2/159/326/20
КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 серпня 2020 року м. Ковель
Ковельський міськрайонний суд Волинської обл. в складі:
головуючого - судді Логвинюк І. М.,
при секретарі судового засідання Щесюк Н.Й.,
з участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Ковальчука В.С.,
представників відповідача Книш Т.Я., Семенюка С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі Волинської обл. цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
08.01.20 р. позивачем подано до суду розглядуваний позов. Позивач просить скасувати розпорядження Поворського сільського голови Ковельського району Волинської області (далі - сільський голова) від 01.11.19 р. № 181 - ос «Про звільнення з роботи» (далі - Розпорядження) про звільнення її з роботи з посади директора Козлиничівського ліцею Поворської сільради Ковельського району Волинської області (далі - ліцей); поновити її на посаді директора Козлиничівського ліцею Поворської сільради Ковельського району Волинської області; стягнути з відповідача на її користь суму середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу за період з 03.01.20 р.; стягнути з відповідача на її користь 30 000 грн морального відшкодування та судові витрати у справі. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що за Розпорядженням сільського голови її було звільнено із займаної посади директора ліцею (загальноосвітньої школи I - III ст.) з 02.01.20 р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП - за згодою сторін. Однак вона переконана, що таке звільнення здійснено роботодавцем передчасно та з порушенням трудового законодавства, з огляду на таке. Вона працювала на посаді директора ліцею на підставі контракту від 03.09.18 р., укладеного між сторонами. Термін дії контракту - до 02.09.24 р..09.10.19 р. вона звернулась із письмовою заявою на ім`я роботодавця в особі сільського голови, у якій просила звільнити її з посади директора ліцею з 01.01.20 р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України - за згодою двох сторін. Згодом вона змінила своє волевиявлення щодо припинення трудових відносин з роботодавцем та 06.12.19 р. звернулась із письмовою заявою на ім`я сільського голови, у якій просила відкликати її заяву про звільнення на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, датовану 09.10.19 р.. Однак ще 01.11.19 р. сільський голова видав Розпорядження, яким її звільнено із займаної посади директора ліцею з 02.01.20 р. на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України - за згодою сторін. З Розпорядженням її ознайомлено не було, копію Розпорядження вона отримала лише 30.12.19 р.. Зазначає, що, однак, за станом на дату ознайомлення її з Розпорядженням - 30.12.19 р., так і за станом на дату звільнення - 02.01.20 р. у неї не було реального волевиявлення на припинення трудових відносин з роботодавцем, про що вона повідомила роботодавця своєю письмовою заявою від 06.12.19 р.. Покликаючись на п. 2.27. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом МЮ України, Мінпраці України та Мінсоцзахисту населення України від 29.07.93 р. № 58, зазначає, що днем звільнення вважається останній день роботи, відтак, датою її звільнення є 02.01.20 р.- останній робочий день. За станом на дату її звільнення - 02.01.20 р. - між сторонами не було домовленості (згоди) про її звільнення на підставі її заяви від 09.10.19 р., оскільки така заява була відкликана нею до моменту звільнення - 06.12.19 р., а також - до моменту ознайомлення її з Розпорядженням - 30.12.19 р.. Покликаючись на судову практику, ст. 241 - 1 КЗпП України, ст. ст. 251 - 255 ЦК України, зазначає, що строк вона не пропустила та за станом на дату її звільнення - 02.01.20 р. - у неї не було реального волевиявлення на припинення трудових відносин з роботодавцем. Своєю письмовою заявою від 06.12.19 р. вона заявила роботодавцю про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін. Покликаючись на ч. 2 ст. 235, ст. 237 - 1 КЗпП України, п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою КМ України від 08.02.95 р. № 100, ст. 15, ч. 2 ст. 16 ЦК України, судову практику, Статут ВООЗ, прийнятий 22.06.46 р., зазначає, що внаслідок незаконного звільнення її з роботи мало місце порушення її законних прав, що призвело до стресової ситуації, яка спричинила їй моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв`язків і вимагала від неї додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки втрачена нею робота була єдиним джерелом її доходів. Вона зазнала чималих незручностей через нерозв`язання спірної ситуації у позасудовий спосіб, зокрема: у мене почали траплятись головні болі, коливання артеріального тиску, порушення сну; вона переживає постійні стреси та емоційні потрясіння (тривогу, невпевненість, переживання); відчуває психічне напруження, стурбованість через те, що ситуація триває довго; витрачаю свій час та ресурси на звернення до суду у зв`язку з неможливістю захистити своє порушене право. Усі ці негативні емоції та переживання завдають їй моральної шкоди, що негативно позначається на її психологічному та фізичному стані та призводить до моральних страждань. Покликаючись на судову практику, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", врахувавши характер і тривалість страждань, вважає, що сума морального відшкодування має скласти 30 000 грн. Покликаючись на ст. 233 КЗпП України, судову практику, вважає, що строк на подання розглядуваного позову має обчислюватись від дня, коли їй стало відомо про порушення її права. Позивач також зазначила попередню суму її судових витрат, що складає 12 000 грн. Просить позов задовольнити.
11.01.20 р. за ухвалою суду було відкрито провадження у справі.
Копію вказаної вище ухвали суду та копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачем було отримано під розпис 25.01.20 р..
Однак у строки, що передбачені ст. 178 ЦПК України, відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.
21.05.20 р. представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву із заявою про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, що обґрунтована тим, що відповідач вчасно не подав до суду відзиву на позовну заяву з огляду на те, що у штаті відповідача не було юрисконсульта. Просить у задоволенні позову відмовити.
Однак суд вважає, що відсутність у штаті відповідача - юридичної особи - юрисконсульта не може бути переконливою причиною пропуску строків на подання відзиву на позовну заяву, тому підстав для поновлення строків на подання відзиву на позовну заяву як таких, що були б пропущені з поважних причин, немає. У задоволенні такої заяви слід відмовити та справу слід розглядати без врахування відзиву представника відповідача на позовну заяву, за наявними у справі матеріалами.
У судовому засіданні позивач позов підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Надала суду пояснення, аналогічні доводами позовної заяви. Додатково суду пояснила, що заяву про звільнення вона подала у дещо схвильовано стані з огляду на наявність непорозумінь і роботодавцем по питанню забезпечення очолюваного нею ліцею. Однак згодом вона таке своє емоційне рішення змінила, про що було відомо відповідачеві в особі сільського голови. Після звільнення з посади директора ліцею вона залишилась на посаді вчителя цього ж ліцею та має сталий доход на протязі часу з дати звільнення по даний час. Просить позов задовольнити.
У судовому засіданні представник позивача - адвокат - позовні вимоги підтримав у повному обсязі, обгрунтувавши їх доводами, наведеними у позовній заяві та зазначив, що сумою середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача від дня звільнення по дату розгляду справи судом по суті, з врахуванням наданих сторонами довідок про розмір доходу позивача, вважає суму 57 708 грн, 45 коп. Просить позов задовольнити.
Представники відповідача у судовому засіданні, кожен зокрема, позову не визнали та надали пояснення про те, що позивач подала заяву про звільнення з посади та їй було відомо про видачу Розпорядження, однак, вона не вжила заходів до позасудового вирішення питання. Заява про звільнення була подана позивачем на фоні незадоволення її діяльністю на посаді директора, що документально відображено, однак, не було. На посаді ж вчителя ліцею позивач працювати залишилась і до даного часу, а тому мала сталий доход і, крім цього, вона має інше місце праці (за сумісництвом), тому заробіток на посаді директора ліцею не був єдиним джерелом доходу позивача. Не заперечують, що сумою середнього заробітку за час, який позивач визначає як вимушений прогул - від дня звільнення позивача по дату розгляду справи судом по суті, з врахуванням наданих сторонами довідок про розмір доходу позивача, є сума - 57 708 грн, 45 коп. Просять у задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підставні та підлягають до часткового задоволення.
Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:
- договори та інші правочини;
- завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
- інші юридичні факти.
За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як слідує з положень ст. 13, 14 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Ст. 15 ЦК України визначає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Та обставина, що позивач була прийнята на роботу відповідачем на посаду директора ліцею і на дату подання позивачем заяви про звільнення - 09.10.19 р., на дату видачі оспорюваного Розпорядження - 01.11.19 р. - вона працювала на цій посаді до дня звільнення її з цієї посади відповідно до вказаного вище Розпорядження - 02.01.20 р., сторонами та їх представниками визнається та не оспорюється.
Ця обставина стверджується копією контракту від 03.09.18 р., укладеного між сторонами.
Та обставина, що позивач 09.10.19 р. подала відповідачеві заяву про звільнення з посади директора ліцею з 01.01.20 р. за згодою сторін, сторонами та їх представниками визнається та також не оспорюється.
Ця обставина стверджується копією вказаної вище заяви позивача від 09.10.19 р., що зареєстрована відповідачем тоді ж.
Та обставина, що позивач 06.12.19 р. подала відповідачеві заяву про відкликання (анулювання) її заяви від 09.10.19 р., сторонами та їх представниками визнається та також не оспорюється.
Ця обставина стверджується копією вказаної вище заяви позивача від 06.12.19 р., що зареєстрована відповідачем тоді ж.
Та обставина, що відповідачем в особі сільського голови 01.11.19 р. було видано Розпорядження № 181 - ос «Про звільнення з роботи», яким позивача було звільнено з посади директора ліцею з 02.01.20 р. у зв`язку з поданою нею попередньо відповідною заявою від 09.10.19 р. та за згодою сторін згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України, попри подання позивачем відповідачеві 06.12.19 р. заяви про анулювання нею її ж заяви від 09.10.19 р. про звільнення з посади директора, сторонами та їх представниками визнається та також не оспорюється.
Ця обставина стверджується також копією вказаного вище Розпорядження.
За змістом ст. ст. 3, 4 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до положень ст. 21 КЗпП України у її редакції, чинній на дату видачі оспорюваного Розпорядження, трудовий договір - це є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
За змістом ст. 6 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
Як зазначено у ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.
Оскільки оспорюване Розпорядження про звільнення позивача з посади було видано 01.11.19 р., а позивач звернулась до суду з розглядуваним спором у січні 2020 р., позивач не пропустила строку на подачу такої позовної заяви.
Доказів протилежного відповідачем та його представниками суду не надано.
Аналізуючи доводи сторін та їх предстаників у сукупності з доказами, що є у справі, суд враховує, що оспорюване Розпорядження, будучи виданим хоча і з врахуванням заяви позивача від 09.10.19 р. про звільнення з посади директора ліцею, однак, і після надходження до відповідача заяви позивача від 06.12.19 р. про анулювання заяви позивача від 09.10.19 р. та без врахування того, що за станом на дату зільнення - 02.01.20 р. - волевиявлення позивача на звільнення з посади директора ліцею вже не існувало, не може вважатись законним та є таким, що порушує трудові права позивач і тому - підлягає до скасування.
Як зазначено у ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Відповідно, позивач підлягає поновленню на роботі на посаді директора ліцею, з дати її незаконного звільнення - з 02.01.20 р..
З відповідача на користь позивача підлягає стягненню неоспорювана сторонами та їх представниками сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з огляду на розмір її заробітної плати як директора ліцею за період з 02.01.20 р. по дату розгляду справи судом по суті - 14.08.20 р. включно, тобто, в сумі 57 708 грн, 45 коп..
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача на її користь суми морального відшкодування, то суд, врахувавши обгрунтування позивача у цій частині позовних вимог та надані на її обгрунтування докази, вважає, що позивач безпідставно зазначила у своїй позовній заяві, що зарплата директора ліцею була її єдиним джерелом доходу. Щодо доводів про те, що незаконне звільнення завдало їй моральної шкоди, то суд погоджується з ними у тій їх частині, що позивач не знаходила вирішення її трудового спору, дійсно, досить тривалий проміжок часу, з 09.12.19 р., коли набула права очікувати продовження попередніх трудових правовідносин із роботодавцем, будучи, однак, незаконно звільненою з грубим порушенням чинного трудового законодавства, і, практично, всупереч її волі та без врахування офіційно поданої заяви від 06.12.19 р., безсумнівно, переживала моральні страждання у зв`язку з порушенням її трудових прав. Разом з тим позивач залишилась у тому ж трудовому колективі та продовжуючи працювати на посаді вчителя цього ж ліцею, мала сталий доход. Доказом погіршення її самопочуття після подання заяви про звільнення, дійсно, є довідка з медустанови про надання позивачеві меддопомоги 24.10.19 р. бригадою ЕМД.
Тому з врахуванням тривалості порушення трудового права позивача та розміру понесених нею втрат у заробітній платі (різниця між зарплатою вчителя ліцею та зарплатою директора ліцею), з врахуванням її, безсумнівних моральних переживань та страждань, пов`язаних із порушенням її трудових прав, суд, однак, суму морального відшкодування оцінює у 10 000 грн і вважає, що у цій частині позов слід задовольнити частково.
Тому позов слід задовольнити частково: скасування оскаржуване Розпорядження як незаконне; поновити позивача на посаді директора ліцею з 02.01.20 р., стягнути з відповідача на користь позивача узгоджену сторонами та їх представниками суму як суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача за період з 02.01.20 р. по дату розгляду справи судом по суті; стягнути з відповідача на користь позивача 10 000 грн морального відшкодування. В решті позову слід відмовити.
Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді слід допустити до негайного виконання.
Суд враховує, що позивачем не надано суду доказів понесення нею судових витрат у справі. Однак з відповідача на доход держави слід стягнути на доход держави суму судового збору, від сплати якого позивач звільнена за законом.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 13, 213 - 218, 88 ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 6, 21, 233, 235 КЗпП України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Скасувати Розпорядження Поворського сільського голови Ковельського району Волинської області від 01.11.19 р. № 181 - ос «Про звільнення з роботи» про звільнення з роботи з посади директора Козлиничівського ліцею ОСОБА_1 з 02.01.20 р..
Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді директора Козлиничівського ліцею Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області з 02.01.20 р..
Стягнути із Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу за період з 02.01.20 р. по 14.08.20 р. включно в сумі 57 (п"ятдесят сім тисяч сімсот вісім) грн, 45 коп., вирахувавши з цієї суми всі необхідні податки і обов`язкові платежі.
Стягнути із Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн морального відшкодування.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути із Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області на доход держави 1 760 (одну тисячу сімсот шістдесят) 80 коп судового збору.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді директора Козлиничівського ліцею Поворської сільської ради Ковельського району Волинської області допустити до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий:І. М. Логвинюк
Повний текст рішення суду складено 18.08.20 р..
