23.07.2020 Справа № 363/928/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2020 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

головуючогосудді Чіркова Г.Є.,

при секретарі Гавриленко Ю.С.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

представника відповідача

Козаровицької сільської ради Березинець К.Г.,

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Козаровичі до Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення Козаровицької сільської ради, визнання недійсним договору купівлі-продажу і державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування з володіння земельної ділянки на користь територіальної громади,

встановив:

заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави вособі територіальноїгромади с.Козаровичізвернувсядо судуз позовомта,уточнивши позовнівимоги, просив визнати незаконним та скасування рішення Козаровицької сільської ради № 156 від 05.08.2008 року «про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_5 »; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 11.08.2008 року укладений між Козаровицькою сільською радою та ОСОБА_5 , який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В.Я. та зареєстровано в реєстрі за № 3938; визнати недійним державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 050790 виданий ОСОБА_5 на земельну ділянку площею 2,0155 га з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів в АДРЕСА_1 ; а також витребувати на користь територіальної громади с. Козаровичі в особі Козаровицької сільської ради з незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,0155 га з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 вартістю 325255,06 грн., яка розташована в АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивував тим, що вказана вище земельна ділянка передана у власність за рахунок земель водного фонду, що є порушенням вимог чинного законодавства. Прокурор у позові наполягав, що всупереч ст.ст. 58, 59, 60, 61, 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 4, 6, 80, 85, 88, 89 Водного кодексу України, Козаровицькою сільською радою передано у власність земельні ділянки водного фонду в межах прибережної захисної смуги водного об`єкту загальнодержавного значення річки Дніпро під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, де заборонено будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів). Враховуючи, що землі водного фонду не підлягають передачі у власність, Козаровицька сільська рада, приймаючи спірне рішення, вийшла за межі наданих їй повноважень, крім того незаконно змінила цільове призначення земельної ділянки, внаслідок чого їх неправомірно передано у приватну власність для розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, тому спірне рішення, договір купівлі-продажу та державний акт на думку прокурора є незаконним і підлягає скасуванню.

Відповідач,в особісільського головиКозаровицької сільськоїради ОвсієнкаВ.С., подав відзив на позовну заяву, у якій наполягав на відмові у задоволенні позову, посилаючись на те, що обраний прокурором спосіб захисту прав та інтересів територіальної громади села Козаровичі у разі задоволення такого позову зашкодить інтересам громади, оскільки спірна земельна ділянка так і залишиться у володінні іншого відповідача, оскільки на ній розташовані об`єкти нерухомого майна належні останньому на праві власності; у разі визнання недійсним договору купівлі-продажу Козаровицька сільська рада повинна буде повернути іншому відповідачу сплачені за земельну ділянку кошти (753797 грн.) за рахунок місцевого бюджету, що негативно вплине на інтереси громади. Разом з тим наполягав, що на час винесення сільською радою спірного рішення прокуратура мала повноваження щодо здійснення прокурорського нагляду ( п.1 ч. 1 ст. 19, п. 2 ч. 1 та п. п. 2, 6 ч. 2 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» в редакції, що діяла на момент прийняття спірного рішення), які наділяли прокурора або його заступника правом вносити подання або протест на рішення місцевих рад (залежно від характеру рішень); звертатися до суду із заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб. Вважав посилання прокурора на порушення сільською радою вимог п. 7 ст. 80 Водного кодексу України безпідставними, оскільки фактично земельні ділянка передавалась у власність ОСОБА_5 не для будівництва, а для експлуатації вже існуючих будівель та споруд, належних останньому на праві власності.

Посилаючись на правові норми ч.ч. 7,8 ст. 88 Водного кодексу України та ч. 3 ст. 60 Земельного кодексу України, прокурор намагається надати закону зворотну силу, які на момент прийняття спірного рішення у вказаних статтях були відсутні. Зазначені норми стосуються твердження про встановлення розмірів і меж природоохоронних зон за окремими проектами землеустрою, а в межах населених пунктів з урахуванням містобудівної документації.

Разом з тим прокурор неодноразово посилається на відсутність документації щодо встановлення прибережної захисної смуги. Такі посилання є безпідставними, оскільки робочий проект «Водоохоронної зони та прибережної смуги Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області» був затверджений ще 11.01.2008 року.

Відповідач вважав безпідставним і посилання на нібито порушення порядку зміни цільового призначення земельної ділянки, оскільки при наданні у власність ОСОБА_5 спірної земельної ділянки, яка на той час вже перебувала в нього в оренді, її цільове призначення не змінювалось.

Вимоги позову щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу та державного акту вважав похідними від вказаного вище рішення та наполягав на відмові в задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач подав відповідь на відзив у якій наполягав на задоволенні позову. При цьому стверджував, що віднесення земельних ділянок, зайнятих водними об`єктами та їх прибережними захисними смугами, до земель водного фонду підтверджується самим фактом перебування їх під водним об`єктом та в межах прибережної смуги цього об`єкту. Таким чином на думку прокурора, спірні земельні ділянки відносяться до земель водного фонду водного об`єкту водосховище, а також його прибережної смуги, коли чинне законодавство на час прийняття спірного рішення не передбачало можливості відведення земельних ділянок водного фонду у приватну власність.

Першопочатково у справі відповідачем був ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а судом залучено як належних відповідачів спадкоємців останнього, зокрема сестру ОСОБА_2 та сина ОСОБА_3 , що в повній мірі підтверджується долученими до матеріалів справи свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , заявами ОСОБА_3 від 16.05.2018 року, клопотанням ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 14.01.2019 року, листом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чухрій О.С. № 99/01-16 від 14.04.2018 року, а також свідоцтвами про право на спадщину за законом № 1853 від 28.07.2018 року та № 2000 від 11.08.2018 року.

Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали до суду відзив на позовну заяву, у якомунаполягали навідмові взадоволенні позову. Ствердили,що прокурор у позові некоректно посилається на порушення норм ч. 2 ст.88 Водного кодексу України та ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та невірно трактує поняття ширини прибережних захисних смуг для великих річок та водосховищ, без урахування відстані від урізу води саме в меженний період (період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність) та конкретних умов спірного об`єкта забудови в населеному пункті на землях промисловості.

Посилаючись на аналогію правовідносин, прокурор обґрунтовує позов аналогією висновків Верховного Суду України в постанові від 01.05.2014 року у справі № 6-14цс14, однак в цій постанові визначено, що за системним аналізом законодавства на час виникнення правовідносин, відповідно до положень статті 88 ВК України, Порядку № 434, Постанови № 486 розмір та межі прибережних смуг встановлювались за проектами землеустрою (термін та зміст за статтями 50-54 Закону України «Про землеустрій»), а на землях населених пунктів відповідно до існуючих на час встановлення конкретних умов забудови, а при наданні в користування земельних ділянок навколо зазначених та інших водних об`єктів, у разі відсутності землевпорядної документації (документації із землеустрою, проекту землеустрою) та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів, збереження водних об`єктів повинно бути досягнуто шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Постанови № 496 з урахуванням конкретної ситуації.

Разом з тим, відповідачі стверджували, що питання розташування спірної земельної ділянки у водоохоронній зоні згідно розробленого проекту вже вирішувалось судом при винесенні 23.04.2007 року постанови Вишгородського районного суду Київської області у справі 2/2»А»-128/2007 за позовом ОСОБА_5 до Вишгородського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України щодо погодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах села Козаровичі Вишгородського району Київської області». Вказана постанова суду набрала чинності 28 січня 2008 року. Фактично ця справа повторює справу за позовом прокурора, коли обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини,якщо інше не встановлено законом. Твердження прокурора про розташування земельної ділянки відповідачів на прибережній смузі, без дотримання вимог Закону порушують вже встановлені судом обставини у вказаній вище справі та стосуються вже захищених судом прав відповідачів.

В позовних вимогах прокурор просить визнати незаконним і скасувати рішення сесії № 156 від 05.08.2008 року. Проте воно ґрунтується на постанові Вишгородського районного суду, що вступила в законну силу.

Наполягали, що право власності на майно в них виникло законно й це право ґрунтується на чинних правоустановчих документах, висновках відповідних державних служб, рішенні суду та затвердженому в установленому Законом порядку науково обґрунтованому, спеціально розробленому робочому проекті визначення водоохоронної зони, прибережних захисних смуг у межений період з урахуванням конкретних умов, що склалися та з урахуванням існуючої забудови (власності відповідачів) на землі промислового призначення з відповідним режимом обмеженої господарської діяльності, що повністю відповідає законодавству чинному на час виникнення спірних правовідносин.

Позивачем подановідповідь навідзив, у якому останній наполягав на задоволенні позову з викладених у ньому підстав, оскільки вже ж таки вважав, що спірна земельна ділянка передана у власність за рахунок земель водного фонду.

Позивач безпосередньо в суді наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, вважаючи рішення Козаровицької сільської ради, договір купівлі-продажу та державний акт виданими незаконно.

Представник відповідача Козаровицької сільської ради адвокат Березинець К.В. в суді наполягала на відмові в задоволенні позову, вважаючи винесення спірного рішення та оплатну передачу земельної ділянки у власність законними. Стверджувала, що у разі скасування спірних рішення, договору та державного акту Козаровицька сільська рада понесе суттєві збитки, у виді грошових коштів, які необхідно буде повернути з бюджету територіальної громади, що призведе до порушення прав останньої.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в суді наполягали на відмові в задоволенні позову з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_2 в суді проти позовних вимог заперечила. Разом з тим повідомила, що за життя її братом ОСОБА_5 на прохання Козаровицької сільської ради за власні кошти побудовано газопровід в с. Козаровичі, який введений в експлуатацію у 2004 році. Після введення газопроводу в експлуатацію виконавчим комітетом Козаровицької сільської ради прийнято рішення про надання ОСОБА_5 дозволу на викуп орендованої земельної ділянки розміром 6,2 га. Також у 2006 році між ОСОБА_5 та Козаровицькою сільською радою укладено договір «Про надання в користування та передачу у власність вітки газопроводу високого тиску». Згідно цього рішення ОСОБА_5 передавав безоплатно сільській раді газопровід після оплатної передачі йому у власність земельної ділянки в АДРЕСА_1 .

Земельні ділянка і зараз і тоді знаходилася у користуванні відповідачів винятково з метою здійснення господарської діяльності, розміщення телестудії з дотриманням усіх обмежень, коли з урахуванням меженого періоду, а також на момент викупу земельної ділянки у власність дотримано всі нормативи прибережної захисної смуги.

Крім того надані прокурором кадастрові плани всіх викладених вище обставин не враховують, містять необ`єктивні відомості та не мають в собі інформації про їх походження, коли прокурором в суді не доведено частиною яких документів із землеустрою вони є, а відтак наполягали на їх недопустимості.

Наполягала на тому, що всі правовстановчі документи на спірну земельну ділянку відповідають вимогам законодавства, а земельна ділянка не відноситься до прибережної смуги, що також встановлено рішенням суду ще у 2007 році та доказуванню у цій справі не підлягають. Вважала позов прокурора необґрунтованим, а тому наполягала на відмові в його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 23.04.2007 року у справі № 2/2«А»-128/2007, яка набрала законної сили, встановлено, що ОСОБА_5 на прохання Виконавчого комітету Козаровицької сільської ради збудовано газопровід - вітка газопроводу високого тиску від точки підключення біля автотраси Київ-Іванків до с. Козаровичі протяжністю 1,44 км та головний газорегуляторний пункт (ГГРП). Точка підключення - існуюча засувка після переходу газопроводу від ГРС смт. Димер до ГГРП житлового масиву в районі РТП смт. Димер через автотрасу Київ-Іванків. Кінцева точка газопроводу ГГРП в с. Козаровичі. Газопровід введений в експлуатацію 28 жовтня 2004 року, справедлива вартість газопроводу згідно „Звіту про оцінку майна ПП, Академія Оцінки і Права від 21.08.2006 року становить 653 440 грн.

Рішенням Козаровицької сільської ради № 3/XV-IV від 12.10.2004 року ОСОБА_5 передану в оренду земельну ділянку площею 6,2000 га під розміщення студії по виробництву аудіо відео матеріалів, строком на 49 років.

На земельній ділянці, наданій в оренду ОСОБА_5 , знаходилися належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна бувшого піонерського табору «Юнга», що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 3570090 від 13.05.2004 року, № 18855791 від 19.05.2008 року, № 18986960 від 28.05.2008 року, а також свідоцтвом про право власності на нерухоме майно виданим 27.05.2008 року та зареєстрованим 28.05.2008 року під реєстраційним номером 1607421.

21.01.2006 року рішенням Козаровицької сільської ради № 2/XXVI погоджено продаж земельної ділянки ОСОБА_5 площею 4,1845 га розташованої в АДРЕСА_1 ; затверджено ринкову вартість зазначено земельної ділянки у розмірі 629767,25 грн.; а також у зв`язку з викупом цієї земельної ділянки прийнято рішення про переукладення договору оренди від 17.11.2004 року на площу, що залишилася 2,0155 га.

15.09.2006 року внесено зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки № 14545 від 17.11.2004 року, зокрема Козаровицькою сільською радою передано в оплатне користування ОСОБА_5 земельну ділянку площею 2,0155 га. під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів в АДРЕСА_1 . Строк дії договору становить 49 років. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом та зареєстровано в реєстрі за № 8556.

Щодо оформлення вказаної земельної ділянки в оренду, ТОВ «Лідер Плюс» на замовлення ОСОБА_5 , розроблено відповідну технічну документацію, яка погоджена Вишгородським районним відділом земельних ресурсів, Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, Київською обласною санітарно-епідеміологічною станцією, Державним управлінням екології та природних ресурсів в Київській області, Обласним центром з охорони пам`яток історії, археології та мистецтва.

27 квітня 2006 року Київським обласним управлінням земельних ресурсів складено висновок державної експертизи № 8-868, згідно якого представлена на експертизу технічна документація (щодо оформлення земельної ділянки площею 2,0155 га. в оренду) відповідає вимогам земельного законодавства та діючим нормативно-технічним документам.

У подальшому ТОВ «Гідробудівельник» на замовлення ОСОБА_5 виготовлено робочий проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київськоговодосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».

При цьому суд в цій справі, з урахуванням висновків та обставин встановлених згаданою постановою суду від 23.04.2007 року у справі № 2/2«А»-128/2007 вважає, що вказаний спеціально розроблений робочий проект повністю відповідає вимогам ч. 4 ст. 87, ч. ч. 2 і 3 ст. 88, ч.ч. 1 і 3 ст. 89, 91 ВК України, ч. 2 ст. 58, ч. 3 ст. 60, ст.ст. 61, 62, 63 ЗК України, п. п. 4, 7, 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого Постановою КМУ від 08 травня 1996 року № 486, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

29.01.2007 року Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів погоджено вказаний проект, про що складено відповідний висновок № ІД/8-124.

У висновку відображено, що проект розроблено відповідно до технічного завдання замовника та існуючої нормативно-технічної документації, згідно ст. 87 Водного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України № 786 від 08.05.1996 року. Разом з тим у висновку відображено, що відповідно до ст. 87 Водного кодексу України проект водоохоронної зони необхідно погодити з органами навколишнього середовища, земельних ресурсів і затвердити в органах місцевого самоврядування.

Разом з тим, 20.02.2007 року проект погоджено Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області шляхом проходження державної екологічної експертизи про, що складено висновок № 06-12/993 від 20.02.2007 року.

Зі змісту цього висновку вбачається, що межі прибережної захисної смуги Київського водосховища визначаються ст. 88 Водного та ст. 60 Земельного кодексів України. Прибережна захисна смуга встановлюється вздовж берега водосховища. Внутрішня межа прибережної захисної смуги співпадає з внутрішньою межею водоохоронної зони при мінімальному рівні води 101,5м.

Зовнішня межа прибережної смуги встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися (ст. 88 Водного кодексу України), а також з урахуванням існуючої забудови (Постанова КМУ від 08.05.1996 року № 486 із змінами і доповненнями, внесеними Постановою КМУ від 24.01.2002 № 72). Крім того при визначенні зовнішньої межі прибережної захисної смуги враховувались положення ст. 91 Водного та ст. 63 Земельного кодексів України, які стосуються смуг відведення під гідротехнічні споруди.

Прибережена захисна смуга на ділянці, що прилягає до водосховища формується штучно і являє собою смугу відведення, згідно ст. 91 Водного та ст. 63 Земельного кодексів України, для потреб захисту берега від пошкодження, руйнування. Конструкція прибережної захисної смуги призначається для захисту від розмиву берега території ділянки. Прибережна захисна смуга у даному випадку складається із зони берегоукріплення/існуючий пляж/ та зони залуження.

До прибережної захисної смуг віднесені наступні берегоукріплюючі споруди та міроприємства: зона берегоукріпленні існуючий пляж, довжиною 228,0 м; зона залуження; ловча на кава з поглинаючим колодязем.

Таким чином загальна ширина прибережної захисної смуги складає 100м, внутрішня межа межує з мілководдям Київського водосховища, що практично відповідає вимогам ст. 88 Водного та ст. 60 Земельного кодексів України в забезпечує охорону поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності.

Разом з тим Вишгородський районний відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України відмовив ОСОБА_5 у погодженні проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київськоговодосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області», у зв`язку з чим ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії щодо погодження цього проекту.

23 квітня 2007 року Вишгородським районним судом Київської області у справі №2/2 «А»-128/2007 рік за позовом ОСОБА_5 винесено постанову, якою зобов`язано Вишгородський районний відділ земельних ресурсів Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України вчинити дії щодо узгодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області» відповідно до п. 5 Постанови Кабінету міністрів України від 08.05.1996 року № 486. Вказана постанова суду набрала законної сили 25 січня 2008 року.

29.12.2007 року Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області складено висновок про погодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київськоговодосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».

11.01.2008 року рішенням Козаровицької сільської ради № 130/ХІІ-У затверджено робочий проект «Водоохоронної зони та прибережної захисної смуги Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».

Разом з тим, 24.01.2008 року рішенням Козаровицької сільської ради № 135/XIII-У погоджено продаж земельної ділянки ОСОБА_5 площею 2,0155 га розташованої в АДРЕСА_1 .

У вказаному рішенні відображено, що ця земельна ділянка є невід`ємною частиною земельної ділянки загальною площею 6,2 га, на якій знаходяться об`єкти нерухомості бувшого піонерського табору «Юнга», які належать ОСОБА_5 на правах приватної власності. Цільове призначення земельної ділянки - розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, зйомка відео- та кінофільмів, запис фонограм.

26.02.2008 року Відділ містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури надав ОСОБА_5 погодження про викуп спірної земельної ділянки, що залишилася площею 2,0155 га.

Відповідно до змісту листа Дніпровського басейнового управління водних ресурсів № ІД/8-261 від 26.02.2008 року, земельна ділянка площею 2,0155 га. розташована в АДРЕСА_1 , розташована в водоохоронній зоні Київського водосховища між раніше приватизованою ділянкою ОСОБА_5 та прибережною смугою Київського водосховища і саме тому управління не заперечувало щодо надання ОСОБА_5 дозволу на викуп цієї земельної ділянки для розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів.

Згідно даних витягу із звіту про експертну грошову оцінку та висновку експертів про ринкову вартість земельної ділянки площею 20155 кв.м. розташованої в АДРЕСА_1 , вартість цієї земельної ділянки станом на 02.06.2008 року складала 753 797 грн.

10.06.2008 року Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області складено висновок державної експертизи землевпорядної документації № 8-699ЕО, згідно якого представлений на державну землевпорядну експертизу Звіт про експертну грошову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, яка перебувала в оренді у ОСОБА_5 , розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає вимогам чинного земельного законодавства та методичним документам з експертної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення.

Відповідно до змісту довідки Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області виданої Табачуку В.В 10.06.2008 року, станом на 05.06.2008 року площа землекористування ОСОБА_5 становить 6,2 га, у тому числі землі промисловості.

Земельна ділянка загальною площею 6,2 га, з них 4,1845 знаходиться у власності та 2,0155 га у користуванні ОСОБА_5 , яка надана під розміщення студії по виробництву аудіо відеоматеріалів в с. Козаровичі на території Козаровицької сільської ради і відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики та іншого призначення.

05.08.2008 року Козаровицькою сільською радою, на підставі статтей 12, 127, 128, розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, постанови Кабінету міністрів України від 30 травня 1997 року № 525 «Про методику грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення», а також ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування», розглянувши заяву ОСОБА_5 щодо викупу земельної ділянки, яка перебуває в його оренді і на якій розташовані об`єкти нерухомого майна бувшого піонерського табору «Юнга», що перебувають у власності ОСОБА_5 та висновки державної експертизи землевпорядної документації від 10.06.2008 року № 8-699ЕО прийнято рішення №156/XVI-V від 05.08.2008 року «Про викуп земельної ділянки громадянином ОСОБА_5 ».

Цим же рішенням затверджено звіт про ринкову оцінку земельної ділянки несільськогосподарського призначення, що відноситься до земель промисловості, та надана в тимчасове користування (оренда) під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів, загальною площею 20155 кв. м., кадастровий номер 3221883601:21:005:0002 за адресою: АДРЕСА_1 , в сумі 753797 грн. 00 коп.; надано дозвіл ОСОБА_5 на викуп цієї земельної ділянки, на якій знаходяться об`єкти нерухомості, що перебувають у приватній власності останнього; встановлено ціну викупу земельної ділянки у розмірі 753 797 грн. 00 коп.; доручено Козаровицькому сільському голові укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки; зобов`язано ОСОБА_5 зареєструвати договір купівлі-продажу земельної ділянки у відповідності з порядком державної реєстрації; зобов`язано ОСОБА_5 здійснити реєстрацію договору; а землевпорядній службі виготовити державний акт на право власності на вказану земельну ділянку та внести в земельну-кадастрову документацію.

На підставі цього рішення 11 серпня 2008 року між Козаровицькою сільської радою (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено Договір купівлі продажу вказаної вище земельної ділянки, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В.Я. та зареєстровано в реєстрі за № 3938.

Згідно умов договору купівлі-продажу № 3938 від 11 серпня 2008 року ОСОБА_5 придбав у Козаровицької сільської ради земельну ділянку загальною площею 20155 кв. м., з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому продаж вказаної земельної ділянки за домовленістю сторін здійснено за 753797 грн., які сплачено ОСОБА_5 на розрахунковий рахунок Козаровицької сільської ради, згідно квитанції № ПН3915 від 06.08.2008 року, тобто до підписання даного договору.

11 серпня 2008 року ОСОБА_5 звернувся до ТОВ «Ай Ті Ен» із заявою про розробку технічної документації із землеустрою щодо складення державного акта на право власності на земельну ділянку площею 2,0155 га для розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів в АДРЕСА_1 . Відтак ТОВ «Ай Ті Ен» на замовлення ОСОБА_5 розроблено таку технічну документацію.

Вказану технічну документацію погоджено Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства та розвитку інфраструктури, Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів, а також Головним управлінням земельних ресурсів у Київській області, які не заперечували щодо викупу ОСОБА_5 спірної земельної ділянки.

Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі, розглянувши вказану технічну документацію, складено висновок «Про погодження технічної документації по складанню та виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 на території Козаровицької сільської ради за адресою: АДРЕСА_1 ».

20 травня 2009 року ОСОБА_5 видано державний акт серія ЯЖ № 050790 на право власності на земельну ділянку загальною площею 20155 кв. м., з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд звертає увагу, що як в рішенні сільської ради №156/XVI-V від 05 серпня 2008 року, так і договорі купівлі продажу № 3938 від 11 серпня 2008 року, а також і держаному акті серія ЯЖ № 050790 зазначено цільове призначення земельної ділянки під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів (зйомка відео- та кінофільмів, запис фонограм).

Разом з тим, постановою Вишгородського районного суду Київської області №2/2 «А»-128/2007 встановлено, що внутрішня межа прибережної захисної смуги уздовж берегів Київського водосховища становить 101,5 метрів, крім випадків, коли згідно ст. 88 Водного кодексу України: „У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Відповідач також проігнорував суттєві для розгляду справи обставини, а саме з урахуванням конкретних умов, що склалися, як зазначено у пункті 8.1 («Встановлення меж прибережної захисної смуги) робочого проекту позивача, прибережна захисна смуга на ділянці, що прилягає до водосховища, формується штучно і у даному випадку складається із зони берегоукріплення (існуючий пляж, довжиною 228 м), зони залуження та ловчої канави з поглинаючим колодязем. За висновками спеціаліста головного інженера Дніпровського басейнового управління водних ресурсів комітету України по водному господарству ОСОБА_6 від 16.04 2007 №АД/8-498: «із врахуванням конкретних умов, що склалися, існуючої забудови, віднесених до прибережної захисної смуги берегоукріплюючих споруд та міроприємств навіть при проектній зміні внутрішньої межи ПЗС до рівня 102,0 метри чи до рівня 103,0 метри, зовнішня межа ПЗС не зміниться».

Якщо в межах населених пунктів встановлюються тільки межі прибережної захисної смуги и за при цьому не визначаються її розміри (як у робочому проекті позивача), то законодавство та інші нормативно-правові акти не вимагають розробки землевпорядної документації (проекту землеустрою).

Згідно ст. 87 Водного кодексу України: «Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон встановлюється Кабінетом Міністрів України". А пункт 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 72 від 24.01.2002 року встановлює, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, а не проектами землеустрою і не землевпорядною документацією.

Оскільки робочий проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області» передбачає встановлення межі водоохоронної зони (пункт 7.1 /стор. 9/ проекту) та встановлення меж прибережної захисної смуги (пункт 8.1 /стор. 10/ проекту) і не передбачає визначення їх розмірів, то до таких проектів не можуть застосовуватись вимоги законодавства щодо відповідності проекту вимогам землевпорядної документації (проектам землеустрою).

Заперечення відповідача, що прибережна захисна смуга не повинна підтоплюватись, а тому її внутрішня межа не повинна знаходитись па рівні 101,5 метрів не підтверджується діючим законодавством та нормативно-правовими актами України, які не містять заборони щодо затоплення прибережної захисної смуги.

Пунктом 7 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 72 від 24.01.2002 визначено, що внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об`єкті. Відповідно до «Протоколу засідання Робочої групи Міжвідомчої комісії при Держводгоспі по коригуванню режимів роботи дніпровських водосховищ на другу половину січня 2007 року», затвердженого Заступником Голови Державного комітету України по водному господарству М. Бабичем від 16 січня 2007 року, встановлено, що мінімальний (найнижчій проектний) рівень Київського водосховища становить 101,5 м.

Абзацом другим пункту 7 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 72 від 24.01.2002 передбачено, що зовнішня межа водоохоронної зони визначається найбільш віддаленою від водного об`єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років; берегоруйнування, меандрування; тимчасового та постійного підтоплення земель; ерозійної активності; берегових схилів і сильноеродованих земель».

Оскільки, зовнішня межа водоохоронної зони може затоплюватись при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років, то внутрішня її межа, а також внутрішня межа прибережної захисної смуги, враховуючи що вона збігається з мінімальним рівнем води у водному об`єкті, може затоплюватись та знаходитись під водою.

Не відповідаєдійсності ствердженнявідповідача,що нагенеральному планіс.Козаровичівід 19.09.1989року «Проектпланировки изастройки АДРЕСА_2 .Козаровичи.Масштаб 1:2000.УКРНИИАГРОПРОЕКТ г.Киев» (надалі-Генплан с.Козаровичі від1989року)на земельнійділянці позивача,площею 6,2га,встановлена ПЗСрозміром 100 м.

Відповідно до умовних позначень на Генплані с.Козаровичі від 1989 року, дійсно в межах села Козаровичі позначена земельна ділянка позивача, площею 6,2 га. Згідно «Экспликация зданий и сооружений» на цій земельній ділянці за номером « НОМЕР_2 » знаходяться об`єкти нерухомості під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 лагерь па 320 мест/зимой -заводской пансионат». Східна границя цієї ділянки межує з Київським водосховищем. На відстані 100 м від берегової смуги згідно „Умовних позначень проходить зовнішня межа водоохоронної зони. Що стосується ПЗС, то вона на Генплані с. Козаровичі від 1989 року відсутня.

Окрім зазначеного Генплану с. Козаровичі від 1989 року існує „План меж Козаровицької сільської Ради народних депутатів Вишгородського району від 25 квітня 1993 року Київського відділення інституту землеустрою (надалі - „План меж Козаровичі від 1993 року). На цьому Плані меж с. Козаровичі від 1993 року у „Складі земельних угідь" за номером „15 під назвою „Мале підприємство „Репід позначена земельна ділянка позивача, площею 6,2 га. На цій земельній ділянці ніяких позначень водоохоронної зони та прибережної захисної смуги не існує.

Згідно довідки 3-ті особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області (лист від 17.04.2007 №31/02-42) прибережна захисна смуга в межах с. Козаровичі не встановлена та ніякої землевпорядної проектної документації по встановленню Водооохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах с. Козаровичі (в тому числі і на земельній ділянці, площею 2,0155 га, яку орендує позивач) не існує.

На проекті землеустрою ГОВ „Лідер Плюс „Щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном 49 років гр. ОСОБА_5 під розміщення студії по рибництві аудіо матеріалів (зйомка відео та кінофільмів, запис фонограм) на території Козаровицької сільської ради, с. Козаровичі по вул. Приморська 7, АДРЕСА_3 . Київ 2004. (надалі - „Проект ТОВ ,Лідер Плюс) в частині цього проекту - у „Кадастровому плані, погодженому начальником Вишгородського відділу земельних ресурсів ОСОБА_7 , та у „Схемі генерального плану розміщення телестудії ТV Табачук для розробки проекту відводу земельної ділянки, погодженого головним архітектором району Ніколенко С.М., відповідачем протиправно встановлена прибережна захисна смуга розміром 100 метрів від східної межі ділянки позивача. Як зазначав відповідач у своїх запереченнях проти позову, згідно частини 2 ст. 58 Земельного кодексу України розміри водоохоронних зон „визначаються зa проектами землеустрою, а частиною третьою ст. 60 Земельного кодексу України визначено, що розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Згідно ст. 88 Водного кодексу України: „У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Оскільки Проект ТОВ „Лідер Плюс, не включає проектів землеустрою та проектів щодо встановлення в с. Козаровичі розміру та межі ПЗС з урахуванням містобудівної документації та конкретих умов, що склалися, то встановлена відповідачем в частині цього проекту - „Кадастровому плані, погодженому начальником Вишгородського відділу земельних ресурсів ОСОБА_7 , та у „Схемі Генерального планурозміщеннятелестудії ТVТабачук длярозробки проектувідводу земельноїділянки",погодженого головнимархітектором районуНіколенко С.М.прибережної захисної смуги розміром 100 метрів є протиправним.

Відсутність встановленої прибережної захисної зони на земельній ділянці позивача площею 6,2 га підтверджується наступними доказами, наданими суду позивачем:

Державним актом на право користування землею площею 6,2 га від 1993 року серія Б НОМЕР_3 026590, виданий Малому колективному підприємству „Репід (яке є переднім користувачем земельної ділянки).

Експлікацією земель проектуємих до відводу" Малому колективному підприємству „Репід".

Довідкою про наявність земельної ділянки у користуванні'' від 28.11.2003 р. №424 Вишгородського районного відділу земельних ресурсів (за підписом начальника відділу В.І. Сергієнка) про те, що: „Згідно земельно-облікових документів (форма 6-зем) станом на 27.11.2003 року площа землекористування МКП „Репід" становить 6.2 га в межах с. Козаровичі Козаровицької сільської ради. Земельна ділянка відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення".

Відповідно до пункту „б" частини першої статті 58 Земельного кодексу України землі, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, належать до земель водного фонду, а не до промислової зони. Ті обставини, що земельна ділянка позивача, площею 2,0155 га, як і земельна ділянка, площею 4,185 га, яка була позивачем приватизована, належать до земель промисловості, а не до земель водного фонду, також підтверджується Довідкою про наявність земельних ділянок у користуванні форма 6-зем), виданою Вишгородським районним відділом земельних ресурсів 17.08.2004 за №1997. Згідно цій довідки земельна ділянка позивача відноситься до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Аналізуючи норми законодавства суд у рішенні дійшов висновку про відсутність встановленої прибережної захисної смуги на земельній ділянці ОСОБА_5 загальною площею 6,2 га, та належність земельних ділянок площею 4,185 га та 2,0155 га до земель промисловості, а не до земель водного фонду.

Вказане рішення суду набрало законної сили 25 січня 2008 року.

Згідно ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже як слушно зауважили відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що неврахування зазначених у постанові Вишгородського районного суду Київської області обставин, як преюдиційних, свідчитиме про порушення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, ст. ст. 124, ст.1291 Конституції України та Постанови № 14Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року, які вказують на обов`язковий характер рішень суду, що набрали законної сили, а також ігнорування практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішень від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», від 25 липня 2002 року у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України», від 6 вересня 2005 року у справі «Салов проти України»), відповідно до якої одним з основних аспектів верховенства права є принцип правової певності, який вимагає, крім іншого, щоб у випадках, коли суди винесли остаточне рішення з якогось питання, їхнє рішення не підлягало сумніву.

Відтак у викладеному контексті права відповідачів на спірну земельну ділянку вже захищені судом.

З матеріалів справи вбачається, що 08 січня 2018 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 .

Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 , а також бувший піонерський табір «Юнга», який розташований за тією з адресою.

Відтак, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом № 2000 від 11.08.2018 року, син померлого ОСОБА_3 , а також сестра померлого ОСОБА_2 набули у власність по Ѕ частині піонерського табору «Юнга» розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .

Разом з тим ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про спадщину за законом №1853 від 28.07.2018 року, набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002, розташовану за адресою: АДРЕСА_3 .

Зазначене в повній мірі узгоджується з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у формі довідки № 163043632 сформованої 10.04.2019 року.

Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України та ч. 2 ст.60 Земельного кодексу України, у редакціях, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, навколо водосховищ в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Вони встановлюються уздовж урізу води (у меженний період).

Згідно ст. 1 Водного кодексу України, „межень (меженний період) період річного циклу, протягом якого спостерігається низька водність.

Рівень води в Дніпровських водосховищах встановлюється рішеннями Міжвідомчої комісії по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ.

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №41 установлено, що рішення Міжвідомчої комісії по встановленню режимів роботи дніпровських водосховищ, прийняті в межах її компетенції, є обов`язковими для виконання всіма учасниками водогосподарського комплексу .

Протоколом засідання робочої групи Міжвідомчої комісії при Держводгоспі по коригуванню режимів роботи Дніпровських водосховищ на другу половину січня 2007року, затвердженим Заступником Голови Державного комітету України по водному господарству 16січня2007року визначено мінімальний (найнижчий проектний) рівень у Київському водосховищі, який становить 101,5 метрів.

Відповідно до ч. 2 ст.58 Земельного кодексу України у редакції станом на 2007 рік та ст.87 Водного кодексу України у редакції 2007 року встановлено, що для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони.

Згідно ч. 1 ст. 60 Земельного кодексу України та ч. 1 ст. 88 Земельного кодексу України у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 3 ст.60 Земельного кодексу України визначено, що розмір та межі прибережної захисної смуги в межах населених пунктів встановлюється з урахуванням містобудівної документації, а згідно ст.88 Водного кодексу України, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися.

Згідно ч. 2 ст. 58 Земельного кодексу України розміри водоохоронних зон визначаються за проектами землеустрою. При цьому, закон або підзаконний акт, який би визначав порядок розроблення таких проектів землеустрою, на час виникнення спірних правовідносин був відсутній.

Відповідно до ст. 87 Водного кодексу України зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів та меж водоохоронних зон встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зокрема п.п. 5, 7, 10 та 15 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України №72 від 24.01.2002 встановлює, що: розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення органів водного господарства та інших спеціально уповноважених органів, узгоджуються з органами Мінекоресурсів, Держводгоспу, Держкомзему, власниками землі, землекористувачами і затверджуються відповідними місцевими органами державної виконавчої влади та виконавчими комітетами Рад; водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об`єкті; на землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови; контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами Рад, органами Мінекоресурсів.

Згідно ст. 50 Закони України «Про землеустрій» на час виникнення спірних правовідносин проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складалися у разі надання, передачі, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок. Порядок складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок встановлюється Кабінетом Міністрів України. (Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» № 677 від 26.05.2004 року).

Відповідно до п. 2.9 вказаного Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі Порядок № 434). У разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них», з урахуванням конкретної ситуації.

Аналізуючі зазначені вище норми, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, суд доходить висновку, що на той час Закон не передбачав обов`язкового визначення території прибережної захисної смуги шляхом її виділення при розробці проекту землеустрою щодо встановлення водоохоронної зони, коли єдиним можливим способом встановлення меж прибережних захисних смуг було їх визначення (зображення) при розробці технічних документацій щодо посвідчення права на земельні ділянки та проектів землеустрою щодо відведення суміжних земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Суд звертає увагу, що питання про відсутність знаходження на спірній земельній прибережної захисної смуги вже вирішувалось під час розгляду справи в суді, що знайшло своє відображення у постанові Вишгородського районного суду Київської області від 23.04.2007 року у справі 2/2»А»-128/2007 за позовом ОСОБА_5 до Вишгородського районного відділу земельних ресурсів Київського обласного головного управління земельних ресурсів Держкомзему України щодо погодження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах села Козаровичі Вишгородського району Київської області».

Однак, вищевказаний Робочий проект не є проектам землеустрою і законом не передбачено його врахування у Державному земельному кадастрі.

Твердження позивача про знаходження спірної земельної ділянки в прибережній захисній смузі, як на 100 метровій зоні від урізу води, з посиланням на норми ч. 2 ст. 88 Водного кодексу та ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу, не відповідають нормам законодавства України, чинним на час виникнення спірних правовідносин, коли прокурором не враховано затверджений в установленому законом порядку робочий проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах села Козаровичі Вишгородського району Київської області» та нормативи встановлення прибережних смуг у відповідності до Постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 №486 із змінами, внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України №72 від 24.01.2002 та інших вищевказаних нормативних актів.

Такі посилання позивача належними, допустимими та достовірними доказами в суді не підтверджені, а відтак суд відкидає їх як неспроможні.

Разом з тим слушно зауважили відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про неможливість задоволення вимоги прокурора визнати незаконним та скасувати рішення Козаровицької сільської ради № 156 від 05.08.2008 року, оскільки це рішення ґрунтується на постанові Вишгородського районного суду Київської області у справі № 2/2»А»-128/2007, яка набрала законної сили ще 25 січня 2008 року.

Застосування іншого підходу на думку суду безумовно призведе до порушення принципу правової визначеності, передбачуваності, порушення стабільності цивільного обороту в державі, непропорційного втручання в право особи мирно володіти своїм майном, що легітимної мети не переслідує і створить негативні умови та наслідки для розвитку інвестиційної діяльності в Україні.

Відтак Козаровицька сільська рада правомірно винесла рішення № 135/XIII-У від 24.01.2008 року, яким погоджено продаж земельної ділянки ОСОБА_5 площею 2,0155 га розташованої в АДРЕСА_1 , яка вже тоді протягом тривалого часу перебувала в його користуванні та на якій знаходилися приміщення, що належали ОСОБА_5 на праві власності.

Свого часу відповідні погодження дозволу на викуп спірної земельної ділянки ОСОБА_5 надано Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів погоджено вказаний проект, про що складено відповідний висновок № ІД/8-124; Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Київській області шляхом проходження державної екологічної експертизи про, що складено висновок № 06-12/993 від 20.02.2007 року; а також Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області.

Під час складання висновку Дніпровським басейновим управлінням водних ресурсів розглянуто та враховано Проект «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області» розроблений ТОВ «Гідробудівельник»; погодження проекту Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області» № 618 від 29.12.2007 року; висновок державної експертизи Державного управління охорони навколишнього середовища в Київській області № 06-12/993 від 20.02.2007 року; рішення Козаровицької сільської ради Вишгородського району Київської області № 130/ХІІ-V від 11.01.2008 року про затвердження робочого проекту «Водоохоронна зона та прибережна захисна смуга Київського водосховища в межах с. Козаровичі Вишгородського району Київської області».

Отже ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку у законній спосіб та на підставі необхідних погоджень дозволу на викуп наданих вказаними установами.

Відтак земельна ділянка оплатно набута в приватну власність у законний спосіб, коли передумовою прийняття рішення Козаровицької сільської ради про погодження на викуп ділянки слугувало погодження вказаними вище державними службами дозволу на викуп спірної земельної ділянки, тривале користування ОСОБА_5 цією земельною ділянкою та знаходження на ній об`єктів нерухомості, що належали останньому на праві власності.

Відповідно до ст. 14 Конституції Україниправо власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 78ЗК Українив редакціївід 04.06.2008року, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 81 ЗК України в редакції від 04.06.2008 року, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Відповідно дост.182ЦК Українив редакції від 12.04.2008 року, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно ст. 209 ЦК України в редакції від 12.04.2008 року, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленимстаттею 203цього Кодексу.

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідчений.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України в редакції від 12.04.2008 року, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно ст. 54 Закону України «Про нотаріат» в редакції від 06.04.2006 року, що діяла на моент укладання спірного договору купівлі-продажу, нотаріуси тапосадові особивиконавчих комітетівсільських,селищних,міських Раднародних депутатів,які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодояких законодавствомвстановлено обов`язковунотаріальну форму,атакож забажаннямсторінйіншіугоди.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії,перевіряють, чи відповідаєзмістпосвідчуваноїнимиугодивимогамзакону і дійсним намірам сторін.

Згідно до ч.ч. 3, 4 ст. 334 ЦК України в редакції від 12.04.2008 року, право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно дост.657ЦК України в редакції від 12.04.2008 року, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст.125ЗК Українив редакції від 04.06.2008 року, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Відповідно дост.126ЗК України вредакції від04.06.2008року, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У ст. 2Закону України"Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень" в редакції станом на 29.01.2006 року, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно ч.1ст.3Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»вредакції станомна 29.01.2006року, речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов`язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно доч.ст.17Закону України«Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень»в редакції станом на 29.01.2006 року, державна реєстрація правпроводиться втакому порядку: облік заяви про реєстрацію речових прав; прийняття і перевірка документів, поданих для державної реєстрації речових прав; державна реєстрація речових прав або відмова в такій реєстрації прав та внесення даних до Державного реєстру прав; присвоєння кадастрового номера об`єкту нерухомого майна; видача документів, що підтверджують зареєстроване речове право.

Згідно вимог ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції станом на 29.01.2006 року, підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, у тому числі, нотаріально-посвідчений договір купівлі-продажу , довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна.

Згідно договору купівлі-продажу від 11.08.2008 року № 3938 ОСОБА_5 придбав у Козаровицької сільської ради спірну земельну ділянку за 753797 грн., що підтверджується квитанцією № ПН3915 від 06.08.2008 року.

На момент придбання вказаної земельної ділянки у власність ОСОБА_5 , на ній вже знаходилися об`єкти нерухомості, зокрема будівлі бувшого табору «Юнга», що на праві власності належали останньому, а саме земельні ділянка вже тривалий час перебувала у його користуванні. Зазначене підтверджується долученими до матеріалів справи договорами оренди, свідоцтвом про право власності на нерухоме майно, а також витягами з реєстру речових прав.

Отже земельна ділянка площею 2,0155 га з кадастровим номером 3221883601:21:005:0002 під розміщення студії по виробництву аудіо-відео матеріалів в АДРЕСА_1 , на момент передачі у власність була освоєна ОСОБА_5 .

З матеріалів справи вбачається, що приватний нотаріус Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Шостак В.Я. при посвідченні договору купівлі продажу земельної ділянки 11.08.2008 року №3938 від Козаровицької сільської ради до ОСОБА_5 та при реєстрації права власності, підстав для відмови у посвідченні договору, а також підстав для відмови у реєстрації права власності на спірну земельну ділянку не виявив.

Відтак зважаючи, що спірну земельну ділянку набуто у власність ОСОБА_5 на підставі оплатного правочину договору купівлі-продажу, який визнано правомірним державними органами про що свідчить нотаріальний порядок укладання правочину та його державна реєстрація, а тому суд доходить висновку, що ОСОБА_5 набув права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221883601:21:005:002 з дотриманням передбаченої на той час Законом процедури.

Після смерті ОСОБА_5 земельну ділянку успадкувала сестра ОСОБА_5 ОСОБА_2 , а розташовані на ній об`єкти нерухомості (будівлі бувшого табору «Юнга» в рівних частинах успадкували син померлого ОСОБА_3 та знову ж таки сестра ОСОБА_2 .

За таких умов правочин, у виді договору купівлі продажу земельної ділянки від 11.08.2008 року №3938 та відповідно державного акту на право власності на спірну земельну ділянку слід вважати правомірними, а відповідачів по справі вважати добросовісними набувачами.

Відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Положеннями частини другої статті 328 ЦК України встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, за якою право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не передбачена законом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не передбачено законом, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності передбачає його законність і добросовісність.

Встановлено, що спірну майно набуто у власність ОСОБА_5 на підставі оплатного правочину договору купівлі-продажу у Козаровицької сільської ради, яка мала право на її відчуження, про що свідчить погодження відповідних державних органів, нотаріальний порядок укладання правочину та визнання державними органами, тобто державна реєстрація цього правочину, коли протилежне позивачем в суді не доведено.

Крім того, зі змісту позовну не вбачається будь-яких варіантів на можливе отримання відповідачами компенсації понесених їхньою сім`єю витрат на придбання та утримання земельної ділянки та розташованих на ній будівель, у зв`язку із вилученням майна.

Згідно зістаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

УКонституції Українизакріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).

Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Конституції України).

Також згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Враховуючи, що Україна визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, то застосування судами цієї Конвенції має здійснюватися з обов`язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини не тільки щодо України, а й щодо інших держав.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року., Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи №2, 4, 7, 11 до Конвенції.

У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього ж суду у «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Споживач послуг органів місцевого самоврядування законно презюмує, що його рішення є законними та такими, що прийняті в межах компетенції.

У справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, варто зазначити, що захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно дозакону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Перевіряючи дотримання «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини, ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» констатував порушення такого балансу у зв`язку з позбавленням заявника права на земельну ділянку без надання будь-якої компенсації або іншого відповідного відшкодування, тобто порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції. ЄСПЛ зробив висновок, що мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Право власності та право користування земельною ділянкою набуваються в порядку, визначеномуЗК України, який також передбачає вичерпний перелік підстав для припинення таких прав. Однією з підстав для припинення права власності та права користування земельною ділянкою є вилучення (викуп) земельної ділянки для суспільних потреб. При цьомуЗК Українивстановлює гарантії дотримання прав власників землі та землекористувачів у зв`язку з таким вилученням (викупом). З огляду на це відсутність можливості реалізації власниками землі та землекористувачами права на отримання такого відшкодування є порушенням не лише зазначених нормЗК України, а й статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, суди під час розгляду справ, пов`язаних із захистом права власності на землю чи права землекористування, повинні неухильно дотримуватися положеньЗК Українищодо підстав для припинення прав на землю та гарантій, встановлених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо захисту права власності.

У справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 року, заява № 29979/04 ЄСПЛ визнав низку порушень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 1 Протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції, зокрема державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Прийняття рішення про передачу в приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України (статті14,19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації, тому покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Вказана правова позиція ґрунтується на постанові Великої Палати Верховного Суду України від 12.12.2018 року у справі № 367/2259/15, а також постанові Верховного Суду України від 29.06.2016 року у справі № 6-1376ц16.

Разом з тим, представником позивача не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів щодо порушень вчинених ОСОБА_5 в процесі отримання у власність вказаної земельної ділянки.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_5 набув право власності на спірну земельну ділянку за оплатним договором купівлі-продажу як добросовісний набувач, на якій вже на той час знаходилися об`єкти нерухомості, що належали йому на праві власності і все це здійснено ОСОБА_5 в порядку і з дотриманням вимог чинного законодавства України, а також здійснено відповідну державну реєстрацію.

Спірну земельну ділянку та розташовані на ній об`єкти нерухомості після смерті ОСОБА_5 успадкували його сестра ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 , які є добросовісними набувачами та у 2018 році зареєстрували право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку про що свідчить долучена до матеріалів справи інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 163043632 від 10.04.2019.

Суд звертає увагу, що представник Козаровицької сільської ради, як у відзиві на позовну заяву так і безпосередньо в суді також наполягав на відмові в задоволенні позову вважаючи, що у разі його задоволення, територіальна громада с. Козаровичі понесене істотні збитки, оскільки з місцевого бюджету необхідно буде повернути кошти за договором купівлі-продажу спірної земельної ділянки, що суттєво зашкодить інтересам територіальної громади, а відтак позов спрямований на порушення інтересів територіальної громади, а не на їх захист.

За таких умов, слід дійти висновку, що запропоноване в позові втручання в права власників, добросовісних набувачів майна, легітимної мети не переслідує, є явно непропорційним, призведе до істотного дисбалансу прав та інтересів добросовісних набувачів і порушення їхніх прав в розумінні вимог ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, призведе до невиправданого втручання в право мирно володіти своїм майном, коли умови будь-якої компенсації відповідачам на дотримання принципу пропорційності та балансу інтересів позивачами не розроблялись і на розгляд суду не висунуті.

Відтак доводи і обґрунтування заявленого в цій справі позову свого підтвердження в суді не знайшли і спростовуються наведеним вище.

Порушених прав позивача, які б підлягали захисту в цій справі, судом не встановлено, а позов про це є необґрунтованим і безпідставним, а тому в його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Повне судове рішення складено 07 серпня 2020 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області, з урахуванням п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих положень Цивільного процесуального кодексу України.

Позивач: Києво-Святошинська місцева прокуратура Київської області в інтересах держави в особі територіальної громади с. Козаровичі, (ЄДРПОУ - 02909996, юридична адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, 67).

Відповідач: Козаровицька сільська рада Вишгородського району Київської області (ЄДРПОУ - 04359554, юридична адреса: Київська область, Вишгородський район, с. Козаровичі, вул. Бірківська, 1).

Відповідач: ОСОБА_2 (адреса проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_4 ).

Відповідач: ОСОБА_3 (адреса проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя