справа № 198/152/20

провадження № 2/0198/137/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2020 року Юр`ївський районний суд Дніпропетровської області у складі судді Гайдар І.О., за участю секретаря судового засідання Ткаченко Т.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача адвоката Падашулі Є.Г., представника відповідача Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області Чепурного В.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду смт Юр`ївка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Пасевін Андрій Олексійович, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько, ОСОБА_5 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої увійшла земельна ділянка для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 46,5841 га, розташована на території Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, що належала спадкодавцю на підставі державного акта на право постійного користування.

За життя ОСОБА_5 створив селянське (фермерське) господарство «Ефект», яке використовує у своїй господарській діяльності зазначену вище земельну ділянку.

Позивач та відповідачі-фізичні особи є спадкоємцями померлого ОСОБА_5 та у встановленому законом порядку прийняли спадщину. Крім того, ОСОБА_1 на теперішній час керує СФГ «Ефект» та має намір використовувати й надалі земельну ділянку у діяльності господарства.

Як спадкоємець позивач звернувся до державного нотаріуса Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку. Однак, постановою від 14.02.2020 державний нотаріус відмовив у вчиненні зазначеної нотаріальної дії з тих підстав, що не надано документа, який підтверджує право власності померлого на майно.

У зв`язку із викладеним ОСОБА_1 змушений звернутись до суду та просить визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 46,5841 га, розташованою на території Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито загальне позовне провадження.

28.04.2020 за клопотанням позивача витребувано докази - копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5

09.06.2020 ухвалою суду підготовче судове засідання закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні 31.07.2020 позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити позов. Пояснили, що, набувши в постійне користування земельну ділянку площею 46,6 га для створення селянського (фермерського) господарства на території Юр`ївської районної ради Дніпропетровської області, батько позивача ОСОБА_5 на виконання рішення органу місцевого самоврядування та діючого на той час законодавства заснував та зареєстрував СФГ «Ефект». При цьому право постійного користування вказаною земельною ділянкою і стало основою для створення селянського (фермерського) господарства. Посилаючись на практику Верховного Суду, вважали, що існують підстави стверджувати, що право постійного користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за своєю правовою природою є емфітевзисом, входить до складу спадщини та може належати спадкоємцям померлої особи, якій земля надавалась в постійне користування для створення господарства.

Представник відповідача Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області проти позову заперечував, частково підтримавши поданий відзив на позов. Зазначив, що право користування земельною ділянкою, яке виникло у особи лише на підставі державного акта на право користування земельною без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій таке право належало, і не входить до складу спадщини, тому просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в судове засідання не з`явились, від них надійшли заяви, в яких вони позовні вимоги визнали, просили розглянути справу за їх відсутності.

Третя особа державний нотаріус Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Пасевін А.О. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності та пояснень щодо позову не надав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши повно, всебічно та об`єктивно обставини справи та докази, суд вважає, що в позові слід відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Юр`ївської районної ради народних депутатів Юр`ївського району Дніпропетровської області від 12.12.1997 № 114 «Про надання земельної ділянки громадянину ОСОБА_5 для створення селянського (фермерського) господарства» батьку позивача ОСОБА_5 надано в постійне користування земельну ділянку загальною площею 46,6 га, з них: 44,5 га - рілля, 1,7 га - лісосмуги, 0,4 га - ґрунтові дороги. Цим ж рішенням органу місцевого самоврядування вирішено видати голові селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 державний акт на право постійного користування землею та зобов`язано зареєструвати господарство (а.с. 11).

28 березня 1998 року на ім`я ОСОБА_6 видано державний акт на право постійного користування землею серії ДП у межах згідно з планом для ведення фермерського господарства, площею 46,5841 га (а.с. 10).

13 травня 1998 року ОСОБА_5 як засновник створив та зареєстрував селянське (фермерське) господарство «Ефект» (а.с. 12-17).

Пунктами 8.1 та 8.3 статуту СФГ «Ефект» (нова редакція від 20.10.2007) встановлено: джерелом формування майна господарства є серед іншого майно, що передав засновник; статутний фонд може створюватись за рахунок внесків засновника для забезпечення діяльності господарства; у склад внесків засновника можуть входити права користування майном.

Та обставина, що спірна земельна ділянка використовувалась СФГ «Ефект» для здійснення статутної діяльності та стала основою для створення господарства, визнається учасниками справи, тому в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а.с. 20).

З огляду на те, що після смерті батька позивач мав намір продовжувати використання спірної земельної ділянки для здійснення господарської діяльності СФГ «Ефект», для оформлення відповідного права він як спадкоємець першої черги за законом звернувся до державного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину.

14.02.2020 державний нотаріус Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ДП від 28.03.1998, виданий ОСОБА_5 , не може підтверджувати в повній мірі право приватної власності на земельну ділянку.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 7 ЗК (1991 року, що діяв на момент створення СФГ «Ефект») користування землею могло бути постійним або тимчасовим.У постійне користування земля надавалась Радами народних депутатів із земель, що перебували у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК 1991 року право власності або право постійного користування землею посвідчувалось державними актами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2009-XII «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, що діяла на момент створення СФГ «Ефект») після одержання державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право постійного користування та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи.

Отже, законодавством, чинним на момент створення СФГ «Ефект», було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19 червня 2003 року прийнято новий Закон України «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 937), яким Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону № 937 вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 статті 5, ч. 1 статті 7 Закону № 937 право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону № 937).

Таким чином, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону № 937 можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Згідно із ч. 1 статті 92 ЗК України 2001 року (у редакції, що діяла на момент смерті ОСОБА_5 ) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. В частині 2 цієї ж статті визначено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування землею із земель державної та комунальної власності.

В свою чергу, право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України 2001 року було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N 5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Отже, громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до приписів ч. 1 статті 27 ЗК 1991 року (у редакції, яка діяла до 01 січня 2002 року), право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного виходить, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення СФГ «Ефект», так і з 01 січня 2002 року й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Таким чином, одержання громадянином - засновником господарства правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Отже, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Успадкування землі і майна селянського (фермерського) господарства здійснюється відповідно до земельного та цивільного законодавства України (стаття 19 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»).

Як вже зазначалось, статті 27 та 114 ЗК 1990 року, а також стаття 141 ЗК України 2001 року не передбачали припинення права постійного користування земельною ділянкою внаслідок смерті особи. Тому право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тлумачення статей 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», статей 1, 5, 7, 8 і 12 Закону України «Про фермерське господарство», статей 7, 27, 38, 50 і 51 ЗК 1990 року, статей 31, 92 ЗК України 2001 року дозволяє зробити висновок, що після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення селянського (фермерського) господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщину, визначений у статті 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини. Проте право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. Тільки у такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадковане лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець.

Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України «Про фермерське господарство»). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

За обставинами справи після отримання громадянином ОСОБА_5 державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано СФГ «Ефект», яке зареєстроване як юридична особа. Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації СФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача, тому право постійного користування земельною ділянкою площею 46,5841 га, надане померлому ОСОБА_5 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ДП від 28 березня 1998 року не входить до складу спадщини та не може бути успадковане позивачем.

Саме таких правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23.06 2020 у справах № 179/1043/16-ц та № 922/989/18.

Керуючись ст.ст. 4, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Варварівської сільської ради Юр`ївського району Дніпропетровської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа державний нотаріус Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Пасевін Андрій Олексійович, про визнання права постійного користування земельною ділянкою в порядку спадкування за законом відмовити.

Відомості про учасників справи:

- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_1 ) АДРЕСА_2 );

- Варварівська сільська рада Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04338894, місцезнаходження: 51325, Дніпропетровська обл., Павлоградський (до 19.07.2020 - Юр`ївський) район, с. Варварівка, вул. Миру, буд. 16);

- ОСОБА_1 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_2 );

- ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_2 );

- ОСОБА_3 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_2 );

- ОСОБА_2 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 обл АДРЕСА_3 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_2 );

- ОСОБА_4 (адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_4 (до ІНФОРМАЦІЯ_3 - АДРЕСА_2 );

- державний нотаріус Юр`ївської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Пасевін Андрій Олексійович (адреса місцезнаходження: 51325, Дніпропетровська обл., Павлоградський (до 19.07.2020 - Юр`ївський) район, с. Варварівка, вул. Пристанційна, буд. 4).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду в порядку, передбаченому ЦПК України, шляхом подачі апеляційної скарги через Юр`ївський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено та підписано 06 серпня 2020 року.

Суддя І. О. Гайдар