11.08.2020 Справа № 758/10955/19

Номер справи 758/10955/19

Номер провадження 2/756/2438/20

РІШЕННЯ

Іменем України

05 серпня 2020 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Белоконної І.В.,

за участю секретаря - Мушкетик І.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа Громадська організація «Інформаційне агентство «ЦЕНЗОР.НЕТ», про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_3 у серпні 2019 року звернувся до Подільського районного суду м. Києва із зазначеним позовом до відповідача та просив суд визнати недостовірною, такою, що порушує немайнові права ОСОБА_3 на повагу до честі та гідності, а також на недоторканність ділової репутації, інформацію, автором якої є ОСОБА_4 , поширеної ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 24 хв. на веб-сайті https://biz.censor.net.ua/ в статті під заголовком (мовою оригіналу) « ІНФОРМАЦІЯ_2 », про те, що (мовою оригіналу):

- «В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_5 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним.»;

- «Например, конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_6 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством на эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_7 »;

- «К сожалению, согласно указу президента № 453 ОСОБА_6 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики.

Однако организатор коррупции в Мининфраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять».

Окрім того позивач просить суд зобов`язати відповідача протягом п`яти днів з дня набрання рішенням у цій справі законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом оприлюднення резолютивної частини рішення у цій справі під заголовком «Спростування інформації» на веб-сайті https://biz.censor.net.ua/.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 о 14 год. 24 хв. відповідач ОСОБА_4 розмістив на веб-сайті « ІНФОРМАЦІЯ_3 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 статтю російською мовою із заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2». У одному із розділів цієї статті з підзаголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5» міститься наступна інформація (мовою оригіналу):

«ІНФОРМАЦІЯ_5

Все эти вопросы находятся в сфере ведения Миниифраструктуры. В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_5 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним.

Например, конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_6 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством па эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_7 .

Я не знаю, какая роль в этих вопросах действующего министра инфраструктуры ОСОБА_8 , но деятельность центрального органа исполнительной власти в виде Морской Администрации, в соответствии с законом, координируется непосредственно через министра инфраструктуры.

К сожалению, согласно указу президента № 453 ОСОБА_6 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики.

Однако организатор коррупции в Миниифраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять.»

Позивач стверджує, що частина поширеної в статті інформації не відповідає дійсності, порочить його честь, гідність та ділову репутацію, підлягає визнанню недостовірною та спростуванню, виходячи з того, що вказана стаття розміщена на веб-сайті, вона доступна через мережу Інтернет для широкого кола осіб та поширюється іншими сайтами й соціальними мережами з посиланням на першоджерело.

Відповідач у своїй статті в стверджувальній формі заявляє про конкретні факти отримання неправомірної вигоди (корупції) працівниками підпорядкованих установ та структурних підрозділів Міністерства інфраструктури України; перевищення влади та службових повноважень з метою тиску на конкретні бізнеси (тренажерні центри для моряків); розтрату конкретного державного майна (державної інформаційної системи) без посилання чи надання будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували достовірність цих фактів. У той же час вказані факти пов`язуються з позивачем, чим порочать його честь, гідність та ділову репутацію.

11 жовтня 2019 року вказаний позов ОСОБА_3 ухвалою Подільського районного суду м. Києва передано за підсудністю до Оболонського районного суду м. Києва.

18 листопада 2019 року Оболонським районним судом м. Києва за вищевказаним позов відкрито провадження по справі.

10 грудня 2019 року відповідач ОСОБА_4 подав до суду через свого представника відзив на позов ОСОБА_3 , в якому просив відмовити у позові у повному обсязі.

В обґрунтуванні свого відзиву відповідач зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, незаконними, такими, що не базуються на реальних подіях, а позов не містить достатніх, належних і допустимих доказів, які би підтвердили обставини, на які посилається позивач, окрім того опублікована інформація є оціночним судженням, яке не містить фактичних даних. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав наведених у позовній заяві.

Представник відповідачау судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав, що зазначенні у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, зібрані у справі письмові докази, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Статтею 297 ЦК України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно ч. 4 ст. 277 ЦК України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження своїх відомостей щодо приниження відповідачем ділової репутації позивача, останній надав суду паперову копію знімку з екрану комп`ютера з веб-сайту «Бизнес Цензор», в якій особа під іменем ОСОБА_9 розмістив статтю російською мовою, із заголовком (мовою оригіналу) «ІНФОРМАЦІЯ_2». У одному із розділів цієї статті з підзаголовком «ІНФОРМАЦІЯ_5» міститься наступна інформація (мовою оригіналу):

«ІНФОРМАЦІЯ_5

Все эти вопросы находятся в сфере ведения Миниифраструктуры. В министерстве морское направление курирует замминистра инфраструктуры ОСОБА_5 . Весь основной негатив, связанный с процессами в морской отрасли, связан именно с ним.

Например, конкурсная комиссия, которую возглавляет ОСОБА_6 , «не смогла» найти профессионала на должность начальника Инспекции по дипломированию, и министерством па эту должность внезапно назначен совершенно сторонний человек - экс-сотрудник СБУ ОСОБА_7 .

Я не знаю, какая роль в этих вопросах действующего министра инфраструктуры ОСОБА_8 , но деятельность центрального органа исполнительной власти в виде Морской Администрации, в соответствии с законом, координируется непосредственно через министра инфраструктуры.

К сожалению, согласно указу президента № 453 ОСОБА_6 включен в состав Нацсовета по вопросам антикоррупционной политики.

Однако организатор коррупции в Миниифраструктуры не может входить в состав Национального совета по антикоррупционной политики. Эту ошибку руководству страны нужно будет исправлять.» (а.с.18-21).

Згідно ч. 4 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії.

Згідно з ч. 6 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Пунктом 1 Порядку засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 680 (Порядок №680), встановлено, що цей Порядок визначає умови та вимоги до процедури засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу.

Пунктом 2 Порядку №680 визначено, що послуга фіксування часу - процедура засвідчення наявності електронного документа (електронних даних) на певний момент часу шляхом додання до нього або логічного поєднання з ним позначки часу; позначка часу - сукупність електронних даних, створена за допомогою технічних засобів та засвідчена електронним цифровим підписом центру сертифікації ключів, яка підтверджує наявність електронного документа (електронних даних) на певний момент часу.

Відповідно до п. 2 Положення про центральний засвідчувальний орган, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1451 (Положення № 1451), на Міністерство юстиції України покладено виконання функцій центрального засвідчувального органу.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 19.10.2015 №2025/5 «Деякі питання функціонування центрального засвідчувального органу» технічне та технологічне забезпечення виконання функцій центрального засвідчувального органу здійснюється державним підприємством «Національні інформаційні системи», яке визначено адміністратором інформаційно-телекомунікаційної системи центрального засвідчувального органу.

Однак всупереч вищевказаним нормативним положенням законодавства позивачем подано доказ порушення його прав відповідачем без дотримання зазначеного порядку, без зазначення дати та часу здійснення копії та без належного засвідчення копії, що не доводить факт наявності оспорюваної інформації в мережі Інтернет, а також не доводить факт її поширення в конкретний час.

Окрім того у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що спірна інформація була поширена саме відповідачем.

У зв`язку з чим надана позивачем паперова копія знімку з екрану комп`ютера з веб-сайту «Бизнес Цензор», в якій особа під іменем ОСОБА_9 розмістив інформацію відносно позивача ОСОБА_3 , не може бути доказом, що саме відповідач поширив оскаржувану інформацію, адже на вказаному веб-сайті мала можливість і інша особа поширити інформацію під цим іменем.

Інших допустимих доказів, що саме відповідач поширив оскаржувану інформацію, позивачем не надано.

Відповідно до висновку експерта № 056/326 від 25.10.2019, який складено Українським бюро лінгвістичних експертиз, текстовий матеріал публікації « ІНФОРМАЦІЯ_2 » містить інформацію про те, що ОСОБА_10 причетний до корупційної діяльності, яка виражена у формі твердження (а.с.69-91).

Згідно ч. 2 ст. 102 ЦПК України у висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Статтею 106 ЦПК України регулюється проведення експертизи на замовлення учасників справи. Зокрема в ч. 5 вказано, що у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Проаналізувавши висновок № 056/326, складений 25.10.2019 Українським бюро лінгвістичних експертиз, судом встановлено, що у ньому не зазначено про те, що експерт попереджений про кримінальну відповідальність, а відтак, виходячи з вимог ст. 89 ЦПК України щодо оцінки доказів, суд не може вважати такий висновок повністю достовірним та таким, що може бути покладено в основу рішення, а тому суд бере до уваги виключно його інформаційно-рекомендаційну складову.

Окрім того згідно ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У пункті 19 Постанови ПВС України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

У пункті 15 Постанови вказано, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Частина 1 ст. 34 Конституції України гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Судом встановлено, що станом на день ймовірного розповсюдження спірної інформації, яка на думку позивача підлягає спростуванню, останній займав посаду заступника Міністра інфраструктури України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання держави і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням або злочинам, для захисту здоров`я і моралі, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Lingens v. Austria» підкреслив, що свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 ст. 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. У цьому ж рішенні, Суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

При цьому Європейський суд з прав людини вказує, що різниця між оціночними судженнями і фактичними твердженнями може бути розпливчастою, і розмежування повинно проводитись з урахуванням певного ступеня фактичних доказів.

Оцінивши зміст публікації, поширення якої, на думку позивача, порушує його особисті немайнові права, суд вважає, що вона не містить посилань на дату, час та місце, способу дій позивача ОСОБА_3 , які б можна було б визначати як фактичне твердження про певні факти, що могли б бути перевірені судом з точки зору їх достовірності.

За цих обставин, суд констатує, що у спірній публікації висловлено оціночні судження щодо діяльності позивача на посаді заступника Міністра інфраструктури України.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пункті 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право..

При поширенні недостовірної інформації стосовно життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Відповідно до положень Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

З урахуванням викладених обставин та висновків суду щодо предмету доказування в даній справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та те, що позивачем не доведено ті обставини, що саме внаслідок неправомірних дій відповідача було створено та розповсюджено інформацію, що принижує ділову репутацію позивача, а також що вказана інформація не є оціночним судженням, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Враховуючи вищенаведене, ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 277, 297 ЦК України, ст. 34 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», та керуючись ст. 5, 12-13, 76, 81, 82, 89, 95, 263-265 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційному суду через Оболонський районний суд міста Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 серпня 2020 року.

Суддя,- Белоконна І.В.