печерський районний суд міста києва
Справа № 758/16610/18-ц
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" липня 2020 р. Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі Ємець Д.О.,
представника позивача - Яковенко О.О. ,
представника відповідача - Гутаріна Я.М . ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання представника відповідача - адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича про закриття провадження у цивільній справі № 758/16610/18-ц за позовом Міністерства охорони здоров`я України до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів, -
В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 02.01.2019 вказану позовну заяву було направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.
17.04.019 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. цього ж дня для вирішення питання про відкриття провадження.
19.04.2019 ухвалою суду було відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.
25.11.2019 до суду надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича, в якому останній просив закрити провадження у вказані справі, в обґрунтування якого зазначив, що фактично, позовна заява ґрунтується на порушенні умов договору оренди укладеного між МОЗ України та ФОП ОСОБА_3 , що вказує на наявність між сторонами господарських правовідносин та як наслідок вказує на те, що позов повинен розглядатися в порядку господарського судочинства.
30.07.2020в судовому засіданні представник відповідача підтримав заяву, просив її задовольнити, представник позивача заперечував щодо задоволення вказаного клопотання вказуючи на його безпідставність, мотивуючи тим, що на даний момент ФОП ОСОБА_3 припинив діяльність.
Суд, дослідивши клопотання про закриття провадження у справі та матеріали справи, прийшов до наступного висновку.
Положеннями статті 11 ЦПК України встановлено позицію диспозитивності цивільного судочинства, а саме передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до частини 1 статті 12, частини 1 статті 20 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у тому числі, реалізовує своє право на захист.
За частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Судовим розглядом встановлено, що 15.12.2014 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі - Орендодавець) з одного боку та ФОП ОСОБА_3 (далі - Орендар) з іншого боку укладено договір №6997 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі Договір), а саму частини господарського приміщення МОЗ України для організації харчування працівників міністерства.
Актом приймання-передачі від 15.12.2014 Майно передано Орендарю.
Листом від 25.12.2015 № 30-06/13298 Орендар повідомив про продовження строку дії Договору до 15.12.2016.
Договором від 12.09.2016 № 6997/01 Орендар та Орендодавець припинено Договір за взаємною згодою сторін. Сторони дійшли до згоди, що Договір вважається припиненим з 31.08.2016.
Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 08.09.2016 державним реєстратором внесено запис про припинення суб`єкта - фізичної особи- підприємця ОСОБА_3 .
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-І\/ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року по справі № 910/8729/18, провадження № 12-294гс18 (ЄДРСРУ № 79883411)).
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Статтею 2 ГК України унормовано, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб`єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб`єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах. що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів. стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів. укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-УІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб`єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ПК України. ГК України. іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення ч. 1 ст. 20 ГПК України а також ст. 4. 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.
Як зазначено у пункті 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно до норм чинного ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України(стаття 17; далі -КАС), Господарським процесуальним кодексом України (статті 1, 12; далі -ГПК), Кримінальним процесуальним кодексом України(далі -КПК) або Кодексом України про адміністративні правопорушення(далі -КУпАП) віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.
У зв`язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по- друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За викладених обставин та наведених правових норм, суд приходить до висновку, що з огляду на те, що спір між сторонами виник щодо сплати коштів за оренду приміщення, яким було опосередковано зобов`язальні правовідносини сторін спору з виконання робіт та надання послуг, тобто спір виник в процесі здійснення господарської діяльності, а відтак дана справа підлягає розгляду господарським судом в порядку господарського судочинства відповідно до ст. 20 ГПК України, а тому суд вважає за необхідне застосувати імперативний припис п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.
За частиною 2 статті 256 ЦПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається..
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-19, 200, 255, 256, 351-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
У Х В А Л И В :
Клопотання представника відповідача - адвоката Гутаріна Ярослава Миколайовича про закриття провадження у цивільній справі № 758/16610/18-ц за позовом Міністерства охорони здоров`я України до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів - задовольнити.
Закрити провадження у цивільній справі № 758/16610/18-ц за позовом Міністерства охорони здоров`я України до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення коштів.
Ухвалу суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення через Печерський районний суд м. Києва.
Повний текст ухвали складено 30.07.2020.
Суддя Т.Г. Ільєва
