ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2020 року м. Дніпросправа № 808/3241/17

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дурасової Ю.В.,

суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,

секретар судового засідання: Новошицька О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.02.2020 (головуючий суддя Татаринов Д.В., повний текст складено 14.02.2020)

в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, третя особа: Головне Управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області про визнання протиправної відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , 25 жовтня 2017 року звернулась до суду з адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (відповідач), третя особа Головне Управління Державної казначейської служби України в Запорізькій області, просила суд:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо нарахування та виплати з 01 січня 2017 року по 07 липня 2017 року ОСОБА_1 суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки у розмірі, встановленому частиною 1 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік";

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 та по 07 липня 2017 року і сум допомоги на оздоровлення, щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки в 2017 році у розмірі, встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", тобто посадовий оклад 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" в розмірі 3 200грн., з виплатою доплати за вислугу років в розмірі 50% посадового окладу та доплатою за адміністративну посаду в розмірі 10% посадового окладу з врахуванням різниці виплачених раніше коштів.

Ухвалою суду від 27 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_1 - повернуто заявнику.

22 жовтня 2019 року постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 27 листопада 2017 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2018 року у справі № 808/3241/17 скасовано, а справу направлено до Запорізького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Позов обґрунтовано тим, що незважаючи на норми Закону України, які діяли на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, ТУ ДСА України в Запорізький області в їх порушення, за період січень 2017 року по 07 липня 2017 року нарахувало та виплатило суддівську винагороду, а також сум допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки виходячи з розрахунку, що мінімальна заробітна плата встановлена на рівні 1600 грн. Вважає, що ТУ ДСА не повною мірою проаналізувало сукупність норм чинного законодавства та допустило пряму дискримінацію, оскільки зміни до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», який втратив чинність, не внесені та не можуть бути внесені. Вказує, що невиплата заробітної плати, в даному випадку суддівської винагороди, в розмірі, гарантованому законом в розумінні Конвенції про права людини та по практиці ЕСПЛ складає втручання в право позивача на мирне володіння майном.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 03.02.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, обґрунтовано тим, що відповідач може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок та виплату суддівської винагороди. Вказано на те, що законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плани (3 200 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плані як розрахункової величний вона застосовується у розмірі 1600 гривень, при цьому послався на постанова Верховного Суду від 12 грудня 2019 року по справі №819/621/17. Суд першої інстанції дійшов висновку, що виходячи з розрахункової величини у 1600 грн., та виплати надбавок за вислугу років з цього часу, виходячи з процентної ставки від даної суми, а також здійснення у 2017 році виплати допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки, в зазначеному розмірі, відповідач діяв у межах визначених законом.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що починаючи з 01 січня 2017 року розрахункова величина розмірі 1600 грн., що визначена у Законі № 1774, який не є спеціальним нормативно-правовим актом у питаннях регулювання правового статусу суддів та судоустрою, суттєво знизила рівень гарантій незалежності суддів, оскільки посадовий оклад при визначенні суддівської винагороди обчислюється не з огляду на правомірні очікування (з розміру мінімальної заробітної плати), а з розрахункової величини вдвічі нижчої.

На адресу суду апеляційної інстанції Територіальним управлінням Державної судової адміністрації в Запорізькій області подано відзив на апеляційну скаргу, згідно якого просять відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Посилається на те, що частиною 2 ст. 130 Конституції України передбачено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. В силу ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402- VІІ, суддівська винагорода регулюється цим законом і не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Зазначає, що оскільки позивач не проходила кваліфікаційного оцінювання, нарахування і виплата її суддівської винагороди проводилася у відповідності до положень Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 07.07.2010 року №2453-VІ. Зазначає, що законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної зарплати (3200) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600грн., посилається на аналогічний висновок Верховного Суду, згідно якого зазначено, що законодавець не порушив гарантій суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не меншим від того, що застосовувався до такого врегулювання. Предметом позову позивача є нарахування та виплата суддівської винагороди у період з 01.01.2017 року по 07.07.2017 року, тому вважає, що посилання позивача на положення пункту 25 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України "Про судоустрій та статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402- VІІ є безпідставними, оскільки вказані положення не містять жодного відношення до предмету даної адміністративної справи. Також зазначає, що рішення Конституційного Суду України, на яке посилається позивач, ухвалено лише 04.12.2018 року, та питання щодо розрахункової величини цим рішенням не вирішувалося. Розрахункова величина під час обрахування посадових окладів окремих категорій працівників у період з 01.01.2017 року по 07.07.2017 року складала 1600грн., а не 1762грн., як зазначає позивач в апеляційній скарзі.

Позивач та представник відповідача подали заяви про розгляд справи без їх участі.

Учасники справи в судове засідання 22.07.2020 року не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, що, відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

При цьому поштовим відділенням на адресу суду повернуто конверт з відміткою - «адресат відсутній», в якому судом апеляційної інстанції на адресу, зазначену позивачем для листування, направлялась судова повістка. Частиною 11 ст. 126 КАС України визначено, що розписку про одержання повістки (повістку у разі неможливості вручити її адресату чи відмови адресата її одержати) належить негайно повернути до адміністративного суду. У разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Таким чином, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції виконано обов`язок щодо направлення судової повістки на поштову адресу, зазначену позивачем для листування, однак така повістка повернута поштовим відділенням з відміткою - «адресат відсутній», а також з урахуванням того, що відомостей про зміну поштової адреси позивача, матеріали справи не містять, відповідно до ч. 11 ст. 126 КАС України, повістка не вручена адресату з незалежних від суду причин, а тому вважається, що така повістка вручена належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді судді Ленінського районною суд м. Запоріжжя з 02 вересня 2003 року по 07 лютого 2017 року, на посаді голови Ленінського районного суду м. Запоріжжя з 11 грудня 2015 року по час звільнення.

Згідно рішення Вищої ради правосуддя №1862/0/15-17 від 27 червня 2017 року позивачка звільнена з посади судді Ленінського районного суду м. Запоріжжя у відставку на підставі статей 117, 137 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", абзацу 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону у редакції закону України "Про Вищу раду правосуддя" (а.с. 167 т. 1), та відрахована зі штату суду наказом від 07 липня 2017 року (172 т. 1).

23 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити, з урахуванням різниці раніше виплачених виплат, суддівську винагороду за січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2017 року, та за період з 01 липня 2017 року по 07 липень 2017 року у розмірі, встановленому частинами 2, 3, 5 статті 133 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ, тобто посадовий оклад 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2017 року Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21 грудня 2016 року № 1801-VІІІ в розмірі 3200 грн., з виплатою доплати за вислугу років 50% посадового окладу та 10 % доплати за перебування на адміністративній посаді голови суду.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області 04 вересня 2017 року ОСОБА_1 надало відповідь, відповідно до якої зазначено, що розмір посадового окладу судді місцевого суду, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання, з 01 січня 2017 року становить 16 000 грн. ТУ ДСА України в Запорізькій області зазначило, що не має підстав для проведення перерахунку суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 січня 2017 року по 07 липень 2017 року виходячи з посадового окладу судді у розмірі 10 мінімальних заробітних плат (32 000 грн.).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, норми Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VI, норми Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» від 21.12.2016 року №1801-VІІІ.

Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.

Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.

Предметом даного спору є протиправність/правомірність відмови відповідача у нарахуванні та виплати позивачу у період з 01.01.2017 року по 07.07.2017 року суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки у розмірі, встановленому ч. 1 ст. 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року 2453-VI, тобто 10 мінімальних заробітних плат, з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2017 рік» (а.с. 157-161 т. 1).

Позивач вважає протиправним незастосування відповідачем приписів частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI від 07.07.2010 року, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Дійсно, станом на період звільнення позивача з посади судді приписи частини 3 статті 133 Закону №2453-VI від 07.07.2010 року встановлювали, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

При цьому, 30.09.2016 набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, застосований Вищою радою правосуддя ході вирішення питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді у зв`язку з відставкою.

Натомість позивач, подаючи даний позов, просить застосувати норми частини 3 статті 133 Закону "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року, який втратив чинність 30.09.2016 року у зв`язку з набранням чинності Законом України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, та виплатити суддівську винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, така вимога позивача є необґрунтованою, виходячи з наступного.

Статтею 130 Конституції України (в редакції Закону №1401-VІІІ від 02.06.2016 року) визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач працювала на посаді судді з 02.09.2003 року по 07.07.2017 року.

За час роботи позивача на посаді судді, в Україні діяли такі закони щодо судоустрою та статусу суддів:

- Закон України «Про статус суддів» N2862-XII від 15.12.1992 року, який втратив чинність на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010 року;

- Закон України "Про судоустрій і статус суддів" N2453-VI від 07.07.2010 року, який втратив чинність, на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02.06.2016, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 розділу XII Закону № 1402-VIII від 02.06.2016.

- Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, який діє на даний час.

При цьому, на час звільнення позивача з посади діяв Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, який діє на і даний час.

Згідно до частини 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (Закон України № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Так, відповідно до частини 3 статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Отже, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016, в редакції, що діяв на час звільнення позивача у відставку, не визначав підстави виплати суддівської винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Водночас, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 зазнав зміни, які набули чинності 01.01.2017 року в силу Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 року.

Так, пунктом 3 прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень, починаючи з 01.01.2017 року.

Такі зміни відбулися і у пункті 24 розділу ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.

Враховуючи, що пунктом 3 прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VIII від 06 грудня 2016 року встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, а до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень, починаючи з 01.01.2017 року, то відсутні підстави, для застосування у період з 01.01.2017 року по 07.07.2017 року суддівської винагороду в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Надаючи правову оцінку доводам сторін щодо розрахункової величини для визначення розміру посадового окладу суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Матеріалами справи встановлено, що позивача призначено на посаду судді до набрання чинності Законом №1402-VIII. При цьому, кваліфікаційне оцінювання у відповідності до вимог законодавства позивач не проходив.

Частина 3 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI встановлювала розмір посадового окладу судді місцевого суду - 10 мінімальних заробітних плат. Ця норма застосовувалася для визначення розміру посадового окладу тих суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, як це було передбачено положеннями пункту 23 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII.

Натомість Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат. Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.

Отже, з прийняттям Закону України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина.

Враховуючи приписи пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, в якому визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону № 2453-VI, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанцій про нарахування суддівської винагороди відповідно до Закону № 2453-VI.

При цьому, позивач наголошує на незастосуванні відповідачем приписів частини 3 статті 133 Закону № 2453-VI, в якій обумовлено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наведена норма є бланкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розмір мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього.

Водночас, саме пунктом третім Розділу ІІ Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, таким приписом законодавець заборонив застосовувати розмір мінімальної заробітної плати як розрахункову величину для визначення посадових окладів, в тому числі й суддів.

Цим пунктом законодавець встановив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600 грн.

З викладеного слідує, що законодавець чітко передбачив, що для визначення посадових окладів суддів застосовується розмір мінімальної заробітної плати 1600 грн, а не інший розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі № 520/11431/18 та від 9 серпня 2019 року у справі №826/9404/17.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.

Отже, з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16000 грн. (10 х 1600 грн.).

Вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини.

Таким чином обрахування розміру суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1 600 грн. не порушує матеріальне забезпечення суддів та не звужує їх конституційні гарантії у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ, пряма заборона відносно чого висловлена Конституційним Судом України у рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016.

З урахуванням норм статті 133 Закону №2453-VI, розмір суддівської винагороди, починаючи з 1 січня 2017 року, порівнюючи з його розміром, що діяв протягом 2016 року, не змінився і також становив 16000 грн.

Вказане означає, що розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційного оцінювання, після зміни розрахункової величини Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII насправді не змінився, що свідчить про відсутність порушення гарантії позивача щодо розміру його матеріального забезпечення внаслідок внесених цим Законом змін.

Слід наголосити, що законодавець не порушив гарантії суддів щодо розміру суддівської винагороди, оскільки для визначення окладу судді підлягає застосуванню розмір мінімальної заробітної плати, який не є меншим від того, що застосовувався раніше до такого врегулювання.

Отже, враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи позивача про те, що з внесенням змін Законом України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII винагорода судді повинна розраховуватися на основі мінімальних заробітних плат, і погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність застосування у такому випадку як розрахункової величини - 1600 грн.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, вирішуючи питання правомірності виплати відповідачем суддівської винагороди, а також нарахування та виплати з 01 січня 2017 року по 07 липня 2017 року, допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки, виходячи з мінімальної заробітної плати, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу суддів, як тих що пройшли кваліфікаційне оцінювання, так і тих, що не пройшли оцінювання визначається з розрахункової величини 1600 грн.

Слід зазначити, що в силу положень Законів №2453-VI та №1402-VIIІ суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

При цьому, до 01 січня 2017 року обидва закони (Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI, та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIIІ ) визначали розмір посадового окладу судді у мінімальних заробітних платах, що дає можливість зробити висновок, що мінімальна заробітна плата застосовувалася законодавцем як розрахункова величина.

Ця ж розрахункова величина застосовувалася для розрахунку заробітної плати іншим особам, що працювали в державній сфері управління, а також для визначення розміру обов`язкових платежів для доступу до публічних послуг держави та місцевого самоврядування (державне мито, судовий збір), санкцій (штрафів) і т.і.

Водночас, з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016 року зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, у формулі розрахунку якої як розрахункова величина була закладена мінімальна заробітна плата, а лише розрахункова величина, яка була вказана вже не в мінімальних заробітних платах, а в розмірі прожиткового мінімуму для працездатної особи (розрахункова величина 1600грн.)

Слід взяти до уваги, що вказаний алгоритм розрахунку суддівської винагороди є однаковим, і за законом № 2453-VI, і за законом №1402-VIIІ, тому і розрахункова величина є однаковою - 1600грн.

На думку колегії судів апеляційної інстанції застосування іншого підходу - може мати ознаки дискримінації щодо суддівської винагороди суддям, що пройшли кваліфікаційне оцінювання.

Так, відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 грудня 2016 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати також становить 1600 грн.

Відповідно до статей 7, 8 Закону України Про державний бюджет України на 2017 рік розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи з 01 січня 2017 року становить 1600 грн., а розмір мінімальної заробітної плати становить 3200 грн.

Отже, до 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді становив 16000 грн. (10 х 1600 грн. мінімальної заробітної плати), з 01 січня 2017 року розмір посадового окладу судді, який не пройшов кваліфікаційне оцінювання також становить 16000 грн. (10 х 1600 грн.).

Вказаний розрахунок свідчить про незмінність розміру посадового окладу судді після зміни розрахункової величини.

Таким чином обрахування розміру суддівської винагороди виходячи з розміру прожиткового мінімуму 1 600 грн. не порушує матеріальне забезпечення суддів та не звужує їх конституційні гарантії у зв`язку з прийняттям Закону № 1774-VІІ, пряма заборона відносно чого висловлена Конституційним Судом України у рішенні від 08 червня 2016 року № 4-рп/2016.

Слід зазначити, що оскільки на даний час Закон України №1774-VIII є чинним та не визнавався неконституційним та за часом він прийнятий пізніше за норми статті 133 Закону №2453-VІ, том при подоланні колізій положень нормативно-правових актів рівної юридичної сили надається перевага тому закону, що прийнятий пізніше, тобто Закону №1774-VІІ.

Крім того про необхідність пріоритетного застосування положень Закону № 1774-VІІ додатково свідчить і пряма його вказівка висловлена в пункті 9 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення, а саме до моменту приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом.

Статтями 148, 149 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки кожного місцевого суду визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Таким чином, відповідач може здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці для відповідного місцевого суду та не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок та виплату суддівської винагороди.

Оскільки Законом України №1774-VІІ чітко визначено механізм реалізації норм щодо розміру суддівської винагороди, зумовленої зміною правового регулювання розмірів посадових окладів суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правомірними є дії відповідача в частині обчислення позивачу, як судді, що не пройшов кваліфікаційне оцінювання його посадового окладу починаючи з 01 січня 2017 року в розмірі розрахункової величини 16000грн.

Нормативним доповненням є пункт 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесених змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3 200 грн.) після набрання чинності ним Законом не застосовується, як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отже, законодавець вказаною нормою заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плани (3 200 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, зокрема суддів, і водночас передбачив, що до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної платні як розрахункової величний вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Аналогічний висновок містить постанова Верховною Суду від 12 грудня 2019 року по справі №819/621/17.

Виходячи з розрахункової величини у 1600 грн., та виплати надбавок за вислугу років, виходячи з процентної ставки від даної суми, а також здійснення у 2017 році виплати допомоги на оздоровлення, сум щорічної оплачуваної відпустки, а також додаткової відпустки, в зазначеному розмірі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач діяв у межах визначених законом.

Також слід зазначити й про те що у постанові від 07 лютого 2018 (справа №825/933/17, провадження №К/9901/112/17) Верховний Суд дійшов правового висновку, що Апеляційний суд Чернігівської області, нараховуючи судді, який не проходив кваліфікаційного оцінювання, суддівську винагороду, правомірно застосував у якості розрахункової величини цифру 1600 грн., як це передбачено пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII.

Розглядаючи даний спір, колегія суддів апеляційної інстанції також бере до уваги Постанови Верховного Суду від 14.02.2020 року у справі № 816/1243/17, від 12.06.2020 у справі №820/3145/17, від 25.06.2020 року у справі №П/8111404/17, від 12.06.2020 у справі №620/784/19, згідно яких визначено, що мінімальна заробітна плата як розрахункова велична не застосовується та підлягає у даних правовідносинах застосованою розрахункова велична в розмірі 1600 гривень.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для не застосування зазначеної норми.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог.

Вищезазначене є мотивом для відхилення судом апеляційної інстанції аргументів, викладених в апеляційній скарзі.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції, виходячи з обставин справи та норм законодавства України, що регулює дані правовідносини, права, свободи та інтереси позивача не порушено.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.

З огляду на результати апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 03.02.2020 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили 22.07.2020 та може бути оскаржена до Верховного Суду в силу п.2 ч.5 ст. 328 КАС України протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 22.07.2020.

В повному обсязі постанова виготовлена 30.07.2020.

Головуючий суддя Ю. В. Дурасова

суддя Л.А. Божко

суддя О.М. Лукманова