ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ
18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2020 року м. Черкаси справа № 925/1526/19
Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Волна С.В., за участі представників сторін:
від позивача: Кисіль Т.В. - адвокат;
від відповідача: Хливнюк І.В. - за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ) до Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (м. Умань, Черкаська область) про стягнення 1 379 691,68 грн.
ВСТАНОВИВ:
Заявлено позов про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 379 691,68 грн. з яких 627 825,70 грн. залишку основного боргу за газ, 365 867,33 грн. пені, 250 470,94 грн. як 3 % річних та 135 527,70 грн. інфляційних втрат на підставі договору № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017, укладеного між сторонами у справі.
Ухвалою від 27.03.2020, залишеною без змін постановою КАГС від 27.05.2020, суд відмовив у поновленні пропущеного строку на подання зустрічного позову та повернуто зустрічний позов відповідачу про визнання пункту вказаного договору недійсним.
Справа слухається за правилами загального позовного провадження.
В ході розгляду справи представник позивача вимоги підтримував повністю, а відповідач проти позову заперечував, оскільки по частині платежів на підставі постанови КМУ № 256 позивач не має права нараховувати пеню, 3% річних та інфляційні, а також просить суд зменшити розмір пені на 90% при задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні 07.08.2020 в порядку ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У відповідності до ст. 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає лише до часткового задоволення, виходячи з такого:
З матеріалів справи вбачається наступне:
08.09.2017 між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі-Постачальник, позивач по справі) та Уманським комунальним підприємством "Уманьтеплокомуненерго" (далі - Споживач, відповідач по справі) було укладено договір № 1088/1718-ТЕ-36 (а.с.13 том 1), у відповідності до якого Постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується сплатити його на умовах цього договору ( п. 1.1. договору).
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін і діє в частині реалізації газу з 01 жовтня 2017 року до 31 березня 2018 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ 12 Договору).
Природний газ, що постачається за цим договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню ( п. 1.2. договору).
Відповідно п. 2.1. Договору Постачальник передає Споживачу з 01 жовтня 2017 року по 31 березня 2018 року газ обсягом до 14050,0 тис. куб. м. (чотирнадцять мільйонів п`ятдесят тисяч куб. м), у тому числі по місяцях кварталів згідно наведеного в цьому пункті графіку.
Зазначені договірні відносини по своїй суті мають ознаки договору поставки, за яким продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 712 Цивільного кодексу України). За змістом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Загальні умови виконання господарських зобов`язань визначені ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, згідно з якими суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За змістом ст. ст. 599, 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Крім того, в силу ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідачем не заперечується, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу природний газ на загальну суму 70 028 760,72 грн. в грудні 2017-березні 2018, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу (а.с. 41-47 том1).
Відповідно до п. 5.2. Договору ціна за 1 000 куб. м. газу на дату укладення договору становить 4 942,00 грн., крім того податок на додану вартість (ПДВ) - 20 %. Усього до сплати разом з податком на додану вартість - 5 930,40 грн. (п`ять тисяч дев`ятсот тридцять грн. 40 коп.).
Оплата за природний газ проводиться Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1. договору).
12.01.2018 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 1 (а.с. 23 том 1) про таке:
Викласти пункт 3.4 розділу 3 «Порядок та умови передачі природного газу» Договору в наступній редакції:
"3.4. Постачальник застосовує процедуру подання номінацій та реномінацій відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Номінація надається в обсязі необхідному споживачу за цим договором за умови виконання споживачем вимог пункту 12 Положення.
При цьому, Сторони домовилися, що при визначенні рівня розрахунків споживача за використаний природний газ суми нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256, враховуються виключно за умови надання споживачем постачальнику оригіналу Акту звіряння розрахунків за надані населенню послуги, на які надаються пільги та житлові субсидії, між виробником теплової енергії та головним розпорядником коштів місцевого бюджету, станом на перше число місяця, що передує місяцю постачання природного газу."
2. Викласти абзац третій пункту 6.1 розділу 6 «Порядок та умови проведення розрахунків» Договору в наступній редакції:
«Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором."
Викласти пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 «Відповідальність сторін» Договору в наступній редакції:
"8.2. У разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256."
"8.3. Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3. цього договору, підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256 не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором."
4. Викласти підпункт 4) пункту 11.3 розділу 11 «Інші умови» Договору в наступній редакції:
« 4) будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та не профінансовованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:
не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;
можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору."
За твердженнями позивача, що не заперечується відповідачем, за спожитий на 70 028 760,72 грн. газ відповідач розрахувався не повністю, сплативши лише 69 400 935,02 грн. і тому залишок заборгованості за газ по договору № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017 становить 627 825,70 грн.
Доказів сплати коштів за газ у більшій сумі, ніж обліковує позивач (а.с. 27-40 том 1) відповідач суду не надав. Строк виконання зобов`язання по сплаті коштів за газ є таким, що настав. Докази розрахунку по основному боргу в справі відсутні.
Тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 627 825,70 грн. залишку боргу за газ.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача 365 867,33 грн. пені -за прострочення розрахунків за газ.
Дані вимоги підлягають до задоволення, виходячи з такого:
У відповідності до п. 8.2. договору з урахуванням змін за додатковою угодою № 1, у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню в розмірі 15,3 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку, що діяла у період за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
При цьому сторонами погоджено, що нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведені споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. № 256.
У відповідності до п. 10.3 Договору між сторонами, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, становить 5 років.
З цих підстав доводи відповідача про пропуск позивачем строків позовної давності суд відхиляє.
У відповідності до ч. 3 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Враховуючи кількість днів прострочення, за якими позивачем зроблено розрахунки позовних вимог, позивач не порушив дану вимогу.
Як вбачається із розрахунків позивача, всі суми коштів за газ, які були сплачені відповідачем на підставі постанови КМУ № 256 виділені окремим рядком та на них нарахування пені не проведено. При цьому позивач керувався редакцією п. 8.2. Договору зі змінами, викладеними у додатковій угоді № 1 до Договору про не нарахування пені в такому випадку.
На кошти, які сплачувалися відповідачем за газ за рахунок власних коштів позивач правомірно та вірно провів нарахування пені в загальній сумі 365 867,33 грн. за період з 26.12.2017 по 04.11.2019.
Розрахунок по пені відповідачем не проведено.
З приводу заявленого клопотання про зменшення суми пені на 90% , як усно уточнив представник відповідача в засіданні, суд приходить до таких висновків:
У п. 2.4. постанови Пленуму ВГСУ від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" викладено правові позиції про те, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
У пункті 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18
"Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Відповідач при зменшенні розміру пені (а.с. 81,124 том 1) просить врахувати значний розмір нарахованої позивачем неустойки, тяжке фінансове становище боржника, значну кількість зобов`язань перед третіми особами, погану платіжну дисципліну з боку споживачів тепла, відсутність бюджетних фінансувань, накладення арешту на рахунки відповідача, економічно необґрунтований тариф на послуги відповідача, неприбутковість діяльності Уманьтеплокомуненерго.
У відповідності до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Всі вищевказані обставини, на які посилається відповідач і просить їх врахувати як підстави для зменшення нарахованої позивачем пені, підлягають доказуванню.
З приводу тяжкого матеріального стану та економічно необґрунтованого тарифу відповідач у справу первинні документи не подав.
Однак суд вважає, що суму пені відповідачу можливо зменшити до стягнення на 50% виходячи з такого:
Як визнається обома сторонами, за договором № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017, укладеного між сторонами у справі, відповідач спожив газ на суму 70 028 760,72 грн., а неоплаченими залишилися лише 627 825,70 грн. основного боргу, що свідчить про значний ступінь виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань перед позивачем і неможливість оцінки його як безвідповідального платника.
За умовами договору від 08.09.2017 придбання газу проведено відповідачем виключно для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення і постачання гарячої води населенню. що доводить виконання відповідачем важливої соціально значимої функції в суспільстві.
Загально відомим суд вважає факт, що певні категорії населення в Україні мають пільги та субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і ці кошти виробникам послуг відшкодовуються бюджетом нерегулярно, що призводить до прострочення платежів, зокрема, на користь постачальників газу.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 21 Закону України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги», виконавець послуг має право, зокрема, отримувати компенсацію за надані відповідно до закону окремим категоріям громадян пільги та нараховані субсидії з оплати житлово-комунальних послуг і повертати їх у разі ненадання таких послуг чи пільг.
Так, із розрахунків позивача вбачається, що за постановою КМУ № 256 від 4 березня 2002 р. "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" відповідачу було відшкодовано кошти лише кількома платежами і лише до 25.10.2018.
Також відповідачем надано в справу акти звірки взаєморозрахунків із Управлінням праці та соціального захисту населення (а.с. 209-222 том 1), з яких вбачається визнана постійно існуюча заборгованість перед відповідачем за субсидіями населення з теплопостачання на мільйонні суми. Несвоєчасна сплата цих коштів відповідачу безумовно призводила до прострочення ним оплати за газ та можливості нарахування позивчаем пені за прострочення розрахунків.
Зі свого боку позивач не надав суду доказів, що у вартості газу ним не закладено отримання прибутку і який відсоток це становить.
Відсутні відомості з боку позивача про те, що до нього теж застосовані санкції за прострочення ним розрахунків за газ, які збитки він поніс внаслідок неповної сплати відповідачем заборгованості.
Позивач не вказує, які саме його витрати чи збитки будуть компенсовані з отриманих від відповідача сум коштів за рахунок стягнення пені.
Крім того, загальна сума пені до стягнення за розрахунками позивача становить 365 867,33 грн., а залишок основного боргу за га з - 627 825,70 грн., що нівелює стимулюючу функцію пені для дисциплінування платіжної дисципліни і перетворює її на невиправданий фінансовий тягар для боржника. Сума коштів, які повинен сплатити відповідач на користь позивача в якості пені є грошима, на які відповідач не отримує ніяких матеріальних благ, але повинен вилучити їх зі свого обороту.
З урахуванням викладеного суд вважає за можливе зменшити стягнення пені з відповідача на 50% - до суми стягнення в розмірі 182 933,66 грн., що є співмірним із нарахованими за прострочення платежів 3% річних у розмірі 250 470,94 грн. та 135 527,70 грн. інфляційних втрат, якими позивач також компенсує свої втрати через прострочення відповідачем розрахунків за газ.
При цьому суд не враховує доводи відповідача у запереченнях на відповідь на відзив про укладення Договору між сторонами щодо постачання газу від 08.09.2017 на вкрай невигідних умовах, під тиском тяжких обставин. Дані доводи є підставою для оскарження Договору між сторонами як оспорюваного правочину у самостійному судовому процесі.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 250 470,94 грн. як 3 % річних та 135 527,70 грн. інфляційних втрат, нараховані відповідачу за період з 26.12.2017 по 30.09.2018 за прострочення проведення розрахунків за газ (а.с. 27-40).
Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З розрахунків позивача вбачається, що 3% річних та інфляційні відповідачу нараховані як на власні кошти, якими оплачувався газ, так і на кошти, які сплачувалися відповідачем за газ на підставі Постанови КМУ № 256.
При цьому позивач керується новими умовами п. 8.3. Договору між сторонами про те, що сплата коштів за газ за рахунок державних субвенції згідно постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 не звільняє відповідача від сплати і нарахування на ці кошти 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України.
Суд не погоджується з такими доводами з огляду на таке:
Постановою Кабінету міністрів України від 04.03.2002 №256 Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 951 та від 21.02.2018 №114, запроваджено новий механізм фінансування субвенцій на надання пільг та житлових субсидій населенню.
Цей Порядок визначає, зокрема, відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу (в тому числі послуг з транспортування, розподілу та постачання).
Відповідно до п.8.1 Порядку кошти на оплату пільг і субсидій за електричну енергію, природний газ, послуги з транспортування, розподілу та постачання природного газу, тепло-, водопостачання і водовідведення, отримані від головних розпорядників місцевих бюджетів згідно з пунктом 8 цього Порядку, використовуються суб`єктами господарювання, розрахунки з якими здійснюються за рахунок таких коштів, за цільовим призначенням з урахуванням вимог цього пункту.
Згідно з ч. 3 п. 8-1 Порядку, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 р. № 256 суб`єктами господарювання, які мають ліцензію на розподіл природного газу, кошти, отримані згідно з абзацами другим, сьомим, дев`ятим та чотирнадцятим цього пункту, спрямовуються на оплату природного газу оптовим продавцям та власникам ресурсу природного газу (в тому числі ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України").
Відповідно до ч. 23 п. 8-1 Порядку усі учасники розрахунків, що проводяться згідно із цим пунктом, у графі "Призначення платежу" платіжних доручень додатково зазначають" постанова Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256" та вказують вид послуги (енергоносія), за який проводиться розрахунок.
Згідно з ч. 25 п. 8-1 Порядку казначейство не пізніше ніж протягом наступного операційного дня після надходження платіжних доручень учасників розрахунків, передбачених цим пунктом, здійснює їх виконання.
Отже, зі змісту вищезазначеної Постанови КМУ № 256 вбачається, що нею вводиться спеціальний порядок оплати за спожитий газ коштами субвенцій з державного бюджету, а саме пунктом 8.1. Постанови нормативно закріплено порядок використання коштів на оплату суб`єктами господарювання, зокрема, які здійснюють постачання природного газу, в разі отримання таких коштів від головних розпорядників місцевих бюджетів.
Укладення учасниками взаєморозрахунків спільних протокольних рішень (як було передбачено п. 7 чинної до 08.11.2017 Постанови КМУ від 11 січня 2005 р. N 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій ) вже не вимагається.
З цих підстав суд відхиляє доводи представника позивача про те, що через непідписання позивачем ніяких протокольних рішень за постановою КМУ № 256 на нього не поширюється її режим та наслідки по зміні порядку розрахунків за газ між сторонами.
Представник відповідача в ході розгляду справи на заперечення проти позову вказував, що ним було здійснено розрахунки за поставлений природний газ коштами бюджетної субвенції у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256, за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів після їх надходження в установленому порядку.
Такий порядок розрахунків було встановлено державою у сфері надання населенню пільг та субсидій, тому відповідач не міг самостійно впливати на строки і обсяги цих розрахунків, його вини у недотриманні встановлених договором строків розрахунків за газ немає, що виключає право позивача нарахувати інфляційні та 3% річних як за прострочення оплати газу.
Абзацом 21 п. 8-1 постанови КМУ № 256 передбачено, що для проведення розрахунків відповідно до цього пункту всі учасники відкривають поточні рахунки із спеціальним режимом використання в органах Казначейства, крім суб`єктів господарювання, які постачають теплову енергію, вироблену з альтернативних видів палива, та підприємств - постачальників (виробників) альтернативних видів палива, яким кошти спрямовуються на поточні рахунки, відкриті в банківських установах.
Постановою КМУ № 256 не передбачено надходження коштів бюджетних субвенцій на поточний рахунок відповідача, ці кошти перераховуються через казначейські рахунки безпосередньо на рахунок газопостачальної організації.
З матеріалів справи вбачається, що і позивач погодився на ці розрахунки бо прийняв в якості оплати за газ кошти бюджетної субвенції згідно постанови КМУ № 256 від 04.03.2002 про Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Враховуючи вищезазначене, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), і застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки. Тому і для застосування санкцій, передбачених Договором між сторонами та наслідків за порушення зобов`язання, встановлених частиною 2 статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, визначених в Порядку № 256 (тобто з їх порушенням).
Суд вважає, що питання проведення розрахунків між сторонами за спожитий газ було врегульовано державою шляхом розроблення спеціального порядку із використанням бюджетних коштів на пільги та субсидії.
При цьому положення постанови КМУ № 256 про Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету є обов`язковими для учасників розрахунків, виходячи з її змісту. Відтак, строки та порядок здійснення розрахунків за поставлений природний газ коштами бюджетних субвенцій визначаються саме нормами цієї постанови.
За змістом цієї постанови держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних із газопостачанням населення, що користується субсидіями та пільгами на комунальні послуги, а саме на придбання газу.
Тобто ці суспільні відносини зазнають імперативного регулюючого впливу держави, яка приймає законодавчі акти з приводу використання пільг та субсидій. З цих підстав грошові зобов`язання між сторонами за договором № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017 в частині, яка компенсується за рахунок коштів бюджетних субвенцій, регулюються не умовами договору, а спеціальними нормативними актами.
У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 по справі № 927/587/18 з аналогічних правовідносин.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 по справі № 922/3095/18 провадження № 12-105гс19 викладено правовий висновок про те, що статтею 19 Закону № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» встановлено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Згідно з положеннями частин першої-третьої статті 12 ГК України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання, зокрема є субсидії. Одним із засобів державного регулювання господарської діяльності є визначення механізму перерахування субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати (утримання будинків і споруд та прибудинкових територій), вивезення побутового сміття та рідких нечистот за рахунок надходження до загального фонду державного бюджету рентної плати за транзитне транспортування природного газу і за природний газ, що видобувається в Україні. Наведене регулювання визначено Порядком № 20 (затверджений Постановою КМУ 11 січня 2005 р. N 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій").
Також спільним наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Міністерства фінансів України від 3 серпня 2015 року № 493/688 затверджений Порядок проведення розрахунків за природний газ, теплопостачання і електроенергію (далі - Порядок № 493, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Отже державою введено спеціальне регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.
Пунктом 9 частини першої статті 87 Бюджетного кодексу України (БК) визначено, що до видатків, які здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки, зокрема, на соціальний захист та соціальне забезпечення. При цьому порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначаються Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 97 БК України).
Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 89 та статтею 102 БК України видатки на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг (житлові субсидії населенню) здійснюються з місцевих бюджетів за рахунок коштів, які надходять з Державного бюджету України (субвенцій з Державного бюджету України) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання житлових субсидій на оплату природного газу за рахунок субвенцій з державного бюджету визначено Порядком № 256 (затверджений Постановою КМУ від 4 березня 2002 р. N 256 "Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету").
Таким чином, держава в особі уповноважених органів є учасником правовідносин з постачання природного газу окремим категоріям населення на пільговій основі.
Відповідно до частини шостої статті 48 БК України бюджетні зобов`язання щодо виплати, зокрема, субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються Казначейством України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних як складова грошового зобов`язання та особлива міра відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Відповідно до змісту вказаних порядків № 20, 256, 493 механізм і строки розрахунків врегульовані так:
- не пізніше наступного дня після підписання останнім учасником розрахунків спільного протокольного рішення (з присвоєнням номера та дати) усі учасники розрахунків, які підписали спільні протокольні рішення, подають до Казначейства та органів Казначейства, у яких відкрито їх рахунки, платіжні доручення на перерахування коштів відповідно до узгодженого спільного протокольного рішення;
- органи Казначейства протягом операційного дня з часу отримання відповідних платіжних доручень направляють кошти субвенцій на рахунки місцевих бюджетів, відкриті в територіальних управліннях Казначейської служби;
- отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Казначейства, для здійснення відповідних видатків;
- головні розпорядники коштів у п`ятиденний термін здійснюють розрахунки з постачальниками відповідних послуг.
З аналізу вказаних положень вбачається, що держава фактично визначила спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки позивача за визначеними нормативами.
Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, якщо боржник здійснив оплату за газ коштами державних субвенцій на виконання Постанов КМУ № 20, 256, 493, то це змінює порядок розрахунків за газ, узгоджений боржником із ПАТ "НАК "Нафтогаз" у відповідному господарському договорі. Дотримання боржником Порядку розрахунків саме за вказаними постановами виключає можливість стягнення з боржника пені, 3% річних та штрафу, нарахованих на кошти, сплачені за газ за рахунок бюджетних субвенцій за цими Порядками.
Згідно із ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступати від обов`язкових для сторін актів законодавства.
З огляду на те, що відповідачем було сплачено позивачу за поставлений природний газ по договору між сторонами за спірний період з дотриманням порядку, визначеного постановою Кабінету міністрів України від 4 березня 2002 р. N 256, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено зобов`язання перед позивачем в частині своєчасності розрахунків, що виключає можливість застосування до нього відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України за прострочення виконання зобов`язання.
Тому з розрахунків позивача слід виключити всі нарахування 3% річних на суми коштів, які були сплачені відповідачем за газ за рахунок коштів бюджетних субвенцій по постанові КМУ № 256.
Протилежні доводи позивача про те, що нарахування у даному випадку 3% річних було передбачено умовами договору між сторонами, зокрема п. 8.3. у новій редакції додаткової угоди № 1 від 12.01.2018, суд відхиляє.
З розрахунків позивача вбачається, що для нарахування 3% річних позивач об`єднував суми надходження коштів по постанові КМУ № 256 та надходження за рахунок власних коштів відповідача. Отже з цих нарахувань слід виключити всі суми коштів, які сплачені боржником на підставі постанови КМУ № 256 і нарахування провести лише на кошти, які сплачені відповідачем без застосування цієї постанови.
Тому за належним розрахунком сума 3% річних становить лише 244 636,64 грн.
Нарахування інфляційних втрат проведено позивачем лише на ті кошти, які сплачувалися відповідачем не на підставі постанови КМУ № 256, що вбачається із розрахунків (а.с. 27-30) та підтверджено представником позивача в ході розгляду справи.
Сплата коштів на погашення боргу за газ на підставі постанови КМУ № 217 (ці платежі детально показані у Операціях по підприємству а.с. 49-52 том 1 ) не звільняє відповідача від сплати нарахованих на ці кошти пені, інфляційних та 3% річних, виходячи з такого:
Постановою КМУ № 217 від 18.06.2014 затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу".
Цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (спеціальні рахунки). Дія цього Порядку не поширюється на розрахунки, що здійснюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 р. № 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій та інших нормативно-правових актів щодо погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію.
Порядок визначає обов`язок теплопостачальних та теплогенеруючих організацій відкрити спецрахунки у банках для надходження коштів від своїх споживачів. Усі категорії споживачів, яким здійснювався відпуск теплової енергії, сплачують її вартість шляхом перерахування коштів виключно на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями, їх структурними підрозділами в уповноваженому банку для відповідної категорії споживачів.
Уповноважений банк здійснює перерахування коштів, що надходять на спеціальні рахунки згідно з реєстром нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену теплову енергію, що затверджується Комісією (НКРЕКП).
Для затвердження реєстру теплопостачальні та теплогенеруючі організації розраховують нормативи перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію від усіх категорій споживачів та як плата за вироблену теплову енергію, та подають їх до 20 числа місяця, що передує місяцю, в якому застосовуватимуться нормативи, Комісії за встановленими нею формами...
Гарантований постачальник подає до 17 числа місяця, що передує місяцю, в якому застосовуватимуться нормативи, Комісії ....довідки про фактичну вартість спожитого природного газу теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями; заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій; рівень розрахунків теплопостачальних та теплогенеруючих організації за договорами поставки природного газу для виробництва теплової енергії для відповідної категорії споживачів.
Комісія перевіряє подані нормативи, затверджує реєстр, доводить до відома уповноваженого банку для виконання не пізніше ніж за один робочий день до початку місяця, в якому застосовуватимуться нормативи, та розміщує на власному сайті.
Уповноважений банк згідно з умовами договору банківського рахунка здійснює перерахування коштів за спожиту теплову енергію із спеціальних рахунків, відкритих структурними підрозділами теплопостачальних організацій, на спеціальні рахунки теплопостачальних організацій
У разі відсутності заборгованості:
1) теплопостачальної організації перед гарантованим постачальником та теплогенеруючою організацією за куплену теплову енергію Комісія протягом двох днів з дати подання їй документів, що підтверджують відсутність заборгованості, зокрема актів звіряння, встановлює нормативи, за якими кошти, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними організаціями, перераховуються на поточні рахунки таких організацій;
2) теплогенеруючої організації перед гарантованим постачальником Комісія протягом двох днів з дати подання їй документів, що підтверджують відсутність заборгованості, зокрема актів звіряння, встановлює нормативи, за якими кошти, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплогенеруючими організаціями, перераховуються на поточні рахунки таких організацій.
У разі непроведення теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями протягом двох місяців розрахунків за природний газ у повному обсязі Комісія встановлює нормативи, за якими 100 відсотків коштів, що надходять на спеціальні рахунки, відкриті теплопостачальними та теплогенеруючими організаціями, спрямовуються на спеціальний рахунок гарантованого постачальника, відкритий ним відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 березня 2008 р. № 247 Про вдосконалення порядку розрахунків за спожитий природний газ до погашення заборгованості за природний газ у повному обсязі.
Отже, Постановою КМУ № 217 врегульовано питання механізму проведення розрахунків за газ коштами, які надходять до теплогенеруючих та теплопостачальних організацій від споживачів і він не стосується коштів, які спрямовуються для розрахунків за газ за рахунок державних субвенцій.
Доводи відповідача, що і на розподіл цих коштів від споживачів, як і на кошти по державних субвенціях для розрахунків за газ відповідач не має ніякого впливу що доводить їх однаковий регулюючий характер, суд відхиляє, оскільки сама лише ця ознака не свідчить про те, що між сторонами у справі при застосуванні Постанови КМУ № 217 змінюється порядок розрахунків за газ, який передбачено умовам договору між ними № 1088/1718-ТЕ-36 від 12.01.2018.
Отже застосування відповідачем при розрахунках за газ Постанови КМУ № 217 не звільняє відповідача від обов`язку сплатити пеню, 3% річних та інфляційні за прострочення розрахунків по аналогії із постановами КМУ № 20 та № 256.
Правомірність позовних вимог доведена зібраними у справі доказами, однак позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід примусово стягнути 627 825,70 грн. залишку основного боргу за газ, 183 933,66 грн. пені, 244 636,64 грн. як 3 % річних та 135 527,70 грн. інфляційних втрат на підставі договору № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017.
В решті вимог про стягнення пені та 3% річних слід відмовити через зменшення пені за рішенням суду та неправильні розрахунки 3% річних.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки спір виник через неправильні дії відповідача, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 20 695,38 грн., повністю.
Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Уманського комунального підприємства "Уманьтеплокомуненерго" (ідентифікаційний код 02082675, вул. Тищика, буд. 12А, м. Умань, Черкаська область) на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (ідентифікаційний код 20077720, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01601)-- 627 825,70 грн. залишку основного боргу за газ, 182933,66 грн. пені, 244 636,64 грн. як 3 % річних, 135527,70 грн. інфляційних втрат на підставі договору № 1088/1718-ТЕ-36 постачання природного газу від 08.09.2017 та 20 695,38 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.
В решті вимог у позові відмовити.
Наказ видати.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.
Повне судове рішення складено 08 серпня 2020
Суддя Н.М. Спаських
