Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"10" серпня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/608/20
Господарський суд Рівненської області у складі судді Андрійчук О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"
до відповідача Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради
про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів,
без виклику сторін,
УСТАНОВИВ:
У червні 2020 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (відповідач) про стягнення 434 039,84 грн витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Згідно із позовною заявою, в період з серпня по грудень 2019 позивачем надавалися телекомунікаційні послуги пільговим категоріям населення м. Рівне з урахуванням пільг, встановлених законодавством, розмір яких підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг (за формою №2). Споживачі отримували рахунки для оплати за мінусом пільги, а різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалася у розрахунках за формою №2-пільга та скеровувалася відповідачу. Усупереч вимогам чинного законодавства витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг населенню на пільгових умовах в період з серпня по грудень 2019 року, відповідачем компенсовані позивачу не були. Станом на день подання позову залишається невідшкодованою сума пільг, наданих у 2019 році, в розмірі 438 039,84 грн, яку позивач просить стягнути у судовому порядку.
Позивач також зазначає, що заборгованість відповідача за 2015-2018 роки стягнута рішеннями Господарського суду Рівненської області від 24.10.2017 у справі № 918/619/17, від 06.04.2018 у справі № 918/126/18, від 27.06.2018 у справі № 918/301/18, від 18.04.2019 у справі № 918/159/19, від 24.06.2019 у справі № 918/366/19, від 19.11.2019 у справі № 918/719/19.
У матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на Закон України «Про телекомунікації», Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", ст. 174, 218 ГК України, ст. 11, 509, 525, 526, 633 ЦК України, БК України, Правила надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених Постановою КМУ № 295 від 11.04.2012 тощо.
10.07.2020 від відповідача надійшло відзив на позовну заяву, згідно з яким останній проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що чинне законодавство визначає джерела фінансування витрат, пов`язаних з реалізацією відповідних законів, однак не покладає обов`язку на відповідача щодо відшкодування пільг з послуг зв`язку, такий обов`язок покладається на державу в особі її органів. Окрім того, відповідач стверджує, що між сторонами у справі не виникло жодних договірних відносин, оскільки договір не укладався, а тому договірні зобов`язання також відсутні. Також відповідач зазначає, що механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення відносно надання пільг з послуг зв`язку за рахунок субвенцій з Державного бюджету на 2019 рік не визначений. За таких обставин відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити.
Процесуальні рішення, заяви і клопотання сторін, результати їх розгляду.
Ухвалою суду від 22.06.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Заяв і клопотань від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, суд установив таке.
Фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
У період з січня по грудень 2019 позивачем надані послуги зв`язку на пільгових умовах населенню м. Рівне, яке включене до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону України "Про статус ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та інші.
Споживачі отримували рахунки для оплати з тарифами за мінусом суми, на яку споживач мав встановлену законом пільгу. Різниця між вартістю тарифу та рахунком пільговика відображалась у розрахунках видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг за формою "2-пільга", яка встановлена наказом Мінпраці № 535 від 04.10.2007.
Щомісячно у письмовій та в електронній формі позивач направляв відповідачу розрахунки видатків за формою "2-пільга" у форматі DBF файлів, який затверджений наказом Міністерства праці № 535 від 04.10.2017, та створений з метою забезпечення надання підприємствами надавачами послуг на електронних носіях інформації щодо наданих пільг окремим категоріям громадян та автоматизованої перевірки інформації, наданої підприємствами.
За період з серпня по грудень 2019 року сума неотриманої компенсації за надання послуг зв`язку пільговим категоріям населення м. Рівне склала 438 039,84 грн, а саме: серпень 2019 року - 89 929,17 грн, вересень 2019 року - 90 727,06 грн, жовтень 2019 року - 87 540,30 грн, листопад 2019 року - 86 449,28 грн, грудень 2019 року - 83 394,03 грн.
Суму витрат за кожен місяць 2019 року підтверджено розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов`язаних із наданням пільг, які направлялися відповідачу, що стверджується описами вкладення у цінний лист.
Відповідач своїх зобов`язань з відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за п`ять місяців 2019 року не здійснив, отже, за ним рахується заборгованість у розмірі 438 039,84 грн.
23.01.2020 позивач направив відповідачу претензію № 25/20 на суму 438 039,84 грн, однак відповідач на вказану претензію не відповів, боргу не погасив.
З урахуванням викладеного судом установлено, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані із наданням операторами телекомунікацій споживачам, які мають установлені законодавством пільги, телекомунікаційних послуг з урахуванням цих пільг, а також із відшкодуванням витрат на надання таких послуг, регулювання яких здійснюється Законом України "Про телекомунікації", Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії", Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Закону України "Про охорону дитинства", Законом України "Про жертви нацистських переслідувань", постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003 року № 117 «Про єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги» , ГК України, ЦК України та БК України.
Норми права, що підлягають до застосування, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів, наведених сторонами.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію, закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Статтею 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що виключно законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв`язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»).
Відповідно до ч. 3 ст. 63 Закону України "Про телекомунікації", п. 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.04.2012 № 295, споживачам, які мають встановлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікації відповідно до законодавства України.
Соціальні пільги на отримання телекомунікаційних послуг для ряду категорій громадян встановлено такими законами України: "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про жертви нацистських переслідувань", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Норми цих законів, зокрема закріплюють реалізацію державних гарантій певним категоріям громадян та є нормами прямої дії: безумовному обов`язку оператора телекомунікацій надавати пільги визначеним категоріям громадян кореспондує безумовний обов`язок держави в особі її органів відшкодувати такі пільги.
У свою чергу, відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються БК України.
Згідно зі ст. 2 БК України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.
Положеннями ст. 30 БК України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов`язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено ст. 87 цього Кодексу.
Відповідно до п. 9 ст. 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі на державні програми соціальної допомоги.
У підп. "б" п. 4 ст. 89 БК України передбачено, що до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст, республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.
За змістом ст. 102 БК України видатки місцевих бюджетів, передбачені у підп. "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом Міністрів України (ч. 2 ст. 97 БК України).
Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 № 256 (далі Порядок).
Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).
Згідно п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв`язку.
З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет Міністрів України постановою від 29.01.2003 № 117 затвердив Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі Положення).
Відповідно до п. 3 Положення структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - уповноважені органи): ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою "1-пільга", в якій використовується реєстраційний номер облікової картки платника податків. Форма "1-пільга" затверджується Мінсоцполітики; вносять до Реєстру відповідні уточнення в разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії окремих норм законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги.
З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв`язку пільговим категоріям громадян, при цьому такі зобов`язання виникають безпосередньо із законів України.
Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постановах від 17.04.2018 у справах № 927/291/17, № 906/621/17, № 911/4249/16, Касаційний господарський суд у постановах зі справ від 28.10.2019 №911/2575/18, від 24.07.2018 № 907/609/17, від 04.07.2018 № 908/938/17, від 27.06.2018 № 905/280/17, від 26.06.2018 № 924/781/17, від 21.06.2018 № 915/1561/17, від 18.06.2018 № 909/519/17, від 06.06.2018 № 911/1541/17, від 05.06.2018 № 922/2141/17, від 04.06.2018 № 905/2074/17, від 23.05.2018 № 909/1014/16, від 08.05.2018 № 908/657/17, від 07.05.2018 № 921/442/17-г/7, від 13.04.2018 № 908/985/17, від 05.04.2018 № 921/373/17-г/14, від 27.03.2018 № 925/246/17, від 23.03.2018 № 904/6252/17.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.10.2007 № 535 «Про затвердження форми для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг « 2-пільга» та Інструкції про порядок її заповнення», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12.10.2007 за №1172/14439, затверджено форму для розрахунку видатків на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг « 2-пільга», за якою підприємства та організації, що надають послуги, формують та надають до управлінь праці та соціального захисту населення розрахунки на відшкодування витрат, пов`язаних з наданням пільг окремим категоріям громадян, у вигляді файлів DBF або ТХТ-формату.
Як установлено судом, позивач щомісячно протягом 2019 року у письмовій та в електронній формі направляв відповідачу розрахунки видатків за формою "2-пільга" у форматі DBF файлів.
Відповідач доказів того, що заявлені позивачем суми не відповідають дійсним, суду не надав, хоча відповідну інформацію щодо кожного пільговика повинен фіксувати в реєстрі осіб, які мають право на пільги, і не був позбавлений можливості їх перевірити, а відтак заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості визнається судом доведеною.
Статтею 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Прострочення у виконанні зобов`язань з оплати наданих послуг відбулося у зв`язку з відсутністю фінансування з місцевих бюджетів.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Кечко проти України" Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
У Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та у справі «Бакалов проти України» зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.
Відповідач реалізує функціональний механізм відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, отже, останній відповідає за своїми зобов`язаннями, які виникли безпосередньо із закону, і така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб. Зобов`язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв`язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Позивач, у свою чергу, є суб`єктом господарювання, який надає телекомунікаційні послуги споживачам, метою діяльності якого як учасника господарських відносин є досягнення економічних та соціальних результатів та одержання прибутку, як це передбачено ч. 2 ст. 3 ГК України.
Отже, у позивача виникло цивільне право на відшкодування вартості послуг зв`язку, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, а у відповідача, через який діє держава у цивільних відносинах, - цивільний обов`язок здійснити з позивачем розрахунок за надані цим особам послуги, оскільки: по-перше, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч. 1 ст. 167 ЦК України); по-друге, держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).
З урахуванням наведеного судом установлено наявність у відповідача заборгованості по відшкодуванню вартості телекомунікаційних послуг, наданих пільговим категоріям населення, за серпень - грудень 2019 року в розмірі 438 039,84 грн, а відтак заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Висновки суду за результатами вирішення спору.
За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були дослідженні судом, і з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про порушення майнових прав позивача та про наявність підстав для задоволення позову та про стягнення з відповідача на користь позивача 438 039,84 грн витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за серпень - грудень 2019 року.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
У позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 6 510,60 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи, що позов задоволено в повному обсязі, відтак судовий збір в розмірі 6 510,60 грн покладається на відповідача.
Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 120, 123, 129, 130, 233, 236 - 241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради про відшкодування витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів задоволити.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, ідентифікаційний код 03195441) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766) 438 039,84 грн витрат на надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям споживачів за серпень - грудень 2019 року.
Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, ідентифікаційний код 03195441) на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766) 6 510,60 грн судового збору.
Позивач: Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" (01601,м. Київ, бульвар Шевченка, 18, ідентифікаційний код 21560766).
Відповідач: Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Рівненської міської ради (33028, м. Рівне, вул. Соборна, 12-А, ідентифікаційний код 03195441).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне судове рішення складене та підписане 10.08.2020.
Суддя О.Андрійчук
