Справа 752/18472/16-ц

провадження № 2/752/210/20

УХВАЛА

20.07.2020 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі судді Чередніченко Н.П.

за участю секретаря Шевчук М.Ю.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням в навчальному закладі, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні суду перебуває справа за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням в навчальному закладі.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Новака А.В. від 06.12.2016 року, у справі було відкрито провадження.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Ладиченка С.В. від 21.05.2018 року, справу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва ОСОБА_2 від 15.02.2019 року, справу було прийнято до провадження та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

В зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_2, на підставі розпорядження керівника апарату Голосіївського районного суду м. Києва від 10.07.2020 року № 505, справу було повторно автоматично розподілено та визначено головуючого суддю Чередніченко Н.П.

Представник позивача з будь-якими клопотаннями до суду не звертався. Відповідач відзив на позов до суду не подав, в зв`язку з чим суд вважає за можливе вирішити питання щодо закриття провадження у справі на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що провадження у справі підлягає закриттю за наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зістаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно із вимогами частини першоїстатті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням уКонституції Українипринципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За визначеннями пунктів 1, 2 частини першоїстатті 4 КАС Україниадміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першоїстатті 4 КАС України).

Згідно з пунктом 17 частини першоїстатті 4 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За змістом статті 18 Закону України№ 583-ХІІ «Про міліцію» ( в редакції на період навчання та звільнення відповідача з ОВС), курсанти вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України у разі дострокового розірвання договору через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість чи в разі відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ після закінчення вищого навчального закладу, а також особи начальницького складу органів внутрішніх справ, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач з 01.09.2009 року по 14.06.2013 рік перебував на державному забезпеченні.

Наказом НАВС № 601 від 14.06.2013 року отримав базову вищу освіту та диплом бакалавра права.

Наказом ГУМВС України в м. Києві № 14/1512 від 10.09.2014 р. відповідача було звільнено з ОВС за власним бажанням до спливу встановленого договором трирічного терміну перебування на службі після закінчення навчання.

У разі відмови від добровільного відшкодування витрат, зазначених у частині четвертій цієї статті, таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

За таких обставин спори щодо відшкодування вартості навчання особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки, пов`язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема й питаннями відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що призвели до відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з державної служби.

У межах цивільного судочинства суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному судочинстві в силу вимогстатті 19 КАС України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.

Аналогічний висновок зроблено у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 804/285/16 (провадження № 11-669апп18), у якій Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 461/5577/15-ц (провадження № 14-18цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 820/5761/15 (провадження № 11-750апп18).

Таким чином, на позовні вимоги про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі , якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги те, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає за необхідне, у відповідності з п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, закрити провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 ЦПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7. ЗУ «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що суд прийшов до висновку про необхідність закриття провадження у справі, оскільки, спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд вважає за необхідне повернути позивачу сплачену суму судового збору.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 141, 142, 255, 260 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Провадження по справі за позовом Національної академії внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних із утриманням в навчальному закладі, - закрити.

Повернути Національній академії внутрішніх справ сплачений судовий збір в розмірі 1378 грн. 00 коп., відповідно до платіжного доручення № 5018 від 31.10.2016 р.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Голосіївський районний суд м. Києва протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Н.П. Чередніченко