Справа № 463/2237/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Леньо С.І.

Провадження № 22-ц/811/735/19 Доповідач в 2-й інстанції: Струс Л. Б.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2020 року м. Львів

Справа № 463/2237/16-ц

Провадження № 22-ц/811/735/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів з розгляду цивільних справ:

головуючого Струс Л.Б.,

суддів Левика Я.А., Шандри М.М.

секретар Бадівська О.О.

за участю представника ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4

на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2018 року у складі судді Леньо С.І.

у справі

за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Управління комунальної власності Львівської міської ради, Відділу приватизації державного житлового фонду Личаківського району м.Львова, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «БТІ та ЕО», Львівське комунальне підприємство 2№500» про визнання незаконним і скасування наказу, визнання протиправним і скасування свідоцтва, зобов`язання до вчинення дій.,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання незаконним та скасування з часу оформлення наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради від 11.07.2008р. № 1335 Ж-Л щодо приватизації ОСОБА_7 , ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. з коморою в підвалі площею 22,4 кв.м.; визнання протиправним та скасування з часу оформлення свідоцтва від 11.07.2008р., видане відділом приватизації майна Личаківського району м. Львова № Л 18349 про право спільної сумісної власності співвідповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. із коморою в підвалі площею 22,4 кв.м. та зобов`язання співвідповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні позивачем ОСОБА_4 спільним підвальним приміщенням загальною площею 22,4 кв.м. в будинку АДРЕСА_1 шляхом надання позивачеві вільного доступу до підвалу та можливості виготовлення дубліката ключа.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення оскаржив ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 , подавши апеляційну скаргу.

Вважає, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню з огляду на наступні обставини.

Так вказує, що згідно наявних в «БТІ та ЕО» первинних документів, станом на березень 2003 року була закріплена для користування відповідачами комора в підвалі будинку площею 12 м.кв. а не площею 22.4 м.кв., як зазначено у свідоцтві про право власності та документах органу приватизації виданих відповідачам.

Наголошує, що інших допоміжних приватизованих приміщень, окрім (спірних), які належать відповідачам у будинку не має, проте суд на вказане уваги не звернув, чим порушив права всіх власників квартир в будинку АДРЕСА_1 .

Зазначає, що суд помилково вважав та визнав спірне приміщення, що розташоване у буд. АДРЕСА_1 як підвальне. Натомість згадане приміщення займає площу розміром 22.4 у підпідвалі будинку АДРЕСА_1 позначено римською цифрою III, аналогічно як позначено коридор, сходова. Відтоді такі приміщення є підсобними приміщеннями, вхід до яких здійснюється із загальної сходової клітки будинку.

Також вказує, що в технічній документації до квартири АДРЕСА_1 належної відповідачам будь-якої «згадки» про закріплене за відповідачами службового чи підвального приміщення не має. Спірне приміщення, що розташоване у підпідвалі згаданого житлового будинку є підсобним, призначеним для гігієнічних та/або госродарсько- побутових потреб усіх його мешканців.

Просить рішення Личаківського районного суду м.Львова від 20 листопада 2018 року скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_4 , в підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с.5 т.1).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на квартиру від 11.07.2008р. (а.с.10 т.1), відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_6 є власниками квартири АДРЕСА_1 в цьому будинку загальною площею 75 кв.м. До квартири належить комора в підвалі площею 22,4 кв.м. Вказане свідоцтво видано на підставі наказу Управління комунальної власності Департаменту економічної політики Львівської міської ради № 1335-ЖЛ від 11.07.2008р., копія якого також долучена до матеріалів справи (а.с.99 т.1).

Сам наказ прийнятий на виконання вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та рішення ВК ЛМР від 14.02.2007р. № 52 «Про затвердження Положення про розподіл функцій між окремими виконавчими органами міської ради при проведенні приватизації державного житлового фонду».

Про належність до квартири відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 комори площею 22,4 кв.м. зазначено у довідці про склад сім`ї наймача ізольованої квартири від 19.06.2008р. (а.с.104 т.1), яка враховані органом приватизації під час прийняття оскаржуваних наказів та свідоцтва.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність, як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду.

Як зазначено у статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних свідоцтва та наказу, утримання приватизованих квартир (будинків) здійснюється за рахунок коштів їх власників згідно з Правилами користування приміщеннями жилих будинків та прибудинкових територій, які затверджуються Кабінетом Міністрів України, незалежно від форм власності на них.

Власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України, теж в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних свідоцтва та наказу, власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У Рішенні Конституційного Суду України від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирного будинку) зазначено, що допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Аналогічне за змістом визначення поняття допоміжні приміщення закріплювалось в ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», яка була чинною на момент видачі оскаржуваних свідоцтва та наказу.

Крім того, згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Перелік допоміжних приміщень, закріплений у ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» та у ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» не є вичерпним.

З аналізу зазначених нормативно-правових актів слідує висновок, що основним при визначенні статусу приміщення слід вважати його функціональне призначення/

Отже, приміщення для отримання статусу допоміжного має слугувати для: 1) забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку; 2) забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Поряд з цим, п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» дано визначення поняття нежитлового приміщення, згідно якого ним визнається ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Аналогічне за змістом поняття нежилого приміщення закріплювалось в ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», яка була чинною на момент видачі оскаржуваних свідоцтва та наказу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 127/4843/16-ц в своїй постанові від 17.05.2018р. роз`яснив, що для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду, та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

Крім цього, в цій же постанові Верховний Суд зазначив, що обов`язок доведення статусу приміщення як допоміжного процесуальним законодавством покладено на позивача.

Як вбачається з матеріалів інвентаризації справи, заведеної на будинок АДРЕСА_1 (а.с.35, 36, 37 інвентаризаційної справи), станом на грудень 1980р. приміщення півпідвалу, позначене цифрою «ІІІ» загальною площею 22,4 кв.м. віднесено до категорії службових (а.с.36, 36зв. інвентаризаційної справи, колонка відомостей № 19), тоді як приміщення, які мають статус допоміжних, відповідно до зазначених вище правових норм можуть входити лише до житлового фонду.

У відповідності до ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси,що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст,районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності,що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачі набули у законний спосіб право власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Однак встановивши правомірність набуття права власності на зазначену квартиру районний суд не врахував, що комора в підвалі площею 22,4 кв.м є допоміжним приміщенням для співвласників квартир 1,2,3, будинку 25 .

Оскільки приміщення площею 22,4 м. кв., що знаходиться у півпідвалі будинку АДРЕСА_1 площею позначено саме римською цифрою III, як і римськими позначено коридор, сходова, а відтоді є підсобним приміщення, вхід до якого здійснюється із загальної сходової клітки будинку.

Як вбачається з технічної документації, у тому числі з абрису на АДРЕСА_1 за 1949 рік, приміщення площею 22,40 м. не було позначене у будинку, як підвальне, на відміну від інших приміщень спільного користування, (горище, сходова клітина) назви яких зазначені у документації.

Окрім того як вбачається з інвентаризаційної справи, що на вказаний будинок за 1980 рік, до квартири АДРЕСА_1 , де проживають відповідачам ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на праві користування належав: коридор, три житлові кімнати, ванна, туалет, кладовка, кухня .

Як встановлено актом перевірки та прочищення димових і вентиляційних каналів комунально-побутових об`єктів, житлових та громадських в зазначеному приміщенні знаходиться вентиляційні канали, ревізія, які призначені для забезпечення потреб всіх власників квартир.(т.2а.с.239)

Отже відповідачі всупереч процедури приватизації набув у власність підсобне приміщення, якому надано назву «підвал», при цьому вказане приміщення площею 22,4 кв. м. є є неподільним та спільним для користування усіма власниками багатоквартирного житлового будинку, призначене для забезпечення потреб усіх власників квартир та нежитлових приміщень, що розташовані у житловому будинку, тобто є підсобним.

За вказаних обставин районний суд неповно не з`ясував обставини, що мають значення для справи; мало місце невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, а також неправильне застосуванням норм матеріального права (неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незасгосування закону, який підлягав застосуванню, (в частині приватизації відповідачами підсобного приміщення), що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК є підставою для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового у відповідній частині.

Про це зокрема вказано у правових позиціях, висловлених у Постановах Великої палати Верховного Суду у справах № 653/1096/16-ц (постанова від 04.07.2018 року), №362/44/17 (постанова від 17.10.2018), №504/2864/13-ц (постанова від 28.11.2018р.)

Окрім цього, частинами 1, 7 ст. 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що наказ Управління комунальної власності Львівської міської ради від 11.07.2008р. № 1335 Ж-Л в частині приватизації комори в підвалі площею 22,4 кв.м. до квартири АДРЕСА_1 є незаконним і підлягає скасуванню, оскільки позбавляє позивачів права власності на належне їм майно, що суперечить нормам закону та Конституції України.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Торопчина Олексія Дмитровича в інтересах ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 листопада 2018 року в частині відмови ОСОБА_4 в визнанні незаконним та скасуванні з часу оформлення наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради від 11.07.2008р. № 1335 Ж-Л щодо приватизації ОСОБА_7 , ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. з коморою в підвалі площею 22,4 кв.м. та визнанням протиправним та скасування з часу оформлення свідоцтва від 11.07.2008р., виданого відділом приватизації майна Личаківського району м. Львова № Л 18349 про право спільної сумісної власності співвідповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. із коморою в підвалі площею 22,4 кв.м. - скасувати.

Постановити в цій частині нове судове рішення.

Визнати незаконним та скасування з часу оформлення наказу Управління комунальної власності Львівської міської ради від 11.07.2008р. № 1335 Ж-Л щодо приватизації ОСОБА_7 , ОСОБА_6 квартири АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. з коморою в підвалі площею 22,4 кв.м..

Визнати протиправним та скасувати з часу оформлення свідоцтва від 11.07.2008р., виданого відділом приватизації майна Личаківського району м. Львова № Л 18349 про право спільної сумісної власності співвідповідачів ОСОБА_7 , ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 75 кв.м. із коморою в підвалі площею 22,4 кв.м.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено 17 cерпня 2020р.

Головуючий

Судді