ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6365/20 Справа № 197/42/20 Суддя у 1-й інстанції - Охнач О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м.Кривий Ріг

Справа № 197/42/20

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Зубакової В.П.,

суддів: Барильської А.П., Бондар Я.М.

секретар судового засідання: Євтодій К.С.

сторони

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач:Управління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу відповідача Управління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській області в особіКриворізького відділенняУправління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській областіна рішення Широківського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2020 року, яке ухвалене суддею Охнач О.В. у смт. Широке Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 16 квітня 2020 року,-

ВСТАНОВИВ :

У січні 2020 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., звернувся до суду з позовом доУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди, посилаючись на отримання ним професійного захворювання внаслідок роботи протягом тривалого часу в шкідливих умовах праці.

Висновком МСЕК від 06.10.2004 року позивачу було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 25 % (15- пиловому бронхіту; 10 % - туговухість) з 04.10.2004 року до 01.11.2005 року, з наступним переоглядом 01.10.2005 року.

Висновком МСЕК від 13 жовтня 2005 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35 % (20% - по пиловому бронхіту; 15 % - туговухість) з наступним переоглядом 01.10.2007 року.

Висновком МСЕК від 15.10.2007 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % (35% - по пиловому бронхіту; 15 % - туговухість) з 15 жовтня 2007 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін.

Просив суд стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду у розмірі 236150, грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб.

РішеннямШироківського районного суду Дніпропетровської області від 06 квітня 2020 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто зУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 236150 000 (двісті тридцять шість тисяч сто п`ятдесят) гривень 00 копійок, без утримання податку з доходу фізичних осіб.

Стягнуто зУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судові витрати з сплати судового збору в розмірі 2361 гривень 50 копійок.

В апеляційній скарзі відповідач Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, не об`єктивне з`ясування всіх обставин, які мають значення для справи. Вказує, що пунктом 27 статті 77 Закону України від 20.12.2005 року № 3235-IV «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України № 489-V від 19.12. 2006 року «Про Державний бюджет України на 2007 рік» дію вказаних норм Закону від 23.09.1999 року, які передбачали виплату Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду, було зупинено на 2006 та 2007 роки. Законом України від 23.02. 2007 року № 717-V, що набрав чинності з 20.03. 2007 року, до Закону від 23.09.1999 року внесено зміни, згідно з якими були виключені норми про здійснення Фондом потерпілому страхової виплати за моральну шкоду.

Згодом, Законом України від 28.12. 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» Закон № 1105-XIV було викладено у новій редакції, у тому числі було змінено назву вказаного Закону на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Зазначений Закон № 1105-XIV у новій редакції з назвою Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності з 1 січня 2015 року. Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону № 1105-XIV, у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 77-VIII, відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень Цивільного кодексу України та Кодексу законів про працю України.

Вважає, що закріплений у статті 58 Конституції України принцип незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. На підставі зазначеного вважає, що оскільки на час виникнення спірних правовідносин закон покладав відповідальність за відшкодування моральної шкоди на роботодавця і не передбачав можливості такого відшкодування Відділенням, тому відсутні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення з Фонду моральної шкоди.

Крім того, вважає, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не могли бути застосовані та неправильно вирішив спір, а саме, врахувавши положення ст. 153 КЗпП України, зазначив, що відповідач, тобто Фонд, мав створити позивачу належні безпечні умови праці, зовсім проігнорував той факт, що позивач не перебував у трудових відносинах з відділенням Фонду.

Зазначає, що розрахунок суми моральної шкоди судом першої інстанції є хибним, оскільки суд помилково застосував положення законодавства, яке діяло не на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а на час вирішення питання про відшкодування такої втрати.

Судом першої інстанції стягнуто моральну шкоду без врахування судової практики з розгляду аналогічних справ.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 03.02.1990 року по 10.02.2005 року працював слюсарем з ремонту обладнання шламового цеху ВАТ «ПівдГЗК» (а.с.28-31).

Відповідно до Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 22.06.2004 року, ОСОБА_1 ДУ «Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини» встановлено професійні захворювання: пиловий бронхіт 1, ЛН 1 стадії, нейросенсорна приглухуватість справа першої стадії (с легким зниженям слуху), зліва другої стадії ( з помірним зниженням слуху) ( а.с. 15-18).

Відповідно п. 14 Акту розслідування професійного захворювання від 22.06.2004 року професійні захворювання у позивача виникли за таких обставин, працюючи слюсарем з ремонту обладнання (02.90-06.04) шламового цеху ВАТ «ПівдГЗК» позивач більше 80% робочого часу перебував на ділянках гідротехнічних споруд, здійснював ремонт, налагодження, випробування та технічне обслуговування механічної частини вузлів та механізмів, засобів механізації та додатково виконував обов`язки тракториста з перевезення вантажу по території промислового майданчика. При цьому умови праці, внаслідок недосконалості технологічного процесу відділення та накопичення пульпи в хвостосховищах, характеризувались запиленістю повітря робочої зони, що перевищували гранично допустиму концентрацію, а саме: від 7,8 мг/м3 до 8,6 мг/м3 при гранично допустимій концентрації 4,0 мг/м3, а через конструктивні недоліки обладнання та механізмів шумом, що перевищував гранично допустимий рівень, а саме: 84 дБА при гранично допустимому рівні 80 дБА (а.с. 15-17).

Відповідно до п. 15 Акту розслідуванняпрофесійного захворювання від22.06.2004року причиною професійних захворювань позивача єтривала праця позивача у шламовому вумовах запиленістьповітря робочоїзоні (концентраціяпилу)та шуму,що перевищувалиГДУ (а.с.16).

Висновком МСЕК від 06.10.2004 року ОСОБА_1 було первинно встановлено втрату професійної працездатності в загальному розмірі 25 % (15- по пиловому бронхіту; 10 % - туговухість) з 04.10.2004 року до 01.11.2005 року, з наступним переоглядом 01.10.2005 року ( а.с.9,10).

Висновком МСЕК від 13 жовтня 2005 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 35 % (20% - по пиловому бронхіту; 15 % - туговухість) з наступним переоглядом 01.10.2007 року (а.с.9,10).

Висновком МСЕК від 15.10.2007 року, при повторному переогляді, ОСОБА_1 встановлено втрату професійної працездатності в розмірі 50 % (35% - по пиловому бронхіту; 15 % - туговухість) з 15 жовтня 2007 року та визнано особою з інвалідністю третьої групи на безстроковий термін ( а.с. 11,12,13,14).

Суд, задовольняючи позов, обґрунтовано виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_1 та вірно встановив, що спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватись за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, оскільки позивачу первинно встановлена стійка втрата професійної працездатності 06.10.2004 року, суд правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для стягнення моральної шкоди, з наступних підстав.

Статтею 3 Конституції Українипередбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті43, частина 1 статті46 Конституції Українивстановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року№ 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом Українивід 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі йогосмерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому ОСОБА_2 дом провадиться страховавиплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»(зізмінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин,коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Тобто, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто 06.10.2004 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення ОСОБА_1 висновком МСЕК від 06.10.2004 року стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік»та пунктом 22статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»зупинено дію абзацу 4 статті1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті21, частини третьої статті28та частини третьої статті34 Закону № 1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідаютьКонституції України(є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскількистаттею 1167 ЦК Українитастаттею 237-1 КЗпП Україниїм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положеньЦК УкраїнитаКЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження№ 14-597цс18).

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції вірно застосовано до спірних правовідносин нормиЗаконуУкраїни «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»у редакції, чинній на час заподіяння позивачу моральної шкоди у зв`язку з настанням страхового випадку, яка передбачала, що обов`язок відшкодувати таку шкоду покладається на відповідача, в зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності у позивача права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції застосував норми матеріального права, які не могли бути застосовані та неправильно вирішив спір, а саме, врахувавши положення ст. 153 КЗпП України, зазначив, що відповідач, тобто Фонд, мав створити позивачу належні безпечні умови праці, зовсім проігнорував той факт, що позивач не перебував у трудових відносинах з відділенням Фонду, колегія суддів бере до уваги, проте зазначення судом першої інстанції вищевказаних норм матеріального права не призвело до неправильного вирішення спірних правовідносин, оскільки вирішуючи даний спір, суд першої інстанції керувався законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди та правомірно поклав обов`язок з відшкодування моральної шкоди на відповідача.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача про те, що розрахунок суми моральної шкоди судом першої інстанції є хибним, оскільки суд помилково застосував положення законодавства, яке діяло не на момент встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, а на час вирішення питання про відшкодування такої втрати, з огляду на наступне.

Суд першоїінстанції при визначені розміру моральної шкоди позивачу виходив з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року та оцінив її в 50 місячних розмірів мінімальної заробітної плати. Колегія суддів не погоджується з даною позицією суду першої інстанції, оскільки чинним законодавством передбачено, що при вирішенні даного питання слід виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Отже, колегія суддів вважає, що розмір моральної шкоди, визначений судом першої інстанції без повного урахування роз`яснень п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».

Так, в судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, на теперішній час, втратив професійну працездатність у загальному розмірі 50 % та його визнано особою з інвалідністю третьої групи безстроково.

Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, його постійно турбує кашель, щоденні приступи задухи, задишка при незначному фізичному навантаженні, періодичний біль та скутість у грудній клітині, періодичний головний біль, загальна слабкість, шум у вухах, зниження слуху, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки він періодично проходить лікування, у зв`язку з професійними захворюваннями, постійно відчуває психологічний дискомфорт, фізичний біль, незважаючи на постійні курси лікування, які дають тимчасове полегшення його стану, відновлення його стану здоров`я неможливе.

Виходячи з цих обставин, колегія суддів, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, тривалості праці позивача в шкідливих умовах, що перевищували нормативи на підприємстві відповідача, відсоток втрати ним професійної працездатності та визнання особою з інвалідністю третьої групи безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану та безумовно тягне за собою незворотність змін у буденному житті позивача, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (236 150,00 грн.) є завищеним та не відповідає принципам розумності, виваженості і справедливості.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом розміру моральної шкоди та зменшити розмір стягнутої моральної шкоди з відповідача на користь позивача з 236150,00 грн. до 120000,00 грн.

У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди, стягнутої з відповідача, колегія суддів вважає прийнятними.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів частково задовольняє апеляційну скаргу та змінює рішення суду першої інстанції, відповідно до п.2 ч.1 ст. 376 ЦПК України, у зв`язку з чим зменшує розмір стягнутої моральної шкоди з 236 150,00 грн. до 120000,00 грн.

Згідно положення закріпленого в п.2 ч.1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року №3674в редакції, чинній на момент постановлення рішення судом першої інстанції, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи.

Як видно з матеріалів справи, при зверненні до суду із позовом позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положення п.2 ч.1ст.5 Закону України «Про судовий збір».

Зі змістуположень п.3 ч. 3 ст. 175, п.1.ч.1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається сумою грошових коштів, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

Позивач подав позов про стягнення моральної шкоди спричиненої ушкодженням здоров`я та визначив її у грошовому вимірі, тому позовна вимога є майновою.

Відповідно до ч.13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з чим, колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції в частині розміру судового збору, стягнутого з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користьдержави та зменшує цей розмірі з 2361,50 грн. до 1200,00 грн., тобто до одного відсотка від стягнутого розміру моральної шкоди.

Крім того, необхідно компенсувати відповідачу судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1742,79 грн. за рахунок держави.

В іншій частині рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргувідповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області в особі Криворізького відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

РішенняШироківського районного судуДніпропетровської областівід 06квітня 2020року змінити,зменшити розмірморальної шкоди,стягнутої звідповідача Управліннявиконавчої дирекціїФонду соціальногострахування Українив Дніпропетровськійобластіна користь ОСОБА_1 з 236 150,00 гривень до 120000 (сто двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

РішенняШироківського районного судуДніпропетровської областівід 06квітня 2020року змінити,зменшивши розмірстягнутого зУправління виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській області на користь держави судового збору з 2361 гривень 50 копійок до 1200 (одна тисяча двісті ) гривень 00 (нуль) копійок.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

КомпенсуватиУправлінню виконавчоїдирекції Фондусоціального страхуванняУкраїни вДніпропетровській областізаподання апеляційноїскарги судовий збір, пропорційно задоволених вимог, у розмірі 1742 (одна тисяча сімсот сорок два) гривень 79 ( сімдесят дев`ять) копійок за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає

Повне судове рішення складено 05 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: