-
скопійовано
-
-
-
-
-
скопійовано
-
-
Справа № 420/1221/20
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 серпня 2020 року м. Одеса
Зала судових засідань №21
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Аракелян М.М.
Секретаря судового засідання Макаренко А.І.
За участі сторін:
Від позивача: не з`явився,
Від відповідачаМельник Д.В.,
Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516; адреса: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання,-
ВСТАНОВИВ:
13 лютого 2020 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у якому позивачка просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення адміністратора Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради Теслюк Ірини Василівни від 13.11.2019 року про відмову реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ;
зобов`язати Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_2 , виданий 9 грудня 1996 року Центральним РВ ОМУ УМВС України в Одеській області) за адресою АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа №420/1221/19 о 17:25:34 розподілена на суддю Аракелян М.М.
Ухвалою суду від 18.02.2020р. відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2020 року вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, призначено судове засідання на 06.04.2020 року.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради про проведення судового засідання у режимі відеоконференції.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.04.2020 року провадження у справі №420/1221/20 зупинено до завершення обмежувальних протиепідемічних заходів.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 16.06.2020 року провадження у справі поновлено, призначено судове засідання на 05.08.2020 року.
У судовому засіданні 05.08.2020 року оголошено перерву до 13.08.2020 року для додаткового вивчення матеріалів справи.
В обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 зазначає, що у 2018 році за договором дарування вона стала власницею Ѕ частки дачних будівель та споруд. У листопаді 2019 року позивачка звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за вказаною адресою, а за результатом розгляду заяви їй було відмовлено у реєстрації місця проживання. Позивачка вважає таку відмову протиправною та зазначає, що:
по-перше, вказане рішення порушує гарантоване Конституцією України та законами України право особи на вільний вибір місця проживання. Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» №1382-IV від 11.12.2003 не містить посилань на поняття житлового фонду та не встановлює обмежень у реєстрації за адресою приміщення, яке не відноситься до житлового фонду;
по-друге, відповідно до звіту, який виконаний експертом ОСОБА_2 в результаті обстеження будівель, Ѕ частин земельної ділянки та домоволодіння по АДРЕСА_2 можливо експлуатувати як об`єкт в якості житлового будинку.
13.03.2020 року за вх.№11826/20 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву із викладенням доводів щодо правомірності оскаржуваного рішення. Так, представник відповідача вказує, що:
по-перше, підставою для прийняття рішення стала неподача позивачкою необхідних документів та інформації а саме відсутні документи щодо статусу будівлі як житлової. Навпаки, до адміністратора Департаменту надано документи про те, що за адресою АДРЕСА_2 знаходяться дачні будівлі. Житловий кодекс не визначає дачні будівлі складовим елементом житлового фонду, а тому підстави для реєстрації місця проживання в таких будівлях відсутні;
по-друге, звіт, який виконаний експертом ОСОБА_2 в результаті обстеження будівлі за адресою АДРЕСА_2 , не встановлює юридичних наслідків для реєстрації за вказаною адресою місця проживання, адже підтвердження факту відповідності дачної будівлі критеріям житлової здійснюється у порядку, визначеному Постановою КМ України №321 від 29.04.2015 року.
Такі ж доводи надані представником відповідача у додаткових поясненнях від 06.08.2020 року.
У судовому засіданні 13.08.2020 року представник відповідача підтримав позицію, викладену у письмових заявах по суті. 22.06.2020 року за вх.№ЕП/9228/20 від позивачки надійшла заява про проведення розгляду справи за її відсутності.
Згідно ч.3 ст.194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Таким чином, судом розглянуто справу за даною явкою сторін.
Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника відповідача, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачка 28.11.2018 року на підставі договору дарування (зареєстровано в реєстрі за №1263) отримала у власність Ѕ частки дачних будівель та споруд за адресою АДРЕСА_2 (а.с.7-8), які в цілому складаються із одного дачного будинку під літерою «Б» та інших об`єктів.
28.11.2018 року за ОСОБА_1 проведено державну реєстрацію права спільної часткової власності, розмір частки Ѕ, на вказаний об`єкт житлової нерухомості (а.с.29).
13.11.2019 року позивачка звернулась до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.6).
До заяви додано:
квитанція про сплату адміністративного збору;
інформаційна довідка №188631546 від 13.11.2019 року.
Заяву було прийнято та вирішено відмовити у реєстрації місця проживання з підстави ненадання необхідних документів або інформації (зворотній бік а.с.6).
Позивачка, не погоджуючись із даною відмовою, звернулась до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом.
Відповідно до ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Згідно ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом, який відповідно до Конституції України регулює відносини, пов`язані зі свободою пересування та вільним вибором місця проживання в Україні, що гарантуються Конституцією України і закріплені Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські та політичні права, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї, іншими міжнародними договорами України, а також визначає порядок реалізації свободи пересування та вільного вибору місця проживання і встановлює випадки їх обмеження, є Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі Закон №1382).
Згідно ст.3 Закону №1382 місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;
орган реєстрації - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, сільський голова (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Згідно ст.6 Закону №1382 громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов`язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.
У разі якщо особа не може самостійно звернутися до органу реєстрації, реєстрація може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку (далі - представник).
Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг):
письмову заяву;
документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження;
квитанцію про сплату адміністративного збору;
документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації;
військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).
Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.
Згідно ст.9-1 Закону №1382 орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;
у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.
Доводи позовної заяви ґрунтуються на тому, що підстав для непроведення реєстрації у дачній будівлі немає, відповідач у свою чергу визначає, що реєстрація місця проживання можлива лише у житловому будинку.
Суд акцентує увагу, що місцем реєстрації може бути лише житло за змістом ст.3 Закону №1382.
Згідно ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Згідно ст.4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.
Житловий фонд включає:
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд);
жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд);
жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів);
жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд);
квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).
До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям. Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік до цих будинків застосовуються правила, встановлені для громадського житлового фонду.
До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.
Згідно ст.8-1 цього ж Кодексу громадяни відповідно до закону мають право на переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування.
Тобто, нормами чинного законодавства дійсно визначено, що дачний будинок може бути місцем для реєстрації місця проживання, однак лише у разі встановлення факту його відповідності ознакам та критеріям житлового будинку у визначеному законом порядку.
Позивачка на підтвердження відповідності дачного будинку критеріям житлового будинку надала звіт, який виконаний експертом ОСОБА_2 в результаті обстеження будівлі за адресою АДРЕСА_2 (а.с.9-24).
Суд не може прийняти вказаний довод позивачки у якості належного підтвердження відповідності заявленої будівлі ознакам житлової будівлі, оскільки рішення про переведення дачних і садових будинків у жилі будинки приймається відповідними органами місцевого самоврядування. Це прямо визначено у ст.8-1 Житлового кодексу Української РСР.
На виконання вказаної вище норми Постановою КМУ №321 від 29.04.2015 року затверджено Порядок переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки (далі Порядок №321).
Згідно з п.2 Порядку №321 переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки здійснюється безоплатно органами місцевого самоврядування села, селища, міста, з якими відповідні дачні поселення та садівничі товариства пов`язані адміністративно або територіально.
Відповідно до п.3 Порядку №321 в редакції станом на 13.11.2019 року для переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок громадянин, який є його власником, або уповноважена ним особа (далі - власник) подає до виконавчого органу сільської (селищної, міської) ради, а у разі, коли в сільській раді виконавчий орган не утворено, - сільському голові (далі - уповноважений орган) заяву за формою згідно з додатком 1, до якої додаються:
копія документа про право власності на дачний чи садовий будинок, засвідчена в установленому порядку;
письмова згода співвласників (за наявності) на переведення такого будинку в жилий;
звіт про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку з висновком про його відповідність державним будівельним нормам за формою згідно з додатком 2.
Технічний огляд дачного чи садового будинку проводиться без застосування обладнання для визначення характеристик конструкцій та виконання вишукувальних робіт на підставі укладеного договору суб`єктом господарювання, у якого працює один або більше відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, які пройшли професійну атестацію згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 р. № 554 Деякі питання професійної атестації відповідальних виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури (Офіційний вісник України, 2011 р., № 41, ст. 1668).
За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів уповноважений орган протягом місяця з дня їх надходження приймає рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок або про відмову в такому переведенні.
Прийняття рішення про відмову в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок допускається за наявності хоча б однієї з таких підстав:
неподання документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;
виявлення в поданих документах недостовірних відомостей;
встановлення невідповідності дачного чи садового будинку вимогам державних будівельних норм, що зазначені у розділі I (обов`язковий) результатів технічного огляду звіту про проведення технічного огляду дачного чи садового будинку (додаток 2).
Місцева рада у триденний строк з дня прийняття рішення про переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки видає або надсилає власникові рекомендованим листом з описом вкладення рішення про переведення дачного чи садового будинку у жилий будинок із зазначенням його адреси (рішення про відмову в переведенні разом з поданими документами).
Рішення про переведення є підставою для використання дачних і садових будинків як житло, зокрема для реєстрації місця проживання.
У разі відмови в переведенні дачного чи садового будинку у жилий будинок власник має право повторно подати документи, зазначені у пункті 3 цього Порядку, після усунення причин, що стали підставою для прийняття такого рішення.
Наданий позивачкою звіт, який виконаний експертом Накул О.М. в результаті обстеження будівлі за адресою АДРЕСА_2 , не є належним підтвердженням того, що будівля може експлуатуватись як житло, оскільки не відповідає вимогам Додатку №2 до Постанови КМУ №321 за формою і змістом та складений (за його змістом) з метою «визначення можливості зміни цільового призначення дачного будинку на житловий будинок», тобто не є передбаченим Порядком №321 звітом про технічний огляд дачного будинку.
Отже, всупереч нормам статті 6 Закону №1382 позивачкою не було подано для проведення реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 , документа, що підтверджує право на проживання в житлі, адже станом на 13.11.2019 року дачний будинок не набув статусу житла в розумінні норм чинного законодавства, зокрема, не був переведений у житловий будинок згідно із Порядком, затвердженим Постановою КМУ №321.
Окремо суд зауважує, що позивачка є власником Ѕ частини у справі спільної часткової власності на дачний будинок, отже для переведення дачного будинку у житловий згідно з нормами п.3 Порядку необхідна письмова згода співвласника на переведення дачного будинку у житловий, докази надання якої у матеріалах справи відсутні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при вирішенні питання про реєстрацію місця проживання Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради прийняв правомірне рішення з урахуванням особливостей житлового законодавства України та порядку переведення дачних і садових будинків, що відповідають державним будівельним нормам, у жилі будинки. Позивачкою не вказується на процедурні порушення, допущені відповідачем під час розгляду її заяви, таких обставин не встановлено судом під час судового розгляду справи, а тому підстав для скасування оскаржуваного рішення немає.
Таким чином, з наявних у матеріалах справи доказів, а також наданих сторонами доводів суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведена обґрунтованість та законність оскаржуваної відмови, тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні, що має наслідком відмову у задоволенні позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв`язку із тим, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового збору не стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 260,262, 295, 297 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 38226516; адреса: вул. Косовська, 2-Д, м. Одеса, 65074) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання здійснити реєстрацію місця проживання відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. 293,295 КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 18.08.2020 року.
Суддя М.М. Аракелян
скопійовано
-
скопійовано
-
