ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5600/20 Справа № 212/7044/19 Суддя у 1-й інстанції - Чорний І. Я. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2020 року м.Кривий Ріг

справа № 212/7044/19

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Барильської А.П.

суддів - Бондар Я.М., Зубакової В.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач - Акціонерне товариство «Ідея Банк»

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13ст.7,ч.1 ст.369ЦПК України,безповідомлення учасниківсправи,за наявнимиу справіматеріалами,апеляційну скаргу Акціонерноготовариства «ІдеяБанк» нарішення Жовтневогорайонного судум.Кривого РогуДніпропетровської областівід 10лютого 2020року,яке ухваленосуддею Чорним І.Я. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повний текст рішення складено 17 лютого 2020 року, -

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ «Ідея Банк» про захист прав споживачів та визнання договору частково недійсним.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.07.2018 року між позивачем та Акціонерним товариством «Ідея Банк» був укладений кредитний договір №М01.00408.004131403.

Відповідно до п. 1.1. Банк надає Позичальнику кредит, грошові кошти, на поточні потреби в сумі 74998 грн. включаючи витрати на страховий платіж, у разі наявності, а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами, процентами та платою та обслуговування кредитної заборгованості, згідно з умовами цього Договору.

Згідно п. 1.2. банк надає кредит у день підписання даного Договору строком на 24 місяці.

Відповідно до п. 1.10., за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме - зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС повідомлень, що до суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку, тощо.

Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термін та в розмірах визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором.

Відповідно до п. 3.3.1, за невиконання або за неналежне виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором, Банк має право нарахувати пеню за кожен день прострочки на прострочену суму (кредит, проценти, плата за обслуговування кредитної заборгованості) в розмірі: 0,15% - в період прострочення оплати від 1 до 60 календарних днів та 0,65% - в період прострочення оплати з 61 календарного дня та по день повного погашення заборгованості за цим Договором, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла на період прострочення. Сукупна неустойка (штраф, пеня), нарахована за порушення зобов`язання Позичальника на підставі Договору, не може перевищувати половину суми, одержаної споживачем за таким Договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Згідно п. 3.3.2., в разі неподання Позичальником до Банку документів, передбачених п. 3.1.4. даного Договору, Банк має право стягнути з Позичальника штраф в розмірі 500 грн. за кожен випадок такого неподання.

Пунктом 3.1.4. Договору передбачено, що не рідше ніж один раз на 11 місяців, з моменту укладення договору, або на першу письмову вимогу Банку протягом десяти робочих днів з моменту отримання такої вимоги, позичальник зобов`язаний здійснювати підтвердження свого фінансового стану, надавши Банку відповідні оригінали та/або копії документів про доходи.

Відповідно до п.3.3.3. Позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу банку, зобов`язаний оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценту річних від простроченої суми.

В п.6.1 Договору вказана Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

У вказаній таблиці: - в графі 5 вказана щомісячна сума погашення суми кредиту, яка складає на загальну суму 74 998 грн.; в графі 6 вказана щомісячна сума процента за користування кредитом, яка складає на загальну суму 14020,78 грн.; в графі 7.4 вказана щомісячна плата за обслуговування кредитом складає 1162,47 грн., яка в загальній сумі складає 27899, 28 грн.

Згідно п. 3.1 та п. 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, банки зобов`язані саме в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту, вартості всіх супутніх послуг, а саме: перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо. Кредитний договір має містити графік платежів у розрізі погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом та вартості всіх супутніх послуг.

В п. 3.4 зазначених Правил йдеться про те, що банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати вид і предмет кожної супутньої послуги, яка надається споживачу, та обґрунтування вартості супутньої послуги (нормативно-правові акти щодо визначення розмірів зборів та обов`язкових платежів, тарифів).

Отже, комісійну винагороду банку за обслуговування кредитом, що відноситься до складу інших платежів, позивач не має сплачувати взагалі. Також, вважає, що не має сплачувати і вказані платежі, оскільки банком детального розпису по вартості зазначених послуг не надано. А, відповідно, не надано і детального розпису сукупної вартості кредиту, що передбачено чинним законодавством України. Вартість обслуговування кредитом зменшується з погашенням тіла кредиту, а отже цей пункт завуальований та насправді приховує процентну додаткову ставку по кредиту.

Крім того, кожна супутня послуга, до яких відноситься і зазначена плата повинна обґрунтовуватися нормативними актами з відповідним обґрунтуванням тарифу. Але зазначена послуга жодним нормативним актом не була обґрунтована. Тобто вона є такою, що визначена лише на власний розсуд банком, а також на власний розсуд банком був визначений і тариф по цій послузі.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, на думку позивача, щомісячні нарахування, як плата за обслуговування кредитом, є незаконними.

Також позивач зазначає, що у Договорі банк вказав декілька видів відповідальності за порушення Договору.

Згідно до п.3.3.2., у разі ненадання Позичальником до Банку документів згідно п. 3.1.4. даного Договору, Банк має право стягнути з Позичальника штраф в розмірі 500 грн. за кожен випадок такого неподання.

Пунктом 3.1.4. вказано, що не пізніше ніж один раз на 11 місяців за вимогою банку позичальник зобов`язаний надати документи про свій майновий стан.

Відповідно до п. 3.3.3. Договору, позичальник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу банку зобов`язаний оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Крім цього, при укладенні кредитного договору відповідач зобов`язаний був надати позивачу інформацію щодо форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у том числі між зобов`язаннями споживача, а також інформацію щодо переваг та недоліків пропонованих схем кредитування. Але, окрім умов укладеного Договору - банк більше нічого не запропонував. Таким чином, у позивача не було свідомого вибору та вона мала змогу підписати даний Договір лише на мовах, що були запропоновані їй відповідачем.

Отже, позивач вважає, що п. 1.10. - за обслуговування кредиту Банком кредитного договору №М01.00408.004131403, укладеного 23.07.2018 року між нею та Акціонерним товариством «Ідея Банк» - є недійсним, а п.6.1, який затверджує Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, є частково недійсним, а саме графа 7.4, якою визначено щомісячну плату за обслуговування кредитом, яка в сумі складає 27899,28 грн. Недійсним також є п. 3.3.2., який встановлює штраф в розмірі 500 грн. за кожен випадок неподання відомостей про фінансовий стан позивача та п.3.3.3., відповідно до якого позичальник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу банку, зобов`язаний оплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції, за весь час прострочення, а також три проценту річних від простроченої суми, в зв`язку з чим звернулася до суду з даним позовом.

На підставі наведеного вище, позивач вважає, що п. 1.10., п.6.1 - графа 7.4 таблиці, п. 3.3.2. та п.3.3.3. укладеного нею договору №М01.00408.004131403 від 23.07.2018 року з Акціонерним товариством «Ідея Банк» суперечать закону та просила суд першої інстанції визнати їх недійсними.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року позов задоволено частково.

Визнано недійсним п. 1.10 «За обслуговування кредиту Банком» та визнано частково недійсним п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору №М01.00408.004131403, укладеного 23.07.2018 року між ОСОБА_1 та Акціонерним товариством «Ідея Банк».

Стягнуто з Акціонерного товариства «Ідея Банк» на користь держави судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Вважає, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи. Задовольняючи вимоги позивача, суд послався на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка припинила свою дію 10 червня 2017 року, тобто до укладення кредитного договору і застосовується до відносин про споживче кредитування в частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 року до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, у тому числі за ведення рахунків, які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору, а також послуги кредитного посередника. Згідно п. 4 Паспорту споживчого кредиту Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування» також передбачено платежі за додаткові та супутні послуги. Тому, в п. 7.4 Таблиці п. 6.1 «Графік щомісячних платежів за кредитним договором» Банк правомірно зазначив плату за обслуговування кредиту і ніякої комісії за ведення справи, за дії, які банк здійснює на власну користь не встановлював. До того ж суд послався на практику Верховного Суду, яка сформована по кредитних договорах, які укладались зі споживачами до набрання чинності Закону України "Про споживче кредитування".

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Рішення суду першої інстанції не оскаржено в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним п. 3.3.2. та п.3.3.3. укладеного між позивачем та відповідачем кредитного договору № М01.00408.004131403 від 23.07.2018 року, тому, відповідно до ч. 1ст. 367 ЦПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції не підлягає перегляду судом апеляційної інстанції.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, 23 липня 2018 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № М01.00408.004131403, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 74998 грн., включаючи витрати на страховий платіж, у разі наявності, а Позичальник зобов`язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою та обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 1.10. укладеного між сторонами кредитного договору встановлено, що Позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в термін та в розмірах визначених згідно Графіку щомісячних платежів за кредитним договором за обслуговування кредиту Банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам Позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме - зі стаціонарних телефонів по Україні, в Контакт-центрі, шляхом направлення СМС повідомлень, що до суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку Позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти Позичальника; опрацювання запитів Позичальника, що направлені Банку Позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Пунктом 6.1 Договору визначена Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

В графі 7.4 вказаної вище таблиці визначена щомісячна плата за обслуговування кредитом, яка складає 1162,47 грн. в місяць, що в загальній сумі складає 27899, 28 грн., що становить більш ніж 37 % від суми наданого кредиту.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що п. 1.10 «За обслуговування кредиту Банком» та п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного договору №М01.00408.004131403, укладеного 23.07.2018 між позивачем та відповідачем є незаконними, не відповідають вимогам справедливості та суперечить ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України,підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями статей 626-628ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 1054ЦКУкраїни передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із статтею 509ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з частиною другою статті 11Закону України«Про захистправ споживачів», в редакції, чинній на час укладання спірного договору, кредитодавець перед укладенням договору про надання споживчого кредиту зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця та кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Частиною четвертою статті 11Закону України«Про захистправ споживачів», в редакції, чинній на час укладання спірного договору, визначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством.

Відповідно до статті 18Закону України«Про захистправ споживачів», в редакції, чинній на час укладання спірних договорів, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є зобов`язання, які виникають із положень договору про споживчий кредит та які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що відповідач відповідає за шкоду, заподіяну позивачеві внаслідок дорожнього транспортної пригоди у визначеному позивачем розмірі.

Згідно з пунктом 1.10 кредитного договору від 23 липня 2018 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту, що включає в себе плату за: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв`язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центрі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв`язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв`язку тощо.

Тобто, оспорюваним пунктом 1.10 кредитного договору позичальнику фактично було встановлено плату за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановленачастиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому, надання інших послуг за вказану плату умовами договору не передбачено.

Вказана щомісячна плата за обслуговування міститься й у пункті 6 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів.

Відповідно до положень частин першої-п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції, чинній на час укладення кредитного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача

Частиною третьою цієї статті визначено перелік несправедливих умов договору.

Вказаний перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за таку супутню послугу Банку, яка за законом повинна надаватися їй безоплатно, вказаний пункт кредитного договору є несправедливим та підлягає визнанню недійсним.

На підставі наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача та визнання незаконними та такими, що не відповідають вимогам справедливості та суперечать ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» п. 1.10 «За обслуговування кредиту Банком» та п. 6.1. «Щомісячні внески наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту» договору № М01.00408.004131403, укладеного 23.07.2018 між позивачем та відповідачем, в частині, що стосується розрахунку «плати за обслуговування» графа 7.4 таблиці кредитного.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та відмови в задоволенні позовних вимог позивача доводи апеляційної скарги про те, що Законом України «Про споживче кредитування» передбачено, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця (у тому числі за ведення рахунків), які сплачуються споживачем, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, розраховані на дату укладення договору, а тому банк правомірно включив плату за обслуговування кредиту до умов укладеного між сторонами договору, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» в редакції від 15.11.2016 року, загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб. Вказаний п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», на дату укладення кредитного договору, - відсутній. Вказана норма набрала чинності з 18.10.2019 року, з дня опублікування Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг від 20.09.2019 року. До того ж наявність права в банку нараховувати плату за обслуговування кредиту, не має суперечити ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» про несправедливі умови та дотримання балансу прав споживачів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення по справі послався на ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яка втратила чинність, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказана обставина не впливає на правильність висновків суду першої інстанції.

Разом із цим, за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах,зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції послався на практику Верховного Суду, яка сформована по кредитних договорах, які укладались зі споживачами до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування», оскільки дійсно, в рішенні суду першої інстанції суд послався на Постанову Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, яка була постановлена до набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування», однак аналогічна позиція була викладена в Постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року по справі № 308/10570/15-ц, провадження № 61-31942св18, Постанові Верховного Суду від 27 грудня 2018 року по справі № 695/3474/17, провадження № № 61-21827св18 та в Постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року по справі № 583/3343/19, провадження № 61-22778ск19 в якій зазначено, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. При цьому вказана постанова дійсно була постановлена до набрання чинності Законом України «Про споживче кредитування».

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані, підтверджуються письмовими доказами та не спростовуються доводами, викладеними в апеляційній скарзі.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду, а доводи апеляційної скарги не спростовують зроблених в оскаржуваному рішенні висновків, тому колегія суддів вважає, що підстави для його скасування і задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, ст.ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 05 серпня 2020 року.

Головуючий:

Судді: