ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4697/20 Справа № 178/183/19 Суддя у 1-й інстанції - Берелет В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2020 року м. Дніпро
колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді Городничої В.С.
суддів -Варенко О.П., Лаченкової О.В.
за участю секретаря - Мамедової О.І.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" на рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року та додаткове рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди ,-
в с т а н о в и л а:
У лютому 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" (далі - ТОВ НВП "Стальсервіс") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди мотивуючи тим, що 26 грудня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду водія автотранспортного засобу в ТОВ НВП "Стальсервіс" з окладом згідно штатного розпису, та між ними був підписаний договір про повну індивідуальну відповідальність за забезпечення збереження наданих йому підприємством матеріальних цінностей. ОСОБА_1 було надано право керування вантажним автомобілем марки MAN TGA 18.440, сідловим тягачем, державний номер НОМЕР_1 і напівпричіпом-бортовим -марки Schmitz, модель SCS24/L-13, державний номер НОМЕР_2 та складений відповідний акт приймання-передачі вищевказаного вантажного автомобіля і напівпрічепа. Автомобіль MAN TGA 18.440, сідловий тягач, державний номер НОМЕР_1 та напівпричіп-бортовий - марки Schmitz, моделі SCS24/L-13, державний номер НОМЕР_2 під керуванням відповідача 08 лютого 2018 року було направлено у міжнародне автомобільне перевезення із вантажем за маршрутом м.Дніпропетровськ-м.Новомосковськ Дніпропетровської області -м. Кралова над Вахом (Словацька Республіка) - м.Кошице - м.Київ.
Вказували, що 19 лютого 2018 року ОСОБА_1 , керуючи вищевказаним транспортом з напівпричіпом біля с.Двори над Жітавоу (Словацька Республіка), не впорався з керуванням автомобіля та скоїв ДТП, що призвело до істотних пошкоджень вищезазначених транспортних засобів, а саме: при виконанні повороту відповідач не впорався з керуванням в результаті підвищеного режиму, що підтверджується шайбою тахографа, який контролює швидкість автомобіля; автомобіль з напівпричіпом перекинувся. ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності посадовою особою законного управління Правоохоронних органів в Нове Замки Радован Ремень з накладенням стягнення у розмірі 20 Євро.
Зазначали, що вантажний автомобіль та напівпричіп у зв`язку із ДТП були перевернуті, ОСОБА_1 не мав змоги далі рухатися та повідомив їх, що вартість послуги з підйому транспортного засобу, яка складає 3840,00 Євро. Після чого ТОВ НВП "Стальсервіс" перерахував кошти в розмірі 130 368 грн. на зарплатну картку відповідача для оплати послуг щодо підйому транспортних засобів.
Посилаючись на те, що між ними та ПрАТ СК «ПЗУ Україна» був укладений договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, та за даним договором вони отримали страхове відшкодування щодо здійсненого ремонту вантажного автомобіля та напівпричепа, однак, послуга підйому транспортних засобів не є ремонтними роботами, тому витрати в розмірі 130 368 грн. страховиком не відшкодовані, зважаючи на те, що саме ОСОБА_1 є винною у ДТП особою з якою укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а тому просили суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь матеріальну шкоду у розмірі 130 368 грн. та судові витрати.
Рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року в задоволенні позовних вимог ТОВ НВП "Стальсервіс" відмовлено.
Додатковим рішенням Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року стягнуто з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 7 285 грн.
В апеляційній скарзі позивач ТОВ НВП "Стальсервіс" посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на засадах верховенства права, є незаконним і необґрунтованим, просило скасувати його та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Додаткове рішення просили скасувати.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги договір про повну матеріальну відповідальність, та проігнорував ряд інших підстав якими вони обґрунтували свої позовні вимоги. Крім того, покладання на них додатковим рішенням обов`язку компенсувати судові витрати є безпідставним, оскільки витрати відповідача на правничу допомогу недоведені.
21 квітня 2020 року відповідач ОСОБА_1 надав відзив на апеляційну скаргу в якому, зазначаючи про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Наголошував, що факт отримання послуг адвоката у даній справі є доведеним. А він, як особа яка керувала транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх обов`язків, не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).
Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно наказу №216-П від 26 грудня 2017 року відповідача ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду водія автотранспортного засобу (т. 1, а.с.12).
26 грудня 2017 року між сторонами укладено договір про повну матеріальну відповідальність (т.1, а.с.13), згідно п.4 якого, працівник не несе матеріальної відповідальності, якщо докаже, що збитки завдані не з його вини.
Наказом №28/12 від 28 грудня 2018 року ОСОБА_1 прикріплено за транспортним засобом марки MAN TGA 18/440, сідловим тягачем, державний номер НОМЕР_1 та напівпричіпом-бортовим - марки Schmitz, модель SCS24/L-13, державний номер НОМЕР_2 ( т.1, а.с.15).
Наказом від 05 лютого 2018 року ОСОБА_1 направлено в службове відрядження для доставки товару строком на 13 днів по території України і 15 днів по території Словацької Республіки (т.1, а.с.21,22).
Із звіту про перевірку повідомлення - події, що завдала шкоди вбачається, що ОСОБА_1 визнано винним та накладено штраф у розмірі 20 Євро (т.1, а.с.29-31).
Наказом №59-3 від 30 травня 2018 року було припинено трудовий договір між ОСОБА_1 та ТОВ НВП «Стальсервіс» (т.1,а.с.20).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ НВП «Стальсервіс» суд першої інстанції виходив з того, що всупереч вимогам законодавства ТОВ НВП «Стальсервіс» уклало договір про повну матеріальну відповідальність з ОСОБА_1 , який займає посаду водія транспортного засобу, а не експедитора з перевезення вантажів, оскільки, перелік посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, не містить посаду водія автотранспортного засобу, а на ОСОБА_1 не було покладено обов`язки за його згодою в порядку суміщення посади експедитора в межах установленої тривалості робочого дня із доплатою.
Ухвалюючи додаткове рішення суд керувався тим, що відповідач поніс витрати на правничу допомогу які підлягають відшкодуванню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно положень ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається за реальною вартістю втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Зі змісту ч.ч. 1, 2 і 4 ст. 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику.
У ст. 131 КЗпП України зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний створити працівникам умови, необхідні для нормальної роботи, і забезпечення повного збереження дорученого їм майна. Працівники зобов`язані бережливо ставитися до майна підприємства, установи, організації і вживати заходів до запобігання шкоди.
Відповідно до ст.132 КЗпП України, за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.
Так, ст. 134 КЗпП України передбачає, випадки за наявності яких, відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації. Зокрема п. 1 цієї статті зазначає, що між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, коли, майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами, п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
Згідно ст.135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
В п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, завданої підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (пункт 1 статті 134 КЗпП), суд зобов`язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з статті 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Згідно з Переліком посад і робіт, які заміщуються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для зберігання, обробки, продажу, перевезення або застосування в процесі виробництва, затвердженого постановою Державного комітету Союзу Радянських Соціалістичних Республік по праці та соціальних питанням та ВЦРПС від 28 грудня 1977 року № 447/24 посада водія не входить до цього Переліку.
Крім того, у листі Міністерства праці та соціальної політики України від 27 травня 2008 року N 146/06/186-88, зазначено, що наявність посади або роботи в Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов`язки.
Однак, такі трудові функції не передбачають таких дій як незабезпечення збереження цінностей, які були передані працівнику для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва, оскільки однією з умов укладення договору про повну матеріальну відповідальність є виконання працівником роботи, безпосередньо пов`язаної зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва цінностей.
ОСОБА_1 не належить до категорії працівників, з якими згідно з статтею 135-1 КЗпП України може бути укладений такий договір, та доводи приведені в апеляційній скарзі цих висновків не спростовують.
Таким чином, укладаючи договір про повну матеріальну відповідальність, позивач не пересвідчився в тому, що посада ОСОБА_1 - водій автотранспортих засобів, і виконувані ним роботи в змісті яких би були перелічені функціональні обов`язки, зазначені у Переліку посад, і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.
ТОВ НВП «Стальсервіс» не надало посадової інструкції водія, у зв`язку з чим апеляційний суд не має можливості перевірити, які саме трудові обов`язки були покладені на відповідача ОСОБА_1 .
Отже, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 26 грудня 2017 року за вищенаведених обставин не може мати юридичної сили і не може бути підставою для матеріальної відповідальності, так як такий можна укладати лише із працівниками визначених категорій та сам факт укладення із працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
Крім того, матеріали справи, не містять доказів того, що ОСОБА_1 отримав у користування транспортний засіб під звіт перед рейсом за разовою довіреністю, а тому, відсутні підстави для його притягнення до матеріальної відповідальності відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно відмовив у задоволенні позову зводяться до необхідності переоцінки доказів, що в силу положень статті 367 ЦПК, знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Посилання апеляційної скарги не наявність підстав для скасування додаткового рішення суду відхиляються у зв`язку з наступним.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Такої ж думки дотримується Верховний суд у постановах від 13 червня 2018 року по справі №757/47925/15-ц та від 19 вересня 2018 року по справі № 361/6253/16-ц.
Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 ст.137 ЦПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження вимог про стягнення витрат, понесених відповідачем при розгляді справи, до суду було надано договір про надання правової допомоги від 14 листопада 2018 року № 395, укладений між адвокатом Чупилка Ю.С. та відповідачем ОСОБА_1 (т.1, а.с.61-62), квитанції про оплату витрат на правову допомогу згідно договору на загальну суму 7 885, 60 грн., акти виконаних робіт із зазначенням їх вартості та витрачених годин (т.1, а.с. 221-228).
Вищевказані документи є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами на підтвердження факту понесення витрат по правовій допомозі, в зв`язку із чим ці докази обґрунтовано взяті до уваги судом першої інстанції.
Враховуючи те, що позовну заяву залишено без задоволення, а відповідачем по справі понесено судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу, що підтверджується наданими ним належними, допустимими та достовірними доказами, не спростованими позивачем, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги в частині відсутності підстав для стягнення з них судових витрат.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, оскільки не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено. Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст.375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення та додаткового рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,-
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "Стальсервіс" залишити без задоволення.
Рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 09 січня 2020 року та додаткове рішення Криничанського районного суду Дніпропетровської області від 17 січня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2020 року.
Головуючий: В.С.Городнича
Судді: О.П.Варенко
О.В.Лаченкова
