РІШЕННЯ

іменем України

смт Зарічне

05 серпня 2020 року Справа № 561/428/20

Зарічненський районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Дідика А. В.,

при секретарі судового засідання Расевич Г. І.,

за участю

позивачки ОСОБА_1

представника відповідача

Зарічненської селищної ради Рівненської обл. - адвоката Полюховича Р. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у смт Зарічне позовну заяву ОСОБА_1 до Зарічненської селищної ради Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання права власності за набувальною давністю, відшкодування моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою з вимогою до Зарічненської селищної ради Рівненської області про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію право власності на земельну ділянку та визнання права власності за набувальною давністю, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

Ухвалою від 10 червня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження у частині вимог позивачки про визнання права власності на підставі набувальної давності та відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірі 6000,00 (шість тисяч) гривень. У відкритті провадження щодо вимоги про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відмовлено, оскільки така була предметом розгляду при розгляді справи № 561/1109/18, рішення по якій набрало законної сили.

У обґрунтування позовної заяви позивачка вказала, що Рішенням Зарічненської селищної ради Рівненської області № 910/22-2018 від 11 квітня 2018 року відведено земельну ділянку та передано безоплатно для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий № 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, за адресою АДРЕСА_1 (далі - земельну ділянку) ОСОБА_2 . На підставі цього рішення ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на земельну ділянку та вніс щодо неї відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 вважає, що вправі набути право власності на вказану земельну ділянку за набувальною давністю з підстав набуття майнових прав неї раніше, оскільки добросовісно, відкрито, безперервно користувалась нею більш ніж 20 років. Неодноразово зверталась до органу місцевого самоврядування із заявою про передачу цієї земельної ділянки у власність, проте їй було відмовлено, а згодом надано у процесі безкоштовної приватизації ОСОБА_2 . З урахуванням загальних засад цивільного законодавства, таких як справедливість, добросовісність, розумність просила задовольнити позовні вимоги та визнати за нею на підставі набувальної давності право власності на земельну ділянку.

Представник відповідача - адвокат Полюхович Р. М. подав відзив на позовну заяву, яким заперечив позовні вимоги ОСОБА_1 . У обґрунтування відзиву вказав, що у позивачки відсутні підстави для набуття права власності на земельну ділянку, яка на той час належала до комунальної власності, за набувальною давністю, оскільки вона володіла нею недобросовісно, самовільно, безпідставно. Відповідачем не приймалось будь яких рішень для передачі їй земельної ділянки у власність чи користування. Також вказав, що ОСОБА_1 не мала будь - яких переваг у наданні їй землі у власність, бо навіть тривале фактичне володіння нею не надає переваг у набутті у власність, а лише допускає можливість звернення до компетентного органу місцевого самоврядування з заявою про передачу у власність. Надання земельних ділянок є дискреційними повноваженями уповноваженого органу місцевого самоврядування, а суд не наділений повноваженями на здійснення розпорядженням щодо земель комунальної власності, а лише вправі давати оцінку рішенню цього органу на предмет відповідності закону. Також просив відмовити у задоволенні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, бо у діях Зарічненської селищної ради немає складу цивільного правопорушення. Просив, у випадку відмови в задоволенні позову, стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу , орієнтовний розмір яких 1000,00 грн.

У судовому засіданні ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві, просила їх задовольнити. Додатково вказала, що має право на набуття права власності на земельну ділянку, оскільки вважає рішення про виділення земельної ділянки ОСОБА_2 незаконним та у зв`язку з тим, що користувалась нею більш як 20 років має право за набувальною давністю визнати право власності.

Представник відповідача Полюхович Р. М. заперечив позов з підстав вказаних у відзиві, просив у задоволенні позову відмовити покликаючись на правомірне набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_2 .

Про залучення до участі у справі ОСОБА_2 - власника земельної ділянки сторони не клопотали. Будь-яких інших клопотань, пов`язаних з розглядом справи, сторони не заявляли.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами докази і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76, ч. 1, 2 ст. 77, ч. 2 ст. 78, ч. 1 ст. 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 6 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 , судом підлягають застосуванню наступні норми чинного законодавства.

Так, позов про визнання права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

Цивільне законодавство визначає особливості реалізації правомочності власника.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частинами 1, 4 ст. 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду.

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом ст. 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Стаття 344 ЦК України визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю. Володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", при вирішенні спорів, пов`язаних з набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3 ст. 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (ч. 2 ст. 344 ЦК).

Аналіз змісту ч. 1 ст. 344 ЦК України дає підстави для висновку, що вимоги про визнання за позивачем права власності на річ (майно) за набувальною давністю можливі за умови доведеності належними, допустимими, достатніми і достовірними доказами сукупності всіх трьох елементів: добросовісності заволодіння чужим майном, відкритості володіння ним та безперервності володіння протягом встановленого Кодексом строку. У зв`язку з наведеним суд звертає увагу, що сам факт користування спірною земельною ділянкою не може слугувати належною підставою визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю, відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1, 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Аналізуючи фактичні обставини справи необхідно зазначити наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу набуття права власності за набувальною давністю на земельну ділянку кадастровий номер 5622255100:03:011:0162, площею 0,1147 га, розташовану по АДРЕСА_1 , щодо якої 11 квітня 2018 року Зарічненською селищною радою було прийнято рішення № 910/22-2018 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу її безоплатно у приватну власність ОСОБА_2 » (а. с. 11), земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_2 .

Рішенням Зарічненського районного суду Рівнеснької області від 18 березня 2019 року у справі № 561/1109/18, залишеним без змін апеляційним та касаційним судом у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Зарічненської селищної ради Рівненської області Подерні О. Ф. про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку відмовлено повністю.

Позивачка стверджує, що неодноразово зверталась до Зарічненської селищної ради Рівненської області з заявами щодо оформлення права власності, але позитивного рішення не отримувала. Будь-яких доказів, які б стверджували цю обставину, позивачка суду під час судового розгляду не надала. Крім того заслуговує на увагу твердження представника відповідача у відзиві на позовну заяву про те, що надання громадянам як у власність так і у користування земельних ділянок із земель комунальної власності є дискреційними повноваженнями органів місцевого самоврядування відповідно до ст. ст. 12, 116, 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Згідно ст. 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом п`ятнадцяти років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання в користування.

Аналіз ст. 119 ЗК України дає підстави для висновку, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (ст. ст. 118, 123 ЗК України). Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Доводи позивачки про те, що вона добросовісно, безперервно та відкрито користувалась спірною земельною ділянкою більше двадцяти років, що стверджується копіями письмових заяв ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а. с. 19, 20) і у зв`язку з цим має право на її приватизацію відповідно до ст. 116 ЗК України, суд відхиляє оскільки таке право шляхом звернення до уповноважених органів реалізовано не було.

У зв`язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад цивільного правопорушення підстав для стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди немає.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивачку у повному обсязі.

З огляду на викладене на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України, керуючись ст. ст.10, 11, 81, 89, 258, 259, 263-265, 268273 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ВИРIШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса реєстрації та проживання АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Зарічненської селищної ради Рівненської області (місцезнаходження: вул. Фестивальна, 22, смт Зарічне, Рівненської обл., ЄДРПОУ 04385632) про визнання незаконним та скасування рішення та запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку та визнання права власності за набувальною давністю, відшкодування моральної та матеріальної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Рівненського апеляційного суду через Зарічненський районний суд Рівненської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення суду виготовлено 05 серпня 2020 року.

Суддя А. В. Дідик