Справа № 307/2851/18

Провадження № 2/307/75/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2020 року Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого

судді Гримут В.І.

при секретарі Ком`яті Н.А.

з участю представника позивачки ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Тячів, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Солотвинської селищної ради та Тячівського відділу ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, державного акту на право приватної власності на землю та договору дарування земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В :

Позивачка звернулася в суд з вищевказаним позовом. У підготовчому засіданні представник позивачки зменшив позовні вимоги та відмовився від позову в частині що стосується управління Держгеокадастру в Закарпатській області, як правонаступника Тячівського відділу ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області. Посилається на те, що із 1988 року вона зі своїм покійним чоловіком, ОСОБА_5 , проживали у дворогосподарстві його батьків по АДРЕСА_1 . За згодою батьків чоловіка у цьому ж дворогосподарстві вони збудували будинок АДРЕСА_1 ». АДРЕСА_2 . її чоловік помер і на підставі рішення селищної ради вона зареєструвала будинок за собою. Однак між нею та батьками її чоловіка виник спір про земельну ділянку, який вирішувала погоджувальна комісія Солотвинської селищної ради, яка вирішила за доцільне із 0.16 га., що знаходилися в користуванні дворогосподарства, 0.09 га. залишити у користуванні батька її чоловіка ОСОБА_6 , а 0.07 передати їй. З того часу спорів між нею та батьками чоловіка не виникало і вона не переймалася питанням приватизації земельної ділянки, так як ніяких проблем відносно цього не виникало. Після смерті батьків чоловіка їхній будинок успадкував ОСОБА_2 , який доглядав за ним, але там не проживав. У 2017 році вона вирішила приватизувати земельну ділянку якою користувалася і їй повідомили, що ОСОБА_6 має державний акт ІІІ-ЗК № 014663 від 07.08.1998 року на 0.1250 га. по АДРЕСА_1 на підставі рішення Солотвинської селищної ради № 45 від 22.12.1997 року. У березні 2008 р. ОСОБА_6 подарував належну йому ділянку своєму синові І.Ф. ОСОБА_7 . Вважає, що рішенням селищної ради від 22.12.1997 р., державним актом про право власності на землю, а також договором дарування спірної земельної ділянки були порушені її права, як користувача земельною ділянкою, яка була незаконно передана у приватну власність ОСОБА_8 . ОСОБА_7 .

Відповідач позов не визнав. Пояснив, що будинок який належить позивачці фактично будували його батьки, однак після смерті її чоловіка, його брата - ОСОБА_5 -, вона добилася, що будинок зареєстрували за нею. У 1997 році селищна рада виділила батькові земельну ділянку площею 0.1250 га. і на підставі цього рішення він отримав державний акт на право власності на землю по АДРЕСА_1 У 2008 р. батько подарував цю ділянку йому. Він народився і виріс у цьому будинку і в ньому зареєстрований. Після смерті батьків у будинку не проживав, але доглядав за ним, обробляв земельну ділянку. Із самого початку приватизації батьком землі позивачка знала про це, так як батько встановив огорожу по вказаній у державному акті межі. ОСОБА_4 має доступ до своєї земельної ділянки, і рішенням селищної ради та державним актом жодні її права не порушені. Сараєм, який знаходиться на земельній ділянці, користувалися батьки, а потім він, однак недавно його захопила позивачка. Просить відмовити у позові ще і з тих підстав, що позивачка пропустила строк давності, так як їй було відомо про наявність у батька державного акту із 1998 року.

Розглянувши матеріали справи суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного.

Правовідносини, які є предметом спору (рішення Солотвинської селищної ради та державний акт про право приватної власності на землю ) виникли під час дії ЗК України від 13 березня 1992 року

N 2196-XII, тому суд застосовує цей Закон.

Згідно ст.1 ЗК України 1992 р. земельні відносини в Україні регулюються цим Кодексом та іншими актами законодавства України і Республіки Крим, що видаються відповідно до нього. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Відповідно до ст. 3 цього ж кодексу власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.

Саттею 9 ЗК України передбачено, що до відання сільських, селищних і міських районного підпорядкування Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить:

1) передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу;

2) реєстрація права власності, права користування землею і договорів на оренду землі;

3) вилучення (викуп) земель відповідно до статті 31 цього Кодексу;

4) справляння плати за землю;

5) ведення земельно-кадастрової документації;

6) погодження проектів землеустрою;

7) здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, додержанням земельного законодавства;

8) сприяння створенню екологічно чистого середовища і поліпшенню природних ландшафтів;

9) припинення права власності або користування земельною ділянкою чи її частиною;

10) видача висновків про надання або вилучення земельних ділянок, яке провадиться вищестоящою Радою народних депутатів;

11) погодження будівництва жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд на земельних ділянках, що перебувають у власності або користуванні;

12) вирішення земельних спорів у межах своєї компетенції;

13) вирішення інших питань у галузі земельних відносин у межах своєї компетенції.

Відповідно до ст. 27 право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі:

1) добровільної відмови від земельної ділянки;

2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку;

3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства;

4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди;

5) нераціонального використання земельної ділянки;

6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки;

7) використання землі не за цільовим призначенням;

8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб;

9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу. Пункт 5 частини першої цієї статті не поширюється на право користування землею громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, протягом трьох років з часу надання земельної ділянки. Право користування землею може бути також припинено у випадках, зазначених у статті 114 цього Кодексу. Право користування орендованою землею припиняється також при розірванні договору оренди землі. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки. Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 5 - 9 частини першої цієї статті, в разі незгоди землекористувача провадиться у судовому порядку. Право тимчасового користування землею припиняється шляхом розірвання договору.

Нормами ст. 30 ЗК визначено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Згідно ст. 43 вказаного кодексу права власників земельних ділянок і землекористувачів охороняються законом. Припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу. Втручання в діяльність власників земельних ділянок і землекористувачів, пов`язану з використанням землі, з боку державних, господарських та інших органів і організацій забороняється, за винятком випадків порушення власниками землі та землекористувачами земельного законодавства. Права власників земельних ділянок і землекористувачів можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених цим Кодексом.

У статті 44 ЗК України вказано, що порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню. Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом.

Відповідно ст. 67 громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара.

Порядок розгляду спорів з приводу суміжного землекористування у 1996 році було визначено статтями 107, 108 земельного кодексу. Згідно цих статей спори з приводу суміжного землекористування громадян розглядаються погоджувальною комісією, склад якої обирається відповідною Радою народних депутатів. Нез`явлення сторони без поважних причин за повторним викликом погоджувальної комісії не зупиняє розгляду земельного спору. У разі недосягнення згоди спір за заявою однієї із сторін розглядається у судовому порядку. По результатах розгляду спору з приводу суміжного землекористування погоджувальна комісія готує свій висновок, який оформляється протоколом і підписується головою і секретарем цієї комісії. Цей протокол є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Під час розгляду справи суд встановив, що ОСОБА_6 самочинно спорудив житловий будинок по АДРЕСА_1 . Будинок був розташований на земельній ділянці площею 0.16 га., якою користувалася його сім`я. У 1988 році його син, ОСОБА_9 , одружився з ОСОБА_4 і у вказаному дворогосподарстві було збудовано ще один житловий будинок, якому селищна рада присвоїла АДРЕСА_3 році ОСОБА_5 помер. Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 » він належить АДРЕСА_4 ОСОБА_5 та М ОСОБА_10 . ОСОБА_7 . Між позивачкою та батьками її покійного чоловіка існував спір про будинок, який, після його вирішення, перейшов і на земельну ділянку. Селищна рада доручила вирішення спору погоджувальній комісії, яка розглянула спір та склала відповідний протокол. Із вказаного протоколу вбачається, що вся площа спірної ділянки складає 1600 м.кв. і на ній розташовані будинки ОСОБА_6 та ОСОБА_11 ОСОБА_12 претендує на всю земельну ділянку хоча за ним закріплено лише 0.09 га., і пропонує залишити ОСОБА_4 лише вузький прохід з вулиці. Комісія пропонує залишити ОСОБА_6 900 м.кв., а ОСОБА_4 700 м. кв. по конфігурації вказаній у схемі що додається.

Згідно вказаної схеми спільне подвір`я розділялося між сторонами порівну, по 3.8 метра. Межа повинна була проходити вздовж земельної ділянки, приблизно посередині таким чином, щоб кожен будинок мав рівну пряму ділянку на своєму боці.

У протоколі погоджувальної комісії не вказано дату його складання але цей протокол і додана до нього схема приєднані до будівельного паспорта на будинок АДРЕСА_1 , складеного 20.06.1996 р. і зареєстрованого у липні 1996 року.

Однак із невстановлених і незрозумілих причин, 22.12.1997 р., проігнорувавши рішення узгоджувальної комісії, яку сама створила для вирішення земельного спору між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , Солотвинська селищна рада винесла рішення про виділення у приватну власність ОСОБА_6 та ОСОБА_13 земельну ділянку для ведення підсобного господарства в АДРЕСА_1 , площею 0.125 га.

Суд вважає, що таке рішення істотно порушило права ОСОБА_4 на землю захищені ЗК України в редакції, яка діяла на той час.

Із схем виконаних інженером землевпорядником ОСОБА_14 убачається, що на даний час, відповідно державного акта на право власності на землю, із усієї земельної ділянки на якій розміщені будинки ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , (0.16 га.), відповідачу належить ділянка площею 0.1250 га., а позивачці залишається відповідно 0.0341 га.

Таким чином встановлено, що селищна рада маючи можливість забезпечити мешканців дворогосподарства АДРЕСА_1 , у якому було збудовано будинок АДРЕСА_1 », приблизно рівними земельними ділянками для обслуговування житлових будинків, прийняла рішення про виділення одній стороні ( ОСОБА_6 ) 0.1250 га., знаючи що іншій стороні ( ОСОБА_4 ) залишиться не більше 0.0341 га.

Згідно ст.108ЗК України протокол погоджувальної комісії є підставою для прийняття рішення з зазначеного питання Радою народних депутатів у разі досягнення згоди між сторонами. Рішення Ради народних депутатів повинно бути мотивованим з обов`язковим посиланням на фактичні обставини справи і норми законодавства. У рішенні передбачається порядок його виконання та заходи щодо усунення порушеного права на землю.

Із наданої сторонами копії рішення Солотвинської селищної ради від 22.12.1997 р. не вбачається, що протокол погоджувальної комісії був предметом розгляду сесії, або що сторони спору не досягли між собою згоди.

Із державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЗК № 014663 убачається, що земельна ділянка площею 0.1250 га. передана ОСОБА_6 для будівництва житлового будинку тоді як у рішенні селищної ради цільове призначення зазначено для ведення підсобного господарства.

У акті погодження меж земельної ділянки, яка виділяється ОСОБА_6 вказано прізвище ОСОБА_4 , однак її підпис відсутній.

Вказана обставина свідчить про те, що ОСОБА_6 не повідомляв ОСОБА_4 ні про приватизацію земельної ділянки, ні тим більше, про її розміри і межі.

У будівельному паспорті на будинок АДРЕСА_1 , є рішення селищної ради від 20.02.1996 р. про узаконення будинку за ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на земельній ділянці 0.07 га., є план земельної ділянки затверджений селищним головою та заступником голови виконкому, на якому вказано межі ділянки та її площа 0.068 га., є архітектурний план із межами земельної ділянки погоджений районним архітектором, є коротка технічна характеристика домоволодіння у якій зазначена площа земельної ділянки.

Вказані документи є доказом того, що ОСОБА_4 правомірно користувалася земельною ділянкою біля будинку АДРЕСА_1 , і для того щоб передача цієї ділянки у власність ОСОБА_6 була правомірною, згідно статей 27, 28, 43 ЗК України вона повинна була бути вилученою від позивачки. Доказів того, що таке вилучення проводилося відповідачем суду надано не було.

Таким чином, рішення селищної ради слід визнати незаконним, як таке, що прийнято з порушенням норм земельного кодексу, державний акт у зв`язку з тим, що він виданий на підставі незаконного рішення і у ньому зазначене інше цільове призначення ніж у рішенні, а договір дарування у зв`язку з тим, що визнаються недійсними документи на підставі яких у ОСОБА_6 виникло право власності на земельну ділянку.

Вказані вище докази, факт наявності у позивачки документів про те що за її будинком закріплено земельну ділянку площею 0.07 га., відсутність до 2017 року спору, як з боку батьків відповідача, так і з боку самого відповідача про межі земельної ділянки, а також факт звернення ОСОБА_4 до компетентних органів із заявою про реєстрацію за нею земельної ділянки у 2017 р. свідчать про те, що до цього часу їй не було відомо про наявність рішення сільської ради № 45 від 22.12.1997 р., державного акту на право власності на землю виданого на підставі цього рішення та договору дарування земельної ділянки.

Доказів, які б свідчили про інше відповідач суду не надав.

Згідно ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже підстави для відмови у позові в зв`язку з пропуском позивачкою позовної давності відсутні, так як перебіг позовної давності для неї почався у 2017 році, а до суду вона звернулася у вересні 2018 року.

За наведених вище обставин суд вважає, що рішення Солотвинської селищної ради № 45 від 22 12.1997 р. в частині, що стосується передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_15 , державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ЗК № 014663 від 07.08.1998 р. та договір дарування цієї земельної ділянки від 03.03.2008 р. є незаконними і підлягають скасуванню.

Тому, керуючись ст.ст. 258, 259, 264, 265 ЦПК України, ст.ст. 1, 3, 7, 9, 27, 30, 43, 44, 64, 67, 107, 108 ЗК України від 13 березня 1992 року N 2196-XII, ст. 261 ЦК України суд,

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Визнати незаконними та скасувати рішення Солотвинської селищної ради № 45 від 22 12.1997 р. в частині що стосується передачі у приватну власність земельної ділянки ОСОБА_6 та ОСОБА_15 , державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ЗК № 014663 від 07.08.1998 р. та договір дарування земельної ділянки від 03.03.2008 р. згідно якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку розміром 0.1250 га., яка знаходиться в смт. Солотвино і належить йому на підставі державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ЗК № 014663 від 07.08.1998 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду через Тячівський районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 цього Кодексу.

Повне рішення складено 05.08.2020 року.

Головуючий: В.І. Гримут