Справа № 214/4861/20
2/214/2407/20
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
03 серпня 2020 року м. Кривий Ріг
Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Євтушенка О.І., секретар судового засідання - Єременко К.С.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою представника ОСОБА_1 - адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, -
Представники сторін:
від позивача - адвокат Меланчук І.В.,
від відповідача - Желєзняк В.В., Бершадська Л.С.,
За участю:
представника позивача - адвоката Меланчука І.В.,
представника відповідача - Бершадської Л.С.
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Меланчук І.В., діючи від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою 09 липня 2020 року, в якій просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 141 690 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Пред`явлені вимоги представник позивача мотивував тим, що ОСОБА_1 працював з 18 січня 1977 року по 09 листопада 1995 року в ДП РУ ім. Кірова на посаді підземного електрослюсаря чергового та по ремонту обладнання. Згідно своїх професійних обов`язків виконував роботи в підземних умовах шахти, які характеризувалися важкою фізичною працею, пов`язаною з підніманням та переміщенням вантажів вагою, яка перебільшувала норматив, а також вимушеною робочою позою. Посилюючим шкідливим виробничим фактором був несприятливий мікроклімат, характерний для підземних робіт. У зв`язку зі шкідливими і тяжкими умовами праці позивачем отримано хронічне професійне захворювання. Актом Українського НДІ промислової медицини від 23 лютого 2004 року ОСОБА_1 встановлено діагноз: двобічний плечолопатковий періартроз ПФС - другого ст., дефартроз ліктьових і колінних суглобів ПФ - першого-другого ст., стійкий больовий синдром. Відповідно до п.15 зазначеного акта, причиною професійного захворювання позивача є його робота в РУ ім. Кірова протягом 18 років 10 місяців в умовах важкої фізичної праці, вимушеної пози і несприятливого мікроклімату. Відповідно до п.17 акта, професійне захворювання отримано позивачем внаслідок порушення вимог законодавства про охорону праці з боку керівництва РУ ім. Кірова, яке порушило норми ст.153 КЗпП України, ст.13 Закону України «Про охорону праці». ОСОБА_1 вперше пройшов огляд лікарсько-трудовою експертною комісією 10 березня 2004 року, де йому було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30 % по плечолопатковому періартрозу, встановлено ІІІ групу інвалідності, визначено потребу в санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні. Оглядом медико-соціальної експертної комісії 05 березня 2005 року позивачу було визначено ступінь втрати професійної працездатності 30% по плечолопатковому періартрозу та встановлено ІІІ групу інвалідності, визначено потребу у санаторно-курортному лікуванні, медикаментозному лікуванні. При повторному огляді МСЕК 01 березня 2006 року позивачу було визначено 25% втрати професійної працездатності по плечолопатковому періартрозу безстроково, визначено потребу в медикаментозному лікуванні. У зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено нормальні життєві зв`язки позивача, який позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Позивач постійно відчуває стійкий біль та обмеження рухів в шийному і поперековому відділах хребта, плечових, ліктьових і колінних суглобах, іррадіацію болі в руки і ногу, утруднення ходи, задишку при фізичних навантаженнях. Тривалий процес лікування позбавляє позивача можливості вести повноцінний спосіб життя, що негативно позначається на його душевному та фізичному станах та доводять факт завдання моральної шкоди внаслідок отримання професійного захворювання та стійкої втрати професійної працездатності. Оскільки позивач був застрахованою особою, то, відповідно до ст.ст.21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» має право відшкодування моральної шкоди за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. Оцінюючи розмір завданої моральної шкоди позивач виходив з огляду на ступінь втрати працездатності, а також розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік», враховуючи глибину, характер та тривалість душевних страждань, переживань, істотних недоотриманих благ внаслідок втрати працездатності та отриманого хронічного захворювання і визначив в сумі 141 690 грн. (з розрахунку: 4723 грн. * 30% втрати працездатності), яку просить стягнути з відповідача на свою користь.
Ухвалою суду від 10 липня 2020 року, позов прийнято до розгляду з відкриттям спрощеного позовного провадження.
Не погоджуючись з пред`явленими вимогами, представник відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області Желєзняк В.В. подав 31 липня 2020 року відзив на позовну заяву, вважаючи вимоги ОСОБА_1 безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення мотивував наступним. Дійсно, ОСОБА_1 працював на посаді підземного електрослюсаря чергового та по ремонту обладнання РУ ім. Кірова. Під час виконання трудових обов`язків він отримав професійне захворювання, та 05 березня 2005 року висновком МСЕК йому було первинно встановлено 30% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності. За цих обставин позивач вважає, що має право на відшкодування йому моральної шкоди саме за рахунок Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області. При цьому, представник відповідача вказує, що в рамках спірних правовідносин Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем. Так, відповідно до п.27 ст.77 Закону України від 20 грудня 2005 року №3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та п.22 ст.71 Закону України № 489-V від 19 грудня 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік», дію норм Закону України від 23 грудня 1999 року «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві …», які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20 березня 2007 року, до Закону України від 23 вересня 1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду. Представник вважає, що закріплений у ст.58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди. Вважає, що належним відповідачем повинен бути підприємство-роботодавець. Також зазначає, що на органи МСЕК покладено обов`язок по встановленню факту моральної шкоди, а встановлення розміру відшкодування моральної шкоди можливе лише після встановлення факту заподіяння моральної шкоди. Таким чином, вбачається, що оскільки відшкодування моральної шкоди потерпілому на виробництві не залежало від часу настання страхового випадку і не є страховою виплатою, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку здійснювати таку виплату. Також представник відповідача вважає, що позивачем не представлено доказів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки документи, на які він посилається як на підставу заподіяння моральної шкоди, а саме на довідку МСЕК та акт розслідування професійного захворювання за формою П-4, є документами, що підтверджують обставини виникнення професійного захворювання і не можуть бути доказом заподіяння моральної шкоди. Крім того, позивачем не надано доказів, які б свідчили про будь-які зміни в його житті після отримання професійного захворювання.
Відповіді на відзив із обґрунтуванням своїх заперечень проти доводів, наведених представником відповідача, позивач та його представникне подали, додаткового часу для цього не потребували.
Присутній в судовому засіданні представник позивача Меланчук І.В. пред`явлені позовні вимоги підтримав, наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених в позові.
Представник відповідача Бершадська Л.С. у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві.
Заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії не вчинялись.
Суд, дослідивши письмові докази по справі, враховуючи позицію сторін у справі, дотримуючись принципів змагальності та диспозитивності, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, а відповідачем визнано, що позивач ОСОБА_1 працював на підприємстві ДП РУ ім. Кірова на посаді підземного електрослюсаря чергового та по ремонту обладнання з 18 січня 1977 року по 09 листопада 1995 року, мав стаж роботи на цій посаді 18 років 10 місяців. Вказані обставини також підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці, виданій на ім`я ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с.21-27).
Відповідно до акта розслідування професійного захворювання форми П-4 від 23 лютого 2004 року (а.с.9), ОСОБА_1 ДУ «Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини» встановлено професійні захворювання: двобічний плечолопатковий періартроз ПФС - другого ст., дефартроз ліктьових і колінних суглобів ПФ першого-другого ст., стійкий больовий синдром.
Згідно з п.14, п.15 акта розслідування професійного захворювання від 23 лютого 2004 року, причиною професійного захворювання позивача є його робота в ДП РУ ім. Кірова на протязі 18 років 10 місяців в умовах важкої фізичної праці, вимушеної робочої пози і несприятливого мікроклімату. Професійні захворювання у позивача виникли за таких обставин: працюючи підземним електрослюсарем черговим та по ремонту обладнання, ОСОБА_1 згідно своїх професійних обов`язків виконував роботи в підземних умовах шахти. Умови виконання робіт внаслідок обмеженості робочого простору, не дозволяючого завжди застосовувати засоби малої механізації, характеризувалися важкою фізичною працею, пов`язаною з підніманням та переміщенням вантажів вагою, яка перебільшувала норматив, а також вимушеною робочою позою. Усугубляючим шкідливим виробничим фактором був несприятливий мікроклімат, характерний для підземних робіт. Виробничими факторами, що призвели до виникнення захворювання, визначено: повітря робочої зони 15,4 ? при нормі 16-19 ?; маса підіймального вантаж і його переміщення - 63 кг при нормі до 30 кг (30% робочого часу); робоча поза - примусова (25% робочого часу), нахил тулуба - примусовий (понад 30? більше 100 разів на зміну при нормі до 100 разів); відносна вологість повітря 92% при нормі 80-30% (а.с.10-11).
Висновком МСЕК від 10 березня 2004 року (а.с.8) за результатами первинного огляду ОСОБА_1 присвоєно ІІІ групу інвалідності з 9 березня 2004 року по 01 квітня 2005 року у зв`язку з професійним захворюванням та втратою працездатності - 30 %, з наступним переоглядом 01 березня 2005 року (а.с.8).
В ході проведення повторного огляду МСЕК, відповідно до виписки з акту огляду МСЕК №03492 від 05 березня 2005 року, ОСОБА_1 присвоєно ІІІ групу інвалідності з 01 березня 2005 року, та 30% втрати працездатності у зв`язку з професійним захворюванням - з 01 квітня 2005 року по 01 квітня 2006 року. Наступний переогляд - 01 березня 2006 року (а.с.8).
Висновком МСЕК від 01 березня 2006 року, при повторному переогляді ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності 25% безстроково з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін.
Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.
Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).
З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.
Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення йому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 10 березня 2004 року.
Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 10 березня 2004 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.
Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.
Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.
Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.
Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.
Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.
Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України). Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.
З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).
Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійним захворюванням і ІІІ групи інвалідності, обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи представника відповідача стосовно того, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідача суд розцінює як неспроможні.
Доводи відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону № 1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону № 1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (10 березня 2004 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону № 1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.
За даних обставин, доведеність факту втрати професійної працездатності ОСОБА_1 на 30% при первинному огляді МСЕК та встановлення стійкої втрати ним працездатності на 25% безстроково з точки зору погіршення здоров`я, зміни життєвого укладу, що вимагає додаткових зусиль для організації життя, необхідності періодичного проходження лікування (свідченням чому є виписні епікризи, виписки з історій хвороб та медичних карток), приводять суд до переконання поза розумним сумнівом про наявність моральної шкоди, а відтак спростовує доводи відповідача щодо недоведеності позивачем факту заподіяння такої шкоди.
Відповідно до ст.ст.16, 23 ЦК України, відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів судом. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до п.4.1 рішення Конституційного Суду України № 1-9/2004 від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Як наслідок, моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинює порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя, право на охорону здоров`я тощо. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.
Відповідно до роз`яснень, викладених у п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховуються характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.
Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд враховує тривалість роботи позивача в шкідливих умовах праці, що перевищували нормативи на підприємстві (понад 18 років), глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності та визнання особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача. Так, як слідує з наявної в матеріалах справи медичної документації, на чому також акцентував увагу представник позивача в обґрунтування пред`явлених вимог, після втрати працездатності у позивача змінилися умови життя, зокрема в результаті отриманого професійного захворювання у нього розвинулись патології опорно-рухового апарату з вираженим больовим синдромом, периферичної нервової системи (а.с.12), змінено фізіологічні вигини хребта, статико-динамічні порушення та больовий синдром носять стійкий характер (а.с.19). Позивач періодично проходить лікування у зв`язку з професійними захворюваннями, постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, однак відновлення його стану здоров`я неможливе.
Виходячи з цих обставин, засад розумності, виваженості та справедливості, а також з урахуванням конституційної значущості здоров`я як невідчужуваного та непорушного блага, що належить людині від народження і охороняється державою, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер, інтенсивність і довготривалість моральних страждань позивача, суд приходить до висновку, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди дещо завищений, а тому визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 100 000 грн. (без нарахування та утримання податку з доходу фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Наведені представником позивача у позові розрахунки розміру моральної шкоди, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та оцінки її в 30 місячних розмірів мінімальної заробітної плати з огляду на ступінь втрати працездатності, суд вважає помилковими, оскільки при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року (зі змінами та доповненнями), з урахуванням обставин та критеріїв, зазначених в ч.3 ст.23 ЦК України, адже визначення моральної шкоди не підпадає під будь-які математичні розрахунки, застосування яких в даному випадку взагалі є недоцільним та некоректним. Компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Надану представником відповідача судову практику суд не приймає до уваги, оскільки за своєю хрологічністю вона є застарілою та відмінною від останніх правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які є актуальними при вирішенні такого роду спорів та підлягають врахуванню судом відповідно до ст.263 ч.4 ЦПК України.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, суд враховує звільнення позивача від сплати судового збору на підставі п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», характер позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров`я, визначеної у грошовому вимірі, яка є майновою. У зв`язку з цим суд вважає за необхідне судовий збір в розмірі 1 000 грн. стягнути з відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України (з розрахунку: 1% від суми моральної шкоди, присудженої до стягнення).
Керуючись ст.ст.4, 5, 13, 19, 76-81, 89, 95, 133, 141, 258-259, 263-265, 273, 274, 277, 279, 354, 355, п.п.9,15 Перехідних положень ЦПК України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги представника ОСОБА_1 - адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я - задовольнити частково.
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 100 000 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження його здоров`я (без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів і платежів).
Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в дохід держави судовий збір в розмірі 1000 грн. 00 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати складання повного рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 41323962, юридична адреса: м. Кривий Ріг, пр-т. Дмитра Яворницького 93.
Повне рішення суду складено 10 серпня 2020 року.
Суддя О.І. Євтушенко
