ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 липня 2020 року м. Чернівці

справа № 725/7179/19

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіна Н. Ю.

суддів Височанської Н.К., Одинака О.О.

секретаря Конецької Д.Г.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Бабічука Дмитра Дмитровича

учасники справи

позивач ОСОБА_3

відповідач Чернівецька міська рада, державний реєстратор відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Наталія Лаврентіївна, ОСОБА_4

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацький Олег Олександрович

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 9 квітня 2020 року, головуючий у першій інстанції Ішенко І.В.

встановила:

ОСОБА_3 у грудні 2019 року звернулася до суду з позовом до Чернівецької міської ради, державного реєстратора відділу державної реєстрації

Справа №725/7179/19 Головуючий у 1 інстанції Іщенко І.В.

Провадження №22-ц/822/537/20 Доповідач Половінкіна Н.Ю.

речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л., ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацького О.О. про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності, свідоцтва про право на спадщину.

Зазначала, що батьком ОСОБА_5 набуто право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 21 лютого 1989 року №43/3 дозволено ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 з добудовою трьох жилих кімнат, коридору, комори, кухні.

Батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснено ремонтні роботи з добудовою житлового будинку АДРЕСА_1 та набуто право спільної сумісної власності на майно.

Внаслідок смерті матері ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звернулась до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини 8 вересня 2014 року.

Постановою державного нотаріуса Першої Чернівецької державної нотаріальної контори відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з неподанням правовстановлюючих документів на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Внаслідок смерті батька ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 5 грудня 2016 року.

Посилалася на те, що після смерті батька ОСОБА_5 рішенням Чернівецької міської ради від 08 грудня 2016 року №489 ОСОБА_5 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку.

Державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л. здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку 22 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_4 .

Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацьким О.О. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку по АДРЕСА_1 від 06 червня 2017 року, зареєстроване з реєстрі за номером 1878.

Просила визнати рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку (п. 2 рішення, додаток 2 до рішення, п. 33 додатку) протиправним та скасувати, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку, свідоцтво про право на спадщину за заповітом, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за номером1878.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 квітня 2020 року позов задоволено, постановлено визнати протиправним та скасувати рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку (п. 2 рішення, додаток 2 до рішення, п. 33 додатку).

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_5 а земельну ділянку кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку.

Скасувати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2017 року, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О., зареєстроване в реєстрі за номером 1878.

ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 09 квітня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_3 відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що предметом позову ОСОБА_3 є скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, справа у спорі щодо спадкування не може бути розглянута в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до п.2 ч.1 ст.274 ЦПК України.

Ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 19 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності ОСОБА_4 , який не повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи.

Позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.3 ч.1 ст.257 ЦПК України, оскільки позивач ОСОБА_3 повторно не з`явилася в судове засідання, від неї не надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Ухвала Першотравневого районного суду м.Чернівці від 25 лютого 2020 року про витребування доказів постановлена без урахування порушення позивачем строку подання клопотання, за відсутності обґрунтування неможливості подання доказів, зазначення вжитих заходів для отримання доказів.

Вказує на недоведеність обставин, що мають значення для справи, знищення попереднього житлового будинку по АДРЕСА_1 , набуття батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 внаслідок здійснення ремонтних робіт та добудови до житлового будинку, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 4 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про скасування права власності на житловий будинок у зв`язку із знищенням, визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на 1/8 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , яке має преюдиційне значення, визнано недоведеними ОСОБА_3 вимоги щодо права на спадкування.

Вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 є спадкоємицею на частку у житлового будинку АДРЕСА_1 , земельної ділянки не відповідають обставинам справи.

Відсутнє порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес ОСОБА_3 .

Посилається на відсутність доказів права власності ОСОБА_3 чи користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 , порушення права ОСОБА_3 рішенням Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року №489.

Судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, право ОСОБА_4 на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яка розпочата спадкодавцем, та реєстрацію речового права спадкоємцем.

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_4 не надходило.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 до Чернівецької міської ради, державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л., ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацького О.О. про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності, свідоцтва про право на спадщину, суд першої інстанції керувався положеннями ч.4 ст.25, ч.1 ст.1218 ЦК України, ч.1 ст.116, ч.1-3 ст.152, ч.1 ст.155 ЗК України та дійшов висновку про наявність підстав для визнання рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки протиправним та скасування, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером1878 як похідної вимоги.

Обгрунтовано висновки суду першої інстанції правом ОСОБА_3 на спадкування частки будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

При цьому судом першої інстанції встановлено знищення попереднього житлового будинку по АДРЕСА_1 , набуття батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 внаслідок здійснення ремонтних робіт та добудови до житлового будинку, звернення ОСОБА_3 до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_6 .

Водночас судом першої інстанції зазначено, що на час відкриття спадщини внаслідок смерті батька ОСОБА_5 , спадкодавцем не набуто право власності на земельну ділянку, оскільки після смерті ОСОБА_5 рішенням Чернівецької міської ради від 08 грудня 2016 року №489 ОСОБА_5 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 , право на одержання земельної ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації припиняється після смерті ОСОБА_5 , відсутні докази звернення ОСОБА_4 до органів місцевого самоврядування про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л. здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 , на час припинення цивільної правоздатності ОСОБА_5 на порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

На підставі ч.1 ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду у п.3 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», відповідно до положень статей 10 і 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин. Відповідно до ст.19 Конституції України, ст.1 ЦПК та з урахуванням положення ч.4 ст.10 ЦПК вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.

За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову

При цьому згідно зі п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Відповідно до правил, встановлених п. 3 ч.2 ст.197 ЦПК України, суд заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них.

За змістом абз1, 4 п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», уточнюючи позовні вимоги або заперечення проти позову, суд визначає характер спірних правовідносин сторін, зміст їх правових вимог і матеріальний закон, що їх регулює, і яким належить керуватися при вирішенні спору.

Предметом позову ОСОБА_3 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки протиправним та скасування, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером1878.

Підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначалося звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 , з заявою про прийняття спадщини, яка відкрилась внаслідок смерті батька ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , набуття батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 внаслідок здійснення ремонтних робіт та добудови до житлового будинку, не набуття на час смерті ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , прийняття рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки після смерті ОСОБА_5 , здійснення державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л. дій з реєстрації права власності ОСОБА_5 на час припинення цивільної правоздатності ОСОБА_5 на порушення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, ОСОБА_8 пов`язувався захист прав та охоронюваного законного інтересу із правовідносинами з спадкування внаслідок смерті матері ОСОБА_6 та спадкування внаслідок смерті батька ОСОБА_5 .

З матеріалів справи вбачається, що внаслідок смерті матері ОСОБА_6 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 8 вересня 2014 року.

Постановою державного нотаріуса першої Чернівецької державної нотаріальної контори від 17 листопада 2014 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходяться по АДРЕСА_1 у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок АДРЕСА_1 .

Внаслідок смерті батька ОСОБА_5 відкрилась спадщина ІНФОРМАЦІЯ_4 .

ОСОБА_3 звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини 5 грудня 2016 року.

ОСОБА_5 вчинено заповіт на користь ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Савчук В.Г. 9 грудня 2013 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4015.

Рішенням Чернівецької міської ради від 08 грудня 2016 року №489 ОСОБА_5 затверджено проект відведення земельної ділянки та передано безоплатно у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 кадастровий номер 7310136600:36:003:1120, площею 0,1000 га, цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код 02.01 - обслуговування існуючого житлового будинку.

Державним реєстратором відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Н.Л. здійснено реєстрацію права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку 22 грудня 2016 року за заявою ОСОБА_4 .

Приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацьким О.О. видано ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку по АДРЕСА_1 від 06 червня 2017 року, зареєстроване з реєстрі за номером 1878.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес.

У рішенні Конституційного суду України №18-рп/2004 від 01 грудня 2004 року визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у ст.16 ЦК України.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч.3 ст.16 ЦК України).

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у абз.2 п.11 постанови від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частина перша та друга статті 3 ЦПК), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу Украіни передбачено, що правила книги шостої Цивільного кодексу України про спадкове право застосовуються до спадщини, яка відкрилась після 1 січня 2004 року .

На підставі пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Отже, норми п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким з спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 01 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців.

На підставі частини 1 та 2 ст.524 Цивільного кодексу Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не

змінено заповітом.

За змістом ч.1 ст.529 Цивільного кодексу Української РСР при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.

На підставі ч.1 та 2 ст.548 Цивільного кодексу Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту

відкриття спадщини.

За змістом ч.1 та 2 ст.549 Цивільного кодексу Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом

шести місяців з дня відкриття спадщини.

Частиною 2 ст.553 встановлено, що вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є такою, що прийняла спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті матері ОСОБА_6 .

На підставі ч.1 ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

За змістом ч.2 ст.1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняттям спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини першої, другої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

На підставі ч.1 ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

На підставі ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_3 не посилається на одержання права на спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 , права на обов`язкову частку у спадщині.

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на недоведеність обставин, що мають значення для справи, знищення попереднього житлового будинку по АДРЕСА_1 , набуття батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_6 права спільної сумісної власності на будинковолодіння по АДРЕСА_1 внаслідок здійснення ремонтних робіт та добудови до житлового будинку, які суд першої інстанції визнав встановленими.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 набуто право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 21 лютого 1989 року №43/3 дозволено ремонт житлового будинку АДРЕСА_1 з добудовою трьох жилих кімнат, коридору, комори, кухні.

ОСОБА_5 та ОСОБА_6 здійснено ремонтні роботи з добудовою житлового будинку АДРЕСА_1 .

На підставі ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід права та обов`язків (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкоємця) до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ч.1 ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

До відносин, які виникли до 01 січня 2004 року, застосовуються положення Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Згідно з п. 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року.

До сімейних відносин, які вже існували на цю дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України.

На підставі ч. 1 ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Відповідно до ст. 25 КпШС України якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружися або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно з п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21 грудня 2007 року №11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, частина перша статті 62 СК Кодексу встановлює спеціальні умови, з настанням яких обєкти особистої приватної власності одного з подружжя можуть бути визнані за рішенням суду обєктами спільної сумісної власності подружжя.

Натомість, право спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_1 судом не визнано.

Відповідно до частини 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2018 року у справі №352/626/13-ц.

Судом першої інстанції встановлено час завершення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ремонтних робіт з добудовою житлового будинку АДРЕСА_1 (нового будівництва) до 1992 року.

У матеріалах справи відсутні докази оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після здійснення ремонтних робіт з добудовою.

До матеріалів справи приєднано копію технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого приватним підприємством «Естімейт» 28 січня 2015 року (а.с.13-15).

Відповідно до пункту 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, пунктом 45 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР від 19 січня 1976 року № 1/5, підтвердженням належності будинку може служити відповідна довідка виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих.

На підставі п.128 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР від 31 жовтня 1975 року, чинної на час виникнення правовідносин, якщо до складу спадкового майна входить жилий будинок (частина будинку) або квартира в будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників, державний нотаріус вимагає правовстановлюючий документ про належність будинку (частини будинку), квартири спадкодавцю, довідку-характеристику бюро технічної інвентаризації, а в місцевостях, де інвентаризація не провадилась, - довідку виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих.

Пунктом 20 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачалося обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ, в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 05 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз`яснюється, по об`єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається бюро технічної інвентаризації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445.

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки та споруди не залежало від державної реєстрації.

Отже, до оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 після здійснення ремонтних робіт з добудовою, він не є житловим будинком з юридичного погляду, а є сукупністю будівельних матеріалів, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки.

У такому разі суд першої інстанції дійшов висновку про те, що житловий будинок АДРЕСА_1 є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на порушення норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

З огляду на наведе право власності спадкодавиці ОСОБА_6 на будинок АДРЕСА_1 та відкриття спадщини внаслідок смерті ОСОБА_6 на частину житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 не встановлено.

Рішенням Першотравневого районного суду м.Чернівці від 4 грудня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про скасування права власності на житловий будинок у зв`язку із знищенням, визнання житлового будинку об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визнання права власності на частину житлового будинку у позові ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/8 частину житлового будинку, господарських та побутових будівель і споруд, розташованих по АДРЕСА_1 відмовлено.

Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що підлягає захисту право ОСОБА_3 на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_6 у спосіб визнання рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки протиправним та скасування, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером1878.

На підставі ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом ч.2 ст.5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18).

Разом з тим обраний ОСОБА_3 спосіб захисту у вигляді визнання рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки протиправним та скасування, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером1878 не має наслідком зміни права ОСОБА_3 на спадщину, яка відкрилась внаслідок смерті ОСОБА_6

ОСОБА_3 , звертаючись до суду, не зазначала у чому полягає порушення права останньої на спадкування після смерті матері ОСОБА_6 , на захист якого звернулася з позовом про визнання рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки протиправним та скасування, скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О. 6 червня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за номером1878.

Тому апеляційний суд не перевіряє доводи ОСОБА_3 про невідповідність вимогам закону рішення Чернівецької міської ради № 489 від 08 грудня 2016 року в частині затвердження проекту відведення земельної ділянки та передачі безоплатно у власність ОСОБА_5 земельної ділянки державної реєстрації права власності ОСОБА_5 на земельну ділянку, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення ОСОБА_3 до суду щодо застосування належного способу захисту.

Заслуговують на увагу посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на розгляд в порядку спрощеного позовного провадження справи, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, розгляд судом справи за відсутності ОСОБА_4 , не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду.

Згідно із п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом п.3, 7 ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставі для скасування або зміни судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду ( у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Першотравневого районного суду м.Чернівці від 19 грудня 2019 року про відкриття провадження у справі постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

ОСОБА_4 не повідомлено належним чином про дату, час і місце засідання суду 9 квітня 2020 року.

У матеріалах справи відсутні відомості про здійснення судом першої інстанції направлення ОСОБА_4 повідомлення про засідання суду 9 квітня 2020 року.

З огляду на наведене суд першої інстанцій допустивши істотне порушення норм процесуального права, порушив принципи рівності та змагальності сторін у судовому процесі.

Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України.

В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах щодо спадкування (пункт 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України).

Спір у справі, що переглядається, виник щодо спадкування, оскільки

предметом позову ОСОБА_3 є скасування свідоцтва про право на спадщину за заповітом, обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначалося порушення права на спадкування після смерті матері ОСОБА_6 .

Тому рішення Першотравневого районного суду м.Чернвці від 9 квітня 2020 року підлягає скасуванню з підстав, встановлених п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно правил пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на позивача.

За змістом пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частинами третьою, четвертою, п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (справа "East/West Alliance Limited" проти України") від 23 січня 2014 року).

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

ОСОБА_4 на підтвердження витрат на правничу допомогу долучено договір між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про надання правової допомоги від 17 вересня 2019 року №36-09/2019, угоду між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про узгодження розміру гонорару від 6 січня 2020 року, угоду між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про узгодження розміру гонорару від 27 квітня 2020 року

Відповідно до п.5.1 договору між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про надання правової допомоги від 17 вересня 2019 року №36-09/2019 гонорар визначається угодою про узгодження розміру гонорару.

Пунктом 2.1 угоди між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про узгодження розміру гонорару від 27 квітня 2020 року визначено вартість години адвокатської послуги становить від 30% прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідності до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України».

На підтвердження оплати послуг ОСОБА_4 надано розрахункову квитанцію серія ДБ №36-09/2020 від 24 лютого 2020 року про оплату за правничу допомогу в сумі 4414 грн. 20 коп., розрахункову квитанцію серія ДБ №3-36-09/2020 від 06 травня 2020 року про оплату за правничу допомогу 5675 грн. 40 коп.

Разом з тим, угода між адвокатом Бабійчук Д.Д. та ОСОБА_4 про узгодження розміру гонорару від 6 січня 2020 року містить зазначення надання правової допомоги у вигляді представництва інтересів у суді першої інстанції протягом 1 години вартістю 630 грн. 60 коп.

З матеріалів справи вбачається, що адвокатом Бабійчук Д.Д. не надавалися послуги представництва інтересів у суді першої інстанції протягом 1 години вартістю 630 грн. 60 коп., судом першої інстанції розглянуто справу за відсутності адвоката Бабійчука Д.Д.

Степасюк Ю.В. не заявлено клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

З урахуванням виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт слід визначити розмір витрат на правничу допомогу в сумі 9459 грн. 60 коп.

На підставі ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частин 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до абз.1, 5, 6 п.35 постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_4 сплачено 1154 грн. судового збору згідно квитанції Акціонерного товариства «Ошадбанк» №98 від 07 травня 2020 року.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_4 слідувало сплатити 1152 грн. 60 коп.

З огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення, з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь ОСОБА_4 судові витрати в розмірі 1152 грн. 60 коп.

Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 9 квітня 2020 року скасувати.

У позові ОСОБА_3 до Чернівецької міської ради, державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради Мінчун Наталії Лаврентіївни, ОСОБА_4 з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Балацького Олега Олександровича про скасування рішення органу місцевого самоврядування, державної реєстрації права власності, свідоцтва про право на спадщину за заповітом відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 9459 грн. 60 коп., судовий збір в сумі 1152 грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 29 липня 2020 року.

Головуючий

Судді