Ухвала

11 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 229/308/20

провадження № 61-11284ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Штелик С. П., (суддя-доповідач), Калараша А. А., Сімоненко В. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати.

Позов мотивовано тим, що 09 листопада 1988 року був прийнятий на роботу на спеціалізований будівельно-монтажний поїзд № 408 Донецької залізниці. 09 лютого 2009 року назва підприємства Донецька залізниця станція Ясинувата змінена на станція Ясинувата Державного підприємства «Донецька залізниця». 08 липня 2016 року Державне підприємство «Донецька залізниця» було реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 08 липня 2016 року - Станція Ясинувата державного підприємства «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Станція Ясинувата» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Наказом ПАТ «Українська залізниця» від 17 березня 2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. Згідно пункту 8 даного наказу за час простою нараховувалась працівникам заробітна плата.

У порушення статті 22 Закону України «Про оплату праці» та статті 115 Кодексу Законів про працю України відповідач з березня 2017 року у односторонньому порядку припинив виплату заробітної плати без повідомлення причин. Згідно наказу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 10 липня 2017 року № 9539/ДН-ос позивача було звільнено на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату.

Усі первинні документи підприємства, згідно яких відбувались розрахунки заробітної плати знаходяться у Регіональній філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», яке знаходиться у місті Лиман, в тому числі оригінал наказу про припинення трудового договору (контракту) від 10 липня 2017 № 9539/ДН -ос.

Ураховуючи викладене, просив стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості із заробітної плати у розмірі 14 832,48 грн; втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 3 132,37 грн; суму винагороди за підсумками роботи за 2016 рік в розмірі 52,5 % від окладу за грудень 2016 року у розмірі 1 579,20 грн.

Рішенням Дружківського міського суду Донецької області від 03 березня 2020 року позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року в сумі 16 896,24 грн, компенсацію втрати частини грошових доходів за період з березня 2017 року по липень 2017 року у розмірі 2 849,53 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішення в частині стягнення заробітної плати за березень 2017 року в сумі 1 839,46 грн допущено до негайного виконання. Сума заробітної плати визначена без утримання податку й інших обов`язкових платежів. Зобов`язано Акціонерне товариство «Українська залізниця» здійснити утримання з суми заборгованості по заробітній платі передбачені законом податки та інші обов`язкові платежі. Вирішено питання про судові витрати.

Постановою Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року рішення Дружківського міського суду Донецької області від 03 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Верховний Суд дійшов висновку, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на наступне.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пунктів 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову є відшкодування шкоди у розмірі 19 544,05 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн).

Отже, зазначена справа є малозначною відповідно до вищенаведених приписів ЦПК України.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а), в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав вважати, що наведені заявником підстави є такими, що становлять виняткове значення для учасника справи та, що розгляд цієї справи судом касаційної інстанції потрібен для формування єдиної правозастосовчої практики.

При цьому Верховним Судом також перевірено, чи мають місце обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, та зазначених обставин не встановлено.

Отже, у Верховного Суду відсутні підстави для відкриття касаційного провадження. Інших підстав, які б спростовували віднесення цієї справи

до категорії малозначних, касаційна скарги не містить і суд касаційної інстанції їх не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка

є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості («Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подало касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 15 липня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: С. П. Штелик

А. А. Калараш

В. М. Сімоненко