Справа № 132/2120/20
2/132/531/20
Ухвала
Іменем України
20 липня 2020 року місто КАЛИНІВКА
Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Сєлін Є.В., розглянувши позовну заяву Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Турбівський Каоліновий Завод» про стягнення коштів за договором про надання послуг,
ВСТАНОВИВ:
14.07.2020р. на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшла вказана позовна заява, в якій ФОП ОСОБА_1 просить стягнути на його користь з ПрАТ «Турбівський Каоліновий Завод» заборгованість за Договором про надання послуг № 1/06-18 від 07.06.2018р. у розмірі 77500,00грн., та відшкодувати судові витрати.
Вивчивши зміст позовної заяви з доданими до неї документами, приходжу до наступних висновків.
Статтею 4 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Із роз`яснень, викладених у п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вбачається, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що відповідно достатей 19 ЦПК Україниу порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ заКодексом адміністративного судочинства України,Господарським процесуальним кодексом України,Кримінальним процесуальнимкодексом України абоКодексом України про адміністративні правопорушеннявіднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільногосудочинства.
У зв`язку з наведеним, суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншогосудочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у споріє, як правило, фізична особа).
За змістомст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно дост.20 ГПК України,господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; 15) інші справи у спорах між суб`єктами господарювання;
Згідно ч.2статті 55 ГК України,суб`єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно доЦивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Заст.3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Як зазначається в пункті 3.1.постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості та підсудності справ господарським судам», господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: 1) участь у спорі суб`єкта господарювання; 2) наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України,Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; 3) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Як вбачається із Договору про надання послуг № 1/06-18 від 07.06.2018р., який є предметом спору, останній укладений між ПрАТ «Турбівський Каоліновий Завод» та ФОП ОСОБА_1 , та до суду із позовом про стягнення заборгованості за вказаним договором з ПрАТ «Турбівський Каоліновий Завод» звернувся ФОП ОСОБА_1 .
Стаття 124 Конституції Українирегламентує, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.
Відповідно дост.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інтерпретація суті конструкції «суд, встановлений законом» викладена Європейським судом з прав людини (далі - «ЄСПЛ», «Суд») у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України». Так, ЄСПЛ наголосив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Правова позиція ЄСПЛ у вказаній справі дозволяє виокремити дві умови відповідності критерію «суд, встановлений законом»: організаційну (організація судової системи повинна регулюватися законами у їх буквальному значенні) та юрисдикційну (суд повинен діяти у спосіб та відповідно до повноважень, передбачених законом, у межах своєї компетенції).
Статтею 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»закріплено право особи на розгляд її справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Враховуючи характер даних правовідносин, коло осіб, які беруть участь у справі та вимоги, що ставить заявник, суддя приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку позовного провадження та спірні правовідносини мають вирішуватися за правилами господарського судочинства, у зв`язку із чим вважаю за необхідне відмовити у відкритті провадження за даною позовною заявою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 186, 258-260, 353 ЦПК України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У відкритті провадження за позовною заявою Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Турбівський Каоліновий Завод» про стягнення коштів за договором про надання послуг відмовити.
Роз`яснити заявнику, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Відповідно до п.15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного суду через Калинівський районний суд Вінницької області.
Суддя
