ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.07.2020Справа № 926/2888/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Капішон В.В., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 433702,74 грн

за участю представників:

від позивача: Юзьків М.І.

від відповідача: Красильникова К.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" про стягнення безпідставно збережених коштів за період з 23.08.2016 по 30.03.2017 в розмірі 433702,74 грн за використання без правовстановлюючих документів земельної ділянки площею 0,5382 га, яка знаходиться за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 33-Б, під кадастровим номером 7310136900:41:002:0004.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.01.2020.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 05.02.2020 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" про направлення справи за підсудністю та постановлено матеріали справи № 926/2888/19 за позовом Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 433702,74 грн надіслати за встановленою підсудністю до Господарського суду м. Києва.

12.02.2020 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №926/2888/19.

В результаті автоматизованого розподілу справи №926/2888/19, зазначена справа була передана на розгляд судді Гулевець О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2020 суддею Гулевець О.В. прийнято справу №926/2888/19 до свого провадження та призначено підготовче засідання у справі на 17.03.2020.

05.03.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання 17.03.2020 в режимі відеоконференції .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2020 суд відмовив у задоволенні клопотання Чернівецької міської ради про участь у судовому засіданні 17.03.2020 в режимі відеокоференції.

17.03.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2020 суд відклав підготовче засідання у справі № 926/2888/20 на 15.04.2020.

14.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

14.04.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності та відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність доказів реєстрації позивачем права власності на земельну ділянку та доказів фактичного користування відповідачем спірною земельною ділянкою.

У підготовчому засіданні 15.04.2020 суд відклав розгляд справи на 20.05.2020.

04.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення на відзив.

У підготовчому засіданні 20.05.2020 суд відклав розгляд справи на 16.06.2020.

15.06.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

У підготовчому засіданні 16.06.2020 суд оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 07.07.2020.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2020 у зв`язку із перебуванням 07.07.2020 судді Гулевець О.В. у відпустці суд призначив розгляд справи № 926/2888/19 по суті на 28.07.2020.

06.07.2020 через електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

07.07.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

22.07.2020 через електронну пошту суду від позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання, що відбудеться 28.07.2020, у режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.07.2020 суд задовольнив клопотання позивача про участь у судовому засіданні 28.07.2020 в режимі відеоконференції.

Представник позивача у судовому засіданні 28.07.2020 надав пояснення по суті позовних вимог у справі, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Представники відповідача у судовому засіданні 28.07.2020 надав пояснення по суті заперечень на позов, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 28.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що згідно з відомостями, які містяться в інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №43173426 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Рустель" (надалі - відповідач) 24.09.2009 проведено державну реєстрацію прав власності на нежитлові будівлі загальною площею 70,4 кв.м., за адресою: м. Чернівці, вул. Тореза Моріса, 33-Б.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 31.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євротрейд Експо» набуло право власності на об`єкт нерухомості - нежитлової будівлі загальною площею 70,4 кв.м., за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого (перейменовано Тореза Моріса), 33-Б на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна №3098, 3099 від 31.03.2017, договір купівлі-продажу нежитлових приміщень №3060 від 27.08.2009, протокол загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" (надалі - відповідач) від 10.02.2017.

20.12.2017 між Чернівецькою міською радою (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євротрейд Експо» (орендар) укладено договір оренди землі №10679, відповідно до якого орендодавцем передано орендарю земельну ділянку площею 0,5382 га з кадастровим номером 7310136900:41:002:0004 для обслуговування нежитлової будівлі автомобільної заправочної станції за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 33-Б.

За доводами позивача, у період з 24.09.2009 по 30.03.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рустель" фактично користувалося земельною ділянкою по вул. Ярослава Мудрого, 33-Б без правопосвідчуючих документів.

Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради складений розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю за користування відповідачем земельною ділянкою по вул. вул. Ярослава Мудрого, 33-Б у період з 23.08.2016 по 30.03.2017, що складає 433 702,74 грн.

Листом вих. №04/01-08/3-04/4/2455 від 28.08.2019 Департамент містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради запропонував відповідачу сплатити безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за землю в сумі 433 702,74 грн.

Позивач звернувся листом за вих.№01/02-18/912 від 21.04.2020 до Управління Держгеокадастру у м. Чернівцях про надання інформації щодо кадастрового номеру земельної ділянки, яка розташована по вул. Ярослава Мудрого, 33-Б.

Листом за вих.№ 0-24-0.270-70/107-20 від 24.04.2020 Управління Держгеокадастру у м. Чернівцях повідомило про виправлення помилки, відповідно до Протоколу від 10.01.2020, у кадастровому номері земельної ділянки за адерсою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 33-Б з 7310136900:41:002:0004 на 7310136900:41:002:1189 у зв`язку з перенесенням до архівного шару Державного земельного кадастру земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:41:002:0004.

Враховуючи наведене, оскільки за твердженням позивача з 24.09.2009 відповідач як власник зазначеного вище об`єкту нерухомості, без належних та достатніх на те правових підстав, фактично користувався земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136900:41:002:0004, на якій розташований об`єкт нерухомості, без будь-якої правової підстави, що відповідно до ст.ст. 1212, 1214 Цивільного кодексу України породжує обов`язок у відповідача сплатити кошти за фактичне користування земельною ділянкою.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 206 Земельного кодексу України визначено, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 Податкового кодексу України).

З огляду на вищевикладене, законодавством розмежовано поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

При цьому, відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а отже єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.

Відповідно до ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (аналогічний висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 02.10.2013 у справі № 6-88цс13).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Предметом доказування у даній справі є факт безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136900:41:002:0004 без належних на те правових підстав за період з 23.08.2016 до 30.03.2017 у сумі 433 702,74 грн, розрахованої з урахуванням нормативно грошової оцінки земельної ділянки від 15.01.2019 №38, виданий відділом у м. Чернівцях Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області.

Як встановлено судом, відповідач у період з 24.09.2009 по 30.03.2017 був власником нерухомого майна, яке розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136900:41:002:0004, при цьому договір оренди землі протягом вказаного періоду не був укладений.

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентований у Земельному кодексі України. Так, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2 ст. 120 ЗК України).

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (пункт «е» частини першої статті 141 ЗК України).

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 ЗК України).

За змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди (користування) земельної ділянки, на якій вони розміщені. Право оренди (користування) земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору (тощо) з моменту державної реєстрації цього права.

Судом встановлено, що у матеріалах справи відсутні докази укладення договору оренди спірної земельної ділянки між позивачем та відповідачем у період 24.09.2009 по 30.03.2017.

Отже, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташовано цей об`єкт, мають місце відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди, внаслідок чого її власник недоотримує дохід у виді орендної плати, а тому за своїм змістом є кондикційним.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 викладено аналогічні правові висновки.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, як власник об`єкта нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування цією земельною ділянкою та не сплачував орендну плату, а тому, враховуючи норми ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України, які містять принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, заперечення відповідача в частині не надання позивачем доказів встановлення факту користування відповідачем спірною земельною ділянкою судом відхиляються.

Окрім того, суд вважає необґрунтовані доводи відповідача щодо відсутності доказів формування та реєстрації позивачем прав власності на земельну ділянку за адресою: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 33-Б, враховуючи наступне.

За змістом постанови Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №922/96/19, предметом доказування у даному спорі є, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, право на яку перейшло до набувача будівлі. Позивач (прокурор) у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України «Про оренду землі» у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №922/392/18, від 07.02.2019 у справі №922/3639/17, від 06.02.2018 у справі №923/921/17.

Як вбачається з наданого позивачем Витягу з Відділу у місті Чернівцях Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області № 38 від 15.01.2019, спірна земельна ділянка має кадастровий номер 7310136900:41:002:0004, місце розташування земельної ділянки: м. Чернівці, вул. Ярослава Мудрого, 33-Б, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, площа земельної ділянки - 5 382 м2.

Отже, вказана земельна ділянка є сформованою та могла бути передана в оренду відповідачу відповідно до Закону України «Про оренду землі» у зазначений період.

Також, суд зазначає, що відповідно до п.3 Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-VІ, який набрав чинності з 01.01.2013, визначено, що з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до виключної компетенції міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Також, судом враховано приписи ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Рішення органів державної влади або органів місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або користування (постійне користування, оренду, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) можуть прийматися за відсутності державної реєстрації права власності держави чи територіальної громади на таку земельну ділянку в Державному реєстрі прав.

Під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування.

Державна реєстрація права власності на земельні ділянки державної чи комунальної власності проводиться з обов`язковим урахуванням пунктів 3 та 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності".

Таким чином, враховуючи вище зазначені положення, право комунальної власності позивача на спірну земельну ділянку виникло на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", при цьому реєстрація права комунальної власності є не обов`язкова, а отже суд не приймає заперечення відповідача щодо відсутності доказів про порушення відповідачем права власності позивача.

Як встановлено приписами ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно із ч. 1 ст. 21 названого Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 Податкового кодексу України.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 № 213.

Згідно з пунктом 21 Методики нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2 статті 20, частина 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель").

Як вбачається з інформації, яка міститься у Витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, копія якої знаходяться у матеріалах справи, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номер 7310136900:41:002:0004 складає станом на 15.01.2019 - 12 430 590,00 грн.

Окрім того, пунктом 43 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м.Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради №715 від 23.10.2008, підставою для визначення розміру орендної плати є це Положення, рішення 24 сесії міської ради V скликання від 12.02.2008 №510 "Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність раніше прийняті рішення" та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданий уповноваженим органом Державного комітету України по земельних ресурсах в м.Чернівці.

Відповідно до розрахунку позивача, розміру неотриманих доходів користування земельною ділянкою розраховано за ставками орендної плати у розмірі відповідно 6 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок та складає за період з 23.08.2016 по 31.12.2016 - 251 841,47 грн, за період з 01.01.2017 по 30.03.2017 - 181 861,27 грн. Таким чином, суд дослідивши розрахунок позивача, дійшов висновку про його обґрунтованість, а тому за висновком суду загальний розмір 433 703,74 грн є правомірним та підтверджений належними доказами, які наявні в матеріалах справи.

Поряд з тим, відповідачем заявлено про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 433 703,74 грн.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом до суду 10.02.2020 (згідно з накладної АТ «Укрпошта»), суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності за період до 10.02.2017.

Відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

При цьому, позивачем не заявлено про наявність причин пропуску позовної давності та про пояснення щодо поважності причин такого пропуску. Доказів переривання перебігу позовної давності матеріали справи не містять.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 23.08.2016 по 10.02.2017, а отже стягненню з відповідача на користь позивача підлягають грошові кошти в розмірі 98 082,48 грн за період з 10.02.2017 по 30.03.2017 (2043,385х48 днів).

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, надавши оцінку всім доказам, суд дійшов до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рустель" як фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти у розмірі орендної плати 98 082,48 грн, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України, а тому позовні вимоги Чернівецької міської ради підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рустель" (03113, м.Київ, ПРОСПЕКТ ПЕРЕМОГИ, будинок 62-Б, ідентифікаційний код 36281659) на користь Чернівецької міської ради (58002, м. Чернівці, Центральна площа 1, ідентифікаційний код 36068147) безпідставно збережені кошти у розмірі 98 082,48 грн та судовий збір у розмірі 1 471,24 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано: 07.08.2020.

Суддя О.В. Гулевець