ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3694/20 Справа № 174/716/19 Суддя у 1-й інстанції - Борцова А. А. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2020 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Городничої В.С.
суддів - Варенко О.П., Лаченкової О.В.
при секретарі - Мамедової О.І.
розглянувши в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи, в письмовому провадженні у м. Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» на заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
В С Т А Н О В И В:
АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування позову зазначають, що 14.11.2016 року між Державним підприємством «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», правонаступником якого є акціонерне товариство «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», від імені якого виступає філія «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» та ОСОБА_1 був укладений трудовий договір та згідно наказу № 283 від 07.11.2016 року відповідача було прийнято на роботу на посаду машиніста насосних установок НС-ОВ сумарною продуктивністю від 1000 до 3000 куб.м/год збагачувального виробництва, дільниця хвостового господарства. На підставі наказу № 1028-П від 27.11.2017 року відповідача було переведено на посаду машиніста насосних установок НС-ОВ сумарною продуктивністю від 1000 до 3000 м3/год 3 розряду дільниці хвостового господарства збагачувального виробництва з 07.11.2017 року, за його згодою, постійно у тих же виробництві та дільниці помічником машиніста землесосного плавучого несамохідного снаряда по 4 розряду.
Відповідачу відповідно до вимог ст.ст.74, 75, 79 КЗпП України, згідно графіку надання щорічних відпусток на 2018 рік по збагачувальному виробництву та його особистої заяви, відповідно до наказу філії «ВГМК» ПАТ «ОГХК» № 3458 від 17.12.2018 року була надана щорічна відпустка з 03.01.2019 по 04.02.2019 року тривалістю 32 календарних дні. Відповідно до цього наказу відповідачу позивачем було здійснено нарахування заробітної плати за час відпустки та перераховано на карту для виплат відповідача в розмірі 7228,00 грн. з урахуванням утриманих сум податку на доходи фізичних осіб, військового збору та профспілкового внеску. Відповідач після закінчення щорічної відпустки не з`явився на роботу і таким чином вчинив прогули без поважних причин. На підставі цього, відповідача було звільнено з філії «ВГМК» АТ «ОГХК» 04.03.2019 року на підставі наказу № 108 від 28.03.2019 року за прогул без поважних причин, із здійсненням утримання з заробітної плати відповідача за 22 дні відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року за період з 04.03.2019 по 13.11.2019р. Оскільки після закінчення відпустки відповідач не працював, а позивачем не проводились будь-які нарахування та виплати на його користь, то в позивача була відсутня можливість відрахувати грошові кошти із заробітної плати для покриття заборгованості відповідача за невідпрацьовані дні відпустки. В зв`язку з цим виникла заборгованість за невідпрацьовані дні відпустки відповідача на дату звільнення у розмірі 2935,42 грн. В добровільному порядку відповідач заборгованість не погасив. Посилаючись на ст.ст. 36, 40, 74, 75, 79, 82, 127 КЗпП України, ст. 22 ЗУ «Про відпустки», та правову позицію викладену в постанові Верховного суду від 17.07.2019 року у справі № 332/1433/17-ц, позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у розмірі 2935,42 грн. та понесені ними витрати у виді сплаченого судового збору у розмірі 1921,00 грн.
Заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921,00 грн. віднесено за рахунок позивача.
В апеляційній скарзі АТ «Об`єднана гірничо-хімічна компанія», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції виніс незаконне рішення внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, а саме: застосування закону, який не підлягав застосуванню (ч.1 ст.1215 ЦК України), та не застосував закону, який підлягав застосуванню (п.2ч.2 ст.127 КзпПр України), також вважають, що судом не вірно застосовано до спірних правовідносин правову позицію ВС від 23.10.2019 року у справі №;173/1411/16-ц.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість осаджуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, заочне рішення без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду машиніста насосних установок НС-ОВ філії «Вільногірського гірничо-металургійного комбінату» ДП «ОГХК» за сум.продуктивністю від 1000 до 3000 кум.м/год збагачувального виробництва дільниці хвостового господарства (на правах цеху) на умовах строкового трудового договору з 14.11.2016 року., що підтверджується наказом № 283 від 07.11.2016 року (а.с. 7)
Позивача ОСОБА_1 було звільнено з роботи наказом № 108 від 28.03.2019 року з 04.03.2019 року на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогул без поважних причин (а.с.11).
Згідно розпорядження бухгалтерії філії підприємства здійснено остаточний розрахунок при звільнені ОСОБА_1 з урахуванням утримання із заробітної плати за 22 календарні дні щорічної відпустки, які були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року за період з 04.03.2019 року по 13.11.2019 року. (а.с. 11-12)
Факт надання відповідачу ОСОБА_1 відпустки тривалістю 32 календарні дні, з 03.01.2019 року по 04.02.2019 року, за період роботи з 14.11.2018 року по 13.11.2019 року підтверджується копією наказу № 3458 від 17.12.2018 року директора філії «Вільногірський гірничо-металургійний комбінат» ПАТ «ОГХК» Прокопенка О. І. (а.с. 8)
11.01.2019 року на картковий рахунок відповідача було зараховано 7228,00 грн., що підтверджено копією листа філії - Дніпропетровське обласне управління АТ «Ощадбанк» від 13.08.2019 року за вих. № 103.14-16/1-1790 (а.с. 10)
Розмір заборгованості відповідача перед позивачем підтверджено розрахунком суми заборгованості № 1367 від 22.04.2019 року, згідно якого заборгованість за невідпрацьовані відповідачем 22 дні відпустки становить 2935,42 грн. (а.с. 13)
Згідно копії вимоги позивача про погашення заборгованості на ім`я відповідача від 28.05.2019 року за вих. № 234/2257, позивачем вжито заходів досудового врегулювання спору, та запропоновано відповідачу в строк до 29.06.2019 року повернути на користь позивача грошові кошти в сумі 2935,42 грн. (а.с. 14) Згідно копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, зазначену вимогу відповідачем отримано 04.06.2019 року (а.с.15)
Вирішуючи даний спір, та відмовляючи у задоволені позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вказані кошти були виплачені позивачем відповідачу добровільно, за відсутності рахункової помилки з його боку, і набуті відповідачем добросовісно, оскільки позивачем не заперечується, що сума заборгованості у розмірі 2935,42 грн. є заробітною платою, яка була отримана відповідачем від позивача в якості відпускних коштів на період відпустки з 03.01.2019 року по 04.02.2019 року за період роботи з 14.11.2018 року по 13.11.2019року, тобто за період до закінчення робочого року, доказів зворотного позивачем суду не надано.
Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком районного суду, який був зроблений правильно з урахуванням вимог чинного законодавства, а саме: ст.ст. 74, 75, 79, п.1 ч.1 ст.82, ч.4 ст. 115 ,п.2 ч.2 ст. 127 КЗпП КЗпП України, а також з урахуванням вимог ст. 21,22 Закону України «Про відпустки»
Висновки суду першої інстанції доводами апеляційної скарги не спростовані.
Так, апелянт в скарзі посилається на не застосування судом до спірних правовідносин п.2 ч.2 ст. 127 КЗпП України, та не врахування при цьому роз`яснень які містяться в п.24 Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року " Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"
Вказані доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Так, відповідно до п.2 ч.2 ст. 127 КЗпП України передбачено, що відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за не відроблені дні відпустки.
Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.24 Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року " Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" - при вирішенні спорів, пов`язаних із застосуванням ст.127 КЗпП, суди мають враховувати, що не утримані при звільненні суми за невідпрацьовані дні використаної працівником відпустки не можуть бути стягнені з нього судом у тому разі, коли трудовий договір припинено з підстав, зазначених у пунктах 3, 5, 6 ст. 36, пунктах 1, 2, 5 ст.40 КЗпП, а також при направленні на навчання та у зв`язку з виходом на пенсію.
З аналізу ст. 22 ЗУ "Про відпустки", та п.2 ч.2. 127 КЗпП України, вбачається, що підприємство, установа, або організація при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки, повинно (має право) здійснити відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості, про що правильно зазначив суд у своєму рішенні.
Відповідно до вимог ч.1ст.9 ЦК України положення цього кодексу застосовуються до врегулювання трудових та сімейних правовідносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.
Відповідно до вимог ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно) зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала.
Відповідно до положень п.1 ч.1 ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Таким чином, законодавством передбачено два винятки за яких роботодавець може поставити питання про стягнення зайве сплачених сум працівникові при звільнені, а саме: якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.
Жодних умов, за яких безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача, вказана стаття не містить.
Саме такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 173/1411/16-ц, яка є останньою за часом, що стосується спірних правовідносин.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 755/10947/17 від 30.01.2019 року, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Таким чином, передбачених ст. 376 ЦПК України підстав для скасування судового рішення колегією суддів не встановлено, тому рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Кошти сплачені позивачем за подання апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Об`єднана гірничо-хімічна компанія» - залишити без задоволення.
Заочне рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 12 грудня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.П. Варенко
О.В. Лаченкова
