ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
04.08.2020Справа № 910/5416/20Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №15
до Навчально-виробничого підприємства ГОРЛУШКО
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київська міська рад
про визнання недійсним договору оренди комунального майна.
При секретарю судового засідання: Радченко А.А.
Представники сторін:
від позивача: Різник О.О. - представник за ордером серія КВ №849657 від 10.04.2020,
Коломієць М.І. - представник за ордером серія АІ №1025864 від 04.08.2020;
від відповідача: Васюк Д.Г. - представник за ордером серія ЧН №077031 від 26.05.2020;
від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: не з`явився.
встановив:
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комплексної дитячо-юнацької спортивної школи №15 до Навчально-виробничого підприємства ГОРЛУШКО про визнання недійсним договору оренди комунального майна, а саме: визнати недійсним з моменту укладення договір тимчасового користування (оренди) від 08 вересня 2009 року, укладений Голосіївською районною в місті Києві Радою та приватним малим підприємством "Горлуш Ко".
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київську міську раду. Підготовче засідання у справі призначено на 26.05.2020.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 26.05.2020 відкладено підготовче судове засідання у справі на 23.06.2020.
22.06.2020 через канцелярію суду відповідач подав відзив.
В судове засідання 23.06.2020 з`явилися позивач та відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не з`явилася, про поважні причини неявки суд не повідомляла, хоча про дату та час судового засідання повідомлена належним чином.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження на 04.08.2020 року.
В судове засідання 04.08.2020 року представник третьої особи не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача заперечував проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.
Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
З матеріалів справи вбачається, що 08.09.2009 року між Голосіївською районною в місті Києві радою (власник) та приватним малим агропромисловим підприємство «Горлуш ко» (код ЄДРПОУ 21474050) (користувач) укладено типовий договір тимчасового користування №1-09Т.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань приватним малим агропромисловим підприємством «Горлуш ко» (код ЄДРПОУ 21474050) змінено найменування на навчально-виробниче підприємство ГОРЛУШКО, про що внесено запис 09.11.2018 року.
Відповідно до п.1 договору, на підставі розпорядження Голосіївської районної в місті Києві ради від 17.08.2009р. №101 п.2.2 та ордеру 187-09 від 08.09.2009р. розпорядження від 11.11.2009р. №136 п.1.1 власник передає, а користувач приймає в тимчасове платне користування, на умовах визначених даним договором, об`єкт тимчасового користування, який є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, знаходиться за адресою: вул. Ягідна, 2, фундаменти площею 945,0 кв.м, використовується для розміщення майстерень на провадження освітянської діяльності з професійної освіти на рівні кваліфікаційний вимог до кваліфікаційних робітників з професії слюсар з механоскладальних робіт.
Згідно з п. 1 статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Пунктом 2.1 договору передбачено, що власник зобов`язується у 10-ти денний термін з моменту підписання обома сторонами даного договору надати користувачу зазначений у п.1.1 об`єкт тимчасового користування.
Розмір плати за об`єкт користування за перший календарний (повний/неповний) місяць встановлюється власником згідно рішень Голосіївської районної в м. Києві ради від 19.10.2006р. №4/14 від 20.03.2008р. №21/12, від 10.04.2008р. №22/05 та від 19.06.2008р. №23/09, від 15.09.20009р. №34/32 в розмірі 4583,25 грн. (без ПДВ) згідно розрахунку зазначеного у додатку 1 до даного договору (п.3.1 договору).
Розмір плати за кожний наступний календарний місяць користування визначається шляхом коригування місячної плати попереднього місяця на індекс інфляції за поточний місяць (п.3.2 договору).
06.10.2017 року, на підставі Рішення «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва», серія та номер: 284/5096, виданий 02.12.2010, видавник: Київська міська рада, лист, серія та номер: 30-08/7985, виданий 27.07.2017 року, видавник: Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву, за суб`єктом: територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, код ЄДРПОУ: 22883141 було зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна, а саме: нежитлові будівлі літ. «А-ІІ», «Б», «В», «Г», загальною площею 971,6 кв.м, за адресою: м. Київ, вулиця Ягідна, будинок 2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1499583780000. Складові частини об`єкта: нежитлова будівля літ. «А-ІІ» (площею 510,9 кв.м), гараж літ. «Б» (площею 184,4 кв.м), їдальня літ. «В» (площею 266,1), сарай літ. «Г» (площею 10,2 кв.м).
06.03.2018 року на підставі Розпорядження, серія та номер: 261, виданий 06.04.2011, видавник: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація; Розпорядження про внесення змін, серія та номер: 253, виданий 04.06.2018, видавник: Голосіївська районна в місті Києві державна адміністрація за Комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою №15 зареєстровано право оперативного управління на вказаний вище об`єкт з реєстраційним номером 1499583780000, що підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою 206574446 від 10.04.2020 (інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна).
Так, звертаючись з даним позовом позивачем зазначено, що:
- 06.03.2018 року у позивача виникло право оперативного управління відносно нерухомого майна: Нежитлові будівлі літ. "А-П", "Б", "В", "Г", розташований за адресою: м. Київ, вул. Ягідна , 2,
- Типовий договір тимчасового користування №1-09Т від 08 вересня 2009 року порушує право оперативного управління позивача відносно нерухомого майна: Нежитлові будівлі літ. "А-Н", "Б", "В", "Г", розташований за адресою: м. Київ, вул. Ягідна, 2, яке виникло 06.03.2018 року,
- відповідач незаконно займає приміщення, які входять до складу нерухомого майна: Нежитлові будівлі літ. "А-П", "Б", "В", "Г", розташований за адресою: м. Київ, вул. Ягідна, 2, використовуючи в якості підстави Типового договору тимчасового користування №1-09Т від 08 вересня 2009 року.
- Положення Типового договору тимчасового користування №1-09Т від 08 вересня 2009 року не відповідають Законодавству України, яке діяло на момент його укладення (ст. 10 та ст. 12 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції від 12.03.2009 року).
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України як зазначено позивачем, він має право на звернення до суду з метою визнання недійсним вказаного договору.
У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що з наданих позивачем технічних документів (технічних паспортів) на комплекс будівель, розташованих за адресою: м. Київ, вул.Ягідна,2 вбачається, що окрім будівель літ. «А-ІІ», «Б», «В», «Г», за вказаною адресою також розташовані ангари позначені літерою «Е» та літерою «Д» інв. №10330290.
Вказані ангари не передавались позивачу на праві оперативного управління або господарського відання, оскільки вони належать відповідачу на праві власності, відповідно до договорів купівлі-продажу №88 від 23 листопада 2006р. та №121 від 12 грудня 2006р.
В свою чергу ангари позначені літерою «Е» та літерою «Д» інв.№10330290, побудовані на фундаментах, що є предметом оспорюваного правочину. В зв`язку з цим, саме фундаменти, а не ангари передавались в оренду відповідачу.
Твердження позивача з приводу того, що відповідач безпідставно займає будівлі літ. «А-ІІ», «Б», «В», «Г», розташованих за адресою: м. Київ, вул. Ягідна, 2 є безпідставними, оскільки вказані будівлі ніколи не передавались відповідачу та ним не використовувались.
Також, у відзиві зазначено, що оспорюваний правочин був укладений 08 вересня 2009р. строком до 08 вересня 2011р. в силу положень ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в наслідок відсутності заперечень з боку орендодавця щодо продовження строку договору, наступала його автоматична пролонгація з 2011р. по 2014р., з 2014р. по 2017р., з 2017р. по 08 вересня 2020р. Тобто станом на дату розгляду даної справи, договір є діючим про що не заперечує сам позивач. Відповідач регулярно сплачує орендну плату в розмірі встановленому положеннями оспорюваного правочину. Починаючи з 2017р. орендна плата сплачується безпосередньо на розрахункові рахунки позивача, на підставі виданих ним рахунків на оплату з призначенням платежу - 1.«Орендна плата за користування фундаментами 945 м.кв. згідно договору №1-09Т від 08.09.2009р. з урахуванням індексу інфляції», 2.«Витрати пов`язані з утриманням земельної ділянки». Разом з цим, позивач і відповідач щомісяця підписують акт приймання - передачі виконаних робіт до Типового договору №1-09Т від 08.09.2009р. оренди фундаментів.
Окремо слід зазначити, що відповідно до ст.217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частиш*.
Отже посилання позивача на фіктивність п.3.1. оспорюваного правочину, як на підставу визнання правочину недійсним в цілому, з огляду на наявність в такому пункті відомостей щодо рішення №34/32 від 15.09.2009р. є безпідставним.
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Відповідно до статті 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочинів, зокрема, відповідність змісту правочину вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 року, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з статтею 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції чинній на дату укладення договору) істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна.
Суд не погоджується з твердженням позивача щодо того, що з оспорюваного договору неможливо встановить про які саме фундаменти, якої кількості і з якими істотними характеристиками йде мова, оскільки в договорі зазначено, що в користування передається об`єкт тимчасового користування, який є комунальною власністю територіальної громади Голосіївського району м. Києва, знаходиться за адресою: вул. Ягідна, 2, фундаменти площею 945,0 кв.м.
Тобто, фактично визначено об`єкт оренди, його розмір, та місцезнаходження.
Також, як зазначено позивачем, типовий договір тимчасового користування №1-09Т від 08 вересня 2009 року містить ряд положень, які вказують на його фіктивність і невідповідність його змісту Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції від 12.03.2009 року, а саме: оскаржуваний договір нібито укладено 08.09.2009 року на виконання Розпорядження Голосїївської районної в м. Києві ради від 11.11.2009 року, про що прямо зазначено в Розділі 1 Договору. Очевидно, що у вересні до договору ніяк не могли бути вписані дані Розпорядження Голосїївської районної в м. Києві ради, яким надано повноваження на укладення такого договору і яке з`явилося через 2 (два ) місяці після підписання договору.
Пункт 3.1. Договору містить розмір плати за користування об`єктом, який становить 4583,25 грн. Вказана сума не вписана у договір, а надрукована одразу і її в тексті договору від 08.09.2009 року надруковано згідно розрахунку, зазначеного у додатку 1 до даного договору. Тобто, оскаржуваний договір, начебто, укладено 08.09.2009 року і суму 4583,25 грн. вписано до нього також 08.09.2009 року, а от розрахунок, який міститься у Додатку 1, виконано лише 27.11.2009 року. Закон України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції від 12.03.2009 року встановлює спеціальну процедуру встановлення вказаної істотної умови, якої не було проведено станом на дату підписання оскаржуваного договору. Тобто, станом на дату підписання вказаного договору, не існувало розміру плати за користування об`єктом, а отже не існувало і не могло існувати домовленості між сторонами щодо даної істотної умови, а без досягнення домовленості щодо усіх істотних умов договір вважається неукладеним. У договорі 08.09.2009 року не могло з`явитися результату розрахунків, які були проведені лише 27.11.2009 року.
Пункт 3.1 договору від 08.09.2009 року також встановлює, що вартість користування розраховується на підставі рішення від 15.09.2009 року, тобто у договорі від 08.09.2009 року істотна умова встановлюється на підставі рішення, якого не існувало на дату укладення такого договору.
Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.
З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.
У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.
В матеріалах справи наявні акти приймання-передачі виконаних робіт до типового договору оренди фундаментів №1-09Т від 08.09.2009 року за період з січня 2017 року по жовтень 2019 підписані між комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою №15 (орендодавець) та Навчально-виробничим підприємством ГОРЛУШКО (орендар) щодо надання послуг з оренди фундаментів, рахунки виставлені комплексною дитячо-юнацькою спортивною школою №15 щодо сплати орендної плати за користування фундаментами 945 м.кв. за лютий 2017 року, витрат пов`язаних з утриманням земельної ділянки, витрат пов`язаних з утриманням земельної ділянки та платіжні доручення щодо сплати зазначених послуг.
Отже, позивач, не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.
Та, позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні, тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач внаслідок укладення договору сплачував за оренду фундаментів.
Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.
Також, суд враховано, що позивач просить захистити його порушене право оперативного управління шляхом визнання правочину недійсним, однак не зазначає в чому саме полягає порушення права та яким чином обраний спосіб захисту може поновити (захистити) таке право.
Також, позивачем не надано доказів з приводу того, що відповідач використовує будівлі літ, «А-Н», «Б», «В», «Г», розташованих за адресою: м.Київ, вул.Ягідна,2.
Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Виходячи з системного аналізу ст. ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Тобто, відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення факту порушення або оспорювання прав і охоронюваних законом інтересів покладено саме на позивача.
Згідно роз`яснень, викладених в п.11 постанови Пленуму Верховного України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року за №14, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів чи осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або держави та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Отже, відсутність права та охоронюваного законом інтересу у позивача або недоведеність факту його порушення є підставою для відмови у позові.
Таким чином, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним.
Враховуючи вищезазначене суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтовані, документально не доведені та не підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 75 ГПК України).
Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 76, 77, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
В позові відмовити повністю.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 13.08.2020 року.
Суддя С. М. Мудрий