Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.08.2020 Справа №607/5814/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого судді Сливка Л.М.

за участі секретаря судового засідання Хамелко О.Ю.,

представника позивачки ОСОБА_1 адвоката Янчишина Володимира Йосифовича, відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представника адвоката Петровець Людмили Романівни,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчишин Володимира Йосифович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчишин В.Й. пред`явила до суду позов до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , у якому просить зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Однак, у 2005 році року відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самовільно вселились у належний їй на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , проживають там без реєстрації та зберігають свої речі. Вказаними діями вони чинять їй перешкоди у володінні та користуванні належною їй власністю, зокрема, вона не може самостійно зайти у власний будинок, оскільки відповідачі забрали ключі від вхідних дверей, а тому, періодично приїжджаючи із Республіки Польща, де проживає, змушені із чоловіком орендувати житло або проживати у готелі, у зв`язку із тим, що відповідачі проживають у її житлі. На її вимоги покинути житловий будинок, відповідачі не реагують та не вивозять звідти свої цінні речі. На даний час, у неї склалися неприязні відносини із відповідачами, оскільки відповідачі завдають шкоди її майну, яким неналежно користуються, не беруть участі у здійсненні ремонтних робіт по будинку, не оплачують комунальних послуг, продовжують у ньому проживати. Покликаючись на те, що зазначені дії відповідачів та їх відмова покинути належний їй житловий будинок, порушує її права як власника майна, просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 липня 2020 року провадження у зазначеній справі було відкрите та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Від відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшла до суду заява про визнання позову.

У підготовчому судовому засіданні представник позивачки адвокат Янчишин В.В. позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі, а також заявив клопотання про повернення позивачці 50% від суми сплаченого судового збору з державного бюджету, у зв`язку із визнанням позову відповідачами.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та їх представник адвокат Петровець Л.П. у підготовчому судовому засіданні позовні вимоги визнали, підтримавши подану ними заяву про визнання заявлених позовних вимог .

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Судом установлено:

Згідно договору дарування житлового будинку, укладеного 16 лютого 2005 року між ОСОБА_5 (Дарувальником) та ОСОБА_1 (Обдарованою), ОСОБА_5 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар належний дарувальнику на праві власності житловий будинок з прибудовою і підвалом та надвірними будівлями і спорудами АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом Тернопільської районної державної нотаріальної контори Мороз К.В. та зареєстровано у реєстрі за №160.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 17 лютого 2005 року, виданого Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, цілий житловий будинок з надвірними побудовами і спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 на праві приватної власності на підставі договору дарування.

Як убачається із наданої на адвокатський запит відповіді виконавчого комітету Миролюбівської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 24 лютого 2020 року №167, житловому будинку АДРЕСА_1 дійсно зареєстровані: ОСОБА_1 , її син ОСОБА_6 , невістка ОСОБА_7 та син ОСОБА_8 .

Згідно наданої на запити суду відповіді Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №435 від 28 квітня 2020 року ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 08 серпня 1996 року по даний час.

Також, відповідно до наданої на запити суду відповіді Великоберезовицької селищної ради Тернопільського району Тернопільської області №641 від 26 червня 2020 року ОСОБА_2 перебувала на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_2 до 25 травня 2020 року.

При розгляді цивільної справи №607/12854/18 за позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , третя особа Служба у справах дітей Тернопільської районної державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право на користування жилим приміщенням рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 листопада 2018 року установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_3 .

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спори, щодо порядку користування спільним майном, який регулюються нормами Цивільного кодексу України та Житлового кодексу України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню у випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

Аналіз даних норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Це відповідає також позиції, висловленій Верховним Судом України в постанові від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 та постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року в справі № 727/11132/14-ц.

В пункті 33 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року « Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

У правовому висновку Верховного Суду України, який викладений у постанові від 22 червня 2017 року у справі № 6-2010цс16, зазначено, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК Української РСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. У частині третій статті 116 ЖК Української РСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідного ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Згідно викладених у позові обставин, відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 без її згоди вселилися у спірний житловий будинок, та проживаючи у належному на праві власності позивачці житловому будинку АДРЕСА_1 , чинять їй перешкоди у користуванні житловим будинком.

За умовами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони у справі.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Аналізуючи в сукупності викладені обставини і визначені відповідно до них правовідносини сторін, положення закону, якими вони регулюються, беручи до уваги визнання позову відповідачами, суд приходить до переконання, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги представника позивача про повернення позивачці 50% судового збору з державного бюджету, суд зазначає наступне:

Вимогами ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Разом із цим, частиною 1 статті 142 ЦПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

За вказаних обставин, зважаючи на визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд приходить до переконання, що з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивачки слід стягнути в рівних частках 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 420,40 гривень, зокрема по 210,20 гривень з кожного відповідача та 50 відсотків судового збору у сумі 420,40 гривень повернути позивачці з державного бюджету.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 12, 141, 200, 258, 259, 264, 265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Янчишин Володимира Йосифович до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення задовольнити.

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні житловим будинком АДРЕСА_1 та виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового будинку АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 420,40 гривень, зокрема по 210,20 гривень з кожного відповідача.

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 420,40 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 14 серпня 2020 року.

Реквізити учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , остання відома адреса зареєстрованого місця проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 ,адреса зареєстрованогомісця проживання АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Головуючий суддяЛ. М. Сливка