Справа №265/1664/20
Провадження №2/265/1291/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 серпня 2020 року місто Маріуполь
Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді - Козлова Д. О.,
при секретарі - Дрьомовій О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/1664/20 за позовом Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією,
за участі представника позивача - Коляда Ю. Г.,
представника ОСОБА_2 - Пітецького В. В. , -
В С Т А Н О В И В:
Представник позивача звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказував, що відповідно до норм Житлового кодексу України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», «Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків», Постанови Кабінету Міністрів України № 630 от 21 липня 2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» власник (наймач) квартир зобов`язаний щомісячно здійснювати плату за житлово-комунальні послуги, у тому числі послуги з теплопостачання. За особовим рахунком по АДРЕСА_1 опалювальна площа приміщення складає 73,70 кв. м. Натомість через несплату за користування тепловою енергією відповідачами за період з 1 травня 2009 року по 1 лютого 2020 року утворилась заборгованість на суму 23627,06 грн. При цьому протягом вказаного періоду позивачем надавались відповідачам послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, від яких не відмовлялись та за користування якими проводились нарахування відповідно до встановлених тарифів. Відповідно до ст. 625 ЦК через несвоєчасне виконання зобов`язання щодо сплати спожитих послуг відповідачі мають сплатити на користь позивача 3% річних в сумі 5943,58 грн. та інфляційні витрати в сумі 23972,39 грн. На підставі переліченого просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму боргу за надані послуги в розмірі 23627,06 грн., 3% річних в розмірі 5943,58 грн. та інфляційні витрати в розмірі 23972,39 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2102 грн.
Відповідно до письмових пояснень представник позивача, ОСОБА_4 , вказувала, що через те, що у судовому засіданні представник відповідача заявив про необхідність застосування строку позовної давності до заявлених вимог, то зазначила, що в опалювальний період 2016-2017 років відповідачам була призначена субсидія, яка була сплачена в сумі 11248,65 грн. Через те, що загальні нарахування за опалювальний період 2016-2017 років становили 7314,24 грн., то субсидія повністю їх перекрила. Також лише у червні 2017 року зайво сплачена субсидія в сумі 3934,41 грн. (11248,65 - 7314,24 = 3934,41) за опалювальний період 2016-2017 років була повернута до державного бюджету. Отже, розрахунок заборгованості представником позивача на підставі наведеного здійснено без урахування зазначених сум субсидії та в межах строків заявленої позовної давності із додаванням періодів несплати відповідачами за послуги з отриманої теплової енергії за лютий - червень 2020 року в сумі 3174,53 грн. Також представник позивача зазначила, що у розрахунок боргу за період позовної давності не можна враховувати оплату в сумі 7224,79 грн., оскільки це сума погашення боргу, що була сплачена відповідачами на підставі судових наказів про стягнення боргу більш раннього періоду: № 2н-1347/06 від 9 серпня 2006 року в розмірі 1319,59 грн. та № 2н-3085/08 від 21 серпня 2008 року в розмірі 5905,20 грн., що загалом складає 7224,79 грн. (1319,59 + 5905,20 = 7224,79). При цьому вказані судові накази є чинними, а виконавчі провадження за ними через їх повне виконання закінчені державними виконавцями 4 листопада 2019 року та 5 листопада 2019 року відповідно.
Також суд зазначає, що 11 серпня 2020 року представник позивача, ОСОБА_4 , звернулась до суду із заявою про уточнення позовних вимог, яку судом на підставі п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК було повернуто представнику через пропуск передбаченого на подання такої заяви процесуального строку, оскільки заява про уточнення позовних вимог була подана після початку першого судового засідання по справі, яка розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що процесуальним законом не передбачено процесуальне рішення, яке суд приймає в разі недотримання позивачем п. 2 ч. 2. ст. 49 ЦПК, то з урахуванням ч. 9 ст. 10 ЦПК, тобто якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), та положень ч. 5 ст. 49 ЦПК щодо вирішення судом питання про не подання доказів направлення копії заяви про зміну розміру позовних вимог іншим учасникам справи, то суд вирішив не приймати до розгляду та повернув представнику позивача відповідну заяву про уточнення позовних вимог, про що зазначається у рішенні суду.
Представник позивача, ОСОБА_4 , яка діє на підставі довіреності, у судовому засіданні заперечувала доводи представника ОСОБА_2. щодо необхідності відмовити у поданому позові через відсутність заборгованості, вказуючи, що протягом строку позовної давності у відповідачів мається борг станом на липень 2020 року в сумі 8910,75 грн., який слід в будь-якому випадку погасити разом із нарахованими сумами за ст. 625 ч. 2 ЦК України. При цьому зазначала, що сума в розмірі 7224,79 грн., вказана у попередньому розрахунку боргу, яка була зараховано в рахунок оплати боргу в листопаді 2019 року, насправді було погашенням старого боргу, який мав місце у відповідачів станом на 2006 та 2008 роки відповідно та був стягнутий на виконання судових наказів державними виконавцями. Отже просила суд стягнути з відповідачів суму, зазначену в уточнених позовних вимогах ККП «Маріупольтепломережа».
Відповідачі в судове засідання не з`явились повторно, будучи про час та місце розгляду справи повідомленими належним чином, надавши заяви з проханням вирішити спір за їх відсутності, застосувавши строки позовної давності до заявлених ККП «Маріупольтепломережа» вимог.
Представник ОСОБА_2 , адвокат Пітецький В. В., в судовому засіданні вказував, що у задоволенні заявлених вимог ККП «Маріупольтепломережа» слід відмовити, оскільки до вказаних правовідносин підлягають застосуванню положення ЦК України щодо строку позовної давності, через що у період з серпня 2017 року по серпень 2020 року у відповідачів заборгованість перед позивачем відсутня. Додатково вказував, що представником позивача не доведено необхідність неврахування сум оплат відповідачів за листопад 2019 року в рахунок погашення боргу у межах строку позовної давності. Також заперечував проти розрахунку боргу, наданого суду представником позивача за період з лютого 2020 р. по червень 2020 р., який виходить за межі заявлених вимог. Просив суд відмовити у позові.
Суд, дослідивши надані письмові докази, дійшов висновку про можливість часткового задоволення поданого позову, виходячи з наступного вмотивування.
Відповідно до ст. 901 ЦК за договором надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується надати послугу, яка споживається у процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а інша сторона зобов`язується сплатити виконавцю дану послугу, якщо інше не встановлено договором.
На підставі ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплову енергію та інші послуги) береться крім квартирної плати згідно затверджених у встановленому законом порядку тарифам.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Згідно із ст. 9, 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Ціни (тарифи) відповідно до закону встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) та ст. 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
За ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) до комунальних послуг відносяться послуги з постачання теплової енергії, постачання гарячої води.
На підставі ч. 5 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) ціною послуги з постачання теплової енергії є тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Відповідно до ч. 4 ст. 22 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) послуга з постачання гарячої води надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання гарячої води, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
За ст. 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, при регулюванні господарської діяльності суб`єктів відносин у сфері теплопостачання, належать розробка методик розрахунків тарифів на виробництво теплової енергії та плати за її транспортування та постачання; забезпечення проведення єдиної тарифної політики у сфері теплопостачання;
На підставі п. 2 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, опалювана площа (об`єм) квартири (будинку садибного типу) - загальна площа (об`єм) квартири, а також будинку садибного типу без урахування площі лоджій, балконів, терас.
За п. 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначає, що плата за теплову енергію повинна вноситися щомісячно.
Згідно особового рахунку ККП «Маріупольтепломережа» № 414096, відкритого на ОСОБА_5 , вбачається, що опалювальна площа кв. АДРЕСА_2 складає 73,70 кв. м.
За інформацією Департаменту адміністративних послуг Маріупольської міської ради від 11 березня 2020 року вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані по АДРЕСА_1 з 2008 року.
Як вбачається із уточненого розрахунку ККП «Маріупольтепломережа» заборгованість відповідачів з наданої останнім теплової енергії та гарячого водопостачання по АДРЕСА_1 за період з березня 2017 року по лютий 2020 року становить 5736,22 грн.
Правильність нарахувань заборгованості з наданих відповідачам послуг з опалення та гарячого водопостачання підтверджується: рішеннями Виконавчого комітету Маріупольської міської ради «Про вартість послуг з опалення та гарячого водопостачання, які надаються населенню» від 22 грудня 2010 року та «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання та на послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води за категоріями споживачів ККП «Маріупольтепломережа» від 30 січня 2019 року, а також Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води, що надаються населенню суб`єктами господарювання, які є виконавцями цих послуг» від 17 жовтня 2014 року та від 31 березня 2015 року, до якої були внесені зміни постановами від 11 червня 2015 року, від 9 червня 2016 року, 28 грудня 2017 року.
При цьому суд зазначає, що через неприйняття судом заяви про уточнення позовних вимог суд вирішує спір у раніше заявлених позовних вимогах, тобто за період утворення боргу відповідачів до 1 лютого 2020 року, внаслідок чого судом не брався до уваги розрахунок заборгованості відповідачів, наданий представником позивача, за період з 1 лютого 2020 року по 1 липня 2020 року.
Також суд зауважує, що уточнений розрахунок боргу відповідачів співпадає із первинним розрахунком боргу за період з березня 2017 року по лютий 2020 року, враховуючи, що представником позивача у новому розрахунку за такий період було виключено нарахування боргу в сумі 3934,41 грн. та оплата боргу в сумі 7224,79 грн.
Враховуючи наведені пояснення на обґрунтування уточнених розрахунків, суд погоджується з правомірністю виключення нарахування боргу в сумі 3934,41 грн. та оплати в сумі 7224,79 грн., оскільки нарахування боргу в сумі 3934,41 грн. відбулось через повернення сум невикористаних субсидій, які були нараховані за період, що увійшов у проміжок з квітня 2017 року по лютий 2020 року, а оплата 7224,79 грн. була помилково вказана, бо фактично стосувалась іншого періоду утворення заборгованості відповідачів.
Так згідно із постановою Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 16 січня 2019 року залишено без змін, за якою було відмовлено у скасуванні судового наказу від 9 серпня 2006 року про стягнення боргу з теплової енергії на користь ККП «Маріупольтепломережа» за особовим рахунком по АДРЕСА_1 в сумі 1319,59 грн. за період жовтень 2005 року - травень 2006 року.
Виконавче провадження з примусового виконання такого судового наказу від 9 серпня 2006 року було завершено, що підтверджується постановою державного виконавця від 5 листопада 2019 року.
Також за постановою Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції від 15 січня 2019 року - без змін, за якою було відмовлено у поновленні строку на подання заяви про скасування судового наказу від 21 серпня 2008 року про стягнення боргу з теплової енергії на користь ККП «Маріупольтепломережа» за особовим рахунком по АДРЕСА_1 в сумі 5905,20 грн., що утворилась до 1 липня 2008 року.
Виконавче провадження з примусового виконання такого судового наказу було також завершено, що підтверджується постановою державного виконавця від 4 листопада 2019 року.
Таким чином в судовому засіданні було встановлено, що розмір несплачених відповідачами послуг з гарячого водопостачання та централізованого опалення підтверджено відповідними тарифами та розрахунком представників ККП «Маріупольтепломережа» за особовим рахунком по АДРЕСА_1 за період з квітня 2017 року по лютий 2020 року.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 3 березня 2020 року та відомостями з ККП «Міське бюро технічної інвентаризації - Маріупольська нерухомість» від 19 березня 2020 року вбачається, що кв. АДРЕСА_2 перебуває у комунальній власності, бо не належить на праві власності жодній особі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.
За ч. 2 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Згідно із ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.
Суд зауважує, що за ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Натомість за ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2017 року) дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Згідно із ч. 1 ст. 64 ЖК члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, суд робить висновок, що наймач та зареєстровані разом із таким споживачем особи несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Однак суд зазначає, що відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Згідно із ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За ч. 1, 5 ст. 261 ЦК перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями, з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.
Судом встановлено, що відповідачі зобов`язані щомісячно сплачувати послуги позивача з надання теплової енергії по АДРЕСА_1 .
Отже перебіг позовної давності щодо оплати послуг з надання теплової енергії обчислюється в такому випадку з дня настання строку виконання зобов`язання споживачами в частині проведення чергового щомісячного платежу.
При цьому суд зазначає, що в судовому засіданні не було встановлено доказів переривання строку позовної давності за вказаним спором.
Натомість представник позивача звернувся до суду із позовом до відповідачів у березні 2020 року, тобто поза межами строку позовної давності щодо вимог, які стосуються періоду нарахувань з травня 2009 року по лютий 2017 року включно.
Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
В судовому засіданні представником відповідача Пітецьким В. В. було підтримано заявлені ОСОБА_2 та ОСОБА_1. письмові клопотання про застосування до вказаного спору строків позовної давності, через що заявлені ККП «Маріупольтепломережа» первинні вимоги підлягають задоволенню в межах строків позовної давності, тобто у межах трирічного періоду, який обраховується з березня 2017 року по лютий 2020 року.
При цьому суд не приймає до уваги посилання представника ОСОБА_2. щодо застосування строку позовної давності за такою справою за період з серпня 2017 року по серпень 2020 року, оскільки із позовом до суду представник ККП «Маріупольтепломережа» звернувся саме в березні 2020 року, тобто з цієї дати й повинен бути обрахований трирічний строк позовної давності по наявному спору.
З огляду на наведене вмотивування, суд дійшов висновку, що позов ККП «Маріупольтепломережа» до відповідачів підлягає задоволенню в межах строку позовної давності щодо вимог з оплати послуг за надання теплової енергії.
На підставі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, якими в даному випадку є вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат постачальника послуг.
Суд зазначає, що за ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання за вимогою кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлено договором або законом.
З огляду на юридичну природу правовідносин сторін, як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК, як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання.
Закріплена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції 2004 року) правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у ч. 2 ст. 625 ЦК. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3% річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 березня 2018 року по справі № 210/5796/16-ц.
Суд також зазначає, що внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК, за весь час прострочення, тобто право на позов про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Отже, невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 8 листопада 2019 року по справі № 127/15672/16-ц.
Так на підставі уточнених розрахунків представників позивача 3% річних та інфляційних витрат відповідно до ст. 625 ЦК за період прострочення погашення заборгованості за користування послугами з надання теплової енергії вбачається, що по АДРЕСА_1 споживачі заборгували за період з березня 2019 року по червень 2020 року включно ККП «Маріупольтепломережа» 3% річних в розмірі 164,76 грн. та інфляційні витрати в розмірі 199,83 грн.
Враховуючи, що суд розглянув справу в межах первинних заявлених позовних вимог та дійшов переконання про необхідність їх задоволення в період строку позовної давності (березень 2017 року - лютий 2020 року), то на підставі переліченого підлягають виключенню з розрахунку сум за ст. 625 ЦК періоди за п`ять місяців, починаючи з лютого 2020 року по червень 2020 року включно.
Отже, на підставі викладеного вмотивування суд встановив, що за ст. 625 ЦК за період прострочення погашення заборгованості за користування послугами з надання теплової енергії з березня 2017 року по лютий 2020 року по АДРЕСА_1 відповідачі заборгували ККП «Маріупольтепломережа» 3% річних в розмірі 59,98 грн. (164,76 - 21,91 - 22,64 - 21,91 - 21,10 - 17,22 = 59,98), а також інфляційні витрати в розмірі 39,31 грн. (199,83 - 17,82 - 26,73 - 71,29 - 66,42 + 21,74 = 39,31).
Таким чином з відповідачів, як споживачів послуг позивача по АДРЕСА_1 , за період з березня 2017 року по лютий 2020 року підлягає стягненню солідарно заборгованість за послуги з надання теплової енергії в сумі основного боргу - 5736,22 грн., 3% річних - 59,98 грн., інфляційних витрат - 39,31 грн., що загадом складає 5835,51 грн. (5736,22 + 59,98 + 39,31 = 5835,51).
Відповідно до ст. 141 ЦПК суд стягує на користь ККП «Маріупольтепломережа» з відповідачів витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених судом позовних вимог в розмірі 229,10 грн. (5835,51 / 53543,03 х 2102 = 229,10) в рівних частках, тобто по 114,55 грн.
Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК, -
В И Р І Ш И В:
Позов Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» на р/р НОМЕР_1 в AT «ПУМБ», МФО 334851, заборгованість за користування тепловою енергією в розмірі 5736,22 грн.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» на р/р НОМЕР_2 в AT «ПУМБ», МФО 334851, заборгованість з 3% річних в сумі 59,98 грн., з інфляційних витрат в сумі 39,91 грн.
В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити.
Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» на р/р НОМЕР_2 в AT «ПУМБ», МФО 334851, витрати зі сплати судового збору в сумі 229,10 грн., тобто по 114,55 грн. з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення суду складено та підписано 17 серпня 2020 року.
Позивач: Комунальне комерційне підприємство «Маріупольтепломережа», ЄДРПОУ: 33760279, юридична адреса: вул. Гризодубової 1, м. Маріуполь.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована в АДРЕСА_1 .
Суддя
