Справа № 158/3388/19
Провадження № 2/0158/472/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 липня 2020 року Ківерцівський районний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді - Костюкевича О.К.
секретаря - Хмілевської І.О.
за участю позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади про визнання недійсним рішення сільської ради, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 , Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади про визнання недійсним рішення сільської ради.
Позовні вимоги мотивує тим, що вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться на присадибній земельній ділянці у АДРЕСА_1 , право власності на який визнано за нею рішенням суду. Рішенням Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №26/7 від 26.09.2013 року їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1.
Зазначає, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства розроблявся ПП «Ківерленд». Представник зазначеного підприємства повідомив її, що роботи із розроблення проекту відведення земельної ділянки неможливо провести, оскільки дана земельна ділянка належить іншій (невідомій) особі.
Крім того вказує, що згідно відомостей ДРРПнНМ земельній ділянці, яка погоджувалась їй для відведення у 2017 році, присвоєно кадастровий номер 0721886600:11:001:0362. Також, вказано, що підставою для виникнення права власності є рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27.12.2016 року. Власником земельної ділянки зазначено ОСОБА_2 .
З врахуванням наведеного зазначає, що вказане рішення порушує її право на користування та отримання у власність земельної ділянки, а тому просить визнати недійсним рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 27.12.2016 року за №13/11.
Відповідачем Ківерцівською міською радою було подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки земельна ділянка кадастровий номер 0721886600:11:001:0362 розташована на території с. Сокиричі Ківерцівського району Волинської області відповідно до генерального плану - містобудівної документації відноситься до земель із призначенням «для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», була надана відповідачу ОСОБА_2 , не може і не могла бути відведена позивачу «для ведення особистого селянського господарства».
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити.
Представник відповідача Ківерцівської міської ради та відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не відомі.
Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.
Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.
Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах народовладдя, законності, гласності.
Пунктом 10 ст. 59 вказаного Закону встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Судом встановлено, що на підставі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 18.12.2012 року (а.с. 3) ОСОБА_1 є власником Житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, що у АДРЕСА_1 , що стверджується також витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 30.05.2013 року № 4151386 (а.с. 4).
Рішенням Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №26/7 від 26.09.2013 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1500 га у власність для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 (а.с. 5).
Як вбачається з проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 здійснювався на підставі договору №85 від 19.11.2013 року (а.с. 123-149).
Разом з тим, земельна ділянка кадастровий номер 0721886600:11:001:0362 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у АДРЕСА_1 загальною площею 0,1673 га на праві приватної власності належить ОСОБА_2 на підставі рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №13/11 від 27.12.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (а.с. 7).
Статтею 55 Закону України «Про землеустрій» передбачено такий вид землевпорядної документації, як «Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)».
Згідно з пунктом 2.1. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України з питань земельних ресурсів від 18.05.2010 №376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 за №391/17686 встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов`язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
На підставі пункту «а» статті 12, пункту «б» частини 1 статті 81 Земельного кодексу України, пункту 34 частини 1 статті 26 та статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають у комунальній власності. Реалізовуючи зазначені повноваження, органи місцевого самоврядування мають право безоплатно передавати землі у приватну власність громадян, а саме реалізовувати їх право на отримання земельної ділянки у власність.
Приписами частини 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Згідно з статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
Слід зазначити, що відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Земельні ділянки, які використовуються громадянами та юридичними особами без правовстановлюючих документів та без прийнятих щодо цих ділянок рішень органів влади, вважаються такими, що використовуються самовільно.
Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Згідно з ч. 2 ст. 186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.
Ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом:а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Згідно зі ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Вищий адміністративний суд України в постанові від 20.05.2014 року у справі №К/9991/68983/12, встановив, що встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою (постанова ВАСУ від 20.05.2014 року у справі № К/9991/68983/12.
Тобто, прийняте рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №13/11 від 27.12.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність» яким, затверджено ОСОБА_2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в с. Муравище, площею 0,1673 га, кадастровий номер 0721886600:11:001:0362 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та безоплатно передано вказану ділянку останній у власність є правозастосовчими ненормативними актами індивідуальної дії, які за юридичними наслідками констатують факт надання згоди та вичерпали свою дію внаслідок їх виконання (є виконаними в силу самого факту їх прийняття).
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в постанові від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14 встановила:
«Позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах».
Рішенням Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009, встановлено, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
Відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України зазначені висновки мають бути врахованими судом при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин.
З врахуванням вищевикладеного суд позбавлений можливості скасувати рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №13/11 від 27.12.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність».
Окрім того, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2,4,7, 11 до Конвенції.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами, міжнародного права.
Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обгрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. За вимогами статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
За вимогами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, що належить ОСОБА_2 .
Наведене свідчить, що ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку на підставі та у спосіб чинного законодавства, що підтверджується рішення Сокиричівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області №13/11 від 27.12.2016 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність».
З врахуванням наведеного, та беручи до уваги те, що під час розгляду справи, судом не знайдено підтвердження, а позивачем не доведено порушення відповідачами Ківерцівською міською радою (як правонаступника Сокиричівської сільської ради) та ОСОБА_2 своїми діями прав позивача, на час прийняття сільською радою оскажуваних рішень, на яке вона посилається в позовній заяві, як на право встановлене нормами ст.ст. 13, 14 Конституції України, не підтверджено також і порушення її права власності та обмеження у користуванні нею, тобто для відновлення становища яке існувало до порушення (на думку позивача), правові підстави відсутні, тому суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з їх недоведеністю.
Таким чином, розглянувши позов у межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача, суду вважає за необхідне, залишити судові витрати за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-78, 81, 137, 141, 263-265, 354 ЦПК України, ст. 122, 125, 152, 186 ЗК України, суд,-
у х в а л и в :
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Ківерцівської міської об`єднаної територіальної громади про визнання недійсним рішення сільської ради - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ІНПП: НОМЕР_1 .
Відповідачі: ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , ІНПП: НОМЕР_2 .
Ківерцівська міська об`єднана територіальна громада, м. Ківерці вул. Шевченка, 14 Волинської області, ЄДРПОУ: 26516861.
Суддя
Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич
Повний текст судового рішення складений 31.07.2020 року
